Лекція 11. Ціни та ціноутворення.

11.1. Ціна. Види та структура цін.

11.2. Формування цін на паливно-енергетичні ресурси.

11.3. Тарифи на електроенергію та порядок їх формування.

Ціна. Види та структура цін.

Ціна – це грошове вираження вартості товару. Вартість – це суспільна праця товаровиробника, втілена в товарах, і проявляється в результаті їх обміну.

Вартість визначається суспільно-необхідним робочим часом, який потрібний для виготовлення будь-якої споживчої вартості. Вартість товару змінюється залежно від продуктивності праці.

Ціна виступає як головна та універсальна форма зв’язку товару та ринку.

Функції ціни:

1. Обліково-вартісна – тобто ціни забезпечують співвимір фізично різних товарів. Ця функція забезпечує облік та контроль.

2. Платіжна та доходоутворююча – ціни вимірюють платежі, що здійснюють різні економічні суб’єкти.

3. Інформаційна – ціни як показник цінності різних товарів, слугують важливим елементом інформаційної системи будь-якої економіки.

4. Стимулююча – ціна як один з найважливіших стимулів, що спонукають виробника збільшувати чи зменшувати виробництво тих чи інших товарів.

5. Ціна як збалансованість попиту та пропозиції – цією функцією забезпечується ліквідація незадоволеного попиту на деякі товари, а також не утворюються зайві запаси, тобто надлишки.

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак).

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни. Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне

Рис. 1. Основні види цін і тарифів за окремими класифікаційними ознаками.

соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.

Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару. Вільні ціни – це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб'єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

Світові ціни – це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів – рівнем цін країни-експортера; для інших – цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів – цінами провідних фірм світу.

Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до свого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Окрему групу цін становлять різноманітні тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту – це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв'язку, юридичних, консультаційних та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування цін. Франко (італ. franco, букв. – вільний) – вид зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу, коли в ціну товару включають витрати на його страхування і доставку в місце, зазначене в договорі.

Заведено розрізняти ціни «франко-станція відправлення» та «франко-станція призначення». За умови встановлення оптової ціни «франко-станція відправлення» витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця споживання несе покупець товару, а відтак транспортні витрати продавець не включає в ціну. Оптова ціна «франко-станція призначення» включає транспортні витрати, які відшкодовує оптово-збутова організація чи виробник продукції.

Структура ціни:

Оптова ціна підприємства = собівартість + прибуток;

Оптово-відпускна ціна підприємства = оптова ціна + ПДВ + акцизний збір;

Роздрібна ціна = оптово-відпускна ціна + збутова націнка + роздрібна націнка.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Собівартість енергії на АЕС.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.07 сек.