Загальна характеристика демографічної ситуації в країні.

В умовах глобальних політичних і соціальних перетворень, які відбуваються в Україні останніми роками, неабиякого значення набула проблема нормативно-правового врегулювання збереження та примноження чисельності населення України. Без перебільшення можна констатувати, що на сьогодні це проблема номер один. Фактично йдеться про фізичне виживання нації. Майбутнє нації багато в чому обумовлюється наявністю в державі нормативно визначеного комплексу політичних, економічних, соціальних заходів, здатних позитивно вплинути на демографічну ситуацію в країні. Підготовка та реалізація вказаних заходів є основним завданням держави.

Аналіз кількісних та якісних характеристик населення за останнє десятиріччя свідчить про те, що Україна перебуває у стані глибокої демографічної кризи, яка характеризується депопуляцією, старінням населення та зменшенням середньої тривалості життя. Це негативно впливає на розвиток продуктивних сил, рівень добробуту населення, загальну економічну ситуацію в державі .

Сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується наступними факторами:

1. Високі показники загальної смертності й смертності від окремих причин, які значно перевищують показники для країн Євросоюзу (у 2 рази);

2. Надзвичайно високі показники смертності населення в працездатному віці, які в 2-4 рази вищі за показники у розвинутих країнах.

3. Різка вираженість феномена чоловічої “надсмертності”, коли смертність чоловіків у вікових групах 25-44 роки майже у 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку.

4. Високі темпи скорочення очікуваної тривалості життя, в результаті чого сьогодні розрив із середньоєвропейськими показниками складає більше 6, а з показниками країн Євросоюзу - більше 10 років.

5. Високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення факторів ризику захворювань, зростаючої розповсюдженості тютюнопаління, вживання алкоголю і наркотиків, передусім серед молодих людей.

6. Поширення туберкульозу та ВІЛ/СНІДу.

7. Найвищий в Європейському регіоні рівень природного скорочення населення, що веде до його швидкої депопуляції.

8. Стрімке старіння населення.

Пояснювати такий стан лише тимчасовими труднощами нації не варто, оскільки за післявоєнні часи були три спроби її глобального оздоровлення. Перша охоплює період до 1965 р. Тоді показники тривалості життя населення України були однаковими з іншими країнами Європи. Проте вже через кілька років намітилася тенденція до відставання. А з 90-х років показники чисельності населення стали погіршуватися. Виявилося, що в ефективній піраміді підтримки кількості населення особливе місце належить рівню добробуту нації. За сучасними даними, стан здоров’я нації на 10% залежить від медичних чинників, на 20% – від екологічних умов, на 20% – від спадковості і на 50% – від соціально-економічних факторів .

Зокрема за 17 років незалежності населення України скоротилося більш як на 5,5 мільйонів - з 52 млн. чол. у 1990 р. до менш ніж 46,4 млн. чол. - у 2007-му. Сталося це за рахунок суттєвого перевищення смертності над народжуваністю. Якщо в країнах Європи коефіцієнт природного приросту населення коливається від -1 до +1 (на 1000 населення), а смертність приблизно дорівнює народжуваності, то в Україні цей рубіж було подолано в 1990-1991 роках. З 2002-2003 рр. цей показник стабілізувався на рівні (-7,5 ). Тобто цей коефіцієнт став від’ємним. Середня ж очікувана тривалість життя людини, яка є інтегральним показником здоров’я населення, за період з 1990 по 2005 рік скоротилася в Україні майже на три роки, що порівняно з середньоєвропейськими показниками менше на 6,45, а з країнами Євросоюзу - на 10,39 року . Щороку населення України зменшується більш як на 300 тис. - це дорівнює кількості жителів середньостатистичного обласного центру, отож фактично кожен рік у центрі Європи зникає велике місто.

За рекомендацією ВООЗ у межах європейської політики з досягнення здоров’я для всіх у 2000 р. вірогідна тривалість життя повинна була становити не менше 75 років, 20 країн цей рубіж перейшли. Україна у 2000 році з 47 країн посідала 42-ге місце . На сьогодні за даними “Програми розвитку ООН”, опублікованими у 18-тій щорічній “Доповіді про розвиток людини 2007/2008”, уже в 11 країнах світу тривалість життя перевищує 80 років, ще в 36 країнах вона перебуває в інтервалі між 75,1 і 80,0 роками й у 50 - між 70,1 і 75,0. Україна ж, де тривалість життя 67,7 р., за цим показником знаходиться лише на 110-му місці. З країн Європи показник тривалості життя нижчий, ніж в Україні, лише в Росії (65,0 років) .

