Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Ідеальність свідомості

Відтворення у свідомості не наочного образу речі, а сукупності її суттєвих ознак, функцій, внутрішніх зв 'язків;

Створення ідеальних предметних конструкцій че­рез доведення параметрів речей або відношень між ними до еталонних гранична можливих ви­мірів.

Розглянемо ці визначення ідеального докладніше. Якщо розглядати ідеаль­не як перекодування характеристик реальних речей у нервові сигнали, тоді воно, тобто ідеальне, може постати лише різновидом універсального взаємозв'язку, Ідо має місце в усіх природних процесах, адже, наприклад, у мінералах у зміне­них формах зафіксовані характеристики тих процесів, за наявності яких ці міне­рали формувались.

Психіка тварин також здатна відтворювати певні речі та явища за допомогою нервових сигналів. Тому розуміння ідеального як особли­вого перетворення реальності в психіці людини характеризує людську свідомість як різновид природних взаємодій і, врешті, - як розвинений інстинкт. При тако­му його розумінні, як вже зазначалось, незрозумілими та непроясненими лиша­ються важливі риси людського буття, здатність людини оцінювати дійсність, виходити за межі наявного, перебувати на певній дистанції від безпосередніх із нею стосунків.

Під час розгляду ідеального у другому значенні важливо зро­зуміти, що могутність, творчі можливості та переваги людської свідомості якраз і пов'язані з її спроможністю створювати те, чого в реальному, фізичному бутп немає і не може бути. Коли ми кажемо "пряма лінія ", то під поняттям прямої завжди розуміємо "пряму як таку ", тобто ідеальну пряму (а не якусь лінію, що ніби є прямою, а ніби й ні), яку ми можемо вибудувати у своїй свідомості. І, лише маючи в розумі такі ідеальні утворення, ми можемо потім оцінювати дійсність у певних якостях, тобто, наприклад, у якостях прямизни. Бо всі інші прямі, які існують реаль­но, можуть бути лише певною мірою наближенням до єдино справжньої, тобто іде­альної, прямої.

Можливістьстворювати в полі інтелектуального споглядання ідеальні об'єкти і є тим принципово новим, що може внести і вносить свідомість у реальне буття. Поза свідомістю ідеального не існує, бо будь-що реальне, тобто матеріальне, обов'язково складається із якихось частинок, елементів, які самі, а також і зв'язки між ними, будуть відмінними одне від іншого, а тому ніколи не будуть ідеальним. Ідеальне і є тим, чим свідомість принципово відрізняється від реального, чим вона виходить за „І щокіреального, оскільки виходить за межі простор v й часу, як остаточне, завершене. Тому саме в своїй ідеальності свідомість набуває дійсного буттєвого статусу, тобто вона постає чимось своєрідним, таким, що не може дути зведеним до іншого. Оскільки "ідеальнішого від ідеального " не існує, то ідеальні виміри буття постають остаточними, незмінними. А отже, будь-що реальне може отримати свій точний вимір у віднесенні до ідеального, як до надійного та незмінного еталона. Ідеальне в цьому значенні і с вихідним пунктом для конструктивної творчої діяльності свідомості; воно й постає тим самим розривом, припиненням стихійних процесів буття, поза яким свідомість неможлива.

Звідси стає зрозумілим і те, чому людська свідомість здатна фіксувати дійсність у суттєвих та необхідних характеристиках, адже під необхідним ми розуміємо те, що завжди відбувається без змін, однозначно та типово, а такими рисами володіють лише такі наші інтелектуальні конструкції, які ми вибудовуємо в розумі на основі надійних, однозначних еталонів та орієнтирів.

Отже, ідеальнев такому значенні - це єдність необхідних і суттєвих ознак певного класу речей на противагу несуттєвим чи змінним характеристикам реальних його представників.

Наприклад, поняття "дерево" вказує на сукупність таких еталонних оз­нак, які дозволяють нам ідентифікувати дане явище у його найможливіших модифікаціях, наприклад, обов'язкову наявність у всіх дерев коріння, сто­вбура, гілок і т.д. на відміну від таких змінних властивостей, як вічнозеле­не, декоративне, високе тощо .Такий зміст ідеального дає можливість подум-ки оперувати класом речей, відокремлюючи його від інших існуючих подібних класів. Наприклад, поняття "дерево" не лише вказує на суттєві ознаки певного класу речей, а й відокремлює його від інших подібних класів чи видів, як, скажімо, трава, лишайник і т.ін.

