• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема. Ціноутворення на продукцію

4.

3.

2.

1.

Основним завданням аналізу складу і структури земельних ресурсів є визначення ступеня освоєння і використання землі в господарському обороті та виявлення резервів його підвищення.

Склад і структура земельних ресурсів вказує на спеціалізацію господарства, допомагає визначити рівень землезабезпеченості суб’єкта господарювання.

Забезпеченість та використання земельних ресурсів оцінюють за системою показників:

1. Фактична наявність (фізичний обсяг) земельних ресурсів, га;

2. Структура земельних угідь, %;

3. Рівень розораності земельних угідь (відношення ріллі до загального обсягу сільськогосподарських угідь), %;

4. Ступінь освоєння і використання землі (відношення між сільськогосподарськими і несільськогосподарськими угіддями), %;

5. Економічна ефективність використання землі (вихід валової продукції з 1 га сільськогосподарських угідь, ц/га; прибуток з 1 га сільськогосподарських угідь, грн/га);

6. Економічна ефективність використання землі під товарними культурами (чистий дохід з 1 га сільськогосподарських угідь), грн/га;

7. Економічна ефективність використання землі під кормовими культурами (вихід кормів з 1 га посіву), ц.к.од.;

8. Виробничі витрати на 1 га сільськогосподарських угідь, грн/га.

Одним із найважливіших завдань економічного аналізу є конт­роль за правильним і ефективним використанням трудових ресурсів.

Аналіз забезпеченості підприємства робочою силою здійснюється способом порівняння фактичної чисельності працівників за категоріями із розрахунковими (плановими) показниками і з показниками, що були досягнуті в минулому періоді. Це дає можливість визначити рівень виконання плану (завдання), а також динаміку показників.

Аналіз забезпеченості робочою силою та її використання проводиться в тісному зв’язку з аналізом обсягу виробництва продукції, продуктивності праці, трудомісткості та використання робочого часу.

Основними показниками використання трудових ресурсів є дані про чисельність персоналу різних категорій і професій, його кваліфікацію та освітній рівень, про витрати робочого часу в людино-днях, людино-годинах, кількість виробленої продукції або виконаних робіт, а також відомості про рух особового складу підприємства.

Для характеристики руху робочої сили розраховують та аналізують динаміку таких показників:

1. Коефіцієнт обороту з приймання персоналу (К_пр):

К_пр = ;

2. Коефіцієнт обороту з вибуття (К_в):

К_в = ;

3. Коефіцієнт плинності кадрів (К_пк):

К_пк = ;

4. Коефіцієнт постійності складу персоналу підприємства (К_пс):

К_пс = .

Повноту використання трудового потенціалу оцінюють за фондом робочого часу (ФРЧ), який залежить від чисельності робітників (ЧР), кількості днів, відпрацьованих одним робітником в середньому за рік (Д) і середньої тривалості робочого дня (Т):

ФРЧ = ЧРхДхТ;

Для оцінювання рівня інтенсивності використання персоналу застосовують систему узагальнюючих, окремих і допоміжних показників продуктивності праці. До узагальнюючих показників відносять: середньорічний, середньоденний і середньогодинний виробіток продукції на одного працівника, а також середньорічний виробіток продукції на одного працівника у вартісному виразі.

Індивідуальні показники – це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному вираженні на один людино-день або людино-годину.

Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

Середньорічний виробіток одного працівника (РВ_п):

РВ_п = Ч х Д х Т х ГВ, де

Ч – частка робітників у загальній чисельності працівників;

ГВ – середньогодинний виробіток продукції.

Трудомісткість одиниці продукціїобчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Це показник – обернений до середньогодинного виробітку продукції.

Ефективність використання трудового потенціалуна підприємстві оцінюють за допомогою показника рентабельності персоналу (Р_п) (відношення прибутку до середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу). Зв'язок цього показника з рівнем продуктивності праці можна подати так:

Р_п = == Р_об · Ч_рп · РВ, де

П – прибуток від реалізації продукції;

ЧВП – середньооблікова чисельність виробничого персоналу;

ЧД – чистий дохід від реалізації продукції;

ВП – вартість випуску продукції в діючих цінах;

Р_об – рентабельність обороту;

Ч_рп – частка реалізованої продукції у загальному обсязі випуску продукції;

РВ – середньорічний виробіток продукції на одного працівника, у поточних цінах.

