Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Правове поняття тероризму та його сутність.

План.

Тема 11. Тероризм, як загроза національній безпеці.

 

1. Правове поняття тероризму та його сутність.

2. Причини та умови виникнення тероризму.

3. Механізм терористичного впливу на національну безпеку.

4. Протидія тероризму та проблеми формування антитерористичного міжнародного права.

5. Правові основи боротьби з тероризмом.

 

Початок третього тисячоліття характеризується бурхливими політичними процесами та появою нових глобальних загроз світового масштабу. Тероризм у сучасному праві належить до кримінально-правових явищ і розглядається як злочин. Очевидно, що збільшення терористичної загрози є логічним наслідком пожвавлення регіональних конфліктів та посилення воєнної напруженості у світі в цілому. Тому сьогодні на порядку денному світової спільноти - розв`язання проблем, які загрожують цивілізованому світу і можуть суттєво загальмувати його рух вперед, зокрема загроза поширення тероризму.
Останніми роками значно зросла кількість вчинених терористичних актів, що призвело до загибелі безвинних людей та знищення значних матеріальних цінностей. Тероризм набув надзвичайно загрозливого характеру не лише для окремих людей, народів, держав, а й для всього людства.

Особлива небезпечність тероризму сьогодні полягає в можливостях використання досягнень технічного прогресу та наявності найбільш небезпечних об'єктів посягань (атомних, електронних, хімічних та екологічних). Про всебічну загрозу терористичних актів свідчать висновки спеціалістів, наприклад, про те, що за наявності радіоактивної сировини, необхідної чистоти та типу, виготовити ядерний вибуховий пристрій зовсім нескладно. Це можуть зробити навіть окремі терористичні групи. Для виготовлення бомби меншої потужності, ніж тієї, що була скинута на Хіросіму, необхідно всього 9 кг плутонію, і таку бомбу може доставити одна особа.

“Тероризм” від лат. terror – жах, страх. “Терор” – політика залякування, придушення політичного супротивника насильницькими засобами. У сучасній літературі існує понад сто визначень поняття "тероризм". Його можна визначити як загрозу застосування насильства, що породжує почуття страху як у окремих громадян, так і серед багатьох людей, і розрахована на їх залякування та породження недовіри до суб'єктів влади.

Центральне розвідувальне управління США визначає тероризм як погрозу застосування чи застосування насильства в політичних цілях окремими особами чи групою осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, коли такі дії спрямовані на те, щоб нанести удар чи залякати більш чисельну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої було застосовано насильство.

ФБР використовує у своїй діяльності наступне визначення: тероризм - протизаконне застосування сили проти осіб чи власності, щоб залякати чи примусити уряд, цивільне населення або будь-який сегмент цього для досягнення політичних і соціальних цілей.

Міністерство оборони у США директива № 2000.12 від 20.12.83 дає таке визначення: тероризм - протиправне застосування чи погроза застосування сили або насильства революційною організацією проти індивідів чи власності з метою справити тиск або залякати уряд у політичних чи ідеологічних цілях.

Кримінальний кодекс України визначає, що: "терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою".

Енциклопедичні словники, зокрема і юридичні, визначають поняття тероризму в міжнародному аспекті:

Тероризм міжнародний – насильницькі акти, вчинені проти окремих громадян чи об’єктів, у тому числі тих, що перебувають під захистом міжнародного права, вбивства голів іноземних держав та урядів (їхніх дипломатичних представників), підривання приміщень посольств і місій, представництв організацій, штаб-квартир міжнародних організацій, вибухи у громадських місцях, на вулицях, аеропортах, вокзалах та ін. (Энциклопедический словарь. – М., 1990);

Тероризм міжнародний – сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь, що тягнуть за собою не виправдану загибель людей, порушують нормальну дипломатичну діяльність держав, їхніх представників і утруднюють здійснення міжнародних контактів і зустрічей, а також транспортних зв’язків між державами (Энциклопедический юридический словарь. – М., 1999).

Тероризм – злочинна діяльність, що виявляється в залякуванні населення та органів влади з метою досягнення злочинних намірів (Словарь по уголовному праву / Отв. ред. А.В. Наумов).

Науковці України, зокрема В.Ємельянов визначає тероризм як загально небезпечні дії або загроза ними, що вчинюються публічно і посягають на суспільну безпеку та спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, непокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних.

