Частина 2 Механізм функціонування ТНК 7 страница

Кількість країн, що вносили зміни до своїх інвестиційних режимів

Кількість змін

Утому числі:

створення сприятливіших умов для ПІІ

створення менш сприятливих у мов для ПІІ

Джерело: United Nations. World Investment Report 2000: Cross-border Mergers and Acquisitions and Development, p. 4.
Україна бере активну участь у цьому процесі. На 30 липня 2000 року вона мала 24 двосторонні державні договори щодо захисту інвестицій. Серед промислове розвинутих країн Україна має такі угоди зі США '(укладено 1996 року), Канадою (1994 рік), з Німеччиною (1993 рік), з Францією (1994 рік), з Італією (1993 рік), з Грецією (1994 рік).
Контрольні запитання і завдання
1. Визначте мету і завдання створення міжнародної угоди щодо захисту закордонних інвестицій ТНК.
2. Проаналізуйте основні положення Андійського кодексу регулювання іноземних інвестицій.
3. Охарактеризуйте фактори, що вплинули на розвиток міжнародних економічних відносин у другій половині XX ст.
4. З якою метою країни ОЕСР підписали Угоду про ТНК? Проаналізуйте її структуру.
5. Який вплив на діяльність ТНК мала ця Угода?
6. З'ясуйте основні причини виникнення суперечностей між країнами - учасницями ООН. З чим пов'язана зміна місця ООН у міжнародних економічних відносинах?
7. Дайте оцінку ефективності захисту прямих іноземних інвестицій ТНК у рамках МІГА.
8. Охарактеризуйте мету і завдання укладання двосторонніх договорів про захист інвестицій. Які країни беруть участь у цьому процесі?
9. Проаналізуйте напрями змін у національних нормативних положеннях щодо регулювання прямих іноземних інвестицій і діяльності ТНК.
10. Визначте ступінь участі України в наддержавному регулюванні діяльності ТНК.

Розділ 12
ТНК у системі сучасного міжнародного інвестування

12.1. ТНК у процесах глобального руху капіталів
Вагомим свідченням зростання ролі ТНК в сучасному світі є висока динаміка обсягів прямих іноземних інвестицій. Значна частина цих інвестицій припадає саме на ТНК, і функціонально прямі іноземні інвестиції забезпечують контроль і механізми володіння закордонними виробничими об'єктами. Так, якщо в 1982 році показник таких інвестицій становив 58 млрд, дол., то в 2000 році, за оцінками Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), він перевищив 1,1 трлн. дол., що на 14% більше від показника 1999 року. Про динаміку процесу переконливо свідчить і те, що протягом трьох останніх років XX ст. обсяг прямих іноземних інвестицій подвоївся (в 1990 році він становив лише 200 млрд. дол).
Слід зазначити, що в сучасних умовах переходу колишніх соціалістичних країн до ринкової економіки створюються особливо сприятливі умови для прямих інвестицій, причому у широкому масштабі. Очікується, що після вступу Китаю до СОТ і без того значний валовий показник прямих інвестицій (40 млрд. дол. щорічно наприкінці 90-х років) зросте на початку XXI ст. в 1,5 раза, а з подальшою лібералізацією економіки країни перевищить 100 млрд. дол. Однак оскільки інвестиції, як відомо, стимулюють зростання обсягів торгівлі з метрополіями, очікується не лише різке збільшення абсолютних обсягів торгівлі ТНК з Китаєм та іншими країнами - реципієнтами капіталів, а й зростання питомої частки в торгівлі транзитивних держав, яка припадає на міжнародні корпорації. Станом на 2000 рік у Китаї було зареєстровано приблизно 350 тис. підприємств за участю іноземних капіталів, причому договірна сума капіталовкладень досягла 632,3 млрд, дол., а фактично було використано 320,6 млрд. дол.
Значні обсяги прямих іноземних інвестицій від ТНК наприкінці XX ст. надходили до регіону Центральної та Східної Європи (до їх числа, на жаль, не входить Україна, як і решта країни СНД, деякі інші держави регіону). В цілому країнам цього регіону на 2000 рік вдалося залучити близько 30 млрд. дол.