Аналіз використання трудових ресурсів на підприємстві, рівня продуктивності праці необхідно розглядати у тісному зв’язку з оплатою праці. Найбільшу частку в складі коштів, використаних на споживання, становить фонд оплати праці, що включається до собівартості продукції. Приступаючи до аналізу використання фонду заробітної плати, що включається в собівартість продукції, передусім необхідно розрахувати абсолютне і відносне відхилення фактичної його величини від планової. У процесі наступного аналізу необхідно визначити фактори абсолютного і відносного відхилення фонду заробітної плати (його змінної та постійної частин). Змінна частина фонду зарплати залежить від обсягу виробництва продукції, його структури, питомої трудомісткості та рівня середньогодинної оплати праці. До постійної частини фонду зарплати входять: всі види доплат (премії, надбавки), зарплата працівників-почасовиків, адмінперсоналу тощо.

Для оцінювання ефективності використання коштів на оплату праці необхідно використовувати такі показники як: обсяг виробництва продукції в діючих цінах, дохід (виручка) від реалізації продукції, сума валового, чистого, капіталізованого прибутку на 1 грн зарплати тощо. В процесі аналізу необхідно вивчити динаміку зміни цих показників, виконання плану за їхнім рівнем. Важливим є аналіз в розрізі підприємств-конкурентів, що вказує на те, яке підприємство працює ефективніше.

Основним завданням аналізу основних виробничих засобів євиявлення резервів поліпшення використання основних засобів. До системи завдань також відносять:

- вивчення складу і структури виробничих засобів;

- вивчення й оцінка рівня забезпеченості основними засобами та енергетичними ресурсами;

- вивчення ступеня використання виробничої потужності підприємства і обладнання;

- оцінка впливу використання основних засобів на обсяг виробництва продукції та інші показники.

Джерелами аналізу є:бізнес-план підприємства, основні форми фінансової звітності, форма № 11-ОЗ "Звіт про наявність і рух основних засобів, амортизацію (знос)". Дані про переоцінку основних засобів, інвентаризацію, проектно-кошторисна інформація тощо.

Аналіз основних засобів розпочинається з вивчення наявності виробничих засобів, їх динаміки та структури.

Аналіз руху і технічного стану основних засобів проводять за системою показників:

1. Коефіцієнт оновлення (К_он):

К_он = ;

2. Термін оновлення основних засобів (Т_он):

Т_он = ;

3. Коефіцієнт вибуття (К_в):

К_в = ;

4. Коефіцієнт приросту (К_пр):

К_пр = ;

5. Коефіцієнт зносу (К_зн):

К_зн = ;

6. Коефіцієнт придатності (К_придат):

К_придат = .

7. Коефіцієнт обертання оборотних засобів (К_ооз) – відношення суми обороту до середньорічної вартості оборотних засобів.

Забезпеченість підприємства окремими видами машин, механізмів, обладнання, приміщеннями встановлюють порівнянням фактичної їх наявності з плановою потребою, необхідною для виконання плану випуску продукції.

Загальними показниками ефективності використання основних засобів є фондовіддача — виробництво продукції на 1 гривню основних засобів (відношення обсягу продукції у грошовому виразі, виробленої підприємством до середньорічної вартості основних виробничих засобів).

Фондомісткість — показник, обернений до фондовіддачі: він показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засоби для випуску продукції вартістю в 1 гривню.

Для узагальнюючої характеристики ефективності й інтенсивності використання основних засобів застосовують такі показники:

1. Рентабельність капіталу, вкладеного в основні засоби (відношення прибутку від основної діяльності до середньорічної вартості основних засобів);

2. Капіталовіддача основних засобів (відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості основних засобів);

3. Капіталовіддача активної частини основних засобів (відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості активної частини основних засобів);

4. Капіталомісткість(відношення середньорічної вартості основних засобів виробничого призначення до вартості виробленої продукції за звітний період);

5. Відносна економія основного капіталу: Е_оз = ОЗ₁ – ОЗ₀ · І_вп, де

ОЗ₁ і ОЗ₀ – середньорічна вартість основних засобів у відповідно звітному і базисному роках;

І_вп – індекс обсягу валового виробництва продукції (відношення обсягу валового виробництва продукції у звітному році до базисного).

Основними резервами збільшення випуску продукції і підвищення рівня капіталовіддачі є: введення в дію невстановленого обладнання, його заміна і модернізація, скорочення простоїв, інтенсивніше використання основних засобів (збільшення середньоденного виробітку обладнання) тощо.

Відповідно до положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси», п. 6 матеріальними ресурсами треба вважати запаси предметів праці, які включають сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріали, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва та адміністративних потреб і наявність яких є необхідною умовою ритмічної роботи підприємства.