Вибудовувати світ у формі необхідного здатна лише свідомість людини, яка діє на основі "конструктивного принципу", тобто не задовольняється наявним, не ототожнюється із сприйняттям, а орієнтована на інтелектуальне творення, діяльну оцінку дійсності. Від часів Арістотеля існує традиція пояснення свідомості і мислення як оперування загальним. Насправді загальне існує як подібність, зв'язок, що відтворюється у безконечному ланцюгу перетворень (виникнення та зникнення) одиничних предметів: певні предмети переходять один в одного і таким чином засвідчують, що в них є дещо спільне. Проте загальне здатний фіксувати вже інтелект тварин, а ось конструювати дійсність в її ідеальних предметних визначеннях здатний лише інтелект людини.

Зауважимо, що внутрішній духовний світ людини не від­окремлений від світу речей. Він постійно прагне знайти своє відповідне втілення, матеріалізуватися. На відміну від тварин, людина не пристосовується фізично до зміни середовища, а прагне своєю активністю змінити наявне.

Формою існування думки, що поєднує можливості речей і ба­жані для людини зміни, є мета. Наявність уявного образу кінце­вого результату діяльності (мети), що формується ідеально до початку дії і визначає її, виступає однією із суттєвих характери­стик людського способу життєдіяльності. Діяльність людини тому визначають як цілеспрямовану, цілестверджувальну або ціле-покладальну. А процес цілеспрямованого продукування нових речей є процесом опредметнення ідеальної думки у природному матеріалі, коли людина змінює форму, структуру природної речі та надає їй нових меж буття та нового способу функціонування.

Отже, завдячуючи праці, зміст свідомості людини з ідеальної фор­ми існування переходить у матеріальну, у внутрішню здатність чуттєво-предметної речінести в сові людське значення, бути пред­метом культури.

Для предметів культури, створених доцільно важливим є їх функціональне призначення, тобто відповідь на запитання "задля чого". Через це людина, вступаючи у соціальне життя, повинна засвоїти призначення речей культури, навчитися способам їх виготовлення, вивільнення із їх речової оболонки закладених в них цілей та сенсів.

Розуміння ідеального значення предметів культури називається розпредметненням. Іншими словами, розпредметнення — це перенесен­ня внутрішніх, ідеальних, суттєвих, смислових характеристик ре­чей із предметно-об'єктивної формиіснування в ідеальну чи суб­'єктивну, тобто інтелектуально-конструктивнуна засадах еталонних вимірів сущого. Розпредметнення як здатність діяти відповідно до опредметиених v речах ідеальних можливостей — це обов'язкова умова соціально-культурного існування людини. У цьо­му контексті'життєдіяльність людини розуміють як безконечний ряд свідомого опредметнення та розпредметнення.

Опредметнення свідомості в речах матеріальної культури має неадекватний їй (свідомості) чуттєво-предметний характер. Як заз­началося, реальні процеси ніколи не набувають ідеальних значень, а тому в процесі опредметнення виникає нездоланна суперечність між намірами людини та результатами їх реалізації; усвідомлення цієї суперечності постає одним із мотивів прагнення людини до доско­налого. Найбільш адекватною формою опредметнення думки є мова. Тут доречно сказати, що мова є не лише однією з можливих форм опредметнення свідомості, а й способом організації та виразу дум­ки. Іншими словами, свідомість і мова нерозривно пов'язані між собою. Справді, думка людини завжди (навіть коли йдеться про невисловлені міркування) прагне вилитись у відповідний мовний еквівалент (хоча це ніколи не можна зробити остаточно).

Мова є прямим та найгнучкішим способом прояву свідомості. Вона виконує багато функцій,а саме:

* позначає, називає предмет, явище чи дію, виділені людиною із тоталь­ності сущого;

* є засобом мислення, засобом виразу предметного змісту знання;

* об'єктивує ідеальну за своїм способом існування свідомість;

*є засобом спілкування людей, обміну досвідом, перезісиваннями, почуттями;

*зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь, тим самим сприяючи соціально-історичному розвитку;

* є засобом управління як поведінкою людини,так і колективними діями.

