• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Частина 2 Механізм функціонування ТНК 8 страница

Підраховано з: The Economist Intelligence Unit, 2000. International Monetary Fund, Balance of Payments Statistics Yearbook, 1999.
Дані, наведені в таблиці 12.1, свідчать, що в більшості країн ЄС у другій половині 90-х років існувало негативне сальдо прибутків від іноземних інвестицій. За цією статтею з цих країн лише в 1999 році було вивезено 31,1 млрд. дол. (протягом останніх п'яти років відплив становив понад 100 млрд. дол.).
Серед промислове розвинутих країн найбільший активний баланс прибутків від іноземних інвестицій має Японія. За останні п'ять років XX ст. вона за цією статтею платіжного балансу отримала майже 260 млрд, дол., що пояснюється багаторазовим перевищенням обсягу японських іноземних інвестицій іноземних капіталовкладень, спрямованих у японську економіку.
У структурі прибутків від зарубіжних інвестицій Японії переважають доходи від портфельних інвестицій. З 1995 по 1998 роки позитивне сальдо прибутків від іноземних портфельних капіталовкладень становило понад 170 млрд, дол., а від прямих зарубіжних інвестицій - лише 40 млрд. дол.
Стабільне позитивне сальдо прибутків від іноземних інвестицій мали і деякі країни ЄС. Велика Британія, наприклад, з 1995 по 1999 рік за цією статтею платіжного балансу отримала 74,1 млрд. дол.
Аналогічною була ситуація в Нідерландах: прибутки від голландських інвестицій за кордоном у 1995-1999 роках на 33,67 млрд. дол. перевищили вивезення прибутків від іноземних інвестицій з країни.
Тривалий час США мали позитивне сальдо прибутків від іноземних інвестицій, оскільки обсяг цих інвестицій значно перевищував іноземні капіталовкладення в економіку США. Поступово, із зростанням інвестиційних можливостей європейських і японських компаній, ситуація змінилася, і в платіжному балансі США спостерігалося стабільне зростання позитивного сальдо руху довгострокового капіталу.
В результаті цього випереджаючими темпами почали зростати прибутки іноземних інвесторів, що й призвело до виникнення в платіжному балансі США в 1998 році негативного сальдо прибутків від іноземних інвестицій. Така тенденція збереглася й у 1999 році. При цьому американські ТНК за обсягами доходів від прямих іноземних інвестицій, як і раніше, випереджають показники іноземних ТНК, що здійснюють свою діяльність в економіці США. У 1995-1998 роках позитивне сальдо прибутків від прямих іноземних інвестицій для економіки США становило 260 млрд. дол. Водночас негативне сальдо прибутків від іноземних портфельних капіталовкладень для США сягало понад 213 млрд. дол.
Друга половина 90-х років характеризувалася істотним посиленням впливу прямих іноземних інвестицій ТНК на економіку промислово розвинутих країн. При цьому спостерігалася певна диференціація в інвестиційній діяльності країн і регіонів.
США стали своєрідним центром залучення прямих іноземних інвестицій. В економіку цієї країни спрямовується майже половина всіх увезених в країни ОЕСР інвестицій. Це свідчить як про посилення інвестиційної привабливості США, так і про очікування стабільного зростання американської економіки. Водночас позитивні тенденції в американській економіці супроводжуються і негативними аспектами: зростанням негативного сальдо балансу прибутків від іноземних інвестицій, погіршенням структури торгового балансу.
Названі фактори зумовлюють стабільне збільшення відпливу поточного капіталу за кордон. Він фінансується за рахунок припливу в країну довгострокових капіталовкладень (передусім прямих і портфельних інвестицій). Однак для іноземних інвесторів у будь-якій ситуації пріоритетним є отримання максимального прибутку, тому не виключено, що зростаюча залежність американської економіки від іноземного капіталу в певний момент може спричинити фінансову нестабільність, депресію і кризу.