Водночас попит на прямі інвестиції капіталів забезпечують не лише постсоціалістичні країни, які перейшли до ринкової моделі господарювання. Спостерігається тенденція до значного зростання потреб у капіталах на так званих "нових ринках" (emerging markets - ринки, що виникають) загалом. Значний попит на капітали, передусім на капітальний ресурс ТНК, створюють найбільш успішні країни з групи тих, які раніше умовно належали до "Третього світу" ("Першим світом" вважалися провідні ринкові держави, "Другим , світом" - ті, що мали назву "соціалістичні"). Критерій "успішності" в цьому випадку - здатність забезпечити основні вимоги ТНК, як і власників капіталу взагалі (щодо прибутковості, гарантій, прозорості, законності, соціальної сприятливості тощо), необхідні для припливу інвестицій.
Йдеться передусім про низку країн у Південно-Східній Азії та в Латинській Америці, яким вдалося забезпечити динамічний розвиток, сформувати ефективне конкурентне середовище. Лідером за валовим показником надходження капіталів серед цієї групи країн є Бразилія. Серед країн, які не входять до групи провідних ринкових потуг, у 2000 році ця найбільша латиноамериканська країна поступалася лише Китаю.
Процес збільшення кумулятивних обсягів прямих інвестицій відповідає тенденції зростання вартості світових ринків капіталу. За прогнозними оцінками експертів компанії Pricewaterhouse Coopers, менш ніж через десять років сукупна оцінка таких ринків може зрости з 20 до 200 трлн, дол. США.
Втім, інвестиційна активність ТНК не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об'єктів або контролюванням існуючих. Значну активність ТНК виявляють і в галузі портфельного інвестування, причому співвідношення цих моделей їхньої участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон'юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності. Так, у другій половині 90-х років в діяльності корпорації Ford Motors роль і вага портфельних інвестицій значно зросли, в той час як обсяги прямого інвестування відчутно скоротилися і не перевищували третини від загальних. Для діяльності корпорації Daimler Chrysler також типовою є "спеціалізація" на портфельних інвестиціях (протягом 1996-1998 років обсяг портфельних інвестицій цієї ТНК становив 35 млрд, німецьких марок, а прямих інвестицій - 10 млрд, німецьких марок). Водночас у цей період інвестиційна стратегія General Motors характеризувалася акцентуванням на прямих інвестиціях, які реалізовувалися у фінансуванні конкретних проектів, а також опосередковувалися операціями злиття та поглинання. Прямі іноземні інвестиції у виробництво переважають у структурі інвестиційної діяльності японських ТНК. Причому тенденцією останніх років є збільшення саме такого інвестування, яке передбачає підприємницький контроль за господарською діяльністю закордонних об'єктів і має не лише абсолютний, а й відносний вимір, якщо йдеться про порівняння з портфельним інвестуванням.
Протягом останніх десятиліть XX ст. до участі на ринках капіталів широко залучалися різні верстви населення, які, згідно з традиційними уявленнями про соціальну структуру суспільства, не належать до підприємців-капіталістів. Йдеться про робітників-підприємств, учителів, лікарів, фермерів і людей інших професій, які купують акції та отримують на них прибуток. Лише з 1983 по 1999 роки кількість американців, які вклали свій капітал в акції, зросла на 86%, або до 78,7 млн. Наприкінці 90-х майже половина сімей у США брала участь у роботі фондового ринку, тоді як на початку декади - тільки близько третини. Цей процес супроводжувався зростанням "паперового багатства" Америки у зв'язку зі зростанням фондових коефіцієнтів на 8 трлн. дол. за останні п'ять років.

