• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості бюджетно-податкової та кредитно-фінансової політики в аграрному секторі

В умовах перехідного періоду, реформування власності на селі одним з головних шляхів досягнення стабілізації є державна підтримка агропромислового комплексу, що здійснюється через спеціальні заходи бюджетної, податкової, кредитної і фінансової політики.

Серед засобів державного регулювання аграрної сфери особлива роль відведена політиці бюджетної підтримки галузі. За рахунок фінансування з державного бюджету здійснюється цілеспрямоване регулювання вироб­ничої діяльності господарюючих суб'єктів. Бюджетна політика держави перед­бачає перерозподіл національного доходу для розв’язання першочергових завдань аграрного сектора.

Бюджетні засоби, що найбільш широко засто­совувалися в останні роки, поділяються на дві основні групи. Перша група − без­поворотні субсидії, субвенції, дотації, кредити (у тому числі товарні), на­дання гарантій щодо повернення іноземних кредитів суб'єктами господарю­вання тощо; друга − кошти, що мали надійти до державного бюджету як фіскальні платежі, проте держава свідомо відмовилася від них на користь товаровиробників шляхом надання різноманітних пільг. Зазначені інстру­менти виконують функцію не лише господарського, а й соціального регу­лювання, оскільки мають значний вплив на доходи підприємств і зайнятих у них працівників, на платоспроможний попит домогосподарств і в кін­цевому підсумку на суспільно-політичну стабільність у країні.

З огляду на потреби галузі бюджетні трансферти становлять незначні суми які є на порядок менші, ніж у радянські часи (у 1992 р. видаткова частина державною бюджету СРСР па підтримку сільського гос­подарства та його соціальної сфери становила 33 %). За даними Державного казначейства України, фінансування сільського господарства в середньо­му за 1993 − 2003 рр. не перевищувало 2 % видатків державного бюджету і тільки у 2003 р. досягло законодавчо визначених 5 % завдяки додатковому виділенню 676,6 млн грн для здійснення заходів з подолання наслідків стихійного лиха. Зокрема, частково було компенсовано вартість мінераль­них добрив, зміцнено резервний насіннєвий фонд, відшкодовано витрати сільськогосподарських підприємств на посів ярих зернових культур тощо.

До основних статей за програм­ною кваліфікацією видатків державного бюджету, спрямованих на розвиток безпосередньо сільського господарства шляхом підтримки доходів товаро­виробників, належать такі: часткова компенсація відсоткових ставок за кредита­ми банків; підтримка галузей тваринництва; селекція у тваринництві та рос­линництві; закладення і догляд за молодими садами, виноградниками та ягід­никами; боротьба із шкідниками і хворобами рослин; протиепізоотичні за­ходи та лізингові операції (табл. 4). Усього у 2003 р. Міністерством аграрної політи­ки України реалізовано понад 30 виробничих програм, більшість з яких за критеріями СОТ віднесена до «жовтої скриньки», тобто підлягають скоро­ченню на 20 % протягом шести років після набуття членства в цій організа­ції, або бюджетна підтримка повинна бути не більше 5 % вартості валового ви­робництва конкретного сільськогосподарського продукту.

На початковому етапі трансформації економіки політика бюджетної підтримки сільськогосподарського виробництва виявилася найбільш кон­сервативною і закритою для участі в її реформуванні іншими заінтересо­ваними суб'єктами, а також недоступною для контролю громадськими професійними організаціями, створеними аграрними підприємствами. Лише після затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 Порядку проведення консультацій з громад­ськістю стосовно формування та реалізації державної політики обов'язко­вими стали звіти головних розпорядників коштів державного бюджету про їх витрачання за минулий рік. У результаті бюджетна політика протягом зазначеного періоду не сприяла достатньою мірою інноваційно-структурним перетворенням у галузі. В цьо­му контексті бюджетна підтримка сільського господарства була ніби ізольо­вана від проголошених державою пріоритетів на проведення реформи зе­мельних і майнових відносин, сприяння в роботі новостворених підпри­ємств приватного типу, в оновленні матеріально-технічної бази та освоєнні новітніх

4. Видатки державного бюджету (загального і спеціального фондів) на фінансування цільових програм і заходів у сільському господарстві, млн. грн

_________________________

*У 2003 р. це: 1) доплата за молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових ка­тегорій; 2) доплата за наявне маточне поголів'я корів м'ясного напряму продуктивності; 3) доплата за наявне поголів'я вівцематок і ярок старше одного року; 4) підтримка виробництва продукції льонарства; 5) доплата за екологічно чисте молоко для виробництва продукції ди­тячого харчування; 6) підтримка виробництва продукції шовківництва; 7) підтримка вироб­ництва продукції хмелярства; 8) вирощування озимих культур із застосуванням регуляторів росту; 9) підтримка виробництва продукції бджільництва.