З іншого боку, країни Європейського Союзу стали світовим центром вивезення прямих іноземних інвестицій (понад 66% сукупного обсягу вивезених ПІІ країн ОЕСР в 1999 році).
Така тенденція свідчить як про відносне зниження інвестиційної привабливості національних економік країн ЄС, так і про скептичне ставлення інвесторів до можливостей подальшої економічної інтеграції всередині ЄС. Непрямим підтвердженням останнього твердження може слугувати тривале зниження курсу єдиної європейської валюти (в середині жовтня 2000 року курс евро знизився до рекордно низького рівня - 84 центи за 1 евро).

13.2. ТНК в економіці країн, що розвиваються
Інша ситуація з прямим інвестуванням країн, що розвиваються. В 2000 році обсяги інвестицій (йдеться передусім про інвестиції з боку ТНК зі штаб-квартирами у провідних індустріальне розвинутих країнах) залишалися приблизно на тому ж рівні, що й у попередньому році -190 млрд. дол., однак їхня питома вага в загальних показниках знизилася до 17% '. За даними ЮНКТАД, порівняно високими темпами збільшувалися обсяги прямих іноземних інвестицій в Африку - на 25% (з 8 до 10 млрд. дол.). Але для динамічнішого розвитку країнам цього континенту необхідно включитися до стратегії провідних ТНК, причому не лише як сировинних додатків і територій, які використовуються для екологічно брудних видів виробництва, а передусім як повноправних партнерів. Важливе завдання, яке стоїть перед більшістю цих країн - ширша участь у процесах міжнародного руху капіталів. На сьогодні 70% інвестицій в Африку припадає лише на п'ять країн: Анголу, Єгипет, Нігерію, ПАР та Марокко; вони спрямовуються переважно в розробку корисних копалин, промислове виробництво та послуги.
Статистичний аналіз не може дати вичерпну характеристику впливу ПІП на економіку країн, що розвиваються. Необхідний аналіз ставлення приймаючих країн до активності ТНК. Тут можуть існувати цілком відмінні варіанти підходів. Ліберали, наприклад, можуть стверджувати, що встановлення цін не пов'язане з діяльністю національного або багатонаціонального підприємництва, що національна власність на економічні ресурси не впливає істотним чином на модель економічної поведінки. На практиці проблема взаємодії урядів країн, що розвиваються і ТНК виявилася достатньо серйозною.
Виділяють три основні етапи становлення взаємовідносин ТНК і економічно слаборозвинутих країн.
1. У XVII-XVIII ст. в епоху старого колоніалізму англійських, голландських, іспанських та інших компаній будувалися шахти і створювалися плантації в різних частинах земної кулі; це супроводжувалося експлуатацією місцевого населення і вилученням мінеральних та інших багатств.
2. Кінець XIX ст. - епоха так званого нового імперіалізму, коли Африка, Південно-Східна Азія та інші країни світу були залучені в імперські системи. Хоча в цей період експлуатація і вивезення багатств з цих країн тривали, для забезпечення й полегшення експлуатації європейці вкладали кошти в розвиток портового господарства, будівництво залізниць, міських центрів - у створення інфраструктури, дуже важливої для країн, що розвиваються.
3. З 60-х років XX ст. країни, що розвиваються, почали використовувати імпортозамінну стратегію як найкоротший шлях здійснення індустріалізації. Існування високих торгових бар'єрів, різних податків тощо змусило США та інші розвинуті країни субсидувати виробництво за кордоном.
Третій етап часто називають "революцією зростаючих очікувань": нові держави намагаються модернізувати й удосконалити свою економіку і прагнуть піднятися до рівня передових індустріальних країн, нарощувати економічну й політичну могутність, поліпшити умови життя.