12.2. Засоби та цілі концентрації виробництва в міжнародному масштабі
Виходячи з об'єктивних передумов і методологічного розуміння природи транснаціоналізації на господарському рівні, причин утворення міжнародних монополій, розглянемо конкретні інструменти, механізми та цілі утворення великих міжнародних структур, а також питання, яким чином і якими організаційними методами реалізуються на практиці потенційні можливості отримання підприємницької вигоди.
Оскільки йдеться про ТНК, які, за визначенням, мають корпоративну природу, при вивченні процесів концентрації та централізації виробництва не можна обминути проблематику утворення статутних фондів нових компаній чи реструктуризації існуючих. Водночас слід відзначити відмінну рису феномена утворення великомасштабних комерційних структур, обсяги операцій яких можуть значно перевищувати показники ВВП країн, нерідко країн середніх за розмірами. Зміст цього процесу - поєднання існуючих потенціалів, виробничих ресурсів і активів вже існуючих бізнесових структур.
Існує два шляхи концентрації виробництва за участю таких структур. Перший - злиття і поглинання; другий -розширення за принципом "щупальця восьминога" (відкриття філій, дочірніх та асоційованих структур, переміщення певних виробничо-технологічних процесів за кордон). Злиття і поглинання - найрадикальніший метод концентрації та централізації виробництва і капіталу в міжнародному масштабі. Цей процес активно відбувається вже не перше десятиріччя і не згасає. Оскільки це явище є характерним передусім для розвинутих країн світу, саме на них і припадає переважна більшість іноземних інвестицій.
Підприємницькі мотивації таких явищ органічно випливають з логіки ринкової поведінки економічних агентів і мають досить універсальні характеристики. У принципі, означена логіка покладена в основу.діяльності й інших господарських акцій. Наприклад, поглинання чи повне об'єднання з конкурентами дає змогу розв'язувати питання власне конкурентної боротьби, зокрема усунення конкурентів за допомогою об'єднання з ними капіталів та господарських стратегій.
Однак у цих випадках слід зважати і на такий важливий момент, як еволюція конкурентних механізмів ринкових систем, головним рушієм якої є ТНК. Утворення гігантських корпорацій змінює (або може змінити) самі "правила" ринкової гри, принаймні традиційні форми їх сприйняття.
Іноді такі зміни сприймаються як природні, наприклад, як наслідок НТП, у зв'язку з необхідністю концентрувати значні ресурси для реалізації великомасштабних виробничо-технологічних проектів, а також у контексті глобальної конкурентної боротьби. Однак трапляються ситуації, коли органи публічної влади втручаються в економічні відносини і приймають рішення примусового характеру щодо обмеження діяльності великих монополій відповідно до діючих у країні законодавчих обмежень. Мета таких обмежень - забезпечення рівних та справедливих умов комерційної діяльності, прав споживачів, запобігання тиску з боку монополій на конкурентів, сприяння розвитку конкурентного середовища.
Практичним втіленням такої ідеології на рівні державної регулюючої політики, є антимонопольне законодавство. Прийнята у США доктрина антимонопольного регулювання (в цій країні таке законодавство має назву "антитрестівське" і є особливо розгалуженим) трактує як незаконні цінову дискримінацію, монопольне лідерство в цінах, обмежувальну практику організації збуту тощо. Причому за монополізації ринку більш як на 60% можливою є ліквідація фірми-моно-поліста.
Найвідоміший у світі приклад антимонопольного регулювання наприкінці 90-х подали США. Йдеться про судові рішення, які зобов'язали провідну компанію у сфері програмних інформаційних розробок Microsoft поділити статутний фонд відповідно до двох основних своїх напрямів діяльності. У Німеччині компанія, яка контролює третину обігу на ринку, вважається монополією, до якої можуть застосовуватися суворі санкції. В Японії відповідний індикатор -50% для однієї або 75% - для двох компаній.
Приклади ретельного регулювання з метою забезпечення ефективного конкурентного середовища є методологічно значущими для посттоталітарних країн, які формують ринкову систему і в яких інституційна структура національного господарства, місце суб'єктів економічного життя на ринку не є достатньо чітко визначеними. Антимонопольне законодавство Польщі, Угорщини, Чехії та інших країн регіону Центральної та Східної Європи набуло розгалужених форм. Процес його формування розпочався у 80-х і тривав протягом 90-х років.
В Україні було прийнято закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (1992 рік), спрямований на демонополізацію економіки, всебічну (фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну тощо) підтримку підприємств, що сприяють розвитку конкурентного середовища. Цей закон трактує статус підприємницької структури як монопольний у випадках, коли її частка на ринку перевищує 35%.
Водночас фактор конкуренції з боку ТНК, обсяги діяльності яких інколи є зіставними з обсягом ВВП країни, змушує до пошуку балансу інтересів суб'єктів економічного життя в країні, зацікавлених у доступі до немонополізова-них іншими національними агентами ринків, і цілей забезпечення конкурентоспроможності українських виробників у міжнародному масштабі.