** У 2006 р. – фінансова підтримка шляхом дотування на одиницю продукції тваринництва та на гектар посівів у рослинництві

технологій. За даними Комітету з питань аграрної політики та зе­мельних відносин Верховної Ради України, в державних програмах, як пра­вило, беруть участь усього 10 − 12 % сільськогосподарських підприємств. Се­ред фермерів цей показник становить не більше 2 – 3 %, а особисті селянські господарства взагалі перебувають поза державною увагою. Підтвердженням цьому може бути також практика підтримки фермер­ських господарств. Державна підтримка фермерських господарств регламентується розділом ІІІ Закону України «Про фермерське господарство» [51]. Відповідно до п. 1 ст. 9 цього закону фінан­сова підтримка здійснюється за рахунок держав­ного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фер­мерських господарств (Укрдержфонд).

Згідно з додатками 3, 4 Закону України від 20.12.2005 р. № 3235-1V «Про Державний бюджет України на 2006 рік» у державному бюджеті пе­редбачено видатки за програмами КПКВ 2801230 «Фінансова підтримка фермерських госпо­дарств» загальним обсягом 28 млн грн та КПКВ 2801460 «Надання кредитів фермер­ським господарствам» загальним обсягом 20 млн грн.

Порядок використання коштів державного бюджету України для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08 2004 р. № 1102. Цей Порядок визначає механізм використан­ня коштів державного бюджету для надання підтримки новоствореним фермерським госпо­дарствам у період становлення (перші три роки після їх державної реєстрації, а в трудонедостатніх населених пунктах — п'ять років) та фермерським господарствам з відокремленими садибами, іншим фермерським господарствам через Укрдержфонд і його регіональні від­ділення на безповоротній основі за бюджет­ною програмою «Фінансова підтримка фер­мерських господарств» та на конкурсних за­садах на поворотній основі за бюджетною програмою «Надання кредитів фермерським господарствам».

У 2006 р. фінансова підтримка на­дається фермерським господарствам у межах обсягів розподілів коштів, затверджених Наказом Міністерства аграрної політики від 3.03.2006 р. №95. Для отримання фінансової підтримки на безповоротній основі фермерські господар­ства подають до регіональних відділень Укрдержфонду, а для отримання фінансової підтримки у визначених цілях – до регіональних відділень Укрдержфонду згідно з переліком, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 4.03.2005 р. № 88223/52.

За 2001−2004 рр. частка в загальній сумі виділених для фермерських господарств коштів коливалися від 0,9 % у 2002 р. до 2,1% у 2001 р. Якщо в 1992 р. за виділені з державного бюджету асигнування номінально можна було придбати 5 тис. тракторів марки МТЗ-80, то в 1994 р. − 2 111, у 1996 р. − 68, у 1998 р. − 69, а у 2000 р. − лише 45 од., або в 110 разів менше, ніж у перші роки відродження фермерських господарств. Водночас чисельність сі­мейних господарств фермерського типу щорічно збільшувалася і на 1 січня 2004 р. становила понад 43 тис. юридичних осіб. У їх користуванні перебува­ло 3 094,6 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 2 891,1 тис. га ріллі, що дорівнювало 8,5 % загальної площі в Україні (1992 р. − 0,7 %). У середньому на одну середньостатистичну ферму припадало 72 га проти 20 га у 1992 р., що значно перевищує цей показник європейських країн (у середньому припадає земель на одну ферму, га:Греція − 4,5, Італія − 5,9, Польща − 7,6, Португалія − 8,7, Австрія − 15,4, Нідерланди 17,7, Бельгія − 18,8, Іспанія − 19,7, Фін­ляндія − 21,7, Ірландія − 28,2, Німеччина − 30,3, Швеція − 30,1, Данія − 39,6, Франція − 38,5, Люксембург − 39, Великобританія − 70,1). Але забезпеченість ос­новними засобами виробництва була і залишається незадовільною. За даними обстежень Державного комітету статистики України, на 100 фермерських гос­подарств припадає 65 тракторів, 17 вантажних автомобілів, 15 зерно-, 1,9 буряко- і 1,3 кормозбиральних комбайнів і 30 сівалок. Як результат, фермери ви­робляють лише 3 % валової продукції, у тому числі тваринницької − до 1 %, а в структурі посівів переважають зернові культури і соняшник (до 80 %), більше половини господарств не утримують худобу і птицю. У недостатніх обсягах та­кож фінансувалися заходи на ­проведення земельної реформи, у тому числі ви­дачу селянам державних актів на право приватної власності на землю.

