Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Поняття та загальна система суб’єктів забезпечення національної безпеки.

План

Тема 3. Суб’єкти забезпечення національної безпеки України.

 

1. Поняття та загальна система суб’єктів забезпечення національної безпеки.

2. Органи загальної компетенції. Структура державних суб’єктів забезпечення національної безпеки.

3. Структура недержавної системи забезпечення національної безпеки

4. Органи спеціальної компетенції в механізмі забезпечення національної безпеки України.

 

Нагадаємо, що суб’єкти забезпечення національної безпеки - це учасники відповідних правовідносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні обов’язки по забезпеченню національної безпеки. В загальному значенні суб’єкта забезпечення національної безпеки можна сприймати будь який елемент побудови держави, від вищих органів державної влади до кожного окремого громадянина, оскільки їх об’єднує спільна мета – національна безпека.

У межах органів державного управління національною безпе­кою можна виділити окремо ті органи, забезпечення національної безпеки для яких є прямим обов'язком (органи спеціальної компе­тенції), і ті, які здійснюють дану функцію опосередковано (органи загальної компетенції).

Органи загальної компетенції - це Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, система суб’єктів недержавної форми власності. При цьому не слід обмежуватися органа­ми державного управління, оскільки вважається неповним опис фе­номену національної безпеки без окреслення загального бачення структури системи забезпечення національною безпекою. Складови­ми даної структури є органи влади й управління усіх гілок влади, а також громадські організації та окремі громадяни відповідно до чинного законодавства.

Органиспеціальної компетенції, критерієм яких є можливість застосування сили, або, так звані, сили забезпечення національної безпеки утворюються і розвиваються відповідно до рішень Президента України та Кабінету Міністрів України для виконання короткотермінових і довготермінових програм забезпечення національної безпеки. Вони включають в себе: Збройні Сили України, Міністерство внутрішніх справ України, Внутрішні війська МВС України, Службу Безпеки України, Державну прикордонну службу України, Державну митну службу України, Управління державної охорони України, інші війська, військові формування та відомства, в яких законодавством України передбачена військова служба, а також структурні підрозділи органів виконавчої влади, на які покладені функції по забезпеченню національної безпеки.

 

2. Органи загальної компетенції. Структура державних суб’єктів забезпечення національної безпеки

Найвищий щабель державного забезпечення національної безпе­ки посідає Президент України,який здійснює загальне забезпечення національної безпеки в усіх сферах життєдіяльності. Прези­дент також координує діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади в питаннях забезпечення національної безпеки Ук­раїни.

Наступний елемент ієрархії — Рада національної безпеки і оборо­ни України, яка має здійснювати стратегічне забезпечення націо­нальної безпеки в усіх сферах життєдіяльності. На РНБОУ до­цільно покласти завдання щодо координації діяльності у сфері за­безпечення національної безпеки не лише органів виконавчої, а й законодавчої і судової влади. Нині РНБОУ фактично перебуває у полі тяжіння виконавчої влади, і фактично за змістом виконува­них завдань є органом управління спеціальної компетенції. На наш погляд, даний підхід не виправдовує себе. І якраз міжгалузевий не лише вертикальний, а й горизонтальний характер діяльності дано­го органу є одним з напрямів оптимізації його діяльності.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган системи органів виконавчої влади, здійснює, забезпечення національної безпеки через центральні та місцеві органи виконавчої влади. Таким чином мож­на стверджувати про міжгалузевий характер забезпечення національної безпеки Кабінетом Міністрів. Це надає можливість визначи­ти Кабінет Міністрів як орган міжгалузевого державного забезпечення національної безпеки. Такий же міжгалузевий характер за­безпечення національної безпеки притаманний Верховній Раді України, судам загальної юрисдикції, Конституційному Суду Ук­раїни.

Наступний щабель в ієрархічній системі органів державного управління посідають центральні органи виконавчої влади, які виступають центральними органами забезпечення в певній сфері життєдіяльності. Так, прикладом, основним призначенням МВС є забезпечення внутрішньої безпеки, СБУ — зовнішньої безпеки, Міністерства аграрної політики — забезпечення продовольчої без­пеки тощо. Таким чином, кожен центральний орган виконавчої влади виступає самостійним суб'єктом забезпечення національної безпеки в конкретній сфері життєдіяльності, у той же час є підпо­рядкованим Кабінету Міністрів України. Тому дані органи можна називати органами тактично-галузевого забезпечення.

