Мета і пріоритети аграрної політики України

Тема 4. Основні напрями аграрної політики України

4.1. Мета і пріоритети аграрної політики України.

4.2. Особливості бюджетно-податкової та кредитно-фінансової політики в аграрному секторі.

4.3. Політика держави щодо регулювання ринків сільськогосподарської продукції та матеріально-технічного забезпечення виробників.

4.4. Розвиток сільських територій та соціальна політика у сільській місцевості.

4.5. Державна політика щодо аграрної науки, освіти й інформаційного забезпечення виробників.

Поняття «пріоритети аграрної політики» передбачає скорочення цілей і уточнення уже відібраних цілей з подальшою їх характеристикою за допомогою відповідних показників. Щоб визначити найкращу концепцію пріоритетів аграрної політики, необхідно розглянути широке коло можливих варіантів відповідно до наявних ресурсів. У світовій практиці склалося декілька методичних підходів до обґрунтування пріоритетів аграрної політики: метод аналогів, метод формування системи стандартних показників, продуктовий підхід і метод «економічного ядра».

Сутність методу аналогів полягає в проведенні порівняльного аналізу різних типів аграрних політик країн, що домоглися значних успіхів у забезпеченні населення продовольством, і подальшому виділенні на цій основі загальних пріоритетних напрямків державної підтримки сільського господарства. Однак у кожній країні проводиться своя специфічна аграрна політика, напрями якої обумовлені і потребами внутрішнього розвитку країни, і її становищем на світовому продовольчому ринку. Вона не може бути прикладом для наслідування в іншій країні. Значення цього методу для України полягає в тому, що він дозволяє виділити ряд загальних закономірностей формування аграрної політики в ринкових умовах господарювання.

Розробка системи стандартних показників у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) була викликана необхідністю пошуку універсальноговимірника державної підтрими сільськогосподарських товаровиробників, якийби враховував основні напрямки їхньої аграрної політики і допускав міждержавне зіставлення.Основним показником підтримки виробників аграрного сектора є оцінка підтримки виробників РSЕ (Producer Support Estimate)– вартості трансфертів, переданихвиробникам від споживачів сільськогосподарської продукції і платників податків(абсолютний РSЕ, процентний РSЕ,питомий РSЕ). Оригінальне визначення РSE включає чотири компоненти, що оцінюються в рамках абсолютного показника:

· підтримка ринкової ціни, яка включає заходи, що одночасно впливаютьна виробника і на ціну продукції;

· пряма підтримка доходу, що передбачає заходи прямого перерозподілу коштіввід платників податків до виробників без урахування впливу на ціну продукції;

· непряма підтримка доходу, головним чином скорочення вартості витрат на виробництво продукції;

· інші форми підтримки (структурні перетворення, цільові урядові програми, маркетингова підтримка, допомога в пошуку і залученні довгострокових капіталовкладень та ін.).

Поряд з показником РSЕ використовується показник оцінки підтримки споживачів СSЕ (Consumer Support Estimate), який ураховує всі види внутрішніх державних трансфертів споживачам і розраховується як відсоток зниження витрат на придбання продукції аграрного сектора в ринкових цінах. При розрахунку СSЕ приймаються два види заходів агропродовольчої політики:

· трансферти від споживачів продовольства сільськогосподарським товаровиробникам у результаті проведення агропродовольчої політики (ринкові трансферти);

· бюджетні виплати споживачам у результаті здійснення агропродовольчої політики (інші трансферти).

Методологія РSЕ/СSЕ широко застосовується офіційними міжнародними організаціями для оцінки і зіставлення різних видів національної агропродовольчої політики.

Обґрунтування пріоритетів аграрної політики на основі третього, продуктового підходу, передбачає встановлення співвідношення потреб країни і фактичного виробництва сільськогосподарської продукції, вибір пріоритету державної фінансової підтримки тієї або іншої продуктової підгрупи на основі економічного аналізу «витрати-вигоди». На загальнонаціональному рівні цей підхід утілений в продуктових програмах «Зерно України», «Цукор України» тощо. Досвід реалізації даного підходу на регіональному рівні виявив його істотну обмеженість, пов’язану з тим, що алгоритм визначення пріоритетів аграрної політики не містить можливостей вироблення формалізованих правил і заходів, що створюють основу вибору форми підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Крім того, і на загальнонаціональному, і на регіональному рівнях досить складно акумулювати кошти для реалізації більшості продуктових програм.