Аналіз ефективного використання матеріальних ресурсів якнайтісніше пов’язаний з дослідженням рівня витрачання матеріальних ресурсів. Отже, завданням аналізу є пошук джерел економії цих ресурсів і зниження матеріаломісткості продукції.

Завданнями аналізу забезпеченості й використання матеріальних ресурсів є:

-оцінювання реальності планів матеріально-технічного постачання, ступеня виконання їх і впливу на обсяг виробництва продукції, її собівартість тощо;

- оцінювання рівня ефективності використання матеріальних ресурсів;

- виявлення внутрішньовиробничих резервів економії матеріальних ресурсів та розробка конкретних заходів із використання їх.

Рівень забезпеченості підприємства сировиною і матеріалами визначають за порівнянням фактичної кількості закупленої сировини з плановою їх потребою.

До узагальнюючих показників ефективності використання матеріальних ресурсів належать:

- прибуток на 1 грн матеріальних витрат – відношення суми прибутку від основної діяльності до суми матеріальних витрат – найбільш узагальнюючий показник;

- матеріаловіддача – відношення вартості виробленої продукції до суми матеріальних витрат;

- матеріаломісткість – відношення суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції (показує скільки матеріальних витрат необхідно або припадає фактично на виробництво одиниці продукції);

- коефіцієнт співвідношень темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат – відношення індексу валової продукції до індексу матеріальних витрат (характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі і, разом з тим, розкриває фактори її зростання);

- частка матеріальних витрат у собівартості продукції – відношення суми матеріальних витрат до повної собівартості виробленої продукції (динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості продукції);

- коефіцієнт використання матеріалів – відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг випущеної продукції. Він показує, наскільки економно використовують матеріали в процесі виробництва, чи немає перевитрат порівняно із встановленими нормами (якщо коефіцієнт перевищує одиницю – це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів і навпаки).

1. Поняття ціни та її роль в сільськогосподарському виробництві.

2. Система цін на сільськогосподарську продукцію.

3. Особливості формування світових цін.

4. Диференціація цін залежно від зональних умов, якості, строків реалізації і споживчих якостей продукції.

Література: Мертенс, с. 192, Мацибора, с. 125

1питання.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару. Вартість товару утворює його ціну, але кількісно ці величини не співпадають. Вартість товару є основою, навколо якої відбуваються коливання його ціни. Ціни на с/г продукцію мають виражати в грошовій формі суспільно-необхідні витрати на її виробництво, але в формі ціни вже закладена можливість її кількісного відхилення від величини вартості.

Ціна на сільськогосподарську продукцію включає собівартість і прибуток. Ціни впливають на ефективність с/г виробництва, визначають темпи розширеного відтворення і рівень життя населення.

Ціни виконують функції:

1) Планово-облікову. За допомогою цін визначають масу валової і товарної продукції, валовий дохід, прибуток, розмір витрат і собівартість продукції.

2) Стимулювання виробництва. На продукцію підвищеного попиту встановлюються більш високі ціни, що спонукає до її виробництва.

3) Розподіл і перерозподіл створеного валового доходу між галузями, забезпечення відповідних пропорцій між фондами споживання і нагромадження.

2 питання

Ціни у сільському господарстві поділяються:

а) залежно від призначення

1. ціни оптового обороту ( закупівельні, оптові підприємств, оптові промисловості, розрахункові, договірні);

2. ціни роздрібного товарообороту (роздрібні, тарифи, послуги);

3. обліково-статистичні ціни і ціни планових порівнянь (порівнянні, кадастрові);

4. ціни зовнішньої торгівлі.

б) залежно від сфери функціонування

1. закупівельні;

2. оптові;

3. розрахункові (використовують при економічних взаємовідносинах орендарів з с/г підприємством і т.д.);

4. договірні ;

5. роздрібні ціни (на предмети споживання);

6. ціни за кошторисною вартістю (на будівельну продукцію);

7. тарифи (ціни на послуги).

Всі види цін на с/г продукцію взаємопов’язані і взаємообумовлені. Ціни повинні відображати результати виробництва, а ціноутворення забезпечувати стимулювання підвищення ефективності с/г виробництва і прискорення науково-технічного прогресу.