Отже, структура державних суб’єктів забезпечення національної безпеки має наступний вигляд:

1) Президент України;

2) Рада національної безпеки і оборони України;

3) Кабінет Міністрів України,

4) Верховна Рада України,

5) Консти­туційний Суд України,

6) суди загальної юрисдикції,

7) Прокуратура України;

8) Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

 

Президент України, відповідно до ст. 106 Конституції України, а також ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» як глава держави, гарант державного суверенітету, тери­торіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокоман­дувач Збройних сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України:

- здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України;

- забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сфе­рах національної безпеки та оборони України, представляє держа­ву в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньопо­літичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжна­родні договори України;

- вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних сил України у разі збройної агресії проти України;

- приймає відповідно до закону рішення про загальну або част­кову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окре­мих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній не­залежності України;

- приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголо­шує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзви­чайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Окрім цього, із аналізу масиву нормативно-правових актів мож­на зробити висновок, що Президент України:

1) забезпечує узгоджені дії усіх гілок державної влади між со­бою, а також із підсистемою недержавного забезпечення у сфері забезпечення національної безпеки;

2) видає нормативно-правові акти з питань забезпечення націо­нальної безпеки;

3) визначає реальні і потенційні загрози та небезпеки і вживає необхідних заходів по її забезпеченню;

4) приймає рішення про застосування інших військових форму­вань що не входять до складу Збройних сил України, утворених відповідно до законодавства України.

Таким чином можна зробити висновок, що Президент України здійснює загальне управління у всіх сферах суспільного життя. Його статус дозволяє здійснювати координацію між усіма гілками влади щодо забезпечення національної безпеки. Ця функція є вельми важли­вою, з огляду на ту обставину, що Рада національної безпеки і оборони України, будучи координаційним органом з питань націо­нальної безпеки і оборони України, здійснює координацію і конт­роль діяльності органів лише виконавчої влади у згаданій сфері. Таким чином, по суті, РНБОУ, не може бути загальним органом управління національною безпекою, через те що контроль і коорди­нація діяльності законодавчої і судової влади у цій сфері не вхо­дить до компетенції РНБОУ. Утім такою компетенцією володіє Президент України, який очолює даний орган. Таким чином, Прези­дент України здійснює загальне забезпечення національної безпеки.

 

Рада національної безпеки і оборони України, відповідно до ст. 34 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», а також ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президенті України:

1) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади сфері національної безпеки і оборони;

2) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відпо­відно до Конституції та законів України, Закону України «Про ос­нови національної безпеки України», Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропо­зиції Президентові України щодо:

- визначення стратегічних національних інтересів України, кон­цептуальних підходів та напрямів забезпечення національної без­пеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, нау­ково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах;

- проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних сил України, міжнародних договорів, інших норматив­них актів і документів з питань національної безпеки і оборони;

- удосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

- проекту Закону України про Державний бюджет України по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборо­ни України;

- матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншо­го забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

- заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, нау­ково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого ха­рактеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

- доручень, пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійс­ненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки й обо­рони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;

- залучення контрольних, інспекційних і наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення конт­ролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою на­ціональної безпеки і оборони України рішень, введених в дію ука­зами Президента України;

- забезпечення і контролю надходження та опрацювання необ­хідної інформації, її збереження, конфіденційності та використан­ня в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні та в світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

- питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобі­лізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місце­востей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

3) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

4) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підпри­ємств та організацій усіх форм власності;

5) ініціює розроблення нормативних актів і документів з питань національної безпеки й оборони, узагальнює практику їх застосу­вання та результати перевірок їх виконання;

6) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

7) координує і контролює діяльність органів місцевого самовря­дування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

8) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та за­безпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, консти­туційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

