МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Особливості бюджетно-податкової та кредитно-фінансової політики в аграрному секторіВ умовах перехідного періоду, реформування власності на селі одним з головних шляхів досягнення стабілізації є державна підтримка агропромислового комплексу, що здійснюється через спеціальні заходи бюджетної, податкової, кредитної і фінансової політики. Серед засобів державного регулювання аграрної сфери особлива роль відведена політиці бюджетної підтримки галузі. За рахунок фінансування з державного бюджету здійснюється цілеспрямоване регулювання виробничої діяльності господарюючих суб'єктів. Бюджетна політика держави передбачає перерозподіл національного доходу для розв’язання першочергових завдань аграрного сектора. Бюджетні засоби, що найбільш широко застосовувалися в останні роки, поділяються на дві основні групи. Перша група − безповоротні субсидії, субвенції, дотації, кредити (у тому числі товарні), надання гарантій щодо повернення іноземних кредитів суб'єктами господарювання тощо; друга − кошти, що мали надійти до державного бюджету як фіскальні платежі, проте держава свідомо відмовилася від них на користь товаровиробників шляхом надання різноманітних пільг. Зазначені інструменти виконують функцію не лише господарського, а й соціального регулювання, оскільки мають значний вплив на доходи підприємств і зайнятих у них працівників, на платоспроможний попит домогосподарств і в кінцевому підсумку на суспільно-політичну стабільність у країні. З огляду на потреби галузі бюджетні трансферти становлять незначні суми які є на порядок менші, ніж у радянські часи (у 1992 р. видаткова частина державною бюджету СРСР па підтримку сільського господарства та його соціальної сфери становила 33 %). За даними Державного казначейства України, фінансування сільського господарства в середньому за 1993 − 2003 рр. не перевищувало 2 % видатків державного бюджету і тільки у 2003 р. досягло законодавчо визначених 5 % завдяки додатковому виділенню 676,6 млн грн для здійснення заходів з подолання наслідків стихійного лиха. Зокрема, частково було компенсовано вартість мінеральних добрив, зміцнено резервний насіннєвий фонд, відшкодовано витрати сільськогосподарських підприємств на посів ярих зернових культур тощо. До основних статей за програмною кваліфікацією видатків державного бюджету, спрямованих на розвиток безпосередньо сільського господарства шляхом підтримки доходів товаровиробників, належать такі: часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами банків; підтримка галузей тваринництва; селекція у тваринництві та рослинництві; закладення і догляд за молодими садами, виноградниками та ягідниками; боротьба із шкідниками і хворобами рослин; протиепізоотичні заходи та лізингові операції (табл. 4). Усього у 2003 р. Міністерством аграрної політики України реалізовано понад 30 виробничих програм, більшість з яких за критеріями СОТ віднесена до «жовтої скриньки», тобто підлягають скороченню на 20 % протягом шести років після набуття членства в цій організації, або бюджетна підтримка повинна бути не більше 5 % вартості валового виробництва конкретного сільськогосподарського продукту. На початковому етапі трансформації економіки політика бюджетної підтримки сільськогосподарського виробництва виявилася найбільш консервативною і закритою для участі в її реформуванні іншими заінтересованими суб'єктами, а також недоступною для контролю громадськими професійними організаціями, створеними аграрними підприємствами. Лише після затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378 Порядку проведення консультацій з громадськістю стосовно формування та реалізації державної політики обов'язковими стали звіти головних розпорядників коштів державного бюджету про їх витрачання за минулий рік. У результаті бюджетна політика протягом зазначеного періоду не сприяла достатньою мірою інноваційно-структурним перетворенням у галузі. В цьому контексті бюджетна підтримка сільського господарства була ніби ізольована від проголошених державою пріоритетів на проведення реформи земельних і майнових відносин, сприяння в роботі новостворених підприємств приватного типу, в оновленні матеріально-технічної бази та освоєнні новітніх 4. Видатки державного бюджету (загального і спеціального фондів) на фінансування цільових програм і заходів у сільському господарстві, млн. грн