Процес вибору пріоритетів аграрної політики на основі аналізу «дерева цілей» привів до появи методу «економічного ядра», який передбачає, що в економічній системі і на макро-, і на мікрорівні існують «точки росту», вплив на які позначається на розвитку інших елементів системи, дозволяє досягти декілька цілей економічної політики, у тому числі й аграрної. У закордонних дослідженнях цей метод одержав назву «концепції полюсів росту», яку активно розробляв французький економіст Ф. Перру.

Необхідність формування економічного ядра обумовлена, як правило, обмеженістю ресурсів і можливостей, а також кількістю і гостротою господарських проблем, що склалися в економічній системі. Результати впливу сучасної економічної політики на стан сільськогосподарських товаровиробників свідчать про те, що метод «економічного ядра» прийнятний і для розробки пріоритетів аграрної політики в Україні. Відомо, що одним з діючих інструментів державного впливу на економічну ситуацію у вітчизняному АПК є інвестиції. Використовуючи метод «економічного ядра», ефективність інвестицій можна істотно підвищити шляхом спрямування інвестиційних ресурсів у галузі і підприємства, розвиток яких істотно впливає на функціонування інших сегментів АПК. Добір елементів економічного ядра (точок росту) здійснюється на основі використання визначеного числа відносних та абсолютних економічних і технічних критеріїв і показників.

Цілі аграрної політики можуть досягатися за допомогою комбінації різних інструментів. Держава з позицій оцінки ефективності і справедливості повинна визначити не лише необхідний рівень підтримки, але і використовувані при цьому інструменти,беручи до уваги витрати застосування різних інструментів політики. Економічні витрати аграрної політики поділяються на прямі і непрямі, що приводять до утворення так званих мертвих утрат; трансакційні витрати, пов'язані із застосуванням інструментів державної політики, і непрямі адміністративні витрати фінансування бюджетних витрат, що забезпечують трансферти.

При аналізі необхідно оцінити два рівні витрат: найбільш очевидні витрати бюджету або споживачів і менш очевидні суспільні витрати, що включають, крім часткових, зовнішні витрати. Результуюче визначення співвідношення ефекту і витрат дозволяє оцінити ефективність проведення аграрної політики. Політика підтримки доцільна, якщо її вигоди перевищують утрати економічної ефективності, пов'язаної із затримкою ефективного переміщення ресурсів. Але варто враховувати, що ряд соціальних ефектів (зокрема рівень життя населення) виявляється в короткостроковому періоді, а втрати економічної ефективності – у довгостроковому. У зв’язку із цим, крім стратегії аграрної політики, виділяють її тактику – сукупність заходів і методів вирішення конкретних завдань кожного даного етапу розвитку агропромислового виробництва і задоволення потреб населення в продуктах харчування, а виробничої сфери – у сировині.

Основні пріоритети державної аграрної політики України на вищому рівні визначено у Законі «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», якими є:

v забезпечення в сільськогосподарському виробництві за допомогою системи державних організаційно-правових заходів прибутку на авансований капітал, включаючи вартість земельних ресурсів не нижче середнього рівня по економіці держави;

v створення умов для реалізації та захисту прав селян на землю, формування ринкових земельних відносин, охорони земель;

v посилення соціального захисту сільського населення, встановлення заробітної плати і пенсійного забезпечення працівників сільського господарства не нижче середнього рівня в галузях економіки держави;

v створення рівних умов для функціонування різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі, які сприяють гармонізації інтересів власників та найманих працівників;

v розроблення і запровадження державних та регіональних програм комплексного розвитку сільських територій, удосконалення державної підтримки розвитку підприємництва для розв’язання проблеми зайнятості сільського населення;

v державна підтримка розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації та інтеграції;

v запровадження сучасних механізмів і методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, продовольства, капіталу, зокрема виробничих ресурсів та робочої сили;

v державна підтримка суб’єктів аграрного сектора шляхом концентрації державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку, формування сприятливої цінової, фінансово-кредитної, страхової, податкової та бюджетної політики, забезпечення раціональних внутрішньогалузевих і міжгалузевих економічних відносин;

v створення сприятливих умов для реалізації експортного потенціалу аграрного сектора економіки;

v державна підтримка підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів, виконання наукових досліджень для аграрного сектора;

v створення умов для закріплення у сільській місцевості кваліфікованих спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров’я та побутового обслуговування;

v державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників, які використовують меліоровані землі, особливо для утримання внутрішньогосподарських меліоративних систем та оплати електроенергії, що витрачається під час подачі води для поливу;

v удосконалення системи державного управління, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі [11].