З цієї кількості визначень виділимо ряд діянь, що, як зазначається, становлять тероризм як злочин:

Обов'язковими елементами, які характеризують тероризм є:

- наявність насильства, насильницькі акти проти певних категорій громадян, як правило, збройного або його загрози;

- заподіяння чи загроза заподіяння шкоди здоров'ю людини, або матеріальних, моральних збитків, вибухи і вся сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь;

- позбавлення або загроза позбавлення життя людей.

- злочинна діяльність, що виявляється в залякуванні населення та органів влади;

- організація, фінансування, підтримка, створення терористичних груп та ін.

Такі дії здатні викликати широкий резонанс, залишити глибокий слід у психології населення-або значної його частини, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві.

Як видається, перелік ознак, що становлять поняття тероризму, є багато і, напевно, цей перелік не є вичерпним.

Історичні джерела свідчать, що терор здавна нерідко застосовувався для розв'язання внутрішніх проблем окремої країни або окремої держави, в тому числі і на міжнародному рівні. Так, у XVIII—XIX ст. поняттям «терор» позначалися і відкрита насильницька форма державної диктатури, і практика поодиноких політичних замахів. Таке поняття нерідко застосовувало­ся щодо насильства і репресій, які здійснювалися в ході війни, і, зрозуміло, щодо самої вій­ни. Поняття «тероризм» використовувалося при позначенні здійснення терору. З появою в багатьох країнах наприкінці XIX ст. опозиційних організацій, що практикували системати­чні замахи, поняття «терор» і «тероризм» перестають поширюватися на сферу воєнних дій і характеризують здебільшого політичні вбивства, які чинили опозиційні організації, та їх та­ктику. Поняття «терор» закріпилося за репресивними діями держави.

Вважалось, що тероризм виникає, коли суспільство перебуває у глибокій кризі, в першу чергу, коли у суспільстві відбувається криза державно-правової системи та ідеології. В такому суспільстві з’являються певні опозиційні групи – політичні, соціальні, національні, релігійні, які ставлять під сумнів законність існуючої влади, всієї системи управління. Якщо такі групи дійдуть до думки, що досягнути зміни влади шляхом закону вони не в силі, то, найвірогідніше, вони намагатимуться досягти бажаного через насильство, тобто тероризм. При цьому моральним виправданням насильства такі угруповання вважатимуть високу мету, важливість і чистоту своїх поглядів і намірів. Таким був тероризм на ранніх стадіях свого розвитку, коли обирав своїм об’єктом політичних лідерів або представників влади, як безпосередньо істинних винуватців своїх “бід”.

Сьогодні тероризм перестає бути проблемою лише країн де існує політичний, національний чи релігійний розлад, – це вже не тільки проблема Північної Ірландії та Великої Британії, Лівії та США, Палестини й Ізраїлю. Тероризм у наш час набуває рис глобальної проблеми людства і тому проблема боротьби з ним є однією з найактуальніших, що стоять перед міжнародною спільнотою.

Випливаючи з класичного положення про три суспільства, вірніше три великі епохи у розвитку суспільства, що утворять тріаду «доіндустріальне – індустріальне - постіндустріальне суспільство», можна простежити антологію конфліктів між ними. При цьому, усі суспільства розвиті абсолютно нерівномірно. У кожнім суспільстві присутні всі три епохи, але в різних пропорціях, що дозволяє визначити їх стратифікаційний рівень.

Перехід від матеріального (економічного, у якому господарська діяльність людини визначається матеріальними інтересами) до інформаційного суспільства (чи постіндустріального, у якому господарська діяльність людини стає усе більш інтенсивною і комплексною, але не визначається його матеріальними інтересами). Якщо випливати методу аналогій, то можна вивести закономірність, виходячи з якої кожному типу суспільства належна своя, унікальна форма соціального алгоритму управління як усередині суспільств, так і між ними. Отже, кожному типу суспільств належать визначені типи злочинності (коли мова йде про незгодних з встановленим алгоритмом соціального управління і розподілу усередині суспільства) і війн (тих же, але у відносинах між суспільствами. Громадянські війни, революції, перевороти і т.п. можна віднести до з'ясування відносин усередині суспільства, метою є влада, тобто те, що дозволяє визначати свій, відмінний від існуючого алгоритм соціального управління. До визначеного моменту революційно-визвольний рух це вид злочинної діяльності).