Існують істотні відмінності між країнами, що розвиваються, однак існує і значна подібність в основних проблемах, які стоять перед ними і які вони повинні розв'язати. Країни, що розвиваються, стикаються з різними проблемами в реалізації своїх очікувань, уряди цих країн перебувають під тиском власного населення, яке вимагає розв'язання гострих соціальних проблем. Зокрема, у деяких регіонах існує прагнення до здобуття освіти, однак сам факт отримання освіти часто призводить до різкого зростання безробіття і розчарування молоді. Інша позаекономічна проблема розвитку більшості країн, що розвиваються, - демографічний вибух, який призводить до різкого зростання безробіття, зниження життєвого рівня населення тощо.
Розвиток цих країн є складним процесом взаємодії національних та міжнародних елементів, який реалізується шляхом розв'язання широкого кола економічних, політичних і соціальних проблем. Провідною серед них є проблема вибору шляху розвитку, насамперед шляху економічного розвитку: розвивати державне чи приватне підприємництво, розбудовувати ринкову чи централізовано керовану економіку. Активну участь у її розв'язанні беруть ТНК. Вони є потенційними носіями економічного зростання і ринкових відносин. Завдяки своїй економічній природі ТНК спрямовані на прибутковість, стабілізацію економічного середовища, в якому діють. Однак у реалізації своєї цільової функції в країнах, що розвиваються, вони стикаються з низкою труднощів як економічного, так і політичного характеру. Основними серед економічних труднощів є низька продуктивність праці, низький рівень приватного та державного споживання, несформований внутрішній ринок, нерозвинена транспортна та ринкова інфраструктури. ТНК змушені вкладати значні кошти, щоб забезпечити нормальне функціонування своїх підрозділів, розташованих у країнах, що розвиваються, і надавати їм економічну допомогу.
Проблема економічної допомоги - відносно новий підхід в економічних відносинах промислово розвинутих країн з країнами, що розвиваються. Безперечно, не слід применшувати позитивну роль цієї допомоги, однак вона породжує дуже складну політичну проблему взаємовідносин донора і отримувача, оскільки і перший, і другий мають власні інтереси. Проблеми цілей, походження й отримання допомоги можуть породжувати конфлікти національних інтересів і силової політики. Отримуючи допомогу від іноземних інвесторів, країни, що розвиваються, прагнуть зберегти свою незалежність, однак нерідко іноземні капіталовкладення, особливо діяльність ТНК, розглядаються ними як такі, що спрямовані на експлуатацію місцевих ресурсів, оскільки іноземний капітал часто проникає в ті галузі економіки, що підтримують їх економічну залежність від Заходу. Таким чином порушується сама природа економічного розвитку країн, що розвиваються, і створюється так званий "залежний розвиток". Філіальна економіка унеможливлює здійснення всебічного розвитку. Субсидії, які надаються їм як додаткам метропольної корпорації, і створення анклавної економіки у країнах, що розвиваються, врешті, не спроможні виконувати функцію національного економічного зростання.
ТНК звинувачують і у впровадженні технологій, які передбачають використання дорогого обладнання, що призводить до зростання безробіття й унеможливлює розробку місцевих технологій. Стверджується також, що ТНК зберігають контроль за найпередовішими технологіями, не передають їх країнам, що розвиваються, за прийнятними цінами. Припускається, що прямі іноземні капіталовкладення погіршують розподіл прибутків у країнах, що розвиваються. Цілком обґрунтованою є думка, що вивезення прибутків за кордон підриває місцеві фінанси й, отже, перешкоджає розвитку місцевого підприємництва.
Уряди багатьох країн, що розвиваються, стурбовані динамікою зростання ТНК. Проблема полягає в тому, що ТНК, наприклад, контролюють більше половини світової торгівлі сировиною і енергоносіями. У їхньому розпорядженні - фінанси і вплив, тому немає нічого дивного в тому, що, на думку місцевих урядів, ТНК ведуть переговори з позиції сили і їхня двяльність посилює залежність цих країн.
Крім суто економічної критики, дається політична оцінка діяльності ТНК. Зазначається, зокрема, що ТНК створювали місцеві уряди, які "симпатизують" лише капіталізму, без урахування національних особливостей розвитку країни і регіонів Африки та Латинської Америки. На практиці це може призвести до руйнування економіки, погіршення добробуту населення та інших негативних наслідків.