Розробка стратегії має велике значення для досягнення цілі, але, крім того необхідною умовою є і конкретизація тактичних кроків. Шляхи реалізації основних пріоритетів державної аграрної політики передбачають, перш за все розвиток земельних відносин. Згідно із законом розвиток земельних відносин здійснюватиметься шляхом розширення і вдосконалення нормативно-правового забезпечення, формування відповідних інституційних засад, посилення державної підтримки земельної реформи.

Основними шляхами розвитку земельних відносин є:

· повна персоніфікація власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

· створення державної системи реєстрації прав власності на земельні ділянки та розташоване на них нерухоме майно;

· удосконалення методики оцінки земель, урахування вартості землі сільськогосподарського призначення при збалансуванні міжгалузевих відносин;

· формування інфраструктури ринку землі; створення системи земельного іпотечного кредитування;

· упровадження і фінансове забезпечення загальнодержавних програм використання та охорони земель, зокрема зменшення розораності земель, системи їх захисту від водної і вітрової ерозії, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, агролісомеліорації та меліорації земель, рекультивації порушених земель, стандартизації та нормування у сфері охорони земель;

· включення проектів організації територій новостворених землеволодінь та землекористувань до бізнес-планів відповідних сільськогосподарських підприємств;

· запровадження ефективної системи охорони родючості ґрунтів та системи моніторингу ґрунтів, проведення суцільної агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Урегулювання земельних відносин стане однією з підвалин формування сприятливого економічного середовища для ефективної діяльності суб'єктів аграрного сектора. Крім того, законом передбачені інші напрями підвищення ефективності діяльності суб'єктів аграрного сектора, а саме:

· підвищення рівня менеджменту в організації господарської діяльності суб'єктів аграрного сектора,удосконалення державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, посилення державної підтримки створення та функціонування системи сільськогосподарського дорадництва та ринку консультативних послуг;

· поліпшення наукового забезпечення розвитку аграрного сектора;

· удосконалення державної регуляторної політики щодо побудови збалансованих міжгалузевих економічних відносин, недопущення монопольної діяльності у забезпеченні потреб суб'єктів аграрного сектора в ресурсах;

· сприяння впровадженню ресурсозберігальних безпечних та екологічно чистих технологій виробництва сільськогосподарської продукції і продовольства;

· створення умов для підвищення ролі самоврядних галузевих і міжгалузевих об'єднань у регулюванні економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, заготівельними, переробними, сервісними та торговельними підприємствами;

· розвиток системи державної підтримки сільськогосподарського виробництва з урахування вимог Світової організації торгівлі та міжнародних зобов'язань України стосовно аграрного сектора, зокрема запровадження механізмів державної підтримки страхування ризиків у сільському господарстві, створення та функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, розвиток довготермінового кредитування інноваційних проектів, створення системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

· удосконалення системи підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження дотацій державного і місцевих бюджетів на утримання маточного поголів'я тварин, посівів стратегічно важливих видів сільськогосподарських культур, збільшення фінансової підтримки господарств у регіонах з несприятливими для ведення сільського господарства природно-кліматичними умовами;

· удосконалення податкової політики в аграрному секторі для оптимізації податкового навантаження та посилення стимулювальної функції податків;

· розвиток фінансово-кредитних механізмів, зокрема тих, що передбачають удосконалення часткової компенсації кредитних ставок у разі значного перевищення облікових ставок, формування фонду, кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та гарантій повернення кредитів, запровадження бюджетного фінансування на умовах пріоритетності власних коштів, створення належної ринкової фінансової інфраструктури;

· створення умов для технічного переоснащення заводів сільськогосподарського машинобудування з метою випуску техніки, яка забезпечуватиме запровадження сучасних високопродуктивних ресурсозберігальних технологій в агропромислове виробництво;

· переоснащення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств шляхом удосконалення довготермінового кредитування, часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки за рахунок Державного бюджету України, системи фінансового лізингу, підтримки розвитку інфраструктури матеріально-технічного забезпечення;

· розроблення та впровадження програми розвитку виробництва дизельного біопального на період до 2010 р.;

· посилення державної підтримки боротьби із шкідниками і хворобами рослин і тварин, упровадження надійних запобіжних систем;

· державне стимулювання структурної перебудови сільськогосподарського виробництва, галузей харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів;

· створення та вдосконалення елементів сучасної ринкової інфраструктури (оптових ринків, торгових домів, бірж, аукціонів, ярмарків) для реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, стимулювання розвитку приватних і приватно-кооперативних підприємств у сфері агросервісу, переробки, збуту продукції та маркетингового обслуговування особистих селянських та фермерських господарств.