Крім основних параметрів, на підставі яких уводиться періодизація суспільств, періодизація соціального прогресу заснована на декількох критеріях. Як параметри виділяють:

А. Основний виробничий ресурс – у постіндустріальному суспільстві їм є інформація, в індустріальному – енергія, у доіндустріальному – первинні умови виробництва, сировина.

Б. Тип виробничої діяльності – він розглядається в постіндустріальному суспільстві як послідовна обробка на противагу виготовленню і видобутку на більш ранніх ступінях розвитку.

В. Характер базових технологій. Він визначається в постіндустріальному суспільстві як наукомісткі, в епоху індустріалізму – як капіталомісткі й у доіндустріальному – як трудомісткі).

Постіндустріальне суспільство може бути протиставлено індустріальному і доіндустріальному по формах і змісту соціальних конфліктів, вирішення яких призводить до війн. Специфічною особливістю війн доіндустріального періоду була однозначно визначена мета – розширення територій, індустріального – ринків збуту, постіндустріального – захоплення контролю над інформаційними потоками, а це, насамперед управління. Прихильники постіндустріальної теорії не визначають границі окремих типів суспільств і не вказують їхніх границь. Новий тип суспільства не заміщає попередні в процесі еволюційного розвитку, а співіснує з ним, отже, війна в постіндустріальному (інформаційному) суспільстві відбувається усередині нього, у цій війні неможливо чітко позначити лінію фронту. Форми ведення воєн також чітко визначаються типом суспільства, ступенем його енергооснащеності. Постіндустріальному суспільству, у спадщину від індустріального, дісталася досконала військова машина, яку доповнено новітніми інформаційними технологіями. Протистояти їй традиційними методами неможливо. Для того щоб бути на рівних, воюючим сторонам у такій війні потрібно мати приблизно рівний потенціал, якщо воювати за правилами. А якщо виявити те, що називається військовою кмітливістю. У свій час, винайдена нашими предками партизанська війна дозволила виграти не одну війну. Тероризм – це і є військова кмітливість постіндустріального періоду, і новітня військова історія тому підтвердження. Чеченські терористи борються із владою, і невідомо хто переможе. Мене дивує одне: скільки грошей витрачається на армію, і що замість? Наші діди за п'ять років звільнили Світ від фашизму, а сучасна російська армія не може справитися з жменькою терористів, списуючи на цю війну усе більше і більше грошей, які можна було б витратити на більш потрібні цілі. Ми, українці, уже проходили подібне, і за незалежність нашої країни ми повинні сказати спасибі силам опору західної України, не зломленим радянським режимом протягом більш як напівстоліття.

Можна сказати, що тероризм - особлива форма війни постіндустріального періоду. Метою цієї війни є переділ управлінських інформаційних потоків. Це має бути відображено у оборонній доктрині.

Ціль терористичних устремлінь, логічно випливає з ідеології тероризму – примусова чи зміна корекція алгоритму соціального керування. Об'єктом тероризму є існуюча система соціального управління. Кінцева мета, зміст тероризму – зміна алгоритму соціального керування – задача перерозподілу інформаційного ресурсу. Форма тероризму також похідна інформаційних технологій – заснована на створенні віртуальних страхів. Оскільки тероризм, як специфічна форма ведення війни в постіндустріальному (інформаційному) суспільстві, за формою і по змісту є інформаційним продуктом, тактика і стратегія протидії тероризму також повинні будуватися виходячи з теорій інформологізації.

По своїй сутності тероризм – явище, засноване на використанні інформаційних технологій, здатних масово породжувати віртуальний страх. В основі криміналістичної характеристики тероризму лежить інформаційна складова, як основна особливість, що характеризує даний тип злочинів. Дуалізм інформаційної ознаки тероризму полягає в тому що, по-перше, тероризм використовує суспільний (інформаційний) резонанс на основі віртуального страху, що може бути викликаний будь-яким злочином, по-друге, по суті тероризм призначений для рішення інформаціологічної проблеми – корекція алгоритму.

