• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 8. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

1. Загальнодержавне значення інновацій для економіки і національної безпеки держави.

2. Головні функції державних органів в інноваційних процесах.

3. Основні аспекти державної інноваційної політики.

4. Способи державної дії на ефективність інноваційної діяльності.

5. Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфері (політичний аспект міжнародного трансферу технології).

Загальнодержавне значення інновацій для економіки і національної безпеки держави

Економічне зростання країни поєднує в собі екстенсивні і інтенсивні чинники розвитку. До екстенсивних чинників розвитку країни відноситься приріст маси використовуваних у виробничій сфері первинних ресурсів (таких як робоча сила, земля, матеріальні складові), до інтенсивних — підвищення якості вживаних ресурсів і збільшення інтенсивності їх використовування. У сучасних умовах випуск продукції і надання послуг за рахунок більшої зайнятості населення і залучення в оборот нових природних ресурсів обмежуються. Вирішальне значення для економіки країни придбавають інтенсивні чинники. Проте підвищення кваліфікації кадрів, продуктивності праці, якісних характеристик матеріалів і устаткування, а також їх віддачі визначається швидкістю розповсюдження інновацій. За різними оцінками, внесок НТП в приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) найрозвиненіших країн складає 75-100%.

Під впливом ІП змінюється також структура економіки. Поступово відмирають застарілі енергоємні виробництва і виникають нові ресурсозбережливі. При цьому змінюється економічна організація суспільства. З'являються нові елементи в спектрі господарських структур (інноваційні фірми), змінюються зв'язки між ними. Відбуваються зміни в структурі і реалізації різних форм власності. Розвиваються нові технології управління. Змінюється також державне регулювання економікою. Розвивається політична культура. Динамічно змінюються правові, етичні, естетичні і етичні норми. Підвищується рівень освіти і охорони здоров'я. Розповсюдження інновацій зв'язує різні соціальні і економічні суб'єкти в єдине ціле, забезпечує єдність нації, а в окремих випадках пом'якшує також соціальні суперечності і конфлікти.

В результаті інтенсивного розповсюдження ІП в сучасному світі загострилися екологічні проблеми. Антропогенне навантаження на навколишнє середовище наближається до критичної. В той же час тільки на інноваційному рівні можлива гармонізація відносин між людиною і природою. Науково-технічні досягнення у області рециклічних технологій дозволяють мінімізувати використовування непоправних ресурсів і зменшувати об'єми шкідливих відходів і викидів. Це особливо актуально у зв'язку з ухваленням світовою спільнотою концепції стійкого розвитку в XXIв. за умови стабільної екологічної рівноваги.

Стрімко інтернаціоналізується господарська діяльність. Інноваційні процеси набувають міжнародного характеру. Кооперація різних країн націлена на отримання нових науково-технічних результатів, розповсюдження трансферу технологій як в упредметненій, так і в не упредметненій формах, створення світової науково-інноваційної інфраструктури, здійснення інновацій, що мають глобальний характер. При сучасних масштабах НТП багато ІП не під силу реалізувати однієї, навіть найрозвиненішій країні. Але повноцінна інтеграція однієї окремо взятої країни в світові ІП неможлива без наявності адекватної науково-технічної бази і механізмів, що забезпечують сприйняття інновацій з інших країн. Рівень і ефективність ІП при включенні країни в міжнародний розподіл праці залежать від її позицій на світових ринках товарів і послуг, а також від наявності кваліфікованих фахівців.

Здібність до швидкого сприйняття інновацій — найважливіший чинник національної безпеки держави. Це положення має зовнішню і внутрішню складові. Йдеться про забезпечення, перш за все, науково-технологічної безпеки. Для цього необхідний могутній науково-технологічний потенціал, що дозволяє протистояти будь-якому диктату ззовні, який обмежує доступ до передових технологій і приводить до розриву технологічних ланцюжків, що склалися. Особливо велике значення інноваційного потенціалу для зміцнення обороноздатності країни. Разом з тим інтернаціоналізація ІП знижує загрозу конфліктів завдяки посиленню технологічної взаємозалежності країн.

Внутрішня складова процесу швидкого сприйняття інновацій пов'язана з розповсюдженням нововведень, що дозволяють запобігти антропогенним і природним катастрофам, терористичним актам і протиправним діям.

Таким чином, інноваційному менеджеру в своїй діяльності слід враховувати також загальнодержавні аспекти ІП. Приведемо найважливіші з них:

• вирішальний вплив на макроекономічні показники;

• дія на структуру суспільного виробництва;

• вплив на інституційні економічні механізми;

• здібність нації до продукування і упровадження нововведень;

• соціальна стабільність;

• екологічна рівновага;

• активізація міжнародної науково-технічної співпраці;

• залежність глобальної конкурентоспроможності національної економіки від рівня розвитку ІП;

• зв'язок науково-інноваційного потенціалу з національною безпекою країни.