Існує ряд недоліків, що заважають реалізації поставлених перед бюджетною політикою держави цілей. По-перше, бюджетна підтримка галузі майже повністю зводиться нанівець диспаритетом цін. На 100 грн бюджетних виплат припадає 100 грн цінових утрат. У ЄС, навпаки, на 100 євро бюджетних виплат фермерам припадає 130 євро цінової підтримки. У Росії – на 100 рублів бюджетних виплат припадає 200 рублів цінової підтримки. У країнах ЄС та Росії через політику цін споживачі надають підтримку виробникам сільськогосподарської продукції (споживачі платять за вітчизняну продукцію вище світових цін). В Україні, навпаки, через деформовану політику цін виробники надають трансферти споживачам (споживачі платять за вітчизняну продукцію нижче світових цін). По-друге, бюджетна підтримка аграрних виробників України у структурі їхньої загальної підтримки становить 98 %, у той же час негативна цінова підтримка (-45 %) призводить до надмірного навантаження на бюджет країни.

В умовах реформування аграрної економіки особливо актуальною є проблема створення ефективної системи сільськогосподарського кредитування. Така система повинна складатися з трьох частин: законодавчого регулювання, організаційно-інституційного забезпечення, фінансово-економічного забезпечення. Підсистема законодавчого регулювання має на меті створення науково обґрунтованих норм і правил суб’єктів кредитних відносин.

Підсистема організаційно-інституційного забезпечення містить у собі органи державного управління, підприємства АПК, фінансово-кредитні банківські й небанківські установи, лізингові й страхові компанії, органи землевпорядкування.

Підсистема фінансово-економічного забезпечення – це фінансово-економічні важелі й інструменти регулювання кредитних відносин: рівень відсоткових ставок, способи погашення кредитної заборгованості і мобілізації кредитних ресурсів, критерії оцінки інвестиційного проекту і страхування ризиків.

Якщо у 1980 – 1990 рр. питома вага кредитів сільськогосподарських підприємств становила 35 – 40 %, то в подальшому вона зменшилася: в 1991 р. – до 12 %, у 1993 р. – до 7 %, у 2000 – 2002 рр. – 1 – 2 %. Сталося це через кредиторську заборгованість за банківськими кредитами, яка збільшувалася з року в рік. Так, якщо в 1991 р. вона становила 20 % від загального обсягу банківських кредитів, то у 2002 р. заборгованість за кредитами збільшилася до 78 %. У зв’язку із цим ситуація із забезпеченням аграрного сектора економіки кредитними ресурсами негативно позначилася на господарській діяльності сільськогосподарських підприємств, ході аграрних реформ в Україні. Підприємства переробної промисловості й споживчої кооперації в перші роки реформ також по-страждали в результаті подорожчання кредитних ресурсів. Проблема зменшення грошових надходжень і ефективності діяльності – це ті чинники, які не дають змоги підвищити платоспроможність аграрних підприємств та їх фінансові можливості.

Специфіка агропромислового виробництва, зокрема сільського господарства, накладає відбиток на кредитні відносини. Це насамперед неможливість організації поточного виробництва, що потребує значних кредитних ресурсів із різними термінами погашення; наявність сезонного розриву між вкладеннями коштів та їх надходженням від реалізації виробленої продукції; безперервність процесів відтворення у сільськогосподарському виробництві, що не можуть бути припинені, а тому потребують постійного і своєчасного вкладення коштів і своєчасного надання кредитів; необхідність тримати в обороті значний запас сировини і матеріалів, що уповільнює швидкість обігу коштів і потребує відповідних форм кредитного забезпечення необхідного обсягу обігових коштів. За таких умов державна політика щодо кредитного забезпечення аграрних підприємств має бути активною [34].

Основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій діяльності законодавчо закріплено в Законі України від 24 червня 2004 р. № 1877−IV «Про державну підтримку сільського господарства України». Цим законом було передбачено, що кредитна підтримка виробників сільськогосподарської продукції здійснюється у вигляді кредитної субсидії, що полягає у субсидуванні частини плати (процентів) за використання короткострокових та середньострокових кредитів, наданих банками в національній валюті. Кредитна субсидія надається особам, які є сільськогосподарськими підприємствами, що виробляють об'єкти державного цінового регулювання (пшениця і суміш пшениці та жита (меслин), жито, ячмінь, кукурудза, овес, борошно пшеничне або суміші пшениці та жита (меслину), соєві боби (тільки неподрібнені), насіння льону (тільки неподрібнене), насіння з ріпаку (тільки неподрібнене), насіння соняшнику (тільки неподрібнене), цукор із цукрових буряків, шишки хмелю свіжі або сухі, подрібнені або не подрібнені)).

Згідно із законом субсидуванню підлягає частка процентів за кредитом, основна сума якого використовується за цільовим призначенням на потреби виробництва окремого об'єкта державного цінового регулювання. Кредитна субсидія не надається особі, яка є стороною договору заставної закупівлі зерна (стосовно об'єкта такої закупівлі). Розмір кредитної субсидії надається до 50 % від розміру процента, нарахованого на основну суму кредиту, але не вище 50 % від розміру середньозваженого процента за кредитами банків у національній валюті, повністю забезпечених заставою, який фактично склався в Україні станом на 1 лютого бюджетного року, та наданих:

а) для короткострокових кредитів – строком до 12 календарних місяців;

б) для середньострокових кредитів – строком до 36 календарних місяців.