_________________________ *У 2003 р. це: 1) доплата за молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових категорій; 2) доплата за наявне маточне поголів'я корів м'ясного напряму продуктивності; 3) доплата за наявне поголів'я вівцематок і ярок старше одного року; 4) підтримка виробництва продукції льонарства; 5) доплата за екологічно чисте молоко для виробництва продукції дитячого харчування; 6) підтримка виробництва продукції шовківництва; 7) підтримка виробництва продукції хмелярства; 8) вирощування озимих культур із застосуванням регуляторів росту; 9) підтримка виробництва продукції бджільництва. ** У 2006 р. – фінансова підтримка шляхом дотування на одиницю продукції тваринництва та на гектар посівів у рослинництві технологій. За даними Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України, в державних програмах, як правило, беруть участь усього 10 − 12 % сільськогосподарських підприємств. Серед фермерів цей показник становить не більше 2 – 3 %, а особисті селянські господарства взагалі перебувають поза державною увагою. Підтвердженням цьому може бути також практика підтримки фермерських господарств. Державна підтримка фермерських господарств регламентується розділом ІІІ Закону України «Про фермерське господарство» [51]. Відповідно до п. 1 ст. 9 цього закону фінансова підтримка здійснюється за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд). Згідно з додатками 3, 4 Закону України від 20.12.2005 р. № 3235-1V «Про Державний бюджет України на 2006 рік» у державному бюджеті передбачено видатки за програмами КПКВ 2801230 «Фінансова підтримка фермерських господарств» загальним обсягом 28 млн грн та КПКВ 2801460 «Надання кредитів фермерським господарствам» загальним обсягом 20 млн грн. Порядок використання коштів державного бюджету України для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08 2004 р. № 1102. Цей Порядок визначає механізм використання коштів державного бюджету для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після їх державної реєстрації, а в трудонедостатніх населених пунктах — п'ять років) та фермерським господарствам з відокремленими садибами, іншим фермерським господарствам через Укрдержфонд і його регіональні відділення на безповоротній основі за бюджетною програмою «Фінансова підтримка фермерських господарств» та на конкурсних засадах на поворотній основі за бюджетною програмою «Надання кредитів фермерським господарствам». У 2006 р. фінансова підтримка надається фермерським господарствам у межах обсягів розподілів коштів, затверджених Наказом Міністерства аграрної політики від 3.03.2006 р. №95. Для отримання фінансової підтримки на безповоротній основі фермерські господарства подають до регіональних відділень Укрдержфонду, а для отримання фінансової підтримки у визначених цілях – до регіональних відділень Укрдержфонду згідно з переліком, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 4.03.2005 р. № 88223/52. За 2001−2004 рр. частка в загальній сумі виділених для фермерських господарств коштів коливалися від 0,9 % у 2002 р. до 2,1% у 2001 р. Якщо в 1992 р. за виділені з державного бюджету асигнування номінально можна було придбати 5 тис. тракторів марки МТЗ-80, то в 1994 р. − 2 111, у 1996 р. − 68, у 1998 р. − 69, а у 2000 р. − лише 45 од., або в 110 разів менше, ніж у перші роки відродження фермерських господарств. Водночас чисельність сімейних господарств фермерського типу щорічно збільшувалася і на 1 січня 2004 р. становила понад 43 тис. юридичних осіб. У їх користуванні перебувало 3 094,6 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 2 891,1 тис. га ріллі, що дорівнювало 8,5 % загальної площі в Україні (1992 р. − 0,7 %). У середньому на одну середньостатистичну ферму припадало 72 га проти 20 га у 1992 р., що значно перевищує цей показник європейських країн (у середньому припадає земель на одну ферму, га:Греція − 4,5, Італія − 5,9, Польща − 7,6, Португалія − 8,7, Австрія − 15,4, Нідерланди 17,7, Бельгія − 18,8, Іспанія − 19,7, Фінляндія − 21,7, Ірландія − 28,2, Німеччина − 30,3, Швеція − 30,1, Данія − 39,6, Франція − 38,5, Люксембург − 39, Великобританія − 70,1). Але забезпеченість основними засобами виробництва була і залишається незадовільною. За даними обстежень Державного комітету статистики України, на 100 фермерських господарств припадає 65 тракторів, 17 вантажних автомобілів, 15 зерно-, 1,9 буряко- і 1,3 кормозбиральних комбайнів і 30 сівалок. Як результат, фермери виробляють лише 3 % валової продукції, у тому числі тваринницької − до 1 %, а в структурі посівів переважають зернові культури і соняшник (до 80 %), більше половини господарств не утримують худобу і птицю. У недостатніх обсягах також фінансувалися заходи на проведення земельної реформи, у тому числі видачу селянам державних актів на право приватної власності на землю. Існує ряд недоліків, що заважають реалізації поставлених перед бюджетною політикою держави цілей. По-перше, бюджетна підтримка галузі майже повністю зводиться нанівець диспаритетом цін. На 100 грн бюджетних виплат припадає 100 грн