Головні функції державних органів в інноваційних процесах

Необхідність державного регулювання ІП пояснюється як загальнонаціональним значенням, так і економічним змістом інновацій. В даний час інновації стають основним засобом збільшення прибутку господарюючими суб'єктами. Проте за відсутності державного регулювання багато нововведень не могли б швидко упроваджуватися в практику. Таким чином, економічна і соціальна роль держави вимагає від державних органів при регулюванні ІП виконання декількох основних функцій:

• акумуляція засобів на наукові дослідження і інновації шляхом концентрації ресурсів і механізмів перерозподілу бюджету, а також за рахунок формування спеціальних фондів;

• координація інноваційної діяльності шляхом визначення загальних стратегічних орієнтирів інноваційної політики. З цією метою держава сприяє кооперації і взаємодії різних інститутів в здійсненні інновацій. Державні структури формують єдиний технологічний простір, що забезпечує сумісність нововведень. Актуальною є також синхронізація нововведень по технологічних ланцюжках і стадіях інноваційного циклу;

• стимулювання інновацій шляхом заохочення конкуренції, фінансових субсидій, пільг учасникам ІП, державного страхування інноваційного ризику, а також "інноваційного тиску" на господарюючі суб'єкти введенням санкцій за випуск застарілої продукції і технології;

• створення правової бази ІП шляхом формування необхідного законодавства і реально діючих механізмів його функціонування;

• кадрове забезпечення ІП шляхом створення програм навчання в державних і недержавних вузах, сприяючих розвитку генераторів нововведень і розповсюдженню в економіці організаційних структур, впроваджу вальних інновації (корпорацій, груп, фірм);

• регіональне регулювання ІП шляхом податкових пільг і раціонального розміщення інноваційного потенціалу, а також прагненням вирівняти умови розповсюдження інновацій на території країни;

• регулювання міжнародної співпраці в проведенні ІП через вироблену інноваційну стратегію і кооперацію.

Основні аспекти державної інноваційної політики

Інноваційна політика держави тісно пов'язана з його інвестиційною політикою, направленою на стимулювання капіталовкладень в ту частину інновації, в якій інвестиції є базою для матеріалізації нововведень. Важливі шляхи державної дії — стимулювання високотехнологічних (наукоємких) галузей, заохочення традиційних галузей на новій технічній базі, згортання стагнірующих виробництв. Практично інноваційна політика не отделіма від промислової, яка і створює попит на інновації. Крім того, підтримувати мінімально необхідний рівень обороноздатності країни неможливо без постійних інновацій.

Заходи державної інноваційної політики повинні створювати сприятливу для інновацій в соціально-економічне середовище, ініціювати і регулювати ІП. Механізми реалізації державної інноваційної політики України ще не застосовуються повною мірою. Якщо початкові правові передумови цієї політики містяться в Конституції України, то законодавча база ще тільки почала формуватися.

Програма економічних досліджень України орієнтована на підтримку досліджень, направлених на рішення проблем економіки перехідного періоду. Проекти фінансуються у формі індивідуальних грантів українським економістам в наступних цілях:

• підтримка і розповсюдження нових наукових методів і ідей;

• заохочення прикладних досліджень, пов'язаних з рішенням проблем економіки перехідного періоду;

• розвитку дослідницького потенціалу шляхом створення умов для наукової роботи молодих фахівців;

• сприяння зміцненню зв'язків усередині наукового економічного співтовариства на території України;

• створення умов для включення українських дослідників в світову економічну спільноту.

Способи державної дії на ефективність інноваційної діяльності

Центральне місце в системі прямої державної дії на ІП займає фінансування НІОКР і інноваційних проектів з бюджетних коштів. Важливо також підтримувати раціональне співвідношення при фінансуванні організацій, що здійснюють НІОКР і інноваційну діяльність (базове фінансування), і при виділенні коштів на разові конкретні інноваційні проекти (цільове фінансування). Велике значення для створення початкового попиту на інновації мають державні контракти на виконання НІОКР і державні замовлення на інноваційну продукцію.

Ефективність ІП істотно підвищується при організації конкурсів в розподілі бюджетних коштів. Для цього створюються спеціальні бюджетні або частково бюджетні (змішані) фонди.

Винятковою прерогативою держави є правове регулювання ІП шляхом законодавчої фіксації статусу наукової і інноваційної діяльності, захисту прав науковців, розробки механізмів реалізації інноваційної політики. Захист прав суб'єктів інноваційної діяльності грунтується на законодавчих актах з питань інтелектуальної власності і державної патентно-ліцензійної системи. Механізми санацій і процедури банкрутства для інноваційних суб'єктів повинні бути пом'якшені. Також повинна бути обмежене дія антимонопольних механізмів відносно найважливіших інноваційних проектів.

Істотним елементом прямої підтримки інновацій є формування державної інноваційної інфраструктури шляхом створення мережі центрів розповсюдження нововведень і консультацій. Держава сприяє також формуванню ринку інновацій шляхом інформації в державних виданнях про виставки, біржі, ярмарки, конференції і т.д. Держава саме може виступати як агент ринку, наприклад, при покупці і продажу ліцензій.

Державні