Кредит, проценти за яким субсидуються, має цільове призначення:

а) короткострокові кредити використовуються виключно для придбання товарів (запасів) на потреби виробництва окремого об'єкта державного цінового регулювання;

б) середньострокові кредити використовуються виключно для: придбання або будівництва основних фондів сільськогосподарського призначення I групи та проведення їх капітальних поліпшень; придбання основних фондів III групи сільськогосподарського призначення, у тому числі на умовах фінансового лізингу, та проведення їх капітальних поліпшень [33].

До 2000 р. кредити були майже недоступними для сільгоспвиробників. У 1999 р. в аграрний сектор економіки було залучено лише 390 млн грн за надзвичайно високими ставками – 65 %, хоча за розрахунками Інституту аграрної політики і Мінагрополітики, потреба в кредитах становить 8 млрд грн.

У 2000 р. уперше з державного бюджету було виділено кошти в сумі 175 млн грн на компенсацію ставок (до 50 % облікової ставки Національного банку України) за кредитами комерційних банків. За даними Міністерства аг­рарної політики України, завдяки здешевленню кредитних ресурсів у сільське господарство за період до 2004 р. залучено пільгових кредитних ресурсів на суму 10,1 млрд грн, а кількість позичальників становить 44,5 тис. юридичних осіб. У середньому на 100 грн бюджетної компенсації кредитних ставок залучено майже 1 800 грн кредитних ресурсів. Якщо у 2000 р. цей показник дорівню­вав 1 636 грн, то у 2004 р. − 2 525 грн, або в 1,54 раза більше. Середньозваже­на відсоткова ставка за надані кредити мала стійку тенденцію до зниження з 54 % у 2000 р. до 17 % у 2004 р., або на 37 відсоткових пункти. Відповідно стало зростав і рівень повернення кредитів сільськогосподарськими підпри­ємствами до 96 %, що більше, ніж у середньому в агропродовольчій сфері.

Важливою проблемою агрокредитування є здешевлення кредитів через механізм часткової компенсації. Урядова політика пільгового кредитування привела до того, що обсяги кредитування після 2000 р. почали стрімко зростати. Ставка, за якою видаються банківські кредити для сільгосптоваровиробників, у 2005 р. коливалася від 9,3 % до 25,0 %. У 2005 р. аграрії одержали 7,4 млрд грн кредитних ресурсів, з них пільгових − близько 6,1 млрд, що в 1,5 раза більше показника 2004 р.

Зниження відсоткових ставок вдалося досягти за допомогою співпраці з ЄБРР. Наприклад, у 2003 р. банку «Аваль», який після ліквідації банку «Україна» став головним банком з обслуговування сільгосптоваровиробників, було надано 13 млн дол. США для кредитування сільськогосподарських підприємств. Згідно з вимогами ЄБРР, на 85 % забезпеченою кредитуванням мала бути сільськогосподарська продукція на складах, підтверджена відповідними складськими документами.

Уведення механізму компенсації не завжди зменшує вартість кредиту: підприємства вдаються переважно до короткострокового залучення коштів, які че­рез кілька місяців повертаються, тоді як ком­пенсація досить часто надходить, коли підпри­ємства встигають повністю розрахуватися по платі за користування. У результаті такої не­відповідності фактично сплачується повна вартість кредиту, тобто він не дешевшає, а компенсація, що надійшла, являє собою аван­совані кошти для майбутнього використання. Ситуація з компенсацією змінюється, якщо термін кредиту близький або більший одного року. Асоціацією українських банків був підписаний відповідний меморан­дум. А ось банки, які в минулі роки підписали документ під тиском уряду, у 2005 р. ставити свої підписи під меморандумом відмовились, причиною цього стала низька ставка [35].

Пози­тивним аспектом механізму пільгового кредитування сільськогосподар­ських та інших підприємств АПК є те, що на відміну від практики ми­нулих років держава не бере безпосередньої участі і не несе ризиків. Вона сприяє збіль­шенню його дії і поліпшенню умов кредитно­го забезпечення не директивним шляхом, а через дійсно ринковий інструмент, яким є про­грама фінансової підтримки агропідприємств через механізм здешевлення кредитів. У той час для забезпечення сільського господарства матеріально-технічними ресурсами щорічно надавалося товарних кредитів на суму понад 2 млрд грн, рівень виконання договірних зобов'язань за якими не перевищував 50 %.

Кредитування комерційними банками підприємств АПК за компенсаційною схемою у 2000 − 2002 рр., крім скорочення розміру державних субсидій, забезпечило повернення наданих кредитів за досліджуваний період на рівні 86,0 − 92,3 % відповідно, що є позитивним фактором, який сприяє відновленню довіри до агропідприємств-позичальників. Про останнє свідчить також зростання кількості банківських установ, що здійснюють кредитне обслуговуван­ня підприємств АПК.

