Збудник холери

Холера – особливо небезпечна карантинна інфекційна хвороба, яка характеризується ураженням тонкого кишечнику, порушенням водно-сольового обміну та інтоксикацією. Збудниками її є холерні вібріони.

Морфологічні, культуральні та фізіолого-біохімічні властивості. Холерний вібріон відноситься до родини Vibrionaceae, роду Vibrio, виду Vibrio cholerae. У межах виду V. cholerae виділяють 4 біовари: два з них є збудниками холери у людини - біовар cholerae classic, виділений Р. Кохом у 1883 році, і біовар eltor виділений Ф. і Е. Готшліхами у 1906 р., біовар proteus викликає пронос у птахів, а у людей ‑ гастроентерит; біовар albensis, виділений з води річки Ельба, здатний до фосфоресценції , втративши яку він не відрізняється від біовару proteus.

Холерний вібріон – невелика грамнегативна зігнута у вигляді коми паличка, довжиною 2 – 4 мкм, товщиною 0,5 мкм, спор і капсул не утворює, монотрих, надзвичайно рухливий.

Під впливом фізичних, хімічних та біологічних факторів холерні вібріони можуть змінювати форму і ставати поліморфними. На штучних середовищах та в старих культурах вони можуть мати вигляд ниток, коків, зерен, спіралей, утворювати L-форми тощо. При пересіві на свіже середовище повертаються до початкових форм. Установлена персистенція вібріонів eltor в організмі людини у вигляді L-форм.

Холерні вібріони – факультативні анаероби, але віддають перевагу аеробним умовам, тому на поверхні рідкого поживного середовища утворюють плівку. Оптимальна температура для росту 37°С, оптимальне значення рН середовища 8,5 – 9,0. Холерні вібріони невимогливі до поживних середовищ, добре ростуть в 1% лужній пептонній воді, яка містить 0,5 – 1% NaCl, випереджаючи ріст інших бактерій. Для пригнічення росту протея до 1% лужної пептонної води додають телурит калію (1:100000). 1% лужна пептонна вода – найкраще середовище збагачення для холерного вібріона. Також вони добре ростуть на лужному агарі. Ці середовища є елективними для холерного вібріона. Характерною властивістю V. cholerae є швидкий ріст – плівка на поверхні рідкого середовища утворюється через 6 – 8 годин. При збовтуванні вона легко руйнується і падає на дно у вигляді пластівців, пептонна вода помірно мутніє. На щільному середовищі утворюються дрібні прозорі, круглі колонії блакитного кольору. Біохімічна активність холерних вібріонів досить висока: вони розчиняють желатину, утворюють індолофенолоксидазу, ферментують глюкозу, як в аеробних, так і в анаеробних умовах, виділяють лецитиназу, протягом 3 год розщеплюють крохмаль. При ідентифікації великого значення надають визначенню відношення до манози, арабінози та сахарози. За здатністю ферментувати ці вуглеводи Хейберг усі вібріони родини Vibrionaceae розділив на 8 груп. Холерні вібріони належать до першої групи: розщеплюють манозу, сахарозу, інертні до арабінози. За морфологічними та біохімічними властивостями до холерних вібріонів близькі так звані НАГ-вібріони – вібріони, які не аглютинуються холерною О-сироваткою, вони викликають доброякісну діарею.

Антигенна структура, фактори патогенності. Збудники холери мають соматичний О-антиген та джгутиковий Н-антиген. Н-антиген є загальним для всього роду як холерних, так і холероподібних вібріонів. Залежно від будови О-антигену виділяють понад 150 сероварів. Збудники холери належать до серогруп 01 та 0139, їх позначають V. cholerae 01 та V. cholerae 0139. Усі інші представники виду V. cholerae не є збудниками холери, але можуть викликати інші захворювання, наприклад, гастроентерити. О-антиген складається із трьох компонентів: А, В і С. Залежно від їхнього поєднання розрізняють 3 серовари збудника холери – Огава (АВ), Інаба (АС) і Гікошима (АВС).