У той же час ми не повинні впасти в ототожнення думки, свідо­мості та мови; ясно, що мова не лише передає предметний зміст свідомості, а й впливає на свідомість та її зміст, так само, як, наприклад, матеріал впливає на наміри скульптора, якість фарб - на наміри живописця та ін.

У сучасній науці існує гіпотеза Е. Сепіра та Б. Уорфа віднос­но мови; вона стверджує, що структура мови впливає на струк­туру нашого світосприйняття. Але вона тому є гіпотезою, що має стільки ж підтверджень, скільки і спростувань. А наш аналіз доз­воляє зрозуміти, чому це саме так: тому, що предметний зміст свідомості та людської думки ніколи не може повністю вмісти­тися у будь-які матеріально-фізичні форми.

Визнання ідеальної сутності свідомості вимагає відмежуван­ня від різних спроб її спрощення або зведення до матеріальних про­цесів. До таких можна віднести ототожнення свідомості з фізіо­логічними процесами, що відбуваються у мозку.

З погляду деяких мислителів минулого століття (Л. Бюхнер, Я. Молешотт, К. Фогт), а також і сучасних представників "ради­кальної епістемології' (У. Матурана, Е. Глазерсфєльд), думка лю­дини постає або продуктом нервово-фізіологічної'діяльності моз­ку (останній продукує свідомість, як печінка жовч), або реалізацією вихідного прагнення людського організму до життєвої стабіль­ності. Певна річ. що при цьому думка втрачає такі свої власти­вості, як необхідність, всезагальність, абстрактність та ідеальність.

До цієї концепції можна віднести і спроби звести думки людини до особли­востей електромагнітних коливань, що випромінює мозок (30-ті роки XX ст.). Але заміри електромагнітних коливань, що супроводжують активну роботу думки, зовсім не свідчать про те, що мислення є різновидом електромагнітного поля, адже зміст думки фізичні прилади не розшифровують.

Ще одне спрощене розуміння свідомості виникло внаслідок успіхів кібер­нетики та комп'ютерної технології. Воно пов'язане із приписуванням машинам властивостей людини відчувати та мислити. Справді, сьогоднішні комп'ютери - це машини, що якісно збільшують можливості людського мислення, володі­ють властивістю саморегулювання, а також збереження і трансформації інфор­мації. Проте аналогія між операціями, що їх здійснюють машини, і тими, що відбуваються у мозку людини, не дає підстав для визнання здатності мислення за машинами. Людська свідомість, як свідчить попередній виклад, зумовлена глибинними потенціями буття; вона здатна продукувати предметні визначення та еталонні межі процесів та явищ реальності, які, як зазначалося, фізично не-спостєрежувані. їх створює людська свідомість та закладає в інформаційні програми. Самі ж ці програми в їх предметних значеннях відкриті лише людсь­кому інтелекту. До того ж у функціонуванні людської свідомості проявляються не лише раціонально-логічні складники та чинники, а й інтуїція, несвідоме, чуття, емоції, вольові поривання та ін.

Свідомість не можна звести до інформації, тоді як комп 'ютери та електронні машини працюють лише на основі опрацювання інформації. Крім того, у межах інформаційних процесів, як свідчить про це так звана "теорема Гьоделя", неможлива повна й остаточна формалізація будь-якої сукупності знання. Оскільки електронні машини працюють лише, з формалізованою інформацією, остільки їх, за наявності незаперечних переваг у сфері операціональних можливостей, очевидно, не можна ототожнювати з діями свідомості.

 


Читайте також:

  1. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
  2. Боротьба з проявами національної самосвідомості
  3. Види правосвідомості
  4. Виникнення і розвиток свідомості у людини.
  5. Виникнення людської свідомості. Мова і свідомість.
  6. Властивості наукової свідомості людини та систематизація науки
  7. Властивості свідомості та її структура.
  8. Вплив телебачення на трансформацію свідомості аудиторії
  9. Градації стану свідомості при черепно-мозковій травмі.
  10. Для правової свідомості характерні такі риси.
  11. Емоційно-вольова сфера. Розвиток самосвідомості
  12. За об’єктом відображення форми суспільної свідомості можна поділити на дві групи.




Переглядів: 1177

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сучасні концепції походження свідомості | Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи резуль­тативних) форм прояву.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.