Невтішними є і прогнози. Так, демографічний прогноз, оприлюднений Відділом економічних і соціальних проблем ООН у лютому 2006 року, свідчить, що до 2050 року населення України скоротиться практично вдвічі з понад 46 до всього лише 26 млн. чол. Деякі фахівці обґрунтовано вважають, що до 2020-2025 року в Україні може залишитись лише 5 млн. чол. Можна сперечатися з такими цифрами та оцінками. Найоптимістичніші прогнози називають цифру в 36 млн. чол. Проте навіть ця цифра свідчить, що ми є нацією, котра вимирає.

Дані статистики свідчать про зростання смертності в основному серед людей молодого і середнього віку. Так, порівняно з 1987 у 2002 р. чоловіків віком від 30 до 44 років пішло із життя удвічі більше, а жінок - у півтора разу. Водночас смертність дітей до 14 років зменшилася на 20 відсотків, що ж стосується людей похилого віку, то в цій віковій категорії статистика суттєво не змінилася.

Найнижчий рівень смертності молодих людей спостерігався в Україні в 1986-1987 рр. До речі, він був суттєво нижчий, ніж у Росії та Польщі - сусідніх слов’янських державах. З 1990 року смертність населення в Україні почала зростати, так само як і в Росії. І якщо в Польщі з 1992 р. відбувається суттєве зниження рівня смертності населення віком 25-64 рр., то в Україні та Росії реєструється його невпинне зростання.

Констатуючи відсутність можливості кардинально вплинути на демографічну ситуацію в Україні засобами нормативно-правового впливу, автор все ж вважає за доцільне наголосити на необхідності зміни підходів до формування нормативно-правової бази у згаданій сфері. Вказане дозволить значно підвищити її дієвість та ефективність, зосередити зусилля на основних проблемах і найбільш демографічно складних регіонах.

Так, у червні 2006 року Кабінетом Міністрів України було затверджено Стратегію демографічного розвитку в період до 2015 року . В цілому згаданий нормативно-правовий акт як система концептуальних ідей, поглядів на стратегію демографічного розвитку не викликає будь-яких заперечень.

Однак не визначеними залишились основні завдання Стратегії. Яких показників необхідно досягти до 2015 року? Наскільки має підвищитись рівень народжуваності, тривалість життя й понизитися рівень смертності? Це мають бути конкретні показники, за якими можна оцінювати ефективність діяльності держави у згаданій сфері.
Дещо ідеалістичним видається формулювання мети стратегії. Невже її автори дійсно вважають, що основою поліпшення якісних характеристик рівня життя населення та гармонізації процесів його відтворення є відродження духовності української нації та національних традицій, відновлення сімейних цінностей, забезпечення морального здоров’я сім’ї, виховання свідомого батьківства та запобігання соціальному сирітству? У цьому питанні автор пропонує підтримати матеріалістичний підхід і визнати, що основою відродження духовності української нації та національних традицій є поліпшення якісних характеристик рівня життя населення.

Варто нагадати також, що стратегія передбачає визначення цілей, завдань суб’єктів тієї чи іншої діяльності, її предмет, форми та засоби досягнення поставленої мети, організації та порядку взаємодії. Підготовка такого важливого документа щодо захисту населення в масштабах держави потребує серйозних напрацювань на регіональному рівні - попередньої підготовки регіональних програм заходів з поліпшення демографічної ситуації. Проблема в тому, що окремі регіони України суттєво відрізняються між собою за такими показниками, як рівень добробуту населення, забрудненість, поширення різних хвороб тощо. Тому зазначене питання потребує опрацювання передусім на регіональному рівні, на підставі чого можна створити Програму захисту населення України на визначений період.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Населення як обєкт забезпечення національної безпеки.	\|	Вплив соціально-економічних чинників на кількість населення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.