Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Літературна мова. Мовна норма. Культура мови

Культура мовлення під час дискусії

Тема 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Які нормативні документи регулюють використання української мови?

2. Порівняйте поняття «державна» та «національна мова», проілюструйте особливості функціонування української мови у зв’язку з мовною політикою.

3. Вкажіть типи мовлення, вкажіть їх особливості.

4. Дайте визначення поняттю «стилі мовлення» і коротко схарактеризуйте кожен.

5. Розкрийте основне призначення та специфіку офіційно – ділового стилю.

6. Наведіть приклади готових словесних формул, що вживаються у текстах офійно-ділового стилю.

7. Прокоментуйте вислів: «Найголовніша форма успіху – вміння спілкуватися з людьми» (Т. Рузвельт).

 

 

Літературна мова- це впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд.

Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість - одна з головних ознак української літературної мови.

Норми літературної мови– це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

Ø системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

Ø історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

Ø соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства);

Ø стабільністю (не можуть часто змінюватися).

Із поняттям «мовна норма» пов’язане поняття «культура мови».

Культура мови– це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповід­ності нормам вимови, слововживання та ін., установ­леним для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Якщо норма існує на рівні «правильно-неправильно», то культура мови - на рівні «краще, точніше, доречніше». Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.

Українська літературна мова як вища форма загальнона­родної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язко­вими для всіх її носіїв.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічнінорми регулюють правильну вимову звуків та звукосполучень та наголошення слів. (норми правильної вимови), наприклад:

Ø тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);

Ø дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

Ø голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби);

Ø літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

Ø буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

Ø в українській мові слід розрізняти [г] і [ґ]. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найповні­ший список слів з літерою ґ подається в "Орфографічному словнику української мови", яким варто послугуватися, оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців: Біографія, монографія, організація, але ґатунок, ґрунт, підґрунтя.

2. Акцентуаційні(норми правильного наголошування) Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформо­вана, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується в українській мові кількість слів з дублетним наголосом. Слід пам'ятати, як правильно наголошувати: новий, фаховий, випадок, одинадцять, чотирнадцять, рукопис, машинопис, перепис, шляхи тощо.

3. Морфологічні(норми правильного вживання відмінкових закінчень, ступенів порівняння і под.), наприклад:

- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

- вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;

- вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. Використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);

- чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар’яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

- форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.);

- визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього;

- використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов’язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі)і т.д.

4. Лексичнінорми (норми правильного слововживання) відзначаються не тільки стабільністю, консерватизмом, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970—1980), Російсько-українським словником у 3-х томах (1983—1985), Орфографічним словником української мови (1994) та іншими. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова — кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів, наприклад:

Правильно: Неправильно:

зіставляти співставляти

численний багаточисельний

нечисленний малочисельний

збігатися співпадати

наступний, такий слідуючий

навчальний учбовий

триденний трьохденний

протягом, упродовж тижня на протязі тижня

добре ставлення добре відношення

вживати заходи приймати міри

брати участь приймати участь

брати до уваги приймати до уваги

передплачувати підписуватися на газети

захід міроприємство

витяг із протоколу виписка з протоколу

5. Синтаксичні(норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників) Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема з російської, заміню­ються прикметниками або іменниками.

На особливу увагу заслуговують прийменникові конст­рукції, поширені насамперед у діловому мовленні. Порушен­ням норми вважається вживання прийменника по, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками.

Правильно: Неправильно:

згідно з наказом згідно наказу

відповідно до інструкції у відповідності з інструкцією

проректор з наукової роботи проректор по науковій роботі

лекція з математики лекція по математиці

повідомити факсом повідомити по факсу

робота за сумісництвом робота по сумісництву

після розгляду заяви по розгляді заяви

незважаючи на це не дивлячись на це

деякою мірою в деякій мірі

завод, що виробляє завод по виробництву

залежно від в залежності від

6. Стилістичні норми(норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації) визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення — мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Неправильно: Правильно:

залишилося лише залишилося тільки

пам’ятний сувенір сувенір

моя автобіографія автобіографія

7. Графічні(норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні(норми написання слів). Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1) фонетичним (пишуться так, як і вимовляються): випро­бувати, підрозділ, дата, бланк;

2) морфологічним (позначення на письмі складових час­тин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укла­дається, безстроковий, зчитувати;

3) історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пи­шуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

4) смисловим (диференціюючим) (різне написання одно­звучних слів, які мають неоднакове значення): напам'ять — на пам'ять, вишневе — Вишневе, проте — про те.

9. Пунктуаційні(норми вживання розділових знаків). Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крап­ки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони по­легшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

Норми характеризуються системністю, історичною і соці­альною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літе­ратурні норми з часом можуть змінюватися. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розу­міють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфо­логічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонема­тичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок — моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідни­ках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто корис­тується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і по­слідовно дотримуватись їх.


Читайте також:

  1. А — позитивна умовна реакція натискання на клавішу, В — бурхлива емоційно-рухова реакція за відсутності харчового підкріплення сигналу.
  2. Алгоритмічна мова.
  3. Англійська мова.
  4. Англійська мова.
  5. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
  6. Багатомовна пошукова система
  7. Бондарихінська культура
  8. В. Мова.
  9. Варіанти акультураційних стратегій
  10. Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах
  11. Витоки української культури. Культура Київської Русі.
  12. Всемирная история: учебник для вузов / под ред. Г.Б. Поляка, – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 2000. – 496 с.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Типи мовлення | Культура мови

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.