12.3. Наслідки господарсько-інвестиційної діяльності ТНК
Специфіка сучасного НТП, "інтелектуалізація" у споживчих якостях продукції зумовлюють тенденцію до підвищення органічної будови капіталу у сфері виробництва, зростання капіталомісткості продукції. Матеріальною передумовою цього є високий рівень витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, що здійснюються ТНК. Так, навіть у країнах ОЕСР корпорації під іноземним контролем витрачають на науку і технології вдвічі більше, ніж національні господарські структури. У США близько 12% усіх витрат на НДДКР здійснюється корпораціями із штаб-квартирами за кордоном (для Великої Британії відповідний показник - 40%, для Франції - 19%).
ТНК, як носії капіталу і технологій, чинять відчутний структурний тиск на міжнародні ринки факторів виробництва. Виходячи з наявних значних ресурсів уречевленої (минулої) праці, корпорації потребують "живої" робочої сили. Причому ставки оплати праці пропонуються, як правило, вищі від тих, що забезпечують національні підприємства. Це стосується навіть США, де середньостатистичне перевищення ставок іноземних структур порівняно з рівнями оплати "своїх" роботодавців навіть зростає (за останнє десятиліття XX ст. - з 4 до 6%). Значно більшим таке перевищення є у менш розвинутих країнах - членах ОЕСР (у Туреччині, наприклад, воно становить 124%). Ще більшими є співвідносні показники заробітної плати на підприємствах, які належать ТНК у найбідніших країнах, де перевищення може бути навіть кількаразовим.
Враховуючи потенціал спеціалізації, який зумовлюється масштабами міжнародного співробітництва, зокрема поєднання науково-виробничих потенціалів, транснаціоналіза-ція як така не може не бути чинником подальшої концентрації ресурсів з метою оптимізації їх використання.
Водночас така постановка питання - констатація функціональної ефективності ТНК та їх відповідності важливим особливостям сучасного розвитку людства - не означає ідеалізації їхньої ролі в широкому соціально-економічному, гуманітарному, екологічному контексті. Слід зазначити, що діяльність ТНК позначена й негативними рисами, оскільки в ній чимало такого, що викликає нарікання щодо хижацького ресурсовикористання, забруднення навколишнього середовища, надмірної експлуатації трудових ресурсів країн, що розвиваються, перерозподілу виробленого продукту на користь багатших країн.
Щодо останнього ТНК є основними суб'єктами, які опосередковують взаємовідносини провідних ринкових країн з країнами, що розвиваються. Саме тому можна говорити про їх відповідальність за економічний і соціальний стан найбідніших держав світу. Економічно "претензії" до ТНК можна передусім пов'язати з обсягами природних ресурсів і грошово-фінансових коштів у формі прибутків, які вивозяться з найбідніших країн Азії, Африки та Латинської Америки, у зіставленні з обсягами активів, які надходять до них з багатих країн.
Причому негативним явищем є не сама експлуатація природних ресурсів як така (для низки країн вона - головне джерело надходження коштів), а саме несправедлива й негуманна модель фінансових відносин, що використовується у розрахунках і для обслуговування руху активів. Наприклад, малопоширеним напрямом у діяльності ТНК є відкриття в найбідніших країнах переробних підприємств, спрямування до них капіталів у формі прямих іноземних інвестицій. На Африканський континент припадає лише 1,2% світового обсягу таких інвестицій. Водночас у формі прибутків і відсотків за кредити з багатьох бідних країн Африки вивозиться більше грошей, ніж надходить до них у формі кредитів, інвестицій і фінансової допомоги.