Нині, безпосередньо на аг­рарному ринку, серйозно працюють понад 10 банків, зокрема Промінвестбанк, Аваль, Укрексімбанк, Правексбанк, Приватбанк, Райфайзенбанк, Ощадбанк, Укрсоцбанк. Серед них Промінвестбанк лідирує в галузі надання кредитів сільгоспвиробникам. Він надає кре­дити на умовах 17 %, застава становить 1,25 % вартості. Бюджет компенсує від 10 до 14 % тим банкам, які надають кредити під мінімальну відсотко­ву ставку, при цьому позичальник платить 3 − 7 %. За деякими оцінками, в Україні потреба в кредитуванні становить 2,0 − 2,5 млрд грн, «Промінвестбанк» надав кредити в розмірі 850 млн грн.

Поряд з банківськими установами набувають поширення кредитні спілки. Нині в Україні їх зареєстровано понад 400, членами яких є 50 тис. українських громадян. Передбачається, що створення кредитних спілок і кооперативів підірве монопольне становище банків на ринку кредитних ресурсів і сприятиме поширенню конкуренції, що має призвести до здешевлення кредитів суто ринковим шляхом [34].

Отже, основними проблемами в налагодженні системного кредитування агробізнесової діяльності є такі: невід­повідність фінансово-економічних показників підприємств вимогам комер­ційних банків; перебування значної частини їх майна в податковій заставі; укладання угод на термін поточного господарського року, що змушує виробників реалізовувати продукцію за несприятливої для них цінової кон'юнктури; нерозвиненість ринку страхових послуг; відсутність пози­тивної кредитної історії у більшості реформованих підприємств; низький рівень фінансового менеджменту; недосконалість законодавства в частині захисту прав позичальників і кредиторів; спекулятивне завищення відсот­кових ставок окремими комерційними банками та ін. Про це свідчить щорічне укладання меморандумів про взаєморозуміння і співробіт­ництво між сільськогосподарськими товаровиробниками, банками та страховими організаці­ями за участю Кабінету Міністрів України і Національного банку.

До того ж обсяги зазначених кредитних ресурсів, з одного боку, є недо­статніми з урахуванням фінансового стану та потреб підприємств галузі, а з другого − до 2004 р. включно вони не могли бути залученими на розвиток тварин­ництва та реалізацію інших довгострокових інвестиційних проектів, які потре­бують зовнішніх джерел фінансування на прийнятних умовах. У цьому контек­сті заслуговують на більш ґрунтовне опрацювання численні пропозиції щодо створення в державі системи кредитної кооперації на селі. Особливої актуаль­ності вона набула у зв'язку з ліквідацією через банкрутство агропромбанку «Ук­раїна» (2002 р.).

На початку перехідного періоду набув поширення такий засіб прямого субсидування підприємств, як державні гарантії за іноземні кредити, нада­ні для придбання сільськогосподарської техніки, кормових домішок, насін­нєвого матеріалу та інших ресурсів. Загалом, з 1992 р. підприємствами агропродовольчої сфери отримано 1,4 млрд дол. США. Цей механізм за­лучення зовнішніх інвестицій позитивно зарекомендував себе в інших державах з перехідною економікою, але виявився не зовсім ефективним в умовах України, оскільки вказані гарантії надавалися за недостатньої інформованості суб'єктів господарювання щодо умов конкурсу, а в окре­мих випадках тим комерційним структурам, які створювалися спеціально під зазначену схему кредитування, а тому їх проекти були недосконалими і проблемними з погляду валютної самоокупності. Не було забезпечено надійних гарантій їх повернення. Протекціонізм у наданні кредитів окремим підприємствам порушував принцип створення рівних умов досту­пу до ресурсів, а в кінцевому підсумку − гальмувалися структурні пере­творення в сільському господарстві, оскільки фактично галузь була позбав­лена цього джерела підтримки інноваційних проектів.

Необґрунтоване надання державних гарантій окремим підприємствам-фаворитам призвело до появи простроченої заборгованості за отриманими кредитами і значних бюджетних видатків на їх погашення та обслугову­вання. Підтвердженням цього є постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня
2001 р. № 544 «Про стан відшкодування у 2000 р. витрат дер­жавного бюджету на виконання державою гарантійних та кредитних зо­бов'язань за іноземними кредитами» та від 4 березня 2002 р. № 257 «Про заходи щодо залучення надходження коштів у рахунок погашення забор­гованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, ін­ших засобів для потреб сільського господарства».

