Аномалії особистого розвитку підлітків

Підлітковий вік - маніфестація тих аномалій особистого розвитку, які в дошкільному періоді існували в латентному вигляді. Відхилення в поведінці властиві майже всім підліткам. Характерні особливості цього віку - чутливість, часта різка зміна настрою, побоювання насмішок, знижена самооцінка. У більшості дітей ці прояви з часом проходять самі по собі, деяким же потрібна допомога психолога.

ЮНАЦЬКИЙ ВІК (15-22года)

-Заверш у є ть ся статеве дозрівання. Формується відношення до тих бажань, які народжуються; виникає перше почуття любові, дружби, відбувається важлива перебудова емоційної сфери, але наявне недостатнє усвідомлення наслідків своїх вчинків.

Пізня юність (18-25 років).

Зрілість в розумовому, етичному відношенні, переконанння, світогляд, відчуття нового, сміливість, рішучість; здібність до захоплення; оптимізм, самостійність, прямолінійність.

- Критичность і самокритичність. Самооцінка суперечлива, що викликає внутрішню невпевненість, яка супроводжується різкістю і розбещеністю.

- Скептическое, критичне, іронічне відношення до викладачів і режиму учбової установи.

- Збережується максималізм і критичність, негативне відношення до думки старших.

- Неприняття лицемірства, грубість, прагнення впливати окриком; пік інтелектуальних і пізнавальних можливостей.

- Приняття відповідальних рішень: вибір і оволодіння професією, вибір стилю і свого місця в житті.

- Вибір супутника життя, створення своєї сім'ї, активність в сексуальній сфері.

Юнацький вік, по Еріксону, будується навколо кризи ідентичності, яка складається з серії соціальних і особово-особистих виборів, ідентифікацій і самовизначень. Якщо хлопцеві не вдається вирішити ці завдання, у нього формується неадекватна ідентичність, розвиток якої може йти по 4 основним лініям:

1. відхід від психологічної інтимності, уникнення тісних міжособових відносин;

2. розмивання відчуття часу, нездатність будувати життєві плани, страх дорослішання і змін;

3. розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси і зосередитися на якійсь головній діяльності;

4. формування «негативної ідентичності», відмова від самовизначення і

вибір негативних образів для спадкоємства.

Оперуючи в основному клінічними даними, Еріксон не прагнув виразити описувані явища кількісно. Канадський психолог Джеймс Марша в 1966 р. заповнив цей пропуск, виділивши чотири етапи розвитку ідентичності, зміряні ступенем професійного, релігійного і політичного самовизначення молодої людини.

1. «Невизначена, розмита ідентичність» характеризується тим, що індивід ще не
виробив скольких-нибудь чіткі переконання, не вибрав професії і не зіткнувся з
кризою ідентичності.

2. «Дострокова, передчасна ідентифікація» має місце, якщо індивід включився у відповідну систему відносин, але зробив це несамостійно, не в результаті пережитої кризи і випробування, а на основі чужих думок, наслідуючи чужий приклад або авторитет.

3. Етап «мораторію» характеризується тим, що індивід знаходиться в процесі нормативної кризи самовизначення, вибираючи з численних варіантів розвитку той єдиний, що може вважати своїм.

4.«Досягнута, зріла ідентичність» визначається тим, що криза завершена, індивід перейшов від пошуку себе до практичної самореалізації.

Молодість. Це початковий період (24-30 років) зрілості. Перший стан молодості психологічно характеризується як час пошуків себе, вироблення індивідуальності, усвідомлення себе як дорослої людини з відповідними правами й обов’язками, формування конкретнішого уявлення про майбутнє життя, зустрічі з майбутнім подружжям, одруження тощо. В цей час відбувається перехід до другого, «дорослого» періоду молодості. Перед особистістю постає завдання спеціалізації в обраній професії, набуття майстерності. Але можлива і свідома зміна професії, якщо попередній вибір не виправдав себе.

Перехід до розквіту. На цій стадії (близько 30 років), й на думку деяких психологів, відбувається велика криза в житті людини, коли її уявлення про життя розходяться з дійсністю, життя перестає здаватися легким і зрозумілим, тоді руйнуються основи способу життя, перебудовується вся особистість. Це наслідок окремих помилок у попередній період, недостатнього розуміння складних процесів життя,

неглибокого аналізу минулого та самоаналізу власної особистості.

Розквіт. Середина життя, «золотий вік» людини (31- 40 років) З період найвищої працездатності й віддачі. Особистість набуває багатого життєвого досвіду, стає повноцінним спеціалістом, сім’янином, досягає вершин творчості. Виникає потреба передати людям те найкраще, що накопичено, напрацьовано. Наприкінці цього періоду людина вперше замислюється над запитанням «Що залишається людям?»

Зрілість. У 40-55 років людина досягає вершини професійної майстерності, певного становища в суспільстві, накопичує професійний досвід спілкування з людьми. Потреба передати досвід реалізується в учнях, ПОСЛІДОВНЕ

колективній творчості, що набуває статусу провідної діяльності. В цей період знову постає питання сенсу життя, специфічній формі підбиття підсумків прожитого. Наприкінці періоду зрілості можлива криза, пов’язана зі складною соціальної ситуації та віковою перебудовою організму.

Старість. Період старості починається десь із 55 років і являє собою природну і здорову частину життя, що має стати щасливою для людини й корисною для суспільства. Старість можна розділити на похилий вік (55-75 років), старечий вік (75- 90 років) та довголіття (понад 90 років). Провідна потреба похилого віку полягає в переданні додому поколінню набутого досвіду. Вона реалізується в спілкуванні з іншими людьми. У людей похилого віку виявляються також потреби в колективі, у повазі до себе, самоствердженні. Провідною для людини старечого віку є діяльність самообслуговування. Вихід на пенсію часто викликає різки кризові перебудови як фізіологічного, так і психологічного характеру. Тому він не повинен бути різким, не супроводжуватися розривом усіх зв’язків з трудовим колективом, колом друзів. Накопичений упродовж життя досвід, сформовані раніше особисті якості, життєва мудрість все має полегшувати адаптацію людей старечого віку до нової ситуації становлення особистості. Старіння це не стільки розпад, згасання усіх рівнів життєдіяльності людини, скільки включення багатьох пристосувальних систем особистості характерних до цієї вікової ситуації.

Останнім часом дедалі більше усвідомлюється необхідність підготовки людини до старості, оволодіння вміннями старіти, керувати особистісними перебудовами, що супроводжують геронтогенез, який може тривати десятиліття. Людина має знати, що старість може бути календарною, біологічною і психологічною. Ці три види старості, звичайно, можуть не збігатися. Психологічно людина може постаріти і в молодому або зрілому віці, а може бути молодою і у старечому віці. Такі фактори, як життєва мудрість, творчість, повага і турбота оточуючих, визнання внеску похилої людини у суспільне життя, живий зв''язок з молодим поколінням, можуть значно розширити межі старості, полегшити останній період життя людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Типи виховання	\|	Цивільний захист в 21 столітті.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.