12.4. Неакціонерні форми експансії ТНК
Диверсифікація форм транснаціональної господарської діяльності та нові реалії міжнародної кон'юнктури, політичного життя зумовили поширення неакціонерних форм експансії ТНК. Такі форми активності корпорацій відповідають новим характеристикам моделі їх відносин з периферією, оскільки пов'язані з наданням послуг, проведенням робіт, на яких спеціалізуються ТНК.
Передусім йдеться про будівельно-технічні, консалтингові, інжинірингові, управлінські послуги, проведення розвідки та видобуток корисних копалин. Така постановка питання передбачає акцентування уваги на відносинах ТНК з країнами та суб'єктами господарської діяльності, які значно поступаються метропольним державам і фірмам рівнем технологій, забезпеченням машинами і обладнанням, кваліфікованими кадрами.
Отже, фактично відбувається становлення й поширення нових форм відносин провідних корпорацій (а відтак й індустріальне розвинутих країн в цілому) з країнами, що розвиваються Наявність факторних переваг, пов'язаних з володінням капіталом і можливостями забезпечувати собі технологічне лідерство, монопольне володіння передовими знаннями та обладнанням дає змогу ТНК обирати найменш витратні, швидкоокупні та безпечні для себе форми отримання прибутків у країнах Африки, Азії й Латинської Америки. Причому дедалі частіше ТНК обирають форми господарювання, які не потребують інвестицій.
Однак такий підхід не означає усунення корпорацій від контролю за господарською діяльністю в країнах, що розвиваються. Володіння технологіями, капіталами, передовими засобами менеджменту та управління, а також каналами збуту дають змогу ТНК, навіть якщо вони перебувають у ролі контрактора, а не власника, контролювати підприємст-ва-реципієнти наданих послуг. Багато в чому контрактна, а не інвестиційна модель відносин ТНК та країн "периферійної зони" забезпечує економічно ефективніше використання капіталу, оскільки надає можливість спеціалізуватися на виконанні більш властивих для них функцій і не витрачати коштів на інфраструктуру, інші необхідні статті адміністративних, накладних витрат.
Водночас і для країн, що розвиваються, неакціонерні, контрактні форми відносин з ТНК можуть сприяти у поширенні високих технологій, допомогти з модернізацією сфери виробництва, із створенням нових робочих місць.
Негативний бік справи пов'язаний з тим, що ТНК, які вдаються до неакціонерних форм експансії у країнах периферії, значно менше зацікавлені в досягненні позитивних результатів країнами і національними підприємствами, які користуються послугами метропольних структур. Внаслідок реалізації таких неакціонерних коопераційних моделей реципієнти можуть зіткнутись із ситуацією, коли вони не здатні самостійно впоратись із подальшим фінансуванням проектів, управлінням створеними об'єктами. Особливо гостро ця проблема постала перед багатьма країнами Третього світу у 80-роках із загостренням кризи заборгованості і погіршенням умов залучення коштів у формі кредитів через підвищення боргових відсотків.
Відносно несприятлива ситуація для ТНК, що склалася в 70-х роках у зв'язку із прагненням деяких країн, що розвиваються, особливо фінансове забезпечених членів ОПЕК, звільнитися від контролю з боку провідних корпорацій і, отже, зменшити рівень прямих іноземних інвестицій, змінилася. У 80-х і 90-х роках погіршився фінансовий стан низки країн Третього світу, що в багатьох господарських ситуаціях означало виникнення сприятливішої кон'юнктури для корпорацій у результаті більшого попиту на інвестовані капітали.
У будь-якому випадку поширення високотехнологічних видів промисловості, подальша спеціалізація наукомісткого виробництва зумовлюють значущість неакціонерних форм участі ТНК в економіці країн, що розвиваються.
Особливе значення це має для активізації міжнародної економічної діяльності України. Адже саме в контексті поширення неакціонерних форм експансії компаній, що володіють необхідним технологічним ресурсом, можливим є забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств, які не мають достатніх капіталів для проникнення на ринки країн, що розвиваються. Контрактні операції у сфері будівництва можуть поновити практику великомасштабного співробітництва, зокрема в перспективному регіоні Близького Сходу та Перської затоки, яке відбувалося з участю вітчизняних підприємств за радянських часів.