Війна, як продовження соціального конфлікту немирним (насильницьким) шляхом – властива будь-якому типу суспільства. Можна з упевненістю сказати, що тероризм - специфічна форма ведення війни, метою якої є не матеріальний інтерес - ресурс, і не геополітичний інтерес (сфера впливу і ринки збуту), а інтерес інформаційний - механізм соціального управління в суспільстві. При такому підході, терор і тероризм можна розглядати як різновиду одного процесу – насильницької чи зміни корекції алгоритму соціального керування в суспільстві. При цьому терор – насильницьке, з використанням віртуального страху (відгомони якого в образі НКВД, Гулага і Сталіна дійшли в легендах до покоління, діди якого цього вже не застали, або сучасне «публічне пороття» незгодних з політикою Америки) нав'язування алгоритму керування. Першопричиною для формування резонансу віртуального страху були сильно перебільшені слухи про нічні арешти, табори. На цьому тримався сталінський режим. Цього боялися по інерції при Хрущові, майже не боялися при Брежнєві, а коли страхи пішли разом з поколінням, система звалила. В епоху засилля інформаційних технологій, для посилення режиму вже немає необхідності саджати величезні маси в табори, можна донести до кожного члена цивільного суспільства що його чекає, якщо до влади прийде опозиція. Це інформаційний терор, інформаційна війна за свідомість, своєрідний різновид агресії.

Діалектично протилежної є війна із системою соціального управління в суспільстві. Силу можна перемогти тільки чи хитрістю підлістю. Тероризм і є сполучення хитрості і підлості, при цьому, у випадку успіху терориста чекають лаври героя і, що природно, переможців не судять. При цьому, усякого хто зазіхне на встановлений режим будуть обвинувачувати в підлості, і для зміни його знадобитися хитрість. Хитрість, мовою інформаційною, є ні що інше, як процес інформаційний, продукт інтелектуальної діяльності, що дозволив створити більш витончений алгоритм дій, ніж його передбачала система захисту. А підлість це лише норма моральна.

Ескалація тероризму багато в чому обумовлюється неефективністю міжнародно-правових актів, що випливають з різних (нерідко полярних) позиціях в оцінках сучасного тероризму, прийнятих у сфері боротьби з цим явищем. За своїм змістом вони не припускають ефективного впливу на спрямованість міжнародних соціально-політичних та економічних процесів, що утворюють основу для активізації тероризму. Міжнародне право у сфері боротьби з тероризмом концептуально не визначилося у вихідній оцінці загальної відповідальності міжнародного співтовариства за створення умов і можливостей для виникнення і поширення тероризму, а також для реалізації терористичних актів як таких.

Завзято обираючи полем свого регулювання лише той сегмент тероризму, який пов'язаний в основному з об'єктивною стороною злочинних дій терористів, міжнародно-правові акти залишають без належної уваги ті політичні, соціальні та економічні аспекти міжнародних відносин, які породжують і підсилюють терористичні процеси.

Так, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року, тероризм – це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. А терористичний акт, за цим же законом - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Іншими словами, проблема ефективності міжнародного права у сфері боротьби з тероризмом полягає в тому, що воно ґрунтується на оцінках тероризму як злочинного діяння, тобто терористичного акту. Тероризм же придбав форми міжнародного соціального явища.

Як відомо явище це те, в чому міститься сутність. Сутність тероризму як соціального явища міститься в конфлікті, який характеризується протиборством двох сторін, із застосуванням хоча б однієї з них терористичних актів. Отже, присутня в сучасному міжнародному праві юридична оцінка тероризму як прояву тільки однієї сторони терористичного конфлікту (тероризму) не може відповідати його сутності. Тому не можуть бути об'єктивними і похідні такої оцінки, зокрема правова кваліфікація тероризму, що характеризує склад цього міжнародного злочину.

Цими міркуваннями пояснюється «нетрадиційність» ключових понять, принципово зумовлюють зміст міжнародного антитерористичного права.

Тероризм - це стан насильницького протиборства, яке поряд з нанесенням шкоди національним інтересам, зазіхає на будь-які аспекти міжнародних відносин і ґрунтується на конфлікті політичних, економічних, етнотериторіальних і релігійних інтересів держав, народів, націй, соціальних груп і рухів, за умови використання хоча б однієї із сторін терористичних актів як засобу впливу на супротивника для досягнення політичних цілей.

Терористичний акт - це злочинне суспільно-небезпечне діяння в тероризмі по створенню умов впливу на державу, міжнародну організацію, іноземний уряд та їх представників або на юридичних і фізичних осіб або групу осіб з метою спонукання здійснити або утриматися від здійснення певної дії, вчинене шляхом залякування при наявності умислу на заподіяння загибелі безневинним людям.

