• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проблеми систематизації законодавства у сфері забезпечення національної безпеки.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Відпо­відно до ст. 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Здійснюючу виконавчу владу, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження стосовно забез­печення національної безпеки. Особливістю нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України є те, що вони можуть бути прий­няті на підставі і на виконання Конституції України, законів Ук­раїни й актів Президента (ст. 113 Конституції України). Саме тому, акти Уряду належать до окремого — п'ятого рівня.

6. До шостого рівняналежать міжвідомчі нормативні джере­ла, які регулюють порядок взаємодії суб'єктів системи забезпечен­ня національної безпеки по окремих напрямах діяльності в цій сфері.

7. Сьомий рівеньстановлять нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади, які у межах своєї компетенції на основі чинного законодавства про національну безпеку, а також відповідно до актів Президента України, Кабінету Міністрів Украї­ни розробляють відомчі нормативні акти: накази, інструкції, поло­ження, постанови, програми, листи, статути, які спрямовані на реалізацію функцій відповідно до компетенції в конкретній сфері життєдіяльності щодо конкретних національних інтересів. Вони є обов'язковими для виконання всіма підвідомчими міністерствами та відомствами, установами та організаціями, посадовими особами.

Особливість даного виду нормативно-правових актів полягає у тому, що міністерства та відомства й інші органи виконавчої влади можуть видавати власні акти, які містять норми права, у випадках і в межах, передбачених законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Тому видання будь-якого відомчого акта має ґрунтуватися на спеціальній вказівці вищесто­ящого органу. Саме тому відомчі нормативно-правові акти не усува­ють недоліків нормативно-правового забезпечення національної без­пеки, а лише конкретизують наявні положення, що містяться в актах вищої сили дії.

Призначенням відомчої нормотворчої діяльності в сфері націо­нальної безпеки є:

• детальне правове регулювання існуючих в конкретній сфері життєдіяльності суспільних відносин, що стосуються національної безпеки;

• формування нових відносин, які є неврегульованими на даний момент, але бажані і необхідні для забезпечення національної без­пеки України;

• ліквідація правових відносин, які є застарілими та ускладню­ють забезпечення національної безпеки України.

Ще однією характеристикою відомчих нормативно-правових актів є їхня подвійна спрямованість: зовнішня і внутрішня. Перша поля­гає у тому, що відомчі нормативно-правові акти адресуються гро­мадянам та громадським організаціям у конкретній сфері життє- діяльності (напр.: інформаційна, екологічна), а друга передбачає регулювання відносин зсередини суб'єкта забезпечення національ­ної безпеки. Слід зазначити, що поступово в процесі становлення правової держави зовнішня нормотворча діяльність суб'єктів забез­печення національної безпеки повинна поступово обмежуватися і скорочуватися, оскільки це сприяє посиленню гарантій захисту від можливого свавілля відомчих амбіцій.

8. Восьмий рівеньнормативно-правового забезпечення в галузі національної безпеки становлять локальні нормативні акти — такі юридичні документи, які містять норми права, що приймаються місцевими органами влади, суб'єктами управління на конкретному підприємстві, в організації з питань забезпечення національної без­пеки, які є обов'язковими для виконання всіма підприємствами,установами й організаціями, а також посадовими особами та гро­мадянами на території, підпорядкованій даному органу влади.

Спільним для всіх підзаконних нормативних актів України є та обставина, що вони, поряд із законами слугують джерелом закон­ності, тобто громадяни і юридичні особи, виконуючи норми права, що містяться у підзаконних актах, зміцнюють режим законності в сфері національної безпеки. Серед підзаконних нормативних актів існує свою власна ієрархія. Локальні акти державних і недержав­них установ і організацій різної форми власності також належать до системи підзаконних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки. Для юридичної інституціоналізації ці організації видають різні правові акти, які становлять собою ниж­ню ланку підзаконних правових актів і у більшості випадків, для того, щоб набути юридичної сили, мають бути зареєстровані у відпо­відних органах влади.

9. Останній рівень складають нормативні договори та звичаї. Нормативний договір відіграє важливе значення у відносинах між державами, в особливості у сфері забезпечення міжнародної безпе­ки, формування систем колективної (регіональної) безпеки. Також договір відіграє суттєве значення як одне із важливих джерел у сфе­рі забезпечення національної безпеки недержавними структурами.

Договір являє собою згоду двох або більше осіб про встановлен­ня, зміну або припинення прав і обов'язків. В умовах глобалізації, а також становлення системи загальноєвропейської безпеки, роль договору все більш зростає. Змістом договору у сфері забезпечення безпеки є юридичні права та обов'язки сторін, а сам він ґрунтуєть­ся на принципах рівності, незалежності сторін та їх вільного воле­виявлення; майнової відповідальності за порушення обов'язку. Особливість договору у сфері безпеки полягає у тому, що сторо­ни можуть укласти як передбачений, так і непередбачений законом та іншими правовим актами договір. Головна вимога — відсутність суперечності чинному законодавству. Прикладом може слугувати Договір про колективну безпеку деяких країн-учасниць СНД.