Холерний вібріон утворює ендотоксин. Крім того, він виділяє екзотоксин, який складається із декількох фракцій, найважливішою з яких є холероген. Холероген – ентеротоксин – викликає гіперсекрецію води і хлоридів у просвіт кишечнику, порушення зворотнього всмоктування натрію, в результаті чого виникає діарея, яка призводить до зневоднення організму. Екзотоксин виявляє також цитотоксичну дію і викликає загибель клітин епітелію тонкої кишки. Збудники холери синтезують ферменти агресії – фібринолізин, гіалуронідазу, лецитиназу, нейрамінідазу. Патогенність пов'язана також з адгезивними властивостями (білки зовнішньої мембрани) та рухливістю вібріона. Диференціація біоварів cholerae та eltor, подібних за всіма перерахованими властивостями, здійснюється за допомогою ряду тестів, найважливіші з яких – чутливість до специфічних бактеріофагів, поліміксину та аглютинація курячих еритроцитів.

Резистентність. Холерні вібріони тривалий час зберігаються при низьких температурах; у випорожненнях виживають до 5 місяців, у грунті – 2 місяці, в молюсках, крабах, креветках, на поверхні та в кишечнику риб, в устрицях – від 1 до 40 діб. Циркуляція збуднику у воді напряму повיязана з наявністю хворих та бактерієносіїв, після їх ізоляції він спонтанно зникає через декілька діб. В стоячих водоймах може зберігатися до 2 – 3 тижнів, у вигрібних ямах – до 3 – 4 місяців.

Холерні вібріони eltor більш стійкі: вони зберігаються понад 4 тижні в морській та річковій воді, 1 – 10 діб на продуктах, 4 – 5 діб у кишечнику мух. Можливо, при сприятливих умовах, вібріони eltor здатні розмножуватися в різних водоймах та в організмі мух.

Холерні вібріони чутливі до дії сонячного світла, висушування, високої температури. При 100°С вони гинуть миттєво, при 80 °С – протягом 5 хв, при 56°С – протягом 25 ‑ 30 хв. Чутливі до дезінфікуючих речовин, особливо до кислот. Так, наприклад, під дією 3% розчину карболової кислоти гинуть через 3 – 5 хв, у розчині соляної кислоти 1:10000 гинуть протягом 1 хв. Холерні вібріони дуже чутливі до дії шлункового соку.

На різних харчових продуктах, овочах, фруктах з лужною чи нейтральною реакцією середовища при температурі 20 – 25°С і розсіяному сонячному світлі вібріони можуть зберігатися протягом 2 ‑ 3 діб.

Епідеміологія. Холера – захворювання відоме з давніх часів, але до початку ХІХ ст. вона зустрічалася тільки в Індії, де існував осередок інфекції, який зберігається і в наш час. У 1817 р. чергова епідемія холери в Індії вперше вийшла за її межі і охопила багато країн. З 1818 по 1926 р. було 6 пандемій холери; з 1961 р. почалася сьома і продовжується у вигляді щорічних спалахів захворювання до нашого часу. Цю пандемію спричинив біовар eltor. У її поширенні певну роль відіграє авіаційний транспорт. Сьома пандемія за своєю тривалістю перевершила усі попередні. З 1961 по 1992 р. холерою перехворіло понад 3 млн. чоловік більш ніж у 120 країнах світу. Холера зустрічається на всіх континентах, крім Антарктиди. Це антропонозна інфекція, джерелом захворювання є хворі люди та носії. Носійство біовара eltor зустрічається значно частіше, ніж біовара cholerae. Механізм передачі інфекції фекально-оральний, серед шляхів поширення інфекції переважає водний, але можливий харчовий та контактно-побутовий (при якому хворі не завжди звертаються за допомогою, що пов'язано з більш легким перебігом захворювання, викликаного біоваром eltor). Хворі та вібріоносії виділяють з випорожненнями до навколишнього середовища величезну кількість вібріонів. Вібріоносійство здорових людей триває близько 10 ‑ 14 діб, у реконвалесцентів – 2 ‑ 4 тижні.

Вібріони eltor широко розповсюджені в країнах з низьким санітарним рівнем населення. Зараження можливе під час купання у водоймах, полосканні горла морською водою, вилові та споживанні в їжу креветок, устриць та риби, інфікованих холерними вібріонами eltor.