Наведені визначення показують, що тероризм як самостійна об'єктивна категорія матеріалізується, по-перше, в наявності, як мінімум, двох протиборчих сторін, які становлять ядро ​​терористичного конфлікту, з їх протилежними цілями. По-друге, обидві сторони мають соціальну підтримку міжнародного масштабу, в тому числі і сторона, яка використовує як засіб боротьби відкриті терористичні акти. В іншому випадку тероризм на рівні світової загрози просто не може відбутися. По-третє, тероризм передбачає різні сили, засоби і способи боротьби сторін. З одного, це, як правило, радикалізовані, добре організовані і озброєні структури з вживаними ними терористичними актами, а з іншого - держава з її силами спецпризначення, армією, поліцією тощо, що використовує в основному легітимні способи боротьби. Нарешті, по-четверте, терористичні механізми приводяться в дію управлінськими ланками різних рівнів - від тактичного до стратегічного і, можливо, до геостратегічного.

Настільки складними, багатовимірними характеристиками тероризму, його динамізмом та рухливістю проявів, глибинним проникненням в рамках конфлікту в усі суперечки міжнародного життя пояснюється зростаюча роль цього явища в міжнародному процесі.

Проблемність же існуючих правових характеристик тероризму дає підстави вважати, що його ескалація значною мірою відбувається через слабку ефективність міжнародно-правових актів, які приймаються в сфері боротьби з тероризмом.

Відповідно до існуючих кримінально-правових норм, склад злочину «терористичної спрямованості» буде мати наступні ознаки:

Об'єкт тероризму — ті суспільні відносини, соціальні цінності, на які посягає винний. Це — суспільний устрій; політична та економічна системи; власність; особа; права і свободи громадян; правопорядок.

У кримінально-правовій науці проведена кваліфікація об'єктів злочину за їх видами, у зв'язку з якою розрізняють загальний, родовий і безпосередній об'єкт. Загальним об'єктом для всіх злочинів є сукупність суспільних відносин.

Загальним об'єктом, на який посягає тероризм, є суспільні відносини, що регулюють нормальне функціонування суспільного устрою країни.

Родовий об'єкт охоплює певну групу суспільних відносин, тотожних або однорідних за своєю сутністю. Визначення родового об'єкта тероризму має неабияке значення для основної кваліфікації терористичних діянь. Родовим об'єктом тероризму слід визнати основи національної безпеки держави.

Безпосереднім об'єктом тероризму є безпека держави у різних сферах її функціонування: політичній, економічній, соціальній, національній, релігійній тощо. Це залежить від спрямованості конкретного суспільно небезпечного діяння та вимог терористів, які прагнуть змінити незаконним шляхом управління у тій чи іншій сфері національної безпеки. У зв'язку з вказаним він може бути різним за змістом. З оцінки позицій багатьох держав — членів ООН випливає, що загроза між­народному миру та правопорядку з боку тероризму сприймається ними крізь при­зму його загрози державному устрою і те­риторіальній цілісності країн. Така ж по­двійна оцінка об'єкта тероризму спосте­рігається і у міжнарод­них актах останнього часу.

Отже, з логіки природного права ви­пливає, що безпосереднім об'єктом скла­ду тероризму є політичний режим, дер­жавний устрій, територіальна цілісність конкретних країн. Саме таку сутність має «сикхський», «чеченський», «косовський», «північноірландський», «курдсь­кий», «палестинський» та ін. тероризм, безпосередня спрямованість якого утво­рює небезпеку для об'єкта, яким є світо­вий правопорядок в цілому.

Слід відрізняти від об'єкта злочину предмет посягання, котрий являє собою матеріальне вираження об'єкта і на який спрямований умисел винного. Це дасть змогу стисло говорити про тероризм як посягання на певні предмети, але з політичною метою. Тоді не буде труднощів у розмежуванні власне тероризму від злочинів з певними його ознаками.

Об'єктивна сторона цього злочину найбільш зрозуміла, її характерні елементи не викликають у фахівців будь-яких значних розбіжностей. Терористичними діями визнаються вбивства, вибухи, підпали та інші загальнонебезпечні дії. Вичерпним перелік їх бути не може і при розкритті змісту норми закону не треба намагатися умістити у вузьку дефініцію всі можливі форми прояву тероризму.

Узагальнюючи визначення об'єктивної сторони тероризму, необхідно зазначити, що до неї слід було б включити організацію, планування, підготовку та реалізацію терористичної акції.