Можна по-різному оцінювати діяльність ТНК у країнах, що розвиваються. Роль, яку вони відіграють у цьому регіоні, не слід однозначно вважати негативною чи позитивною. Безперечно, існує чимало негативних аспектів діяльності ТНК. Однак постає питання, є ці негативні аспекти наслідком діяльності ТНК, невмілої політики країн, що розвиваються, чи інтегральною частиною самого процесу розвитку. Однозначної відповіді на це питання немає, оскільки відсутній системний аналіз діяльності ТНК у країнах, що розвиваються.
Системний аналіз вимагає дослідження діяльності ТНК по-перше, як системного цілого, по-друге, як структурного елемента економічних систем, які формуються в країнах, що розвиваються. Він має бути багатофакторним і акцентувати на розкритті взаємодії та взаємозалежності всіх складових, що утворюють внутрішню систему ТНК і зовнішнє середовище їх функціонування.
Сучасний аналіз ТНК є здебільшого однофакторним. Провідне місце в ньому належить з'ясуванню взаємодії ТНК із зовнішнім середовищем. Основна проблема тут - ТНК і слаборозвинені внутрішні ринки країн, що розвиваються. Суть проблеми в тому, що нерозвиненість внутрішніх ринків, по-перше,-обмежує прагнення ТНК використати ефект-масштабу, тобто звужує можливості використання конкурентних переваг; по-друге, обумовлює анклавний характер підрозділів ТНК, ізолюючи їх від секторів економіки країн, що розвиваються; по-третє, унеможливлює загальний позитивний вплив ТНК на місцеву економіку: вплив ТНК на прискорення індустріалізації спостерігається лише в нових індустріальних країнах.
Оцінюючи в цілому роль ТНК у країнах, що розвиваються, слід зазначити, що саме завдяки діяльності ТНК відбувається активізація інтеграції цих країн у світовий економічний простір. Тенденція до розвитку постіндустріальних економік, що почала діяти в економічно розвинутих країнах з початку XXI ст., підсилить цю роль ТНК, оскільки саме вони є найкращими агентами передачі індустріального розвитку.

13.3. ТНК і міжнародний бізнес в Україні
Розвинуті країни світу пильно стежать за процесами, що відбуваються у країнах СНД і в Україні зокрема. Трансформація економік пострадянських країн, утворення нових геополітичних об'єднань на теренах СНД спонукають їх до вкладання капіталу в ключові сфери економіки цих країн у разі сприятливої ситуації.
Іноземні компанії, найбільші транснаціональні об'єднання прямо або через підставні фірми і банки скуповують акції перспективних підприємств країн СНД і фактично стають їхніми власниками, а відтак заморожують або згортають виробництво.
Водночас гальмується намагання цих країн включитися у світову ринкову, економіку. Вони поступово витісняються з тих світових ринків, на яких їх продукція була конкурентоспроможною і мала попит. З цією метою країни далекого зарубіжжя використовують подвійні стандарти у підходах до розвитку торгово-економічних зв'язків і до процесів інтеграції в рамках СНД, протекціоністські заходи для захисту своїх товарів, антидемпінгове і компенсаційне законодавство. Результати активізації західного капіталу в країнах СНД очевидні.
Прикладом активного впровадження великих ТНК у пострадянський економічний простір є діяльність всесвітньо відомої компанії Metromedia International Group. Створення євразійської телекомунікаційної імперії - від Східної Європи до Китаю - є нині головною метою Metromedia. З 1991 року ця компанія націлена на розвиток бізнесу корпорації у країнах СНД. На всьому пострадянському просторі в 1995 -1998 роках у центрі уваги Metromedia був пейджинговий бізнес. Корпорація стала співвласником двох пейджингових компаній у Казахстані, двох - у Грузії, однієї - в Латвії, в Узбекистані, Україні. В 1998 році вона придбала 50-відсот-ковий пакет акцій російської пейджингової компанії "Побіл Телеком". Того ж року доходи Metromedia International Group досягли 240,3 млн. дол., з них чистий прибуток - 123,7 млн. дол.
