Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Цінова політика на агропродовольчому ринку: завдання та основні інструменти

На початку зміни адміністративно-командних методів регулювання аграрної сфери реформатори поділяли гіпотезу, сутність якої полягала в тому, що сільське господарство повинне стати локомотивом структурних реформ всієї економіки. Підставою для таких припущень був хронічний дефіцит найбільш цінних продовольчих товарів в Україні за часів СРСР та уявлення про «справедливий» ринковий механізм ціноутворення, що повністю замінить централізоване визначення цін, в автоматичному режимі налагодить еквівалентність міжгалузевих відносин та сприятиме вирішенню секторальних умов господарювання. Посилена увага до питань ціноутворення цілком виправдана в системі ринкового механізму, оскільки ціна виконує облікову, розподільчу, стабілізувальну, стимулювальну та інші, не менш важливі економічні функції. Звідси цінові си-гнали є най­більш очікуваним і вирішальним чинником під час прийняття рішень щодо виробничих програм підприємствами.

При плановій економіці органами державного управління пріоритет нада­вався натуральним показникам виробництва, а ціни як на макро-, так і мікроекономічному рівні відігравали допоміжну роль. На товари сільського госпо­дарства існувало чотири ціни: заготівельні – для державних підприємств, заку­півельні – для колгоспів, ціни споживчої кооперації та колгоспних ринків. При цьому заготівельні і закупівельні ціни встановлювалися державою на однаково­му рівні, але для товаровиробників були різними, оскільки залежали від зональних умов виробництва, перевиконання планів продажу окремих видів продукції (або перевищення рівня фактично досягнутого за попередні роки), її якості і сезонності поставок у так звані державні засіки. Передбачалися надбавки до державних цін для недостатньо ефективних і збиткових господарств. Наприкін­ці 80-х рр. така цінова надбавка становила 4 млрд крб. на рік, що забезпечувало підвищення рентабельності виробництва від нуля до 22 %. Щодо цін спожив­чої кооперації і колгоспних ринків, то вони визначалися за угодою сторін купівлі-продажу, тобто частково діяв квазіринковий механізм ціноутворення.

До 1992 р. держава включала в закупівельні ці­ни бюджетні дотації. На зернові культури вони становили від 20 до 30 %, насіння соняшнику до 35 – 40 %, на цукровий буряк – 23 – 33 %. На основну продукцію тваринного походження (яловичину, свинину, молоко) питома вага дотацій коливалася від 60 до 75 % сукупного рівня ціни. З 1978 по 1990 рр. цінові дотації зросли від 25 до 100 млрд. крб., що становило в се­редньому майже 20 % бюджетних видатків Радянського Союзу (за іншими оцінками – на рівні 11 % ВВП).

Зважаючи на всеохоплююче державне регулювання економіки, проб­лема диспаритету цін або «цінових ножиць» розв’язувалася такими ж адмі­ністративними методами, шляхом періодичного підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. Це консервувало затратний підхід до формування цін, знижувало мотивацію керівників підприємств до поліп­шення показників ефективності використання ресурсів, пошуку порівнян­них переваг виробництва і підвищення конкурентоспроможності їх продук­ції. У програмному документі КПРС зазначалося, що державна політи­ка у сфері заготівельних (закупівельних) цін на сільськогосподарські товари і відпускних цін на засоби виробництва для села повинна враховувати по­треби розширеного виробництва і в промисловості, і в сільському гос­подарстві. Водночас у програмі застерігалося, що рівень цін поивнен стимулювати підви­щення продуктивності праці та зниження собівартості продукції.

Найбільш сприятливими для розвитку сільського господарства вважа­ються 1988 – 1990 рр., період, коли галузь функціонувала в умовах самофі­нансування. Паритетність була досягнута встановленням прейскурантних цін (тарифів) на товари промислового походження і подвійних цін на про­дукцію сільського господарства, що закуповувалася державою. Перша – тверда закупівельна ціна, яка становила третину повної закупівель­ної ціни, друга – ціна з бюджетною надбавкою, що становило дві трети­ни повної закупівельної ціни. На стадії перероблення сільськогосподар­ської сировини враховувалася лише перша частина закупівельної ціни, на основі якої обраховувались оптові і роздрібні ціни на продовольчі товари. Таким чином, споживачам пропонувалося продовольство за штучно зани­женими цінами, а сільськогосподарські підприємства одержували бюд­жетну надбавку, диференційовану за регіонами.

За період 1991 – 2004 рр. система адміністративного ціноутворення зазнала істотних змін. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3 груд­ня 1990 р. № 507 мав забезпечити: а) об’єктивне співвідношення в цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію; б) рівні економічні умови і стимули для розвитку всіх форм власності; в) збалансування ри­нку засобів виробництва, товарів і послуг; г) протидію монопольним тен­денціям; ґ) розширення сфери застосування вільних цін; д) підвищення якості продукції; є) соціальні гарантії для низькооплачуваних і малозабез­печених громадян; є) орієнтацію цін внутрішнього ринку на світовий рі­вень з урахуванням обмінного курсу, трансакційних витрат та інших чин­ників, у тому числі політичного характеру. Для цього започатковано вільні ціни і тарифи. Закон установив, що механізм державних регульова­них цін упроваджується через установлення державних фіксованих цін, граничних рівнів цін або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. У разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю, допускалося тимчасове повернення до державних регульова­них цін і тарифів. При здійсненні експортних та імпортних операцій повинні застосовуватися контрактні ціни, що корелюються з відповідним рів­нем цін та кон'юнктурою світового ринку. Для впорядкування діяль­ності у цій сфері було видано Указ Президента України від 18 листопада 1994 р. «Про індикативні ціни на товари при здійсненні суб’єктами зов­нішньоекономічної діяльності України експортно-імпортних операцій».

Утім за аналізований період лібералізація цін і тарифів мала руйнівні наслідки для сільського господарства. Вона здійснювалася на тлі різкого скорочення дотацій виробникам і споживачам продукції, посилення моно­полізації ринків матеріально-технічних засобів, заготівель, перероблення, збуту і сервісу в умовах непрогнозованої інфляції, зниження реальної купівельної спроможності населення і адміністративного втручання в процес ціноутворення місцевих органів виконавчої влади. Як наслідок, рівень цін не міг компенсувати нарощуванні витрати аграрних товаровиробників. Не­здійсненими виявилися також спроби індексації закупівельних цін на основні види сільськогосподарської продукції державного замовлення в умовах гіперінфляції 1992 – 1995 рр., в результаті чого проблема «цінових ножиць» на сільськогосподарські і промислові товари стала основною причиною суцільної збитковості підприємств галузі.

Загрозливе для галузі розведення «цінових ножиць» почалося в 1992 р. і досягло пікового значення в 1997 р., коли співвідношення індексів цін на реалізовану сільськогосподарську продукцію і спожиті для її виробництва промислові товари (послуги) сягнуло майже шестикратного розміру (табл. 1).


Читайте також:

  1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  2. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
  3. V. Завдання.
  4. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
  5. Аграрна політика
  6. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  7. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  9. Активна і пасивна державна політика.
  10. Активна політика зайнятості
  11. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
  12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.




Переглядів: 385

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Державне регулювання агропродовольчих ринків | Динаміка індексів цін реалізації сільськогосподарської продукції та на промислові товари і тарифи на послуги, спожиті аграрним виробництвом, 1991 – 2003 рр., разів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.