У рішенні Уряду від 18 травня 2001 р. № 544 зазначалося, що на 1 січня 2001 р. прострочена заборгованість перед державним бюджетом, яка виникла через невиконання суб'єктами господарської діяльності зо­бов'язань за іноземними кредитами, становила 987 млн дол. США, у тому числі за кредитами, спрямованими на задоволення потреб агропродоволь­чої сфери, − 419 млн дол. США, або 42 % загальної суми заборгованості. На 1 вересня 2004 р. вона зросла більше ніж удвічі − до 835,9 млн дол. США, а відшкодовано витрат державного бюджету підприємствами-позичальниками за 1999 − 2004 рр. на суму 250,6 млн грн. Для погашення вказаної заборгованості Урядом заборонено про­водити реструктуризацію та/або списання недоїмки, яка виникла з 1 січня 2000 р., а також надавати відстрочку щодо термінів її сплати. Затверджено відповідний графік погашення боргів згідно з умовами кредитних угод, укладених з юридичними особами-позичальниками. Логічним, хоча і запізнілим рішенням була заборона з 2000 р. забезпечення державними га­рантіями кредитів, одержаних підприємствами, крім тих, які надаються міжнародними фінансовими організаціями.

Специфічним засобом довгострокового кредитування стало запрова­дження фінансового лізингу на закупівлю сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва та часткове відшкодування її вартості. Цей вид кредитування детальніше розглядатиметься в наступному підрозділі.

Іншим напрямом державної політики в аграрній сфері є податкове поле, що повинне створювати сприятливі умови для розвитку аграрного сектора, оскільки, крім суто фіскальної функції оподаткування, може виконувати і функцію фінансової підтримки. Остання проявляєть­ся через отримання податкових кредитів, пере-направлення податків на розвиток підприєм­ства, одержання податкових пільг за їх розміром та сплатою в майбутньому тощо.

У період реорганізації сільськогосподар­ської галузі оподаткування господарств зазнало істот­них змін, основою яких став перехід від загаль­ного оподаткування до спрощеної системи, що дозволила знизити рівень податкового тиску за рахунок податку на прибуток, зборів на обо­в'язкове пенсійне забезпечення і соціаль­не страхування; спростити механізм адміністрування ряду податків та обов'язкових платежів через запровадження фіксованого сільськогос­подарського податку (ФСП), наблизивши строки та суми його сплати до реальних можливостей і спе­цифіки роботи господарств; запровадити додаткову фінансову підтрим­ку через направлення сум податкових зобов’язань щодо податку на додану вартість (ПДВ) на розвиток господарств. Запровадження даних змін дозволило зміс­тити акцент з фіскальної сторони у бік фінан­сової підтримки. У результаті відбулося знижен­ня податкового навантаження та збільшення бюджетного фінансування сільськогосподарських підприємств.

Серед методів оподаткування, які справля­ють позитивний (стимулювальний) вплив на фінансове становище господарств, насамперед виділяється фінансова підтримка через ме­ханізм обчислення та справляння податку на додану вартість. Ще одним методом є наявність пільгового строку переходу на загальний рівень сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що дозволяє заощаджувати частину коштів упродовж перехідного періоду (передба­чено, що 2005 – 2006р. господарства зобов'язанні сплачувати 20 % загальної величини збору, у 2007 р. – 40 %, 2008 р. – 60 % і 2009 р. – 80 %).

Окремим особливим методом податкової фінансової підтримки, який не пов'язаний з пільгами, особливостями справляння того чи іншого податку є несплата уже нарахованих податків та зборів, так зване вимушене креди­тування. У результаті, залучення бюджетних коштів відбувається шляхом утворення та на­копичення податкового боргу. Уведення в дію Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. відкрило підприємствам можливість управління своїми податковими зобов'язаннями через їх відстро­чення та розкладення, тобто перед­бачається отримання звичайного податкового кредиту – іще одного методу по­даткової підтримки [47]. Найбільшу фінансову підтримку забезпечує механізм справляння податку на додану вартість Відпо­відно до статті 8 Закону «Про податок на дода­ну вартість» даний режим передбачає мож­ливість переходу підприємств галузі на нараху­вання ПДВ при реалізації сільськогосподарської продукції за ставками 9 % (рибницької – 6 %) та загальним порядком обчислення та сплати [48].

Позитивною стороною даного режиму є те, що при виникненні зобов'язань до сплати ці суми залишаються у розпорядженні платника і мо­жуть бути використані ним для відшкодування податкового кре­диту та в інших цілях. Негативним є те, що при виникненні від'ємної різниці платник не отримує передбаченого загальним режимом бюджетного відшкодування. Тому в теперішніх умовах більш приваб­ливим для виробників є діючий режим, який забезпечує більшу підтримку насамперед завдя­ки бюджетному відшкодуванню. За умови ска­сування дії пунктів 11.21 та 11.29 статті 11 відпо­відного закону* господарства переходитимуть на спеціальний режим, який не дає відчутної підтримки, але запобігає появі забор­гованості при звичайному порядку справляння ПДВ. Тобто спеціальний ПДВ-режим є в більшій мірі методом мінімізації податкового наванта­ження, в меншій – методом підтримки. Саме діючий метод ПДВ-підтримки в даний час є найбільш значущим для господарств: з одного боку, відсутній відплив частини виручених від реалізації коштів, які спрямовуються на поточні виробничі потреби, а з другого – частина коштів повертається через дотації та втримується через бюджетне відшкодування. При його відсутності рівень загального податкового навантаження міг становити 10 – 14 %.