Україна, як приймаюча ТНК країна, не посіла належного місця в їх діяльності. Незважаючи на певні природні переваги, вона має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Консорціумом Flemings/SARS було проведено дослідження стосовно індивідуальної привабливості приватизації підприємств. Для визначення причин низького рівня прямих іноземних інвестицій у 1999 році було опитано 65 компаній, що мають представництва в Україні та здійснюють інвестиції в українську економіку. Серед них - транснаціональні компанії, міжнародні фінансові організації, приватні інституційні інвестори та підприємці. Особливу увагу було приділено ТНК, оскільки вони мають найкращі стандарти ведення бізнесу і їхні ресурси набагато більші порівняно з іншими групами інвесторів.
У вигляді прямих капіталовкладень в Україну було ввезено понад 2 млрд. дол., що становить майже 2/3 загального обсягу отриманих нею прямих іноземних інвестицій, і створено приблизно 9000 робочих місць. Найбільшу питому вагу мають інвестиції, середній обсяг яких - від 10 до 100 млн. дол. ТНК інвестували в обсягах, що перевищують 100 млн. дол., віддаючи перевагу негрошовим внескам. Лідером - країною, що діє в Україні найбільш активно, - є США, на другому місці - компанії країн Європейського Союзу.
Найбільше коштів зарубіжні ТНК інвестують у харчову промисловість України, відтак у сільське господарство і в телекомунікації. Іншими значними напрямами іноземного інвестування є машинобудування, роздрібна торгівля, підприємства громадського харчування, банківський сектор, підприємства легкої промисловості.
Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну -пошук нових ринків збуту. Більшість іноземних інвесторів приваблює передусім великий внутрішній ринок України (близько 50 млн. споживачів). Наявність дешевої робочої сили є істотним фактором лише для інвесторів-підприємців. Однак найнижчі серед країн Східної Європи витрати на оплату праці часто обертаються її низькою продуктивністю, нестачею капіталу, слабким менеджментом та регуляторними перепонами, що робить собівартість продукції вищою, ніж у сусідніх країнах.
Іноземні інвестори, як правило, сподіваються на внутрішню ставку дохідності в межах від 10 до 30%. ТНК, які залучають капітал під менші відсотки, задовольняються ставкою, нижчою за 20%. Тому ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну. Проте процес іноземного інвестування в Україні гальмується численними чинниками. Основні серед них: (а) нестабільне й надмірне регулювання; (б) нечітка правова система; (в) мінливість економічного середовища; (г) корупція; (ґ) великий податковий тягар; (д) проблеми щодо встановлення чітких прав власності; (е) низький рівень доходів громадян; (є) труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами; (ж) мінливість політичного середовища; (з) відсутність матеріальної інфраструктури; (і) проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки.
Практика свідчить, що пріоритетами державної політики мають бути лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків; зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях, мінімізація бюрократичних обмежень і зниження податкових ставок та зменшення кількості податків.
В інтересах залучення іноземного капіталу Україна має переглянути й окремі положення аграрного права. Іноземні інвестори прагнуть, щоб приватизація не лише створювала інвестиційний і діловий клімат у результаті зростання продуктивності економіки. Більшість з них виступає за приватизацію землі. Україна недоотримує значних інвестицій саме через обмеженість права на купівлю-продаж землі.