РНБОУ важко переоцінити. її основна роль полягає у стратегіч­ному управлінні національною безпекою. Однак не буде зайвим за­уважити, що вважаємо таким, що потребує окремих наукових дос­ліджень, питання про переосмислення статусу даного органу і його зосередження на організації управління органами державної вла­ди, що забезпечують національну безпеку. У той час як функції контролю має виконувати інший орган. Ґрунтуючись на управлін­ській системі координат, Рада національної безпеки і оборони Украї­ни є органом стратегічного управління національною безпекою, тому функції контролю не можуть бути сконцентровані у ньому. Саме тут постає ще одна наукова і практична проблема: проблема здійснен­ня контролю за діяльністю системи управління національною без­пекою. На сьогодні РНБОУ здійснює контроль лише за органами виконавчої влади, втім органи законодавчої і судової влади по суті у питаннях виконання ними функцій по забезпеченню національ­ної безпеки є безконтрольними. З іншого боку, на сьогодні відсутній механізм парламентського, прокурорського, судового контролю за діяльністю суб'єктів управління національною безпекою, а відтак відсутня система контролю за системою управління національною безпекою.

Кабінет Міністрів Українияк вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, відповідно до ст. 116 Конституції України, а також ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»:

• забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента Украї­ни, що стосуються національної безпеки;

• вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і гро­мадянина;

• забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та по­даткової політики, політики у сферах праці й зайнятості населен­ня, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони приро­ди, екологічної безпеки і природокористування;

• вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і гро­мадянина;

• здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і націо­нальної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочин­ністю;

• організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяль­ності України, митної справи;

• спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів ви­конавчої влади з питань, що стосуються національної безпеки.

Окрім цього, з аналізу нормативно-правової бази, що регулює діяльність Кабінету Міністрів України, можна виділити також і інші функції та завдання в сфері національної безпеки, а саме:

• визначає потреби у витратах на забезпечення національної без­пеки, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою Украї­ни Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері національної безпеки;

• організовує розроблення і виконання державних програм роз­витку Збройних сил України, інших військових формувань та роз­витку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони;

• здійснює передбачені законодавством заходи щодо формуван­ня, розміщення, фінансування та виконання державного оборонно­го замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних сил України, інших військо­вих формувань;

• встановлює порядок надання силам національної безпеки у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв'язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об'єк­тів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метео­рологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезич­них і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці сили функцій та завдань як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

• здійснює загальнодержавні заходи щодо забезпечення живучості об'єктів національної економіки та державного управління у воєнний час;

• забезпечує комплектування особовим складом сили забезпе­чення національної безпеки;

• здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізацій­ної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

• організовує підготовку населення і території держави до обо­рони;

• встановлює відповідно до закону порядок і терміни повного відшкодування вартості об'єктів права приватної власності, що згідно із законом відчужувалися у зв'язку із здійсненням заходів право­вого режиму воєнного стану;

• утворює, реорганізовує, ліквідовує науково-дослідні установи, навчальні заклади та окремі кафедри (відділення, факультети) сил забезпечення національної безпеки;

• забезпечує реалізацію права на соціально-економічний захист відповідно до законодавства України, що регламентує діяльність окремих суб'єктів сил забезпечення національної безпеки;

• здійснює у визначених законом випадках регулювання господарської діяльності у силах забезпечення національної безпеки;

• встановлює відповідно до закону порядок реалізації та утилізації озброєння, військової техніки, іншого майна сил забезпечення націо­нальної безпеки, а також утилізації металобрухту, який утворився в них;

• забезпечує здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільної оборони України, надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав, допуску та умов перебування підрозділів зброй­них сил інших держав на території України та участі України в міжнародних миротворчих операціях;

• контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює відпо­відно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України.

Таким чином, слід зазначити, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він здійснює управління усією системою органів державного управління націо­нальною безпеки. Систему органів виконавчої влади становлять: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади. Причому кожний центральний орган виконавчої влади по суті становить собою окремий централь­ний орган управління у тій чи іншій сфері національної безпеки. Таким чином, Кабінет Міністрів України, здійснюючи загальне управління галузевими органами управління національною безпе­кою, входить до макросистеми органів забезпечення національної безпеки. Саме тому ми вважаємо, що він являє собою міжгалузе­вий орган державного забезпечення національної безпеки.

 


Читайте також:

  1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
  2. I. Введення в розробку програмного забезпечення
  3. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  4. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
  5. II. Поняття соціального процесу.
  6. II.1 Програмне забезпечення
  7. III. Етапи розробки програмного забезпечення
  8. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  9. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
  10. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
  11. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  12. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок




Переглядів: 1884

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Проблеми систематизації законодавства у сфері забезпечення національної безпеки. | Верховна Рада України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.