Етапи реформування економічних відносин в аграрному секторі

Аграрна реформа та її основна складова – земельна реформа – розпочалися в нашій країні у 1991 р. Їх головна мета – створити необхідні економічні та політичні умови для формування в аграрному секторі ринкового середовища і появі на землі реального власника – господаря, спроможного по-новому, раціонально організувати ведення сільськогосподарського виробництва, забезпечити його високу ефективність і нести повну відповідальність за результати господарювання.

Агарні перетворення, що відбуваються в Україні, здійснюються у п’яти напрямах:

1) земельна реформа –спрямована на захист права власності селян на землю;

2) господарська реформа – її метою була реорганізація колгоспно-радгоспної системи у ринкові структури, вільний вибір селянами форми господарювання;

3) формування аграрного ринку – він замінив планово-розподільчу систему збуту продукції;

4) фінансова стабілізація – її метою є оздоровлення галузі, відкриття шляху для кредитів та інвестицій, усунення цінових диспропорцій;

5) соціальний розвиток – його сутність полягає у формуванні нормальних умов життя, побуту, праці і відпочинку селян.

За хронологічною ознакою більшість дослідників одностайно виділяють три основні етапи аграрної реформи: перший був еволюційним і охоплював 90-ті рр., другий – більш інтенсивний – припадає на початок третього тисячоліття (2000 – 2004 рр.), а третій пов’язується з процесом становлення та функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення і приведення у відповідність з правилами і нормами СОТ механізму державної підтримки товаровиробників за визнанням України як держави з ринковою економікою.

Для поглибленого аналізу перетворень, які відбувалися завдяки державному регулюванню процесу аграрної реформи, доцільно поділити перший етап на три періоди, поєднавши ринкову трансформацію аграрного виробництва (становлення приватного сектора) з її базовою компонентою - реформуванням земельних відносин.

Перший період (1991 – 1993 рр.) був переломним, оскільки ще переважало адміністративне регулювання земельних відносин, характерне для централізовано-планової системи господарювання, але одночасно створювалася національна законодавча база з метою проведення земельної реформи. Усі землі, що були виключно державною власністю, постановою Верховної Ради України з 15 березня 1991 р. оголошено об'єктом земельної реформи. Так було започатковано процес демонополізації власності на землю, визначено порядок передавання громадянам України у приватну власність земельних ділянок для ведення особистих селянських господарств (ОСГ), будівництва й обслуговування житлового будинку, дачі, гаража, а також городництва і садівництва. За цей період здійснено інвентаризацію та перерозподіл земель, виділено землі запасу. Закладено більш прогресивну базу земельної реформи внесенням змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР, законами про форми власності на землю та плату за неї. Нормативними актами про фермерське господарство, про колективне сільськогосподарське підприємство, про сільськогосподарську кооперацію, про господарське товариство визначено альтернативні колгоспно-радгоспній системі організаційно-правові форми господарювання на селі. У ці ж самі роки спостерігаються суперечливі явища в аграрній політиці: провадиться курс на лібералізацію ринків, у тому числі продовольчих, за збереження надмірного втручання державних органів у господарську діяльність КСП, особливо в регіонах.

Другий період (1994-1996 рр.) став можливим завдяки прийняттю указів Президента України про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері аграрного виробництва, про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям. На цій нормативній основі проведено роздержавлення та паювання сільськогосподарських угідь. За вказаний період 2,7 млн членів КСП, або 41,5 % загальної їх кількості, отримали сертифікати, що дають право на земельну частку (пай), яка може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Зазначеними інституціями фактично започатковано ринок земельних часток (паїв), оформлених відповідними сертифікатами.

З прийняттям 28 червня 1996 р. нової Конституції України колективна власність утратила свою легітимність. Відійшовши від поділу права власності за формами, Основний закон визнав громадян, юридичних осіб, державу і територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах суб'єктами права власності на землю. Для втілення економічних методів регулювання земельних відносин Кабінетом Міністрів України затверджено Методику грошової оцінки сільськогосподарських угідь. Із земель, що були в користуванні КСП, виділено землі запасу і резервного фонду, які залишилися у власності держави, але передавалися, як правило, їм же на умовах постійного користування. Це викликало справедливе невдоволення керівників селянських і фермерських господарств та громадських організацій, які підтримували курс радикальних реформ на селі.

Водночас було створено прецедент, який мав негативні наслідки для реформи: колективна власність на землю у цей час функціонувала як власність окремих керівників КСП. Нерідко вони використовували її безконтрольно і переважно для власного збагачення, оскільки орендна плата за користування нею не була обов'язковою для орендарів. Як наслідок, більшість зайнятих у КСП працівників залишилися ще більше, ніж у колгоспах, відчуженими від землі, результатів господарювання і управління виробництвом. Селянам, як правило, не видавали на руки сертифікати про право на земельну частку (пай), вони не могли виділити її в натурі (на місцевості). У результаті на перший план вийшла не криза аграрного сектора, а криза самої реформи і навіть дискримінація її основних ідей. Підтвердженням цієї тези є результати опитування близько 2 тис. респондентів, проведеного в березні 1996 р. Всесвітнім банком та Національним науковим центром «Інститут аграрної економіки» (ННЦ ІАЕ). Лише 8 % опитаних власників земельної частки (паю) знали, що її дозволяється продати, 22 % – здавати в оренду іншим особам і 26 % усвідомлювали, що вона може бути отримана у власність з видачею державного акта для створення фермерського господарства. Разом з тим, понад 80 % охоплених вибіркою керівників фермерських господарств указували на порушення їх законних прав на отримання земельної частки і майнового паю після виходу з КСП.

