В. Мова.

Важливим чинником формування національної самосвідомості громадян України є українська мова. В.І. Даль відзначав, що залежно від того, якою мовою людина мислить, тій нації вона і належить. По-українськи говорять і мислять не тільки й не завжди етнічні українці. Тому етнічно неукраїнців можна вважати українцями тією мірою, якою вони освоїли українську мову. Таким чином, можна бути одночасно росіянином (належати до російського етносу) й українцем або, принаймні, україномовною особою.

Нація має глибоко вкорінений потяг до культивації власної мови. Спільна мова, участь у створенні й використанні спільного словникового запасу, спільна граматика - це властивості колективів. Спілкування спільною мовою є одним із чинників, який породжує єдність нації. Мова є також референтом національної самосвідомості. Мова невід’ємна від буття нації, хоча однією мовою можуть говорити різні нації. Такий феномен створює окрему, спільну колективну самосвідомість кількох націй.

Лінгвістична спільність, як правило, відповідає національній. У національній державі домінуючий етнос має власну мову і бажає, щоб її прийняли в якості мови спілкування всі інші етнічні складові суспільства. Спілкування спільною мовою має функцію об’єднання нації. Частково національна колективність виникає саме завдяки мові. Однак тут є винятки. Швейцарія - хрестоматійний приклад національного суспільства без спільної мови. Приклади з недалекої історії Бельгії, Канади, Індії ілюструють тріумф саме територіального чинника існування націй над мовними розмежуваннями. У згаданих багатонаціональних демократичних державах мовна політика стала засобом правового забезпечення безконфліктного існування різномовних етносів.

Однак останнім часом у деяких країнах, у тому числі й таких мовно однорідних і від незапам’ятних часів незалежних, як Франція, мовну політику стали використовувати як інструмент захисту від впливів глобалізації, конкретно - для боротьби з “американським культурним імперіалізмом”. Відомо, що чинний французький закон про мову передбачає низку заходів проти англіцизмів (американізмів) у рекламі, в ефірі, проти засилля англомовної естради тощо. Аналогічна політика здійснюється в низці балканських держав. Скажімо, Словенія ухвалила нещодавно Закон “Про мову” з огляду не лише на загрозу “американізації”, а й “германізації”.

У XX столітті мовна політика вийшла й на міжнародну арену. Для прикладу, окремим мовам ООН надано статус “світових мов” (російська, англійська, французька, іспанська, арабська, китайська). Останнім часом до мовної політики долучилася також Рада Європи, яка ухвалила “Європейську Хартію про місцеві мови та мовні меншини”. Основною ідеєю Хартії є необхідність рішучих дій задля захисту місцевих мов і мов меншин. Хартію було ратифіковано Верховною Радою України у 2003 році .

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
А. Етнічна приналежність.	\|	Г. Культура.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.