При дослідженні структури податкових зобо­в'язань господарств податок на додану вартість виділяється окремо, тому що він не входить в їх структуру. Це невключення пов'язане з дією уже згаданих пунктів ст. 11 Закону «Про податок на додану вартість» та відповідних постанов № 271 та № 805 КМУ. Згідно
зі згаданими до­кументами господарства при обчисленні ПДВ повинні окремо нараховувати податкові зобов'я­зання та податковий кредит на реалізацію несільськогосподарської та сільськогосподарської продукції. Остання передбачає різні став­ки оподаткування для рослинницької і тварин­ницької продукції окремо: якщо перша оподат­ковується згідно з діючою 20-відсотковою ставкою, то для другої вона становить 0 %.

При цьому в ході діяльності податковий кредит нараховувався за звичайними правилами, при його перевищенні над сумою зобов'язань відповідного періоду він відносився на зменшення податкових зобов'я­зань наступного періоду, в іншому випадку різниця за відрахунком раніше не відшкодованих податкових кредитів підлягає перерахуванню на окремий банківський рахунок (спеціальний рахунок). У результаті при наявності ПДВ-зобов’язань, що перераховані на рахунок, госпо­дарства отримували змогу використовувати ці кошти на власний розвиток, здійснюючи само­фінансування без перерахування відповідних коштів у бюджет. Несільськогосподарська продукція оподатко­вується ПДВ за звичайним режимом з пропор­ційним розподілом податкового кредиту та віднесенням знайденої суми на зменшення податкових зобов’язань щодо її реалізації.

Нульова ставка оподаткування тварин­ницької продукції формує іншу схему ПДВ-підтримки господарств. Ця схема ґрунтується на тому, що при виробництві та реалізації м'яса, молока формуватиметься від’ємний результат, який дорівнює сумі податкового кредиту відпо­відного періоду. Сума цієї від'ємної різниці і є сумою ПДВ-підтримки, яка створюється за рахунок відшкодування податкового кредиту, пов'язаного з виробництвом і реалізацією цієї продукції.

Дотаційні надходження також безпосередньо пов'язанні з нульовою ставкою оподаткування продажу тваринницької продукції. Даний зв'я­зок проявляється в тому, що, реалізовуючи про­дукцію переробним підприємствам податкове зобов'язання продавців переноситься в зобов'я­зання переробника, збільшуючи його суму до сплати, а отже збільшується сума майбутньої дотації. Тобто нульова ставка на придбане молоко, м’ясо не спричиняє у пере­робника зростання податкового кредиту по ПДВ, підвищуючи різницю між зобов'язанням та кредитом (ПДВ до сплати). Єдиною сумою цього кредиту є сплачений переробниками ПДВ при купівлі ними товарів, послуг потрібних для переробки. Іншу частину дотації становить уже чистий ПДВ самої переробки – різниця між його зобов’язаннями та фактичним і умовним креди­том, що виникла б у випадку оподаткування ви­робників молока, м'яса за звичайним порядком. У разі перевищення суми податкового кредиту над сумою зобов'язань така сума перераховується переробником з окремого рахунка на його поточний рахунок в порядку, передбаченому для бюджетного відшкодування, що зменшує суми дотації [49].

Одним з напрямів державної фінансової політики в аграрній сфері є політика щодо розвитку страхування сільськогосподарських ризиків. З початку про­ведення аграрної реформи держава постійно звертала увагу на необхідність розвитку стра­хування сільськогосподарських ризиків. Так, за ці роки була прийнята низка нормативно-правових актів щодо розвитку страхування сіль­ськогосподарських ризиків.

Закон України від 18 січня 2001 р. № 2238-ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років» передба­чав компенсацію страхових платежів у розмірі 50 %.

Крім того, Законом України від 4 жовтня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» передбачено обов'язковість страхування. Згідно зі статтею 7 даного закону застрахувати свій урожай зобов'язані вироб­ники сільськогосподарської продукції всіх форм власності, причому для державних підприємств ця вимога поширюється на вро­жай багаторічних насаджень і всіх сільсько­господарських культур, а для підприємств інших форм власності – лише на врожай зер­нових культур і цукрових буряків. Але це було лише декларування і оскільки у державному бюд­жеті відповідні кошти у цих цілях не були передба­чені, дані положення не було реалізовано.