12.5. Діяльність ТНК в екологічному контексті: проблеми і шляхи їх розв'язання
Проблематика діяльності ТНК не вичерпується суто економічною логікою. Вона має надзвичайно велике значення в контексті проблем охорони навколишнього середовища, інтересів низки країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою (до них належить і Україна), які постали перед необхідністю вжиття радикальних заходів для забезпечення власної екологічної безпеки. Адже готовність багатьох міжнародних корпорацій переносити шкідливі, небезпечні виробництва на території цих країн, екологічні катастрофи минулого, наслідки хижацького природокористування актуалізують такі політичні підходи в країнах "периферійної" зони.
Одна з найтяжчих катастроф, яка спричинила загибель багатьох людей, - аварія на хімічному підприємстві великої міжнародної корпорації Union Carbide, розташованому в Бхопалі (Індія). У 1984 році, в ніч з 2 на 3 грудня, понад 40 тонн отруйного метилового газу ізоцианіду потрапило у навколишнє середовище. Тисячі людей загинули одразу, загальна кількість жертв, з урахуванням тих, що померли від хвороб пізніше, перевищила 10000. Корпорація відшкодувала індійському урядові 470 млн. доларів, однак достатньо ефективної допомоги постраждалим не було надано. Водночас бхопальська катастрофа спонукала до роздумів не лише про необхідність зміни ставлення до технологічно небезпечних підприємств, а й про відносини між великими ТНК і урядами країн, що розвиваються, про необхідність жорсткішого контролю та справедливішого розподілу доходів.
Інша катастрофа 80-х років, яка заподіяла значну екологічну шкоду, - загибель танкера компанії Exxon Valdez 24 березня 1989 року. Від великої нафтової плями постраждали фауна і флора океану, жителі прилеглих регіонів (погіршився стан їхнього здоров'я, вони втратили робочі місця, пов'язані з рибальством).
Негативні екологічні наслідки мають і не аварійні, а "заплановані" техногенні процеси та події. Характерним прикладом є погіршення стану атмосфери, яке передусім позначається на здоров'ї людей та умовах репродукції видів тварин і рослин, а також має й соціально-економічні виміри. Так, наявність в атмосфері забруднюючих речовин спричиняє дедалі більшу корозію не лише металів, а й кам'яних споруд. Останніми десятиліттями XX ст. постала загроза прискореної руйнації через наявність кислотних та інших агресивних елементів у повітрі пам'яток стародавньої культури: в Єгипті - пірамід і Сфінкса, в Італії - римського Колізею, у Греції - Парфенона, інших історичних об'єктів. За даними природоохоронних організацій США, лише у цій країні щорічні збитки, заподіяні усім видам споруд через забруднення атмосфери, становили у 90-ті роки щонайменше 600 млн. доларів.
Гуманітарні, екологічні та економічні втрати від катастроф і не аварійних, але руйнівних та шкідливих технологічних процесів породжують природне прагнення подолати їхні наслідки й запобігти аналогічному перебігу подій у майбутньому. Постає необхідність формулювання нових вимог до національного та міжнародного екологічного регулювання. Зокрема, слід наголосити на таких напрямах діяльності:
* міжнародне співробітництво з метою попередження та подолання наслідків катастроф, запровадження безпечніших моделей господарювання;
* прийняття національних програм екобезпеки і забезпечення відповідного міжнародного контролю;
* підвищення вимог до безпеки виробничої діяльності компаній, які займаються еконебезпечними видами бізнесу, а також всередині самих компаній.
Цілком очевидно, що в сучасних умовах, коли обсяги видобутку природних ресурсів не лише зіставні з наявними їх покладами, а й нерідко впливають на геологічні процеси в місцевому та глобальному масштабах, коли антропогенний тиск на біосферу, тваринний і рослинний світ досяг критичної межі, необхідно зробити жорсткішими вимоги до характеру виробничої діяльності та природокористування, оскільки деякі види ресурсів, що раніше вважалися відновлюваними, або вже не існують фізично, або практично вичерпані. При цьому деградація деяких екосистем, що використовуються людиною як природні ресурсні джерела, набула незворотного характеру.
Корисним є досвід деяких країн Західної Європи щодо застосування економічних механізмів, які заохочують виробничий сектор до переходу на маловідходні та ресурсоощадні технології. При цьому цілком виправдане застосування економічних та інших санкцій стосовно підприємств та їхніх керівників, винних у забрудненні навколишнього середовища.
Іншим гідним наслідування прикладом із зарубіжної практики є прийняття в 1998 році президентом США Б.Клінтоном так званої Президентської технологічної ініціативи щодо кліматичних змін. Згідно з цим документом було надано значні фінансові субсидії, вигідні кредити та податкові пільги екологічно чистому виробництву.
Таким чином, поширення процесів транснаціоналізації бізнесу, утворення надвеликих ринкових структур є результатом і важливим фактором розвитку інвестиційних процесів, усієї системи міжнародних економічних відносин. Концентрація капітальних ресурсів, процеси злиття та поглинання призводять до формування приватних утворень, зіставних за обсягами економічної діяльності з національними відтворювальними комплексами, а інколи перевищують їх. Результат цього процесу - нові умови міжнародного співробітництва, частковий перерозподіл регулюючих повноважень між державами і ТНК на користь останніх. Істотним стимулюванням цієї тенденції є сучасні процеси лібералізації економічного життя, глобалізації процесів відтворення.
Існує чимало сценаріїв та організаційних моделей, за якими відбувається утворення великих монопольних об'єднань, а на їхній базі - ще масштабніших альянсів. Мета такої інтеграції - оптимізація адміністративно-організаційної політики, кращий доступ до факторів виробництва, монопольний контроль за ринками збуту. Водночас виникнення потужних інституцій породжує нові реалії господарських, політичних відносин між суб'єктами економічного життя та суспільного управління, причому не лише на національному, а й на міжнародному рівні. Відтак прагнення монополій до максимізації прибутків іноді суперечить національним інтересам держав, які є периферійними об'єктами для ТНК. Незадовільні параметри розвитку багатьох країн Азії, Африки, Латинської Америки актуалізують питання про перегляд стандартів і принципів взаємовідносин між ними і ТНК, про створення нової, справедливішої моделі міжнародних економічних відносин.
Контрольні запитання і завдання
1. Яку роль у процесах інтернаціоналізації господарського життя відіграє інвестиційна діяльність ТНК?
2. Розкрийте значення ТНК у формуванні сучасних тенденцій руху капіталів.
3. Назвіть основні організаційні форми концентрації виробництва на міжнародному рівні й охарактеризуйте їх.
4. Якими є переваги господарської діяльності провідних транснаціональних виробничих структур?
5. Визначте векторно-географічну спрямованість основних інвестиційних потоків у сучасному світі.
6. Охарактеризуйте пріоритетні сфери концентрації виробничої діяльності ТНК.
7. У чому сутність та який інструментарій неакціонерної експансії ТНК?
8. Визначте тенденції світового попиту на інвестиційні ресурси як об'єктивну передумову розширення сфери діяльності ТНК.
9. Якими є основні особливості природокористування ТНК та екологічні наслідки виробничої діяльності великих корпорацій?