цінових утрат. У ЄС, навпаки, на 100 євро бюджетних виплат фермерам припадає 130 євро цінової підтримки. У Росії – на 100 рублів бюджетних виплат припадає 200 рублів цінової підтримки. У країнах ЄС та Росії через політику цін споживачі надають підтримку виробникам сільськогосподарської продукції (споживачі платять за вітчизняну продукцію вище світових цін). В Україні, навпаки, через деформовану політику цін виробники надають трансферти споживачам (споживачі платять за вітчизняну продукцію нижче світових цін). По-друге, бюджетна підтримка аграрних виробників України у структурі їхньої загальної підтримки становить 98 %, у той же час негативна цінова підтримка (-45 %) призводить до надмірного навантаження на бюджет країни. В умовах реформування аграрної економіки особливо актуальною є проблема створення ефективної системи сільськогосподарського кредитування. Така система повинна складатися з трьох частин: законодавчого регулювання, організаційно-інституційного забезпечення, фінансово-економічного забезпечення. Підсистема законодавчого регулювання має на меті створення науково обґрунтованих норм і правил суб’єктів кредитних відносин. Підсистема організаційно-інституційного забезпечення містить у собі органи державного управління, підприємства АПК, фінансово-кредитні банківські й небанківські установи, лізингові й страхові компанії, органи землевпорядкування. Підсистема фінансово-економічного забезпечення – це фінансово-економічні важелі й інструменти регулювання кредитних відносин: рівень відсоткових ставок, способи погашення кредитної заборгованості і мобілізації кредитних ресурсів, критерії оцінки інвестиційного проекту і страхування ризиків. Якщо у 1980 – 1990 рр. питома вага кредитів сільськогосподарських підприємств становила 35 – 40 %, то в подальшому вона зменшилася: в 1991 р. – до 12 %, у 1993 р. – до 7 %, у 2000 – 2002 рр. – 1 – 2 %. Сталося це через кредиторську заборгованість за банківськими кредитами, яка збільшувалася з року в рік. Так, якщо в 1991 р. вона становила 20 % від загального обсягу банківських кредитів, то у 2002 р. заборгованість за кредитами збільшилася до 78 %. У зв’язку із цим ситуація із забезпеченням аграрного сектора економіки кредитними ресурсами негативно позначилася на господарській діяльності сільськогосподарських підприємств, ході аграрних реформ в Україні. Підприємства переробної промисловості й споживчої кооперації в перші роки реформ також по-страждали в результаті подорожчання кредитних ресурсів. Проблема зменшення грошових надходжень і ефективності діяльності – це ті чинники, які не дають змоги підвищити платоспроможність аграрних підприємств та їх фінансові можливості. Специфіка агропромислового виробництва, зокрема сільського господарства, накладає відбиток на кредитні відносини. Це насамперед неможливість організації поточного виробництва, що потребує значних кредитних ресурсів із різними термінами погашення; наявність сезонного розриву між вкладеннями коштів та їх надходженням від реалізації виробленої продукції; безперервність процесів відтворення у сільськогосподарському виробництві, що не можуть бути припинені, а тому потребують постійного і своєчасного вкладення коштів і своєчасного надання кредитів; необхідність тримати в обороті значний запас сировини і матеріалів, що уповільнює швидкість обігу коштів і потребує відповідних форм кредитного забезпечення необхідного обсягу обігових коштів. За таких умов державна політика щодо кредитного забезпечення аграрних підприємств має бути активною [34]. Основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій діяльності законодавчо закріплено в Законі України від 24 червня 2004 р. № 1877−IV «Про державну підтримку сільського господарства України». Цим законом було передбачено, що кредитна підтримка виробників сільськогосподарської продукції здійснюється у вигляді кредитної субсидії, що полягає у субсидуванні частини плати (процентів) за використання короткострокових та середньострокових кредитів, наданих банками в національній валюті. Кредитна субсидія надається особам, які є сільськогосподарськими підприємствами, що виробляють об'єкти державного цінового регулювання (пшениця і суміш пшениці та жита (меслин), жито, ячмінь, кукурудза, овес, борошно пшеничне або суміші пшениці та жита (меслину), соєві боби (тільки неподрібнені), насіння льону (тільки неподрібнене), насіння з ріпаку (тільки неподрібнене), насіння соняшнику (тільки неподрібнене), цукор із цукрових буряків, шишки хмелю свіжі або сухі, подрібнені або не подрібнені)). Згідно із законом субсидуванню підлягає частка процентів за кредитом, основна сума якого використовується за цільовим призначенням на потреби виробництва окремого об'єкта державного цінового