Патогенез та клініка. Вібріони, потрапляючи через рот до шлунка, в результаті дії соляної кислоти можуть загинути. Проте, при попаданні великої кількості збудників і зниженій кислотності шлункового вмісту (розбавлення його

водою, їжею, гастрит зі зниженою кислотністю) вібріони потрапляють до тонкого кишечнику, розмножуються, прикріплюючись до його епітелію (рис. 10), і виділяють екзотоксин, який порушує водно-сольовий обмін, призводить до різкого зневоднення організму та ацидозу. Випорожнення, які складаються із рідини та мертвих клітин слизової оболонки, мають вигляд рисового відвару. При загибелі вібріонів виділяється ендотоксин, який викликає інтоксикацію.

Після перенесеного захворювання розвивається стійкий антитоксичний та антибактеріальний імунітет.

Лабораторна діагностика. У лабораторії встановлюють суворий режим. Дослідження проводять із дотриманням правил при роботі з особливо небезпечними інфекціями. Для дослідження беруть випорожнення, блювотні маси, органи трупа, воду, предмети, в деяких випадках – харчові продукти. Відбір та доставку матеріалу здійснюють з дотриманням певних правил. Як основний застосовують бактеріологічний метод, що дозволяє ідентифікувати збудника, встановити чутливість до антибіотиків, провести внутрішньовидову ідентифікацію, виявити біовар та серовар.

Аналіз проводять поетапно. Спочатку мікроскопічне дослідження мазків з випорожнень, пофарбованих за Грамом і водним розчином фуксину (рис. 10). Мікроскопія в темному полі дозволяє отримати сигнальну відповідь при дослідженні на ранній стадії. Здійснюють посів випорожнень (чи іншого матеріалу) на 1% пептонну воду, на лужний МПА чи бактоагар TCBS (тіосульфатцитрат-бромтимоловий сахарозний агар). Через 6 год після культивування при 37°С спостерігається ріст вібріонів у вигляді плівки, яка прилипає до скла, культуру досліджують на рухливість, забарвлюють за Грамом, ставлять реакцію аглютинації на склі зі специфічною аглютинуючою сироваткою (розведення 1:100), виділяють чисту культуру посівом на щільні середовища.

Для повної ідентифікації ставлять розгорнуту реакцію аглютинації зі специфічною О-сироваткою та типоспецифічними сироватками Огава та Інаба, визначають ферментативні властивості (розщеплення манози, сахарози, арабінози тощо), фаголізабельність. Диференціація основних біоварів холерних вібріонів наведена в таблиці 7. Інші тести є допоміжними.

Прискорені методи лабораторної діагностики холери, такі як імобілізація і аглютинація в темному полі, метод Єрмольєвої, імунофлюоресцентний метод є орієнтовними і потребують подальшого повного бактеріологічного дослідження.

У деяких випадках для діагностики холери використовують серологічні методи – реакцію аглютинації та визначення вібріоцидних антитіл.

Профілактика. В осередку холери проводять наступні заходи:

1) виявлення перших випадків холери, старанний облік хворих, негайне інформування державних органів охорони здоров'я;

2) ізоляція і госпіталізація за особливими правилами хворих та носіїв, обсервація та лабораторне дослідження контактних осіб;

3) дезінфекція у відділенні для хворих холерою і в осередку холери;

4) охорона джерел водопостачання населення, санітарний нагляд за харчовими блоками, боротьба з мухами, систематичний бактеріологіч-ний контроль за водоймами, особливо в літній період у місцях відпочинку населення;

5) дотримання правил власної гігієни, кип'ятіння та хлорування води, знезараження посуду;

6) специфічна профілактика: імунізація холерною моновакциною, яка містить 8 млрд. мікробних тіл в 1 мл чи холерним анатоксином. Особам, які контактували з хворими, проводять хіміопрофілактику тетрацик-ліном.

Головне у профілактиці холери – проведення загальних протиепідемічних заходів, імунізація – допоміжний захід, оскільки тривалість поствакцинального імунітету становить близько 6 місяців.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація бактерій роду Shigella	\|	Збудники харчових токсикоінфекцій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.