Розділ 13
Геостратегічні орієнтири розвитку інвестиційних тенденцій

13.1. ТНК в економіці економічно розвинутих країн
Помітним є посилення ролі транснаціональних компаній для економік провідних ринкових держав, зокрема членів ОЕСР. Згідно з дослідженням, проведеним цією організацією, у ВВП більшості країн - членів ОЕСР зростає вага фірм і корпорацій, що мають штаб-квартири за межами власних територій. Промовистою ілюстрацією є приклад США. У промисловому виробництві цієї країни питома вага іноземних корпорацій сягає 15,8%, що перевищує відповідні показники 1985 (8,8%) і 1989 років (13,2%). Такі тенденції спостерігаються і у Великій Британії, Канаді та Швеції, "рекордсменом" у цьому процесі є Ірландія, в якій господарські суб'єкти із штаб-квартирами за кордоном забезпечують 66% промислового виробництва та 47% зайнятості у промисловості. Зростає активність іноземних компаній на території Великої Британії. За експертними даними, кількість таких суб'єктів підприємництва на території цієї країни в липні 2000 року становила 28777 проти 25802 в липні 1999 року.
Водночас такі тенденції не є універсальними: в Японії, яка поступається масштабами економіки лише США, іноземні фірми забезпечують працевлаштування тільки 0,89% зайнятих у промисловості.
Слід брати до уваги, що дедалі більшою мірою є умовним розуміння ТНК у категоріях національної належності. Відбувається своєрідний відрив міжнародних корпорацій від "господарської пуповини", країн-метрополій. Цей процес засвідчує, що країна, яка спершу була місцем базування для ТНК, розглядається відповідною господарською структурою як територія або адміністративно-територіальна одиниця з відносними (не виключено - вирішальними) перевагами розміщення.
За експертними оцінками, в 2000 році обсяг прямих іноземних інвестицій у провідні ринкові країни становив 899 млрд. дол., тобто більш як 4/5 від загального світового показника. Це свідчить передусім про привабливість для ТНК стабільних країн з потужною ринковою економікою і гарантованими показниками прибутковості. Найпривабли-вішим об'єктом для капіталів є Західна Європа (597 млрд. дол.), особливо Німеччина, до якої надійшло приблизно 250 млрд. дол., тобто лише трохи менше, ніж до традиційного лідера за цим показником - США (260 млрд. дол.).
Порівняльний аналіз процесів взаємного інвестування США та країн Європи дає підстави для висновку, що протягом останніх десятиліть XX ст. більшу "трансатлантичну" інвестиційну активність демонстрували європейські ТНК, тобто потоки капіталів до Америки значно перевищували обсяги зворотного руху інвестицій до "Старого світу".
За даними європейських аналітико-інформаційних центрів, зокрема експертів газети "Financial Times", європейські фірми вклали в економіку США 220 млрд. дол., а американські компанії інвестували в Західну Європу лише 33 млрд. дол. Такий стан пояснюється особливою роллю США в процесах глобалізації, технологічним випередженням ними країн Європи, а також простішими організаційно-адміністративними процедурами створення компаній та вищою прибутковістю.
Лише впродовж останніх років XX ст. відбулося "підтягування" європейських показників прибутковості до відповідних американських. Якщо в 1995 році дивіденди на акції у США (за виключенням фінансових компаній) становили 16% проти 9% у Західній Європі, то в 1999 році - 15 і 12,5% відповідно. Стимулом для інвестицій у США є також стабільний фінансовий стан американських компаній. Так, співвідношення активів і капіталу компаній у нефінансових американських фірмах становить 3,3 : 1, в той час як у Нідерландах - 2,6 : 1, а у Великій Британії - 2,1 : 1 . У про-мислово ровинутих країнах наприкінці 90-х років спостерігалося стабільне збільшення частки прямих закордонних інвестицій у валовому внутрішньому продукті. Для ввезених ПІІ вона зростала з 0,35% у 1982 році до 1,2% у 1990 році, 2% у 1998 році і 2,75% у 1999 році. Аналогічна тенденція характерна і для вивезених прямих інвестицій. Гхня частка у ВВП промислове розвинутих країн збільшилося з 0,35% у 1982 році до 1,5% у 1990 році, 2,5% у 1998 році і 3,1% у 1999 році.
Серед промислово розвинутих країн найбільшу питому вагу прямі іноземні інвестиції мають у валовому продукті Великої Британії. В 1999 році ПІІ, вивезені англійськими ТНК, становили 12,8% від ВВП країни. Порівняно з 1995 роком їхня частка у ВВП зросла більш як у три рази. Аналогічний показник для ввезених у Велику Британію ПІІ в 1999 році становив 2,3%.
На другому після Великої Британії місці за питомою вагою вивезених прямих іноземних інвестицій у валовому продукті країни - ТНК Нідерландів: у 1999 році їх ПІІ сягали 10,9% від ВВП. На частку ПІІ, ввезених у країну, припадало 8,2% ВВП.
Практично аналогічні показники щодо вивезених ПІІ мають компанії Бельгії. У 1999 році їх прямі закордонні інвестиції становили 10,1% від НВП. На частку ПІІ, ввезених у Бельгію, припадало 6,4% ВВП.
Наприкінці 90-х років стабільне збільшення частки прямих закордонних інвестицій у валовому внутрішньому продукті спостерігалося і в інших промислово розвинутих країнах, їх середній показник в усіх розвинутих країнах для ввезених ПІІ зростав з 0,35% у 1982 році до 1,2% у 1990 році, 2% у 1998 році і 2,75% у 1999 році. Аналогічна тенденція була характерна і для вивезених прямих інвестицій, їхня частка у ВВП промислово розвинутих країн зростала з 0,35% у 1982 році до 1,5% у 1990 році, 2,5% у 1998 році та 3,1% у 1999 році (діаграма 13.1).