регулювання. Кредитна субсидія не надається особі, яка є стороною договору заставної закупівлі зерна (стосовно об'єкта такої закупівлі). Розмір кредитної субсидії надається до 50 % від розміру процента, нарахованого на основну суму кредиту, але не вище 50 % від розміру середньозваженого процента за кредитами банків у національній валюті, повністю забезпечених заставою, який фактично склався в Україні станом на 1 лютого бюджетного року, та наданих: а) для короткострокових кредитів – строком до 12 календарних місяців; б) для середньострокових кредитів – строком до 36 календарних місяців. Кредит, проценти за яким субсидуються, має цільове призначення: а) короткострокові кредити використовуються виключно для придбання товарів (запасів) на потреби виробництва окремого об'єкта державного цінового регулювання; б) середньострокові кредити використовуються виключно для: придбання або будівництва основних фондів сільськогосподарського призначення I групи та проведення їх капітальних поліпшень; придбання основних фондів III групи сільськогосподарського призначення, у тому числі на умовах фінансового лізингу, та проведення їх капітальних поліпшень [33]. До 2000 р. кредити були майже недоступними для сільгоспвиробників. У 1999 р. в аграрний сектор економіки було залучено лише 390 млн грн за надзвичайно високими ставками – 65 %, хоча за розрахунками Інституту аграрної політики і Мінагрополітики, потреба в кредитах становить 8 млрд грн. У 2000 р. уперше з державного бюджету було виділено кошти в сумі 175 млн грн на компенсацію ставок (до 50 % облікової ставки Національного банку України) за кредитами комерційних банків. За даними Міністерства аграрної політики України, завдяки здешевленню кредитних ресурсів у сільське господарство за період до 2004 р. залучено пільгових кредитних ресурсів на суму 10,1 млрд грн, а кількість позичальників становить 44,5 тис. юридичних осіб. У середньому на 100 грн бюджетної компенсації кредитних ставок залучено майже 1 800 грн кредитних ресурсів. Якщо у 2000 р. цей показник дорівнював 1 636 грн, то у 2004 р. − 2 525 грн, або в 1,54 раза більше. Середньозважена відсоткова ставка за надані кредити мала стійку тенденцію до зниження з 54 % у 2000 р. до 17 % у 2004 р., або на 37 відсоткових пункти. Відповідно стало зростав і рівень повернення кредитів сільськогосподарськими підприємствами до 96 %, що більше, ніж у середньому в агропродовольчій сфері. Важливою проблемою агрокредитування є здешевлення кредитів через механізм часткової компенсації. Урядова політика пільгового кредитування привела до того, що обсяги кредитування після 2000 р. почали стрімко зростати. Ставка, за якою видаються банківські кредити для сільгосптоваровиробників, у 2005 р. коливалася від 9,3 % до 25,0 %. У 2005 р. аграрії одержали 7,4 млрд грн кредитних ресурсів, з них пільгових − близько 6,1 млрд, що в 1,5 раза більше показника 2004 р. Зниження відсоткових ставок вдалося досягти за допомогою співпраці з ЄБРР. Наприклад, у 2003 р. банку «Аваль», який після ліквідації банку «Україна» став головним банком з обслуговування сільгосптоваровиробників, було надано 13 млн дол. США для кредитування сільськогосподарських підприємств. Згідно з вимогами ЄБРР, на 85 % забезпеченою кредитуванням мала бути сільськогосподарська продукція на складах, підтверджена відповідними складськими документами. Уведення механізму компенсації не завжди зменшує вартість кредиту: підприємства вдаються переважно до короткострокового залучення коштів, які через кілька місяців повертаються, тоді як компенсація досить часто надходить, коли підприємства встигають повністю розрахуватися по платі за користування. У результаті такої невідповідності фактично сплачується повна вартість кредиту, тобто він не дешевшає, а компенсація, що надійшла, являє собою авансовані кошти для майбутнього використання. Ситуація з компенсацією змінюється, якщо термін кредиту близький або більший одного року. Асоціацією українських банків був підписаний відповідний меморандум. А ось банки, які в минулі роки підписали документ під тиском уряду, у 2005 р. ставити свої підписи під меморандумом відмовились, причиною цього стала низька ставка [35]. Позитивним аспектом механізму пільгового кредитування сільськогосподарських та інших підприємств АПК є те, що на відміну від практики минулих років держава не бере безпосередньої участі і не несе ризиків. Вона сприяє збільшенню його дії і поліпшенню умов кредитного забезпечення не директивним шляхом, а через дійсно ринковий інструмент, яким є програма фінансової підтримки агропідприємств через механізм здешевлення кредитів. У той час для забезпечення сільського господарства матеріально-технічними ресурсами щорічно надавалося товарних