Організація терористичної акції може складатися зі створення протизаконного озброєного формування, злочинного угруповання, організованої групи. Підготовка здійснюється через вербування членів терористичного угруповання, озброєння, навчання, вибір місця скоєння та способи здійснення.

Дії при тероризмі є, безумовно, насильницькими і частіше за все — загальнонебезпечними. Обрання жорстоких, загальнонебезпечних дій зумовлюється спрямованістю їх на створення в соціальній сфері обстановки жаху, неспокою, пригніченості для відповідного тиску на органи влади, що призводить до дестабілізації у суспільстві. Саме тому терористи для тиску на органи влади обирають такі способи як вбивства, вибухи в людних місцях, на важливих народногосподарських об'єктах, оборонних підприємствах, підпали таких об'єктів, отруєння, захоплення заручників, розправа над ними тощо.

Насильство при тероризмі складає сукупність елементів як фізичного, так і психологічного та ідейно-політичного напрямів. Серед знарядь, які у майбутньому можуть використовуватися, найбільшу загрозу становитимуть ядерні заряди і пристрої, бактеріологічна та хімічна зброя.

Суб'єктом цього злочину є особа, яка на момент його вчинення досягла 16 років. Особи віком від 14 до 16 років, котрі брали участь у вчиненні терористичного акту, підлягають кримінальній відповідальності тільки за ті дії, які підпадають під ознаки злочинів, передбачених ч. 2 ст. 10 КК.

Всі учасники терористичного акту несуть відповідальність як виконавці злочину незалежно від тих конкретних дій, які скоїв кожний з них. Однак кожному учаснику повинні інкримінуватись тільки ті діяння, що були виконані ним особисто, в яких він брав безпосередню участь, а також у вчиненні котрих допомагав.

Для вчинення терористичних актів нерідко використовуються терористи-камікадзе. На думку деяких вчених (В. Скомороха), людина, яка вбиває себе для того, щоб знищити інших, — це не суб'єкт терористичного ак­ту, а свого роду живий пристрій — зброя, що доставляє, наводить і підриває. Суб'єкт злочи­ну в даному випадку — це той, хто послав камікадзе на смерть. Разом з тим, у праці вже згаданого В. Скоморохи зазначається, що «може притягу­ватися до відповідальності лише знешкоджений камікадзе».

Відношення до тероризму поділило представників наукової думки на два табори. Зокрема перша категорія вчених у вивченні тероризму у великій мірі приділяє увагу дослідженням побічних проблем, які базуються на суміжних з правом науках, — політології, економіки, філософії, соціології, геополітики. У той же час друга категорія науковців вважає, що було б доцільним більш детально опрацювати проблему відповідальності за тероризм. Дис­кусійними виглядають підходи до визна­чення ознак суб'єкта тероризму, в якості якого перша категорія вчених (зокрема, В.Антипенко) розглядає не тільки фізичну або юридичну особу, а й державу. В той же час на погляд О. Бандурка, В. Ємельянов, остання не може розглядатися як такий суб'єкт.

Як зазначає В.Антипенко, тероризм — це злочин, але в жодному з кримінальних кодексів світу і в жодній міжнародній конвенції держава не ви­знається суб'єктом міжнародних злочинів, то­му що вона, будучи політичною організацією суспільства, не може вчиняти терористичні акти, як не може скоювати крадіжки, вимага­тельства, вбивства тощо. Приклади, що наво­дяться у юридичній літературі на доказ існу­вання так званого «державного» тероризму і характеризують міжнародну або внутрішню діяльність держави, свідчать, що «державним» тероризмом звичайно називаються події, які належать до зовсім інших категорій дійсності: агресії, геноциду, війни, до зовнішнього чи внутрішнього терору.

За оцінкою Філіппа Уілкокса, координатора по боротьбі з тероризмом Держдепартаменту США, тероризм можуть використовувати як де­шеву стратегічну зброю деякі держави, «що здій­снюють ці злочини чужими руками, а іноді група­ми, які керуються ідеологічними, релігійними та етнічними інтересами». Тобто «дешеві конфлікти низької інтенсивності» стають знаряддям впливу як у внутрішній, так і в зовнішній політиці тих політичних і соціально-економічних сил, які не­спроможні повноцінно реалізуватися в рамках іс­нуючого суспільства.

Зазначені та інші прогалини в системі реалізації можливостей міжнародного права можна заповнити в рамках запропонованої принципово нової кваліфікаційної конструкції складу міжнародного злочину тероризм, основу якої становить складний (сукупний) суб'єкт цього злочину.