Характерною ознакою трансформаційних процесів у пострадянських республіках стали процеси транснаціоналіза-ції вітчизняних капіталів. Найвагоміших результатів в утворенні ТНК в пострадянському економічному прострі досягла Росія. Яскравим прикладом активної діяльності російських ТНК є "Газпром", "ЮКОС", "Лукойл", Тюменська нафтова компанія. "Газпром", наприклад, планує в першому десятилітті XXI ст. реалізацію глобальних проектів "Ямал -Європа" - через Білорусь і Польщу у ФРН; "Блакитний потік" - через Чорне море в Туреччину; "Ямал - Скандинавія - Західна Європа" - через Фінляндію і Швецію у ФРН; "ЮКОС" активно працює над проектом транспортування нафти в Китай та реалізує проект модернізації хорватського трубопроводу "Адрія"; "Лукойл" у Румунії і Болгарії придбав НПЗ, а в Україні - Одеський НПЗ і "Оріану"; Тюменська нафтова компанія купила український ЛіНОС.
ТНК почали формуватися і в Україні. Як приклад можна навести діяльність відкритого акціонерного товариства "Укрнафта".
Загальна характеристика цієї компанії. Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" створено 31.03.94 року шляхом корпоратизації підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта". Найбільші акціонери - НАК "Нафтогаз України" і Фонд державного майна. На підставі Указу Президента України №151/98 "Про реформування нафтогазового комплексу України", Постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" НАК "Нафтогаз України" належить 50% статутного фонду плюс 1 акція ВАТ "Укрнафта", Фонду державного майна України на початок 1999 року належало 10,98% статутного фонду. Кількість емітованих акцій - 54228510. Це прості акції номіналом 25 копійок. За планом розміщення акцій ВАТ "Укрнафта", погодженим з Кабінетом Міністрів України, 9,5% акцій підлягало пільговому продажу, 30,55% - виставлялося на сертифікатний аукціон, 15% - на міжнародний тендер, 15% - на конкурс вітчизняному інвестору, 30% - залишалось у державній власності. В 1999 році статутний фонд компанії становив 13, 6 млн. грн., балансовий прибуток - 770 млн. грн., обсяг товарної продукції - 1270,3 млн. грн.
AT "Укрнафта" є монопольною нафтовидобувною компанією, види її діяльності - геолого-розвідувальні роботи, експлуатаційне буріння, видобуток нафти, конденсату, супутнього нафтового і природного газу, підготовка нафти і переробка. За підсумками 1999 року на компанію припадало 78% видобутої в Україні нафти.
Місце компанії на ринку капіталів. Акції ВАТ "Укрнафта" включені в лістинг позабіржової фондової торговельної системи України (ПФТС), УМВБ, ADR ВАТ "Укрнафта", Франкфуртської та Берлінської бірж (ФРН). Теперішні інвестори: Фонд державного майна України - 0,03% акцій; НАК "Нафтогаз України" - 50,0% плюс одна акція; 49,96% акцій належить різним юридичним та фізичним особам, серед яких ЗАТ "Альфа-капітал", АКБ "Сосьєте Женераль Україна", АБ "ІНГУ, Компанія "Оксідентал Менеджмент Компані Лімітед", ЗАТ "Різноекспорт" та ін.
За рейтингом "Української інвестиційної газети" за ліквідністю цінних паперів та. інформаційною відкритістю в 1999 році ВАТ "Укранафта" посіла перше місце серед 100 кращих акціонерних товариств України.
Корпоративна стратегія на ринках капіталів, яка розробляється ВАТ "Укрнафта", охоплює низку заходів щодо залучення західних банків, інвестиційних компаній та інших фінансових інститутів з метою розвитку і реалізації спільних проектів на фондовому ринку. За умов переходу ВАТ "Укрнафта" в 2000 році на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та проведення міжнародного аудиту товариства, у тому числі аудиту запасів нафти і газу, з'явиться можливість приступити до програми випуску ADR третього рівня та інших фінансових інструментів на міжнародних ринках капіталу.
Міжнародна діяльність компанії. Компанією проведена результативна робота в межах співробітництва з країнами Близького Сходу: відкрито представництво ВАТ "Укрнафта" в м. Сана (Республіка Ємен). Відкриття представництва в цій країні, яке працюватиме на постійній основі, може стати базою для проведення робіт з нафто- та газовидобутку в країнах близькосхідного регіону.