кредитів на суму понад 2 млрд грн, рівень виконання договірних зобов'язань за якими не перевищував 50 %. Кредитування комерційними банками підприємств АПК за компенсаційною схемою у 2000 − 2002 рр., крім скорочення розміру державних субсидій, забезпечило повернення наданих кредитів за досліджуваний період на рівні 86,0 − 92,3 % відповідно, що є позитивним фактором, який сприяє відновленню довіри до агропідприємств-позичальників. Про останнє свідчить також зростання кількості банківських установ, що здійснюють кредитне обслуговування підприємств АПК. Нині, безпосередньо на аграрному ринку, серйозно працюють понад 10 банків, зокрема Промінвестбанк, Аваль, Укрексімбанк, Правексбанк, Приватбанк, Райфайзенбанк, Ощадбанк, Укрсоцбанк. Серед них Промінвестбанк лідирує в галузі надання кредитів сільгоспвиробникам. Він надає кредити на умовах 17 %, застава становить 1,25 % вартості. Бюджет компенсує від 10 до 14 % тим банкам, які надають кредити під мінімальну відсоткову ставку, при цьому позичальник платить 3 − 7 %. За деякими оцінками, в Україні потреба в кредитуванні становить 2,0 − 2,5 млрд грн, «Промінвестбанк» надав кредити в розмірі 850 млн грн. Поряд з банківськими установами набувають поширення кредитні спілки. Нині в Україні їх зареєстровано понад 400, членами яких є 50 тис. українських громадян. Передбачається, що створення кредитних спілок і кооперативів підірве монопольне становище банків на ринку кредитних ресурсів і сприятиме поширенню конкуренції, що має призвести до здешевлення кредитів суто ринковим шляхом [34]. Отже, основними проблемами в налагодженні системного кредитування агробізнесової діяльності є такі: невідповідність фінансово-економічних показників підприємств вимогам комерційних банків; перебування значної частини їх майна в податковій заставі; укладання угод на термін поточного господарського року, що змушує виробників реалізовувати продукцію за несприятливої для них цінової кон'юнктури; нерозвиненість ринку страхових послуг; відсутність позитивної кредитної історії у більшості реформованих підприємств; низький рівень фінансового менеджменту; недосконалість законодавства в частині захисту прав позичальників і кредиторів; спекулятивне завищення відсоткових ставок окремими комерційними банками та ін. Про це свідчить щорічне укладання меморандумів про взаєморозуміння і співробітництво між сільськогосподарськими товаровиробниками, банками та страховими організаціями за участю Кабінету Міністрів України і Національного банку. До того ж обсяги зазначених кредитних ресурсів, з одного боку, є недостатніми з урахуванням фінансового стану та потреб підприємств галузі, а з другого − до 2004 р. включно вони не могли бути залученими на розвиток тваринництва та реалізацію інших довгострокових інвестиційних проектів, які потребують зовнішніх джерел фінансування на прийнятних умовах. У цьому контексті заслуговують на більш ґрунтовне опрацювання численні пропозиції щодо створення в державі системи кредитної кооперації на селі. Особливої актуальності вона набула у зв'язку з ліквідацією через банкрутство агропромбанку «Україна» (2002 р.). На початку перехідного періоду набув поширення такий засіб прямого субсидування підприємств, як державні гарантії за іноземні кредити, надані для придбання сільськогосподарської техніки, кормових домішок, насіннєвого матеріалу та інших ресурсів. Загалом, з 1992 р. підприємствами агропродовольчої сфери отримано 1,4 млрд дол. США. Цей механізм залучення зовнішніх інвестицій позитивно зарекомендував себе в інших державах з перехідною економікою, але виявився не зовсім ефективним в умовах України, оскільки вказані гарантії надавалися за недостатньої інформованості суб'єктів господарювання щодо умов конкурсу, а в окремих випадках тим комерційним структурам, які створювалися спеціально під зазначену схему кредитування, а тому їх проекти були недосконалими і проблемними з погляду валютної самоокупності. Не було забезпечено надійних гарантій їх повернення. Протекціонізм у наданні кредитів окремим підприємствам порушував принцип створення рівних умов доступу до ресурсів, а в кінцевому підсумку − гальмувалися структурні перетворення в сільському господарстві, оскільки фактично галузь була позбавлена цього джерела підтримки інноваційних проектів. Необґрунтоване надання державних гарантій окремим підприємствам-фаворитам призвело до появи простроченої заборгованості за отриманими кредитами і значних бюджетних видатків на їх погашення та обслуговування. Підтвердженням цього є постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня У рішенні Уряду від 18 травня 2001 р. № 544 зазначалося, що на 1 січня 2001 р. прострочена заборгованість перед державним бюджетом, яка виникла