Форми і методи поточного контролю: вибіркове опитування

Методи навчання: розповідь, пояснення

Форми навчання: проблемна лекція

Лекція 3. Тема 3. Захист прав

Запитання для перевірки засвоєння матеріалу

1. Поняття та види джерел римського приватного права.

2. Які Ви знаєте джерела змісту права?

3. Що таке джерела правоутворення?

4. Що є джерелами пізнання римського права?

5. Що таке кодифікація Юстініана?

Мета заняття: розкрити студентам, види судових процесів в Стародавньому Римі

План

1. Форми захисту прав:самоуправство, державний захист прав. Виникнення державного суду.

2. Поняття судочинства та судового процесу. Учасники судового процесу.

3. Історичні форми процесів. Легісакційний процес.

4. Формулярний процес, характерні ознаки. Поняття формули, види формул.

5. Екстраординарний процес, причини виникнення.

6. Поняття та види позовів. Захист і заперечення проти позовів. Колізія і конкуренція позовів. Позовна давність.

Література: Л1, Л2, Л7, Л8, Л9, Л10.

1. Форми захисту прав:самоуправство, державний захист прав. Виникнення державного суду

У додержавшій період в Римі не було спеціального органу для захисту порушених прав — державного суду. В ті далекі часи захист прав і майнових інтересів здійснювався власними засобами потерпілого, який залучав на допомогу членів своєї сім'ї, близьких родичів, друзів та ін. Правим був той, хто перемагав у боротьбі, оскільки вважалось, що боги дали йому силу для досягнення перемоги в боротьбі за справедливість. Над порушником чинилась розправа.

Закони XII таблиць несуть на собі відбиток приватної саморозправи: злодій, пійманий на крадіжці, карався шмаганням, а потім його віддавали на розсуд потерпілого; той, хто вчинив нічну або збройну крадіжку, підлягав жорстокому покаранню — міг бути страчений або проданий за Тибр (у рабство).

Форми і способи приватної саморозправи з порушниками прав і майнових інтересів знайшли відбиток у формі легі-сакційного процесу державного суду. Адже віндикти (палички), які сторони, між якими виник спір, накладали на спірну річ, — це не що інше, як символ спису, котрим в давні часи здійснювався захист права. Однак проходить час і держава проголошує: «Припиніть саморозправу. З цього часу я — держава — беру на себе захист прав, інтересів своїх громадян». Цей історичний етап відображений в легісакційному процесі — наприкінці першої стадії (in jure) претор командує: «Припиніть спір» і вирішує питання про передачу справи до суду.

Однак перехід від приватної саморозправи до державного суду був тривалим і проходив кілька стадій. Приватна само-розправа на певному етапі суспільного розвитку поступово обмежується, встановлюється відповідний порядок застосування насильства до кривдника — діяли за принципом «зуб за зуб», «око за око». 'В Законах XII таблиць містилась норма (VIII.2): «Якщо хто-небудь вчинив членоушкодження і не помириться (з потерпілим), то хай йому самому буде вчинено те саме». Інша норма проголошувала: «Якщо хтось поскаржиться, що домашня тварина заподіяла шкоду, то Закон XII таблиць повеліває видати (потерпілому) тварину, _шо заподіяла шкоду, або відшкодувати вартість заподіяних збитків».

Наступним етапом на шляху до державного суду було встановлення системи викупів як добровільних, так і обов'язкових. У Законах XII таблиць міститься чимало норм, що встановлювали викуп за образу: «Якщо хто-небудь рукою чи палицею переломить кістку вільній людині, хай заплатить штраф 300 асів, якщо рабу — 150 асів» (VIII.3); «якщо вчинить образу, хай буде штраф 25» (VIII.4).

Згодом приватна саморозправа повністю припиняється, а спори незалежно від їх характеру переходять на розгляд до державного суду. Захист прав та інтересів громадян набуває державної ваги. Проте деякі елементи приватної саморозправи ще довго зберігаються навіть у розвиненому римському праві. В епоху Юстініана в Дигестах було зафіксовано правило: Vim vi repellere licet — насильство дозволяється відбивати силою (Д.43.16.1.27), тобто спробу порушити чиє-небудь право або майнові інтереси дозволялось упереджувати застосуванням силових прийомів. Проте застосовувати силу для відновлення порушених прав уже не дозволялось і розглядалось як самоправство, що несло за собою негативні наслідки. Кредитор, самоправно захопивший майно боржника для задоволеннд'своїх вимог, зобов'язаний був повернути його. При цьому він втрачав право вимоги (Д.4.2.13). Власник, що втратив володіння своєю річчю, а потім самоправно відібрав її у фактичного володільця, зобов'язаний був повернути річ фактичному володільцю, втрачаючи право власності на цю річ (Д.8.4.7).

Крім зазначених вище випадків допущення самозахисту порушеного права, самоуправство при розв'язанні майно-, вих спорів категорично заборонялось, несло за собою досить негативні наслідки. Отже, здійснення захисту прав і інтересів громадян повністю перейшло до державного суду. Точної дати виникнення державного суду джерела не містять. Проте зрозуміло, що він виникає одночасно з утворенням держави, оскільки є одним із знарядь останньої для утримання в покорі стану рабів. Завдяки розподілу праці охорона інтересів, що зіштовхувалися між собою, окремих індивідів перейшла до рук небагатьох. Функції державного суду на початку виникнення були зумовлені наявністю права публічного і права приватного. Справи, що стосувалися інтересів держави, розглядалися публічним судом (judicio publico). Майнові спори належало розглядати в цивільних судах (judicia privata).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела пізнання римського права	\|	Історичні форми процесів. Легісакційний процес

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.