ВАТ "Укрнафта" також вивчає можливість співробітництва з країнами СНД, Іраном, Лівією, Саудівською Аравією, Польщею та іншими країнами світу. Зареєстровані й функціонують 4 спільні з ВАТ "Укрнафта" підприємства:
* українсько-американське "УкрКарпатОйл ЛТД." -спільна розробка Битків-Бабчинського нафтового родовища в Івано-Франківській області. Із 22 млн. дол. інвестицій, передбачених проектом, фактично вкладено 1,021 млн.дол., або 4,6%;
* українсько-канадське "Бориславська нафтова компанія ЛТД." - розробляється Стинавське родовище в Бориславському нафтопромисловому районі Львівської області. Проектом передбачено інвестування в сумі 100 млн-дол., фактично профінансовано 1, 256 млн. (1,3%);
* українсько-ірландське "Ромгаз" - створене для будівництва ГПЗ в Охтирському нафтопромисловому районі Сумської області;
* українсько-канадське "Каштан Петролеум ЛТД" -розробляє в Чернігівській області Лелякіївське родовище.
За договорами про спільну інвестиційну і виробничу діяльність ВАТ "Укрнафта" працює з такими компаніями:
* "Моментум Ентерпрайзіс" (Канада). Предмет договору - розробка в Полтавській області Рудівсько-Червоноградського родовища. Сума інвестицій -80 МЛН.ДОЛ.
* "Карлтон Трейдінг Україна" - розробка родовищ у Чернігівській області. Сума інвестицій - 30 млн.дол.
* "Аетерал Вектор ресорсіз Інк. "(Канада) - розробка Бугруватівського родовища в Сумській області. Сума інвестицій - 40 млн. дол.
Спеціалісти компанії виконують роботи з будівництва свердловин за кордоном (Російська Федерація, Ірак, Індія, Пакистан, Сирія, Алжир, Лівія, Куба, В'єтнам). Цілком реальним є створення в окремих із цих країн виробничих підрозділів "Укрнафти".
Подібні процеси відбуваються і в інших українських компаніях. Проте перспективи створення українських ТНК поки що не визначено.
Контрольні запитання і завдання
1. Розкрийте головні причини стрімкого розвитку міжнародного виробництва в 90-ті роки XX ст.
2. Порівняєте валовий продукт і продажі філій ТНК. З чим пов'язана істотна розбіжність у цих двох показниках діяльності ТНК?
3. Поясніть, на які країни і чому припадає найбільший обсяг вивезених і ввезених прямих іноземних інвестицій.
4. Чим обумовлено різке зростання обсягу операцій злиття і поглинання наприкінці XX ст.? Корпорації яких країн домінують у цьому процесі?
5. Охарактеризуйте основні рушійні сили, що стимулюють процес глобалізації світової економіки.
6. Наведіть аргументи на користь ПІІ в економіку України.
7. Обґрунтуйте доцільність утворення українських ТНК і на підставі вивчення Додаткових джерел з'ясуйте форми їх утворення.

Розділ 14
ТНК у міжнародній господарській діяльності

14.1. Плюси і мінуси господарської діяльності ТНК
Наприкінці 90-х років спостерігалося стійке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій ТНК. Збільшення інвестиційних потоків сприяло подальшому розширенню міжнародного виробництва. Так, у 1999 році валовий продукт 63 тисяч ТНК і 690 тисяч їхніх іноземних філій (у 1998 році у світовій економіці налічувалося 60 тисяч ТНК і 500 тисяч закордонних філій) становив 3,045 трлн. дол. і зріс порівняно з 1990 роком більш як у два рази.
Таблиця 14.1
Прямі іноземні інвестиції та міжнародне виробництво, 1986-1999 pp.

Підраховано за: United Nations. World Investment Report 2000: Cross-border Mergers and Acquisitions and Development, p. 2.