через невиконання суб'єктами господарської діяльності зобов'язань за іноземними кредитами, становила 987 млн дол. США, у тому числі за кредитами, спрямованими на задоволення потреб агропродовольчої сфери, − 419 млн дол. США, або 42 % загальної суми заборгованості. На 1 вересня 2004 р. вона зросла більше ніж удвічі − до 835,9 млн дол. США, а відшкодовано витрат державного бюджету підприємствами-позичальниками за 1999 − 2004 рр. на суму 250,6 млн грн. Для погашення вказаної заборгованості Урядом заборонено проводити реструктуризацію та/або списання недоїмки, яка виникла з 1 січня 2000 р., а також надавати відстрочку щодо термінів її сплати. Затверджено відповідний графік погашення боргів згідно з умовами кредитних угод, укладених з юридичними особами-позичальниками. Логічним, хоча і запізнілим рішенням була заборона з 2000 р. забезпечення державними гарантіями кредитів, одержаних підприємствами, крім тих, які надаються міжнародними фінансовими організаціями. Специфічним засобом довгострокового кредитування стало запровадження фінансового лізингу на закупівлю сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва та часткове відшкодування її вартості. Цей вид кредитування детальніше розглядатиметься в наступному підрозділі. Іншим напрямом державної політики в аграрній сфері є податкове поле, що повинне створювати сприятливі умови для розвитку аграрного сектора, оскільки, крім суто фіскальної функції оподаткування, може виконувати і функцію фінансової підтримки. Остання проявляється через отримання податкових кредитів, пере-направлення податків на розвиток підприємства, одержання податкових пільг за їх розміром та сплатою в майбутньому тощо. У період реорганізації сільськогосподарської галузі оподаткування господарств зазнало істотних змін, основою яких став перехід від загального оподаткування до спрощеної системи, що дозволила знизити рівень податкового тиску за рахунок податку на прибуток, зборів на обов'язкове пенсійне забезпечення і соціальне страхування; спростити механізм адміністрування ряду податків та обов'язкових платежів через запровадження фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП), наблизивши строки та суми його сплати до реальних можливостей і специфіки роботи господарств; запровадити додаткову фінансову підтримку через направлення сум податкових зобов’язань щодо податку на додану вартість (ПДВ) на розвиток господарств. Запровадження даних змін дозволило змістити акцент з фіскальної сторони у бік фінансової підтримки. У результаті відбулося зниження податкового навантаження та збільшення бюджетного фінансування сільськогосподарських підприємств. Серед методів оподаткування, які справляють позитивний (стимулювальний) вплив на фінансове становище господарств, насамперед виділяється фінансова підтримка через механізм обчислення та справляння податку на додану вартість. Ще одним методом є наявність пільгового строку переходу на загальний рівень сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що дозволяє заощаджувати частину коштів упродовж перехідного періоду (передбачено, що 2005 – 2006р. господарства зобов'язанні сплачувати 20 % загальної величини збору, у 2007 р. – 40 %, 2008 р. – 60 % і 2009 р. – 80 %). Окремим особливим методом податкової фінансової підтримки, який не пов'язаний з пільгами, особливостями справляння того чи іншого податку є несплата уже нарахованих податків та зборів, так зване вимушене кредитування. У результаті, залучення бюджетних коштів відбувається шляхом утворення та накопичення податкового боргу. Уведення в дію Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. відкрило підприємствам можливість управління своїми податковими зобов'язаннями через їх відстрочення та розкладення, тобто передбачається отримання звичайного податкового кредиту – іще одного методу податкової підтримки [47]. Найбільшу фінансову підтримку забезпечує механізм справляння податку на додану вартість Відповідно до статті 8 Закону «Про податок на додану вартість» даний режим передбачає можливість переходу підприємств галузі на нарахування ПДВ при реалізації сільськогосподарської продукції за ставками 9 % (рибницької – 6 %) та загальним порядком обчислення та сплати [48]. Позитивною стороною даного режиму є те, що при виникненні зобов'язань до сплати ці суми залишаються у розпорядженні платника і можуть бути використані ним для відшкодування податкового кредиту та в інших цілях. Негативним є те, що при виникненні від'ємної різниці платник не отримує передбаченого загальним режимом бюджетного відшкодування. Тому в теперішніх умовах більш привабливим для виробників є діючий режим, який забезпечує більшу підтримку насамперед завдяки бюджетному відшкодуванню. За умови скасування