Активізація кредитного ринку у 2000 – 2002 рр. зумовила зростання попиту на рин­ку страхування з боку сільськогосподарських позичальників. Об'єктами страхування, у пер­шу чергу, виступали об'єкти застави за кредит­ними договорами (у тому числі і майбутній урожай). Для врегулювання ринку страхових послуг щодо обґрунтованості розміру страхових тарифів створення надійного страхового забезпечення була розроблена та прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 1000 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування вро­жаю сільськогосподарських культур і багато­річних насаджень державними сільськогоспо­дарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогоспо­дарськими підприємствами всіх форм влас­ності». Вона затвердила уніфіковані правила та порядок обов'язкового страхування урожаю, на основі регіональних особливостей, фак­тичних витрат на страхування та забезпечення надійного покриття можливих утрат від стра­хового випадку.

Доцільно відмітити, що незва­жаючи на обов'язковість заходу, розроблений механізм містить також і елементи стимулю­вання. Зокрема, для підприємств, які застраху­ють свій врожай на умовах, визначених поста­новою протягом двох років і за цей період стра­ховий випадок не настане, розмір страхових тарифів у подальшому для них може бути змен­шений на 10 %. Однак досвід показав, що стра­хування за такими тарифами є занадто дорогим механізмом і не відповідає фінансовій спро­можності сільськогосподарських підприємств, як і, відповідно потужність багатьох страхових компаній не є достатньою для виплати відшко­дування за усіма сільськогосподарськими ризиками. Крім того, було прийнято постанову Кабі­нету Міністрів України від 23 квітня 2003 року № 590 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного за­бою, від хвороб, стихійних лих та нещасних ви­падків». Але ця постанова, як і попередня, та­кож не відіграла тієї ролі для розвитку страхуван­ня сільськогосподарських ризиків, яку на неї покладали.

Певним досягненням можна визнати прий­няття Закону України від 24 червня 2004 р. № 1877-1V «Про державну підтримку сільсько­го господарства України». Варто відзначити, що у порівнянні з попереднім у діючому Законі відповідно до 10 статті суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний попередньо застрахувати свої ризики загибелі сільськогосподарської продукції та капітальних активів у випадку, якщо:

– продає на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу, ба­зовим активом якого є сільськогосподарська продукція;

– даний суб'єкт отримує бюджетну дотацію або субсидію, пов'язану з виробництвом сіль­ськогосподарської продукції або здешевлення її ціни;

– отримує банківський кредит (позику) на виробництво сільськогосподарської про­дукції або придбання капітальних активів, якщо проценти за таким кредитом (позикою) частково або повністю здешевлюються (відшко­довуються) за рахунок бюджету;

– отримує бюджетний кредит (позику) або банківський кредит під гарантію держави чи органу місцевого самоврядування для виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів.

Для виконання означе­них вимог суб'єкт господарської діяльності зобов’язаний застрахувати ризики загибелі (втра­ти) сільськогосподарської продукції чи її час­тини за правилами індексного чи комплексного страхування. Ці положення також не врахову­ються на практиці.

Хоча у цьому законі багато надзвичайно су­перечливих і дискусійних положень щодо стра­хування агроризиків, але саме завдяки йому у 2005 р. вперше було виділено 54 млн грн бюджетних коштів на здешевлення вартості страхових внесків, фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку. Доцільно зазначити, що ця сума не відповідає розрахункам потреби у дер­жавних коштах для цього (470 млн грн).

Крім того, вперше було розроблено Поря­док використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплаче­них суб'єктами аграрного ринку, затверд­жений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2005 р. № 325, а також прийня­то Наказ Міністерства аграрної політики від 18 травня 2005 р. № 209 «Про затвердження розподілу коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2005 рік, що спрямовують­ся для здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктами аг­рарного ринку, та інших документів щодо зде­шевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єкта­ми аграрного ринку». І на 2006 р. заз­начений порядок залишився без змін, лише Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2006 р. № 243 «Питання використан­ня коштів державного бюдже­ту за деякими бюджетними програмами у сфері агропромислового комплексу» до нього внесені деякі технічні корективи.

Відповідно до наказу кошти державного бюджету були розподілені між регіонами з урахуванням посівних площ сільськогосподарських культур за 2002 − 2004 рр. Таке запізніле прийняття механізму проход­ження коштів вплинуло на те, що фактично весняні та літні сільськогосподарські ризики майже не були застраховані, і з виділених коштів лише 5,8 млн грн (10,7 %) фактично було ви­користано на часткову компенсацію страхових внесків сільськогосподарським товаровиробни­кам. Але навіть такі невеликі суми дозволили значно пожвавити стра­хування агроризиків серед сільськогосподарсь­ких товаровиробників [50].

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
5. Агенти змін у соціальному секторі
6. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
7. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
8. Аграрне виробництво і його особливості
9. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
10. Активний характер соціальної політики.
11. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
12. Аналіз посередників в системі розподільчої політики

Переглядів: 1458