Інші показники також указують на подальше розширення міжнародного виробництва: загальний обсяг експорту іноземних філій становить понад 3 трлн. дол., їхні сукупні активи - 17,68 трлн. дол.
Наведені показники є вражаючими у порівнянні з розміром світової економіки: загальний обсяг увезених ПІІ відповідає тепер 14% сукупних світових інвестицій (20 років тому - лише 2%); обсяг експорту товарів іноземними філіями - 46% від загального обсягу світового експорту; на частку іноземних філій припадає майже 10% світового ВВП.
Темпи зростання обсягу продажів іноземних філій у 1999 році значно випереджали темпи зростання світового експорту товарів і послуг, а відношення загального світового обсягу увезених і вивезених ПІІ до світового ВВП збільшувалося в кілька разів швидше, ніж відношення сукупного обсягу світового імпорту й експорту до світового ВВП. Звідси висновок: розширення міжнародного виробництва сприяло посиленню взаємозалежності у світовій економіці значно більшою мірою, ніж це могло бути досягнуто лише за рахунок міжнародної торгівлі.
Іноземний капітал, глибоко проникнувши в економіку багатьох країн світу, став складовою частиною їх відтворювального процесу. Частка підприємств, що контролюються іноземним капіталом, в загальному обсязі виробництва обробної промисловості в Австралії, Бельгії, Ірландії, Канаді перевищує 33%, у провідних західноєвропейських країнах становить 21-28%, у США підприємства, що контролюються іноземним капіталом, виробляють понад 10% промислової продукції.
Ще істотнішу роль іноземний капітал у формі прямих інвестицій відіграє в економіці країн, що розвиваються. У них на компанії з іноземною участю припадає до 40% промислового виробництва, а в окремих країнах він переважає. Вивчаючи географічну структуру іноземних інвестицій, доходимо висновку, що переважна їх частина припадає на розвинуті країни: як на країни-експортери капіталу, так і на приймаючі країни.
У сучасних умовах приймаючі країни (розвинуті й ті, що розвиваються), як правило, схвалюють ТНК на своїй території. Більше того, в світі існує конкуренція між країнами за залучення прямих зарубіжних інвестицій, у процесі якої ТНК отримують податкові знижки та інші пільги.
При виборі країни ТНК оцінюють умови інвестування за такими основними критеріями: оцінка місцевого ринку з точки зору його місткості, наявності ресурсів, місцезнаходження тощо, політичної стабільності в країні, правових умов іноземних інвестицій, системи оподаткування, характеру торгової політики, ступеня розвитку інфраструктури, захисту інтелектуальної власності, державного регулювання економіки, дешевизни робочої сили та рівня її кваліфікації, стабільності національної валюти, можливості репатріації прибутків.
Однак існує і низка проблем, пов'язаних з діяльністю ТНК у приймаючій країні.
Найпоширенішою помилкою щодо визначення наслідків діяльності ТНК є та, що від міжнародних операцій цих корпорацій одна країна обов'язково виграє, а інша - несе збитки. У реальному житті такі ситуації можливі, однак існують і інші результати: обидві сторони можуть або виграти, або програти. Крім того, приймаючі країни схильні вважати, що прибутки, які отримують ТНК, надто високі. Стягуючи податки з ТНК, вони переконані, що могли 6 отримувати набагато більше, якби ці корпорації не одержували свої прибутки у країнах з низьким рівнем оподаткування.
У таблиці 14.2 відображено найтиповші плюси і мінуси діяльності ТНК для приймаючої країни і для країни, що вивозить капітал.
Таблиця 14.2. Вплив ТНК на країни базування та приймаючі країни

Читайте також:

1. I. Вступна частина
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. II Основна частина
4. II Основна частина
5. II Основна частина
6. II частина.
7. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
8. II. Основна частина
9. II. Основна частина
10. II. Основна частина ЗАНЯТТЯ
11. III Заключна частина
12. III Заключна частина

Переглядів: 893