Основні принципи ціноутворення на с/г продукцію:

1)ціни на продукцію с/г повинні бути економічно обгрунтованими: покривати витрати с/г виробників і забезпечувати отримання відповідного прибутку;

2)рівень закупівельних цін на продукцію с/г треба визначати на основі суспільно-необхідних затрат праці в с/г підприємствах з гіршими умовами виробництва;

3) встановлення економічно обгрунтованого співвідношення закупівельних цін на різні види с/г продукції;

4) встановлення економічно обгрунтованого співвідношення цін на с/г продукцію і на промислові засоби виробництва;

5) рівень закупівельних цін на продукцію с/г встановлюється з урахуванням її якості;

6) закупівельні ціни встановлюються з урахуванням строків реалізації;

7) рівень закупівельних цін встановлюється і регулюється з урахуванням співвідношення між попитом і пропозицією, а також споживчих властивостей різних видів продукції. Ціни мають заохочувати виробництво тієї продукції, потреба на яку задоволена не повністю;

8) закупівельні ціни на окремі види продукції с/г диференціюються по зонах.

3 питання

Ціноутворення в с/г і цінова політика продавців і покупців с/г продукції та засобів виробництва для с/г підприємств залежать від типу ринку. Найважливіші – ринок чистої конкуренції і ринок чистої монополії.

Ринок чистої конкуренції передбачає наявність великої кількості продавців і покупців, що проводять торгові операції з одним і тим самим продуктом. Окремий продавець чи покупець не має впливу на рівень реалізаційних цін.

В умовах чистої монополії функціонує один продавець, що має виключне становище щодо встановлення поточних цін на конкретному товарному ринку.

Ринок без конкуренції неможливий, тому необхідна демонополізація ринку і ринкових відносин.

Необхідно розвивати конкурентні ринки. Для цього треба ввести такий державний порядок оподаткування, який би робив невигідним монополне підвищення цін на засоби виробництва для сільського господарства.

Ринковий принцип ціноутворення невіддільний від вільного руху товарів і конкуренції товаровиробників, а тому несумісний з монополією. Втручання держави або інших органів у господарську діяльність підприємств не допускається. Збитки, завдані господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних.

В країнах з ринковою економікою держава встановлює межі та ліміти цін, здійснює дотації і компенсації. Проводить не політику ціноутворення, а політику регулювання продовольчого ринку, створюючи економічні передумови розвитку с/г виробництва в необхідних обсягах і пропорціях. Держава компенсує с/г виробникам відхилення від ринкової ціни у розмірах необхідних для їх діяльності і в заданому режимі.

4 питання

Державне регулювання являє собою механізм впливу на розвиток суспільного виробництва і розподілу. Воно узгоджується з вимогами ринку та реалізується за допомогою економічних заходів у межах чинного законодавства.

С/г має ряд особливостей. Воно забезпечує населення країни продовольством і промисловою сировиною, від його результатів залежить життєвий рівень людей.

Державі, яка турбується про добробут свого населення, небайдужий стан с/г виробництва. Вона повинна створювати сприятливі економічні і соціальні передумови для розвитку галузі, які дозволяли б виробляти достатню кількість товарів за доступними цінами.

Але вирішити це питання нелегко. Складність полягає в нестабільності с/г виробництва через велику залежність його від природно-кліматичних умов, місця розташування певного виробництва, що ускладнює можливість збалансування в часі і просторі обсягів виробництва продовольства з потребами ринку, призводить до нестабільності його фінансовго стану.

С/г не входить до монопольних формувань, тому зазнає руйнівної дії від конкурентів, а це негативно впливає на всю економіку.

Для с/г товаровиробника розмір ціни є життєво важливим. На нього впливають особливості того чи іншого виробництва, якість продукції, строки виробництва та реалізації продукції. Відомо, що восени ціни на с/г продукцію нижчі, а весною зростають. Виробнику необхідно створити умови для зберігання та подбати про перевезення, упакування, товарний вигляд продукції.

Держава надає с/г повну самостійність, обирає таку форму взаємовідносин з с/г, яка б забезпечувала стабільність виробництва і необхідний рівень доходів.

Функції держави полягають у створенні умов для збуту продукції з гарантією, що зниження цін на с/г ринку не буде нижчим від того рівня, який дозволяє працювати на принципах самофінансування.

В умовах ринку держава гарантує успішний розвиток с/г , створюючи йому пріоритетні умови порівнянно з іншими галузями народного господарства.

Читайте також:

1. Агроценоз як система.
2. Банківська система.
3. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
4. Бюджет і бюджетна система.
5. Бюджет і бюджетна система.
6. Бюджетний устрій та бюджетна система.
7. Бюджетний устрійпоказує, в який спосіб побудована бюджетна система. Іншими словами,він відображає організацію вертикальної структури бюджету держави за рівнями влади.
8. В якій функції гроші обслуговують процес ціноутворення?
9. Виборча система.
10. Види попиту на нову продукцію
11. Визнання сертифікатів на імпортовану продукцію.
12. Визначення методів ціноутворення.

Переглядів: 620