Дослідження засвідчують, що різке зростання впливу прямих іноземних інвестицій на валовий внутрішній продукт промислово розвинутих країн передусім пов'язано з хвилею операцій щодо злиття і поглинання у світовій економіці наприкінці XX ст.
Зокрема, у 1999 році вартісний обсяг міжнародних операцій щодо злиття і поглинання (ОЗП) порівняно з 1998 роком зріс на 35% і досяг рекордного значення - 720,1 млрд. дол. У 1999 році, як і протягом всього останнього десятиліття XX ст., більша частина ОЗП здійснювалася між компаніями промислово розвинутих країн. У 1999 році Західна Європа стала центром таких операцій. Активність європейських корпорацій у цій сфері діяльності зросла на 83%.
У більшості міжнародних ОЗП європейські ТНК виступали як покупці закордонних активів, і на частку європейських компаній у 1999 році припадало 69% (497,7 млрд. дол.) закупівель у світових ОЗП і 48% (344,5 млрд, дол.) продажів.
Істотна частина європейських ПІІ спрямовується на операції щодо злиття і поглинання в країни ЄС. Це пов'язано із запровадженням єдиної європейської валюти (що знижує витрати при обмінних операціях) і державною політикою стимулювання регіональної економічної інтеграції.
Якщо розглядати операції щодо злиття і поглинання, здійснені в приймаючій країні іноземними інвесторами, то безумовним лідером за цим показником є США.
У 1999 році сумарна вартість ОЗП за участю закордонних інвесторів у американській економіці становила 233 млрд. дол., що на 22% перевищило показник 1998 року. Головними учасниками міжнародних ОЗП на території США були європейські корпорації.
Дослідження свідчать, що на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин трансграничні злиття перетворюються на основний засіб виходу на ринки промислово розвинутих країн. Зокрема, закордонні філії, що знаходяться на території США, в 1999 році 90% своїх прямих інвестицій спрямовували в американську економіку через ОЗП.
Світовим лідером за обсягами ОЗП поза національною економікою в 1999 році стали ТНК Великої Британії, що брали участь у 30% міжнародних ОЗП. Для англійських компаній основним об'єктом ОЗП є американські фірми.
Наприкінці 90-х років істотно зросла вартість ОЗП, що здійснюються в японській 'економіці за участю закордонних інвесторів, - 15,9 млрд. дол. (у 1995 році цей показник становив лише 0,5 млрд. дол.). Таке зростання пов'язане як з лібералізацією нормативної бази, що регулює участь іноземних інвесторів в ОЗП на території Японії, так і зі зміною ставлення японських фірм до ОЗП. Щодо ПІІ з Японії, особливо у країни, що розвиваються, то японські ТНК, як і раніше, віддають перевагу не ОЗП, а створенню власних філій.
У 1999 році ОЗП стали основною причиною рекордного зростання припливу прямих закордонних інвестицій в економіку Швеції - 59 млрд. дол. Ця сума перевищила ПІІ, накопичені Швецією за останнє десятиліття XX ст. Більш як дві третини ПІІ було спрямовано на ОЗП у хімічній промисловості Швеції.
У 1999 році найбільший обсяг транснаціональних ОЗП спостерігався в таких галузях світового виробництва: автомобільна, хімічна, фармацевтична і харчова промисловості. Більшість ОЗП у цих галузях були горизонтальними, спрямованими на економію від масштабу виробництва, технологічну синергію, зростання ринкової влади, зниження витрат виходу на нові ринки, консолідацію інноваційних стратегій і бюджетів на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки.
У сфері послуг лідерами в ОЗП є телекомунікації, енергетичний і фінансовий сектори. Основними причинами стрімкого зростання ОЗП у цих галузях стали дерегулювання, лібералізація діяльності й відкритість для іноземних інвесторів.
У більшості галузей зі значним обсягом горизонтальних ОЗП спостерігається підвищення рівня концентрації виробництва, що істотно послаблює конкурентні позиції дрібних і середніх виробників і в цілому обмежує конкуренцію на ринку.
Оскільки в останні роки ОЗП стали одним із основних стимулів поширення прямих закордонних інвестицій, їхня регіональна структура збігається з розподілом ПІІ. Лідерами в експорті ПІІ, що спрямовувалися ОЗП, у 1999 році були ТНК Великої Британії, США, Нідерландів, Іспанії та Японії, а провідними імпортерами інвестицій - США, Велика Британія, Швеція, Німеччина, Франція, Нідерланди.
На промислове розвинуті країни припадає приблизно 90% світових обсягів ОЗП з придбанням контрольного пакета акцій. Ці операції є не лише однією, з основних рушійних сил потоків ПН у промислово розвинуті країни, вони дають змогу краще зрозуміти переважаючі стратегії ТНК, що полягають, зокрема, у відмові від неосновних напрямів діяльності та посилення конкурентних переваг шляхом придбання активів в основних сферах діяльності.
Реалізація стратегій, пов'язаних з ОЗП, стала можливою завдяки лібералізації (включаючи Угоду СОТ 1997 року щодо фінансових послуг) і дерегулюванню економічної діяльності у промислово розвинутих країнах.
Однією з прикметних рис другої половини 90-х років було неухильне зростання частки ввезених і вивезених прямих зарубіжних інвестицій у валових внутрішніх капіталовкладеннях різних країн і регіонів. Так, у країнах ОЕСР частка цих інвестицій зросла з 4,6% в 1995 році до 6,18% в 1997 році та 11,7% у 1999 році. При цьому практично аналогічними темпами зростало відношення вивезених ШІ до сукупних внутрішніх інвестицій: 6,42% у 1995 році, 8,64% ' в 1997 і 14,08% - у 1999 році. Серед промислово розвинутих країн найбільша питома вага прямих іноземних інвестицій у країнах ЄС: частка ввезених інвестицій зросла з 6,5% в 1995 році до 7,98% в 1997 та до 13,15% в 1999 році.
Водночас у цих країнах різко зросла частка вивезених прямих капіталовкладень у сукупних внутрішніх інвестиціях: з 8,6% в 1995 році до 17,08% у 1997 і 27,43% в 1999 році. Прямі іноземні інвестиції найістотніше впливають на економіку Великої Британії, вивезення ШІ цієї країни, зростаючи з 24,22% в 1995 році до 28,92% в 1997 році, до-сягло рекордного значення в 1999 році - 71,23% від валових внутрішніх інвестицій.
Одним із наслідків діяльності на території країни іноземних інвесторів є вивезення прибутків від іноземних капіталовкладень. Цей показник відображають у статті прибутків від інвестицій платіжного балансу країни, до якої зараховують прибутки від усіх видів іноземного інвестування, у тому числі прямих капіталовкладень.
Таблиця 12.1
Прибутки від іноземних інвестицій і баланс з поточних операцій країн і регіонів, у млрд. дол.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Частина 2 Механізм функціонування ТНК 6 страница	\|	Частина 2 Механізм функціонування ТНК 8 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.