Важливу роль у подоланні кризової фази реструктуризації КСП відіграли проекти міжнародної технічної допомоги. Починаючи з 1995 р., відповідно до міждержавних угод почали діяти два найбільш масштабних для аграрної сфери проекти: «Паювання сільськогосподарських земель в Україні, що виконувався корпорацією «РОНКО» і фінансувався Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), та «Приватизація землі і реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств в Україні» за участю Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та фінансової підтримки урядів Великобританії, Канади, Японії, Нідерландів і Скандинавських країн.

Третій період (1997 –1999 рр.) відмічений удосконаленням відносин у використанні земельних часток (паїв), указами Президента України про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельний пай, та про оренду землі, що була заборонена з 1937 р. Згодом було прийнято і відповідний закон. Як показує аналіз звернень громадян у цей період до центральних і місцевих органів державної влади, потрібно було невідкладно врегулювати засади оренди земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначити суб'єктів договорів оренди, надати можливість здавати в оренду земельний масив кільком особам, що мають відповідні земельні сертифікати. Проте й ці заходи щодо здійснення селянами своїх правомочностей стосовно земельних ділянок і земельних часток (паїв) були декларативними. Унаслідок зазначеного системна криза сільському господарстві викликала депресивний стан. Небезпека полягала в тому, що формально-юридичний акт передачі землі з державної у колективну власність створив в органах державного управління ілюзію доконечного завершення земельної реформи в державі і здійснення в повному обсязі реструктуризації підприємств колективної форми власності. Тому станом на 1 січня 1998 р. 66,6 % сільськогосподарських угідь залишалося у власності КСП і відкритих акціонерних товариств, створених шляхом приватизації радгоспів та інших державних підприємств.

Для поглиблення аграрної реформи в даний період здійснюється зовнішній тиск на керівництво держави. Міжнародні фінансові установи обумовлюють відкриття програм розширеного фінансування (EFF) для України з конкретними її зобов'язаннями щодо завершення реструктуризації КСП, вдосконалення управління аграрною сферою, створення умов для функціонування прозорого ринку землі, продовольства, промислової продукції і енергоносіїв, які споживаються сільським господарством.

Другий етап (2000 – 2004 рр.) реструктуризації КСП був значно інтенсивнішим, ніж перший. Значною мірою цьому сприяло прийняття грудневого (1999 р.) Указу Президента України про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки. Центральні і місцеві органи виконавчої влади зобов'язувалися до квітня 2000 р. реструктурувати колективні підприємства на засадах приватної власності на землю та майно з використанням різних організаційно-виробничих форм господарювання. Тобто передбачалося завершити трансформацію права колективної власності на зазначені ресурси у право приватної власності на них за три місяці – до початку весняно-польових робіт. Указ фактично визнав прийнятними для поширення в Україні підходи до реструктуризації КСП, апробовані за роки реформи, у тому числі здійснені у рамках указаної вище міжнародної технічної допомоги. Завдяки останній упродовж 1996 – 2000 рр. було реструктуризовано майже 1 000 КСП.

Діяльність органів управління всіх рівнів і технічних проектів прискорила процес удосконалення нормативного забезпечення реструктуризації КСП в аграрні формування потенційно ринкового типу. Упродовж 2000 р. було розроблено (з урахуванням відомчих розпорядчих документів центральних органів виконавчої влади) понад 30 нормативно-правових актів. Серед них такі: законопроекти про угоди стосовно земельної частки (паю), про іпотеку, про сплату фіксованого податку новоствореними приватними формуваннями, про списання заборгованості зі сплати податків і зборів платників податків, про соціальне страхування та пенсійне забезпечення селян, що здають в оренду земельні частки (паї) і майно, а також зайнятих в ОСГ, про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств, про формування і функціонування аграрного ринку та ін.

Унаслідок вжитих адміністративних заходів щодо реструктуризації КСП відбулися суттєві зміни в структурі земельного фонду за формами власності. Якщо станом на 1 січня 2000 р. у колективній власності перебувало 44,3 % загальної площі земель, то протягом року вона скоротилася до 1,8 %, а питома вага приватної власності за цей період зросла від 7,2 до 48,2 %.

Відповідно до зміни структури земельного фонду за формами власності відбулася трансформація організаційно-правової структури підприємств, зайнятих у сільськогосподарському виробництві (табл. 2, 3). Протягом 2000 р. на базі майнових комплексів КСП створені нові господарські структури, зокрема в 10 разів збільшилася кількість сільськогосподарських виробничих кооперативів, у 5 – приватних підприємств (приватно-орендних), у 3,3 раза − господарських товариств. Додатково зареєстровано 8 % від загальної кількості юридичних осіб фермерських господарств, створених у результаті реструктуризації недержавних підприємств.

У першій половині 2000 р. у процесі реструктуризації 11,1 тис. недержавних сільськогосподарських підприємств, здійсненої під адміністративним тиском, було створено 14,7 тис. приватних структур з коефіцієнтом фрагментації 1,32. Тобто на земельних і майнових комплексах з кожних 100 реструктуризованих підприємств у середньому розпочали діяльність 132 приватних формування. У Дніпропетровській області цей показник становив 2,28, Луганській – 2,1, Автономній Республіці Крим − 1,63, а в Запорізькій − 1,61. За

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Державна політика щодо сільськогосподарського виробництва у період існування Радянського Союзу	\|	Зміна структури земельного фонду за формами власності, станом на 1 січня

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.