дії пунктів 11.21 та 11.29 статті 11 відповідного закону* господарства переходитимуть на спеціальний режим, який не дає відчутної підтримки, але запобігає появі заборгованості при звичайному порядку справляння ПДВ. Тобто спеціальний ПДВ-режим є в більшій мірі методом мінімізації податкового навантаження, в меншій – методом підтримки. Саме діючий метод ПДВ-підтримки в даний час є найбільш значущим для господарств: з одного боку, відсутній відплив частини виручених від реалізації коштів, які спрямовуються на поточні виробничі потреби, а з другого – частина коштів повертається через дотації та втримується через бюджетне відшкодування. При його відсутності рівень загального податкового навантаження міг становити 10 – 14 %. При дослідженні структури податкових зобов'язань господарств податок на додану вартість виділяється окремо, тому що він не входить в їх структуру. Це невключення пов'язане з дією уже згаданих пунктів ст. 11 Закону «Про податок на додану вартість» та відповідних постанов № 271 та № 805 КМУ. Згідно При цьому в ході діяльності податковий кредит нараховувався за звичайними правилами, при його перевищенні над сумою зобов'язань відповідного періоду він відносився на зменшення податкових зобов'язань наступного періоду, в іншому випадку різниця за відрахунком раніше не відшкодованих податкових кредитів підлягає перерахуванню на окремий банківський рахунок (спеціальний рахунок). У результаті при наявності ПДВ-зобов’язань, що перераховані на рахунок, господарства отримували змогу використовувати ці кошти на власний розвиток, здійснюючи самофінансування без перерахування відповідних коштів у бюджет. Несільськогосподарська продукція оподатковується ПДВ за звичайним режимом з пропорційним розподілом податкового кредиту та віднесенням знайденої суми на зменшення податкових зобов’язань щодо її реалізації. Нульова ставка оподаткування тваринницької продукції формує іншу схему ПДВ-підтримки господарств. Ця схема ґрунтується на тому, що при виробництві та реалізації м'яса, молока формуватиметься від’ємний результат, який дорівнює сумі податкового кредиту відповідного періоду. Сума цієї від'ємної різниці і є сумою ПДВ-підтримки, яка створюється за рахунок відшкодування податкового кредиту, пов'язаного з виробництвом і реалізацією цієї продукції. Дотаційні надходження також безпосередньо пов'язанні з нульовою ставкою оподаткування продажу тваринницької продукції. Даний зв'язок проявляється в тому, що, реалізовуючи продукцію переробним підприємствам податкове зобов'язання продавців переноситься в зобов'язання переробника, збільшуючи його суму до сплати, а отже збільшується сума майбутньої дотації. Тобто нульова ставка на придбане молоко, м’ясо не спричиняє у переробника зростання податкового кредиту по ПДВ, підвищуючи різницю між зобов'язанням та кредитом (ПДВ до сплати). Єдиною сумою цього кредиту є сплачений переробниками ПДВ при купівлі ними товарів, послуг потрібних для переробки. Іншу частину дотації становить уже чистий ПДВ самої переробки – різниця між його зобов’язаннями та фактичним і умовним кредитом, що виникла б у випадку оподаткування виробників молока, м'яса за звичайним порядком. У разі перевищення суми податкового кредиту над сумою зобов'язань така сума перераховується переробником з окремого рахунка на його поточний рахунок в порядку, передбаченому для бюджетного відшкодування, що зменшує суми дотації [49]. Одним з напрямів державної фінансової політики в аграрній сфері є політика щодо розвитку страхування сільськогосподарських ризиків. З початку проведення аграрної реформи держава постійно звертала увагу на необхідність розвитку страхування сільськогосподарських ризиків. Так, за ці роки була прийнята низка нормативно-правових актів щодо розвитку страхування сільськогосподарських ризиків. Закон України від 18 січня 2001 р. № 2238-ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років» передбачав компенсацію страхових платежів у розмірі 50 %. Крім того, Законом України від 4 жовтня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» передбачено обов'язковість страхування. Згідно зі статтею 7 даного закону застрахувати свій урожай зобов'язані виробники сільськогосподарської продукції всіх форм власності, причому для державних підприємств ця вимога поширюється на врожай багаторічних насаджень і всіх сільськогосподарських культур, а для підприємств інших форм власності – лише на врожай зернових культур і цукрових буряків. Але це було лише декларування і оскільки у державному бюджеті відповідні кошти у цих цілях не були передбачені, дані положення не було реалізовано. Активізація кредитного ринку у 2000 – 2002 рр. зумовила зростання попиту на ринку страхування з боку сільськогосподарських