Поняття сукупності тут включає і держава (держави, міжнародні організації), яке посягає або знехтувало принципами і нормами права націй на самовизначення, державність, національну і територіальну цілісність, і держава (держави, міжнародні організації), яке надає фінансову або іншу матеріальну підтримку силам, які реалізують ці наміри, а також держави, які спонсорують відповідні дії у вигляді терористичних актів.

Зазначений сукупний суб'єкт повинен включати також фізичних осіб, які виконують волю держав (міжнародних організацій), спрямовану на порушення міжнародних зобов'язань щодо забезпечення права народів на самовизначення, а також осіб, які шляхом здійснення терористичних актів домагаються реалізації права на самовизначення, розвиток або територіальну цілісність.

При цьому, як уже говорилося, слід брати до уваги, що сучасний тероризм передбачає наявність двох сторін, протилежність цілей яких і протидія один одному очевидні, оскільки вони утворюють терористичний конфлікт. Цим тероризм істотно відрізняється від терористичного акту як злочинного способу реалізації протидіючими сторонами (або однією з них) своїх цілей. На рівні терористичного акту зовсім не обов'язкова присутність (існування) протидії сторони, оскільки він за своєю суттю відбувається відносно випадкових людей і об'єктів.

Саме головна відповідальність за виникнення терористичної ситуації і зумовлює необхідність об'єднання в один суб'єкт протидіючих сторін. Тобто, сам факт виникнення тероризму повинен визначати причетність сторін до суб'єкта злочину та відповідальність, яка випливає з цього.

При цьому важливо уникнути політичного контексту в оцінках ступеня вини і відповідальності сторін, які складають суб'єкт тероризму. Обидві сторони повинні бути доступні юридичною процедурою і їхні дії повинні підпадати під юрисдикцію і бути піддані міжнародній кримінально-правовій оцінці.

Запропонована конструкція сукупного суб'єкта тероризму може зачіпати політичні, економічні, соціальні та інші інтереси держав і народів. Проте виникнення тероризму як наслідку якого конфлікту виступає настільки серйозною домінантою, що утворюється грунт для внесення принципових змін у міжнародні юридичні механізми.

Із суб'єктивної сторони цей злочин може вчинюватись лише з прямим умислом. Особа повинна усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та бажати, щоб її дії стали відомі невизначеному колу осіб, щоб залякати населення, створити загальний стан пригніченості та пригнобленості. Водночас винний має усвідомлювати характер вчинюваних дій. Крім цього, він передбачає настання жахливих наслідків.

Найбільше ускладнень виникає при визначенні мотиву тероризму, який підлягає обов'язковому встановленню. Мотив злочину, — зазначає П. Михайленко, — це та сторона психічної діяльності винного, яка характеризує його спонукання, схиляє його до вчинення злочину, викликає в ньому рішучість стати на цей небезпечний шлях. Труднощі визначення мотиву даного злочину в тому, що тероризм — це спосіб політичної боротьби, втілений в жорстокі, антигуманні, нелюдські дії, а тому всім людством засуджуються, визнаються кримінальними і підлягають найсуворішому покаранню.

Винні при вчиненні терористичних актів керуються антигуманними, ворожими мотивами стосовно до політики держави в різних сферах діяльності та намагаються її змінити незаконним шляхом на свою користь. Це спонукає їх до вчинення насильницьких дій щодо державної влади.

Будь-які інші насильницькі дії не з цих мотивів мають розглядатись як злочини, що вже передбачені чинними нормами кримінального законодавства України. Наприклад, вчинення вибуху або їх серії з метою залякати особу, яка є політичним діячем або посадовою особою, з метою змусити її уступити право на якесь особисте майно тощо. При таких діях інколи можуть виникнути жах у населення та постраждати безвинні люди. Такі дії винних мають кваліфікуватись за статтею вимагательство та іншими нормами залежно від фактично скоєного.

Між тим, правовий аналіз суб'єктивної сторони тероризму базується на його оцінці як такого що продукує до взаємопов'язаних дій протиборюючих сторін і надзвичайно небезпечного самого по собі результату. Здійснюючи будь-які дії, що перешкоджають національному самовизначенню, розвитку чи реалізації інших передбачених міжнародними нормами і принципами прав, держава (міжнародна організація) повинна допускати, що через незрівнянно більш низький військово-економічного потенціал опонента силовий варіант вирішення конфлікту може спричинити за собою використання терористичних методів боротьби. Якщо такі дії будуть мати місце, то в сукупності з діями "ініціатора" конфлікту вони утворюють тероризм.