У свою чергу, розвиток ринків продукції сільського господарства і продовольства є окремим важливим напрямом державної аграрної політики, що спрямовується на забезпечення платоспроможного попиту населення у продовольчих товарах, потреб підприємств харчової промисловості і перероблення сільськогосподарських продуктів у сировині, на створення умов для ефективного захисту внутрішнього ринку та сприяння просуванню сільськогосподарської продукції і продовольства на зовнішній ринок.

Основними напрямами розв'язання проблем формування ринків продукції сільського господарства і продовольства є:

· удосконалення правових та організаційно-економічних засад забезпечення діяльності учасників таких ринків з урахуванням інтеграції України до Європейського Союзу та до світового економічного простору;

· стимулювання розвитку спотового та форвардного ринку на основі розвинутої біржової інфраструктури, удосконалення системи регулювання біржового товарного ринку;

· створення державної системи цінового моніторингу, аналізу кон'юнктури та прогнозу ринків, поширення цієї інформації серед їх учасників;

· створення умов для підтримання стабільної цінової ситуації та прозорості на ринку шляхом запровадження заставних та інтервенційних операцій із сільськогосподарською продукцією і продовольством, удосконалення системи формування державних та регіональних продовольчих ресурсів, запровадження адресної державної продовольчої допомоги соціально незахищеним верствам населення, удосконалення державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, удосконалення системи державної статистики суб'єктів ринку;

· удосконалення державного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності, запровадження квотування імпорту окремих стратегічних видів господарської продукції та продовольчих товарів; недопущення їх неконтрольованого переміщення через кордон;

· посилення захисту прав споживачів шляхом удосконалення державного контролю якості та безпеки продовольчих товарів, гармонізація національних стандартів з міжнародними, зокрема стандартами Європейського Союзу;

· удосконалення конкуренційного законодавства і механізмів застосування антидемпінгових та інших заходів для запобігання недобросовісній конкуренції;

· реалізація загальнодержавних програм розвитку інфраструктури аграрного ринку та відповідних регіональних програм.

Реалізація загальнодержавної політики можлива лише за умови ефективного поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі. Основними напрямами вдосконалення системи державного регулювання в аграрному секторі є:

· реформування системи органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання аграрного сектора, шляхом перегляду та чіткого розмежування їх повноважень і запровадження прямої підпорядкованості, починаючи з районного рівня, наближення її до стандартів Європейського Союзу;

· розроблення та впровадження з урахуванням положень загальнодержавних програм регіональних програм розвитку аграрного сектора;

· спрямування діяльності органів виконавчої влади на посилення стратегічного аналізу, прогнозування та моніторингу, інспекційних і контрольних функцій.

Одним з головних пріоритетів аграрної політики України є розвиток сільських територій, підвищення соціального захисту і життєвого рівня сільських жителів. Основними напрямами реалізації означених цілей є:

· забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструктури села в нових економічних умовах, формування механізмів і визначення управлінських структур, які забезпечуватимуть їх реалізацію на всіх рівнях;

· відновлення, створення і забезпечення державою формування системи державного регулювання демографічних процесів сільського розвитку, реалізація програм стимулювання розвитку депресивних територій;

· наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського і сільського населення, формування комплексної системи підприємств, установ та організацій, які надаватимуть необхідні послуги сільському населенню;

· сприяння збільшенню зайнятості сільського населення шляхом державної підтримки розвитку підприємництва; створення умов для збереження та розвитку малих, віддалених і таких, що занепадають, сільських поселень;

· сприяння підвищенню рівня доходів сільського населення, удосконалення загальнообов'язкового пенсійного страхування працівників сільського господарства;

· стимулювання закріплення на селі спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутового обслуговування.

Законодавчо окреслені цілі й пріоритети аграрної державної політики України потребують своєї конкретизації через розробку і прийняття законів прямої дії, які б забезпечили реалізацію кожного з означених пунктів.
Читайте також:
А/. Верховна Рада України.
Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сутність і принципи аграрної політики
АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
Аграрні закони України
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
Адміністрація Президента України
Адреси бібліотек України
Акти Верховної Ради України
Акти Кабінету Міністрів України
Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.

Переглядів: 2186

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Зміна структури земельного фонду за формами власності, станом на 1 січня | Особливості бюджетно-податкової та кредитно-фінансової політики в аграрному секторі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.