позичальників. Об'єктами страхування, у першу чергу, виступали об'єкти застави за кредитними договорами (у тому числі і майбутній урожай). Для врегулювання ринку страхових послуг щодо обґрунтованості розміру страхових тарифів створення надійного страхового забезпечення була розроблена та прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 1000 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності». Вона затвердила уніфіковані правила та порядок обов'язкового страхування урожаю, на основі регіональних особливостей, фактичних витрат на страхування та забезпечення надійного покриття можливих утрат від страхового випадку. Доцільно відмітити, що незважаючи на обов'язковість заходу, розроблений механізм містить також і елементи стимулювання. Зокрема, для підприємств, які застрахують свій врожай на умовах, визначених постановою протягом двох років і за цей період страховий випадок не настане, розмір страхових тарифів у подальшому для них може бути зменшений на 10 %. Однак досвід показав, що страхування за такими тарифами є занадто дорогим механізмом і не відповідає фінансовій спроможності сільськогосподарських підприємств, як і, відповідно потужність багатьох страхових компаній не є достатньою для виплати відшкодування за усіма сільськогосподарськими ризиками. Крім того, було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року № 590 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків». Але ця постанова, як і попередня, також не відіграла тієї ролі для розвитку страхування сільськогосподарських ризиків, яку на неї покладали. Певним досягненням можна визнати прийняття Закону України від 24 червня 2004 р. № 1877-1V «Про державну підтримку сільського господарства України». Варто відзначити, що у порівнянні з попереднім у діючому Законі відповідно до 10 статті суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний попередньо застрахувати свої ризики загибелі сільськогосподарської продукції та капітальних активів у випадку, якщо: – продає на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу, базовим активом якого є сільськогосподарська продукція; – даний суб'єкт отримує бюджетну дотацію або субсидію, пов'язану з виробництвом сільськогосподарської продукції або здешевлення її ціни; – отримує банківський кредит (позику) на виробництво сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів, якщо проценти за таким кредитом (позикою) частково або повністю здешевлюються (відшкодовуються) за рахунок бюджету; – отримує бюджетний кредит (позику) або банківський кредит під гарантію держави чи органу місцевого самоврядування для виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів. Для виконання означених вимог суб'єкт господарської діяльності зобов’язаний застрахувати ризики загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції чи її частини за правилами індексного чи комплексного страхування. Ці положення також не враховуються на практиці. Хоча у цьому законі багато надзвичайно суперечливих і дискусійних положень щодо страхування агроризиків, але саме завдяки йому у 2005 р. вперше було виділено 54 млн грн бюджетних коштів на здешевлення вартості страхових внесків, фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку. Доцільно зазначити, що ця сума не відповідає розрахункам потреби у державних коштах для цього (470 млн грн). Крім того, вперше було розроблено Порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2005 р. № 325, а також прийнято Наказ Міністерства аграрної політики від 18 травня 2005 р. № 209 «Про затвердження розподілу коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2005 рік, що спрямовуються для здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку, та інших документів щодо здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку». І на 2006 р. зазначений порядок залишився без змін, лише Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2006 р. № 243 «Питання використання коштів державного бюджету за деякими бюджетними програмами у сфері агропромислового комплексу» до нього внесені деякі технічні корективи. Відповідно до наказу кошти державного бюджету були розподілені між регіонами з урахуванням посівних площ сільськогосподарських культур за 2002 − 2004 рр. Таке запізніле прийняття механізму проходження коштів вплинуло на те, що фактично весняні та літні сільськогосподарські ризики майже не були застраховані, і з виділених коштів лише 5,8 млн грн (10,7 %) фактично було використано на часткову компенсацію страхових внесків сільськогосподарським товаровиробникам. Але навіть такі невеликі суми дозволили значно пожвавити страхування агроризиків серед сільськогосподарських товаровиробників [50]. Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|