Ураховуючи той факт, що на території України проживає близь­ко 130 національностей, особливу ваги відіграють звичаї. Особливість звичаю полягає у тому, що він становить собою правило поведінки, яке увійшло у звичку. З юридичної точки зору, звичай — неписане джерело права, яке характеризується невпорядкованістю, множин­ністю і різноманіттям. Причина цього полягає в чисельності куль­тур, націй, що мешкають в Україні. Відповідно до цивільного зако­нодавства, можна зробити висновок, що звичаєм у сфері національ­ної безпеки є правило поведінки, яке не встановлене актами законо­давства, але є усталеним у певній сфері національної безпеки. Зви­чай може бути зафіксований у відповідному документі. Водночас слід підкреслити, що якщо звичай суперечить договору або іншим нормативно-правовим актам у сфері національної безпеки, то він для регу­лювання суспільних відносин у зазначеній сфері не застосовується.

Підсумовуючи викладене, доцільно виділити низку нагальних проблем сучасної нормотворчості у сфері забезпечення національної безпеки.

По-перше, необхідно змінити існуючу практику нормотворчості на стадії підготовки того чи іншого проекту. Уявляється доцільною розробка таких проектів групою вчених-фахівців, що замінило б відомчий порядок їхньої підготовки. Найважливіші законопроекти у сфері забезпечення національної безпеки доцільно виносити на всенародне обговорення, попередньо розробивши механізм підбиття підсумків обговорення та їхнього врахування в законопроекті.

Серйозною проблемою є також невиправдана нормотворча активність. Значна кількість нормативно-правових актів змінюється і доповнюється вже через кілька місяців або навіть тижнів після їх прийняття. Причина зовсім не в мінливості практики забезпечення національної безпеки, а в занижених вимогах до прийнятих нормативно-правових актів. У результаті їх застосування виявляється безліч недоліків, які доводиться негайно виправляти.

Інший блок проблем пов’язаний з питаннями якості самого нормативно-правового акта. Вказане має пряму залежність з адекватним розумінням законодавцем нормативно-правових потреб, чого можливо досягти лише на суто науковій основі нормотворчого процесу. Основне завдання полягає в тому, щоб створити надійний організаційно-правовий механізм попередження прийняття невмотивованих нормативно-правових актів. Тільки науково обґрунтовані норми мають набувати форми нормативно-правового акта, і це, зважаючи на значущість для нації сфери забезпечення національної безпеки, необхідно закріпити окремою нормою в статті 2 Закону “Про основи національної безпеки України”.

Вельми важливою є також проблема понятійної визначеності законодавства у сфері забезпечення національної безпеки. Для досягнення стислості, точності юридичної мови, правильного застосування нормативно-правових актів велике значення має чіткість і конкретність правової термінології. Розглядаючи поняття “суспільна безпека”, М. Панов і В. Тихий з цього приводу зазначали, що вплив суспільної безпеки на форму та зміст права повинен знаходити найбільш повне відображення у правотворчості. Це передбачає високу якість нормативних актів правових систем, що виявляється у високому рівні техніки нормотворчості, однозначності, простоті та єдності термінології; логічності, чіткості й доступності текстів нормативних актів, що виключає неоднозначне їх тлумачення; зведення до мінімуму оціночних компонентів права (оціночних термінів); виключення неясності й розпливчастості правових приписів, які забезпечують граничне обмеження можливості судової дискреції (судового розсуду) та свавілля посадових осіб . Ось чому, на державному рівні необхідно створити єдиний термінологічний словник законодавства у сфері забезпечення національної безпеки.

Наступна проблема - відсутність збалансованості між заборонними й дозвільними нормами, а також законами й підзаконними нормативно-правовими актами. Необхідно законодавчо визначити коло питань, які повинні регулюватися винятково на законодавчому рівні, уточнити систему державних органів, які мають право видавати підзаконні нормативно-правові акти у сфері забезпечення національної безпеки, обов’язкові для виконання іншими суб’єктами права.

Між тим, серед усіх проблем нормотворчості найгостріше постає проблема виконання нормативно-правових актів. Окремі з них, особливо ті, які створюються завдяки значним інтелектуальним і психологічним витратам, не реалізовуються, паралізуючи при цьому всю систему законодавства у сфері забезпечення національної безпеки. Нормативно-правовий акт, якщо навіть він відповідає нагальним потребам забезпечення національної безпеки, не буде реалізовуватись автоматично. Для його реалізації на стадії нормотворчості потрібно передбачити особливий організаційний механізм. Тільки так система забезпечення національної безпеки може встановлювати й регулювати визначені суспільні відносини.

Зрозуміло, що перерахований перелік проблем нормотворчого процесу у сфері забезпечення національної безпеки не є вичерпним. Необхідне глибоке наукове дослідження цих питань, розробка на його основі практичних заходів щодо вдосконалення нормотворчого процесу.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II.1 Програмне забезпечення
3. III. Етапи розробки програмного забезпечення
4. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
5. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
6. Абіотичні та біотичні небезпеки.
7. Аграрний комплекс національної економіки.
8. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.

Переглядів: 708