Допускається, що справжні масштаби злочинних результатів не завжди можуть бути передбачуваними в повній мірі. Але для констатації винного умислу на тероризм цього і не потрібно. Важливо, щоб сторона, яка "ініціює" конфлікт (прямо чи опосередковано), усвідомлювала, що внаслідок її дій може виникнути тероризм. Звідси, незважаючи на те, що в міжнародних злочинах переважає прямий умисел, тероризм повинен визначатися і непрямим.

Це має значення і з точки зору суб'єкта, який представляє сторону власне терористів. Зміст їх вини визначається також неоднозначно, оскільки право народів на самовизначення і розвиток забезпечується значною міжнародною нормативною базою. Воно передбачає можливість боротися усіма, наявними, у тому числі і насильницькими засобами.

Поняття умисної вини не може бути застосовано до тієї частини діяльності терористичних рухів, яка стосується їхніх намірів і дій щодо ведення визвольної боротьби насильницьким, збройним шляхом. Відповідальність за тероризм для них пов'язана з наявністю умислу на застосування злочинних, терористичних засобів боротьби. Такий зміст суб'єктивної сторони тероризму, що стосується "виконавської" складової суб'єкта цього злочину, має під собою реальну міжнародно-правову базу, яка конкретно виражається в запропонованому визначенні тероризму та терористичного акту.

Визнаючи тим самим неправоту іншого боку, у відповідь на дії якої в рамках конкретного конфлікту відбуваються злочинні теракти в якості способу перешкоджання правопорушення, відповідним чином визначаються межі складу злочину.

Не менш важливим є визначення мети тероризму — того, чого прагне досягти особа вчиненням цього злочину. В абсолютній більшості при вчиненні терористичних актів вона уявна та не завжди досягаються бажаючими. Так, засновник і лідер Курдської робітничої партії Абдула Оджалан, який винен у вбивствах багатьох людей, метою своєї боротьби ставить створення Курдської держави. Мета, як бачимо, ідеологічно обгрунтована, а спосіб досягнення її, безумовно, злочинний.

Відомо, що мета — це бажання особи досягти змін у суспільних відносинах і певних наслідків. Однозначно визначити одну якусь конкретну мету даного злочину неможливо. Терористичні акти останніх років указують на те, що більшість терористів ставлять перед собою мету — налаштувати свідомість людей проти владних структур держави та досягти зміни в політиці для часткового чи повного задоволення своїх інтересів, продемонструвати свій фанатизм, сепаратизм. Окремі терористичні акти можуть бути спрямовані на провокацію війни чи воєнного конфлікту, виникнення міжнародних ускладнень. Слід також констатувати, що терористи-виконавці при скоєнні того чи іншого акту можуть взагалі не усвідомлювати, яку кінцеву мету переслідують замовники, лідери та організатори екстремістських, сепаратистських рухів і організацій.

Інакше кажучи, міжнародно-правову боротьбу з причинами та умовами, що сприяють виникненню ескалації тероризму, пропонується здійснювати не тільки політичними, дипломатичними та іншими заходами або шляхом формування окремих складів злочинів, а, що дуже важливо, в межах єдиного складу міжнародного злочину тероризм.

Запропонований сукупний суб'єкт, разом із своєю юридичною функцією по об'єктивізації складу злочину містить і функцію примирливу. Визнання такого суб'єкта тероризму, з одного боку, покликане вказати на відповідальність за цей міжнародний злочин держав, міжнародних організацій та фізичних осіб, що перешкоджають реалізації права країн і народів на розвиток, політичну та економічну незалежність, самовизначення, територіальну недоторканність, а також інших принципів і прав, визначених міжнародним правом, а з іншого - позбавить підстав (або, щонайменше, звузить їх) національно-етнічні, політичні екстремістські рухи звертатися до крайніх терористичних заходів.

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. А/. Поняття про судовий процес.
  4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  6. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
  7. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
  8. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
  9. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ СПОРТУ
  10. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  11. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  12. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ




Переглядів: 4272

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Нормативно-правові засоби захисту національної свідомості як обєкта забезпечення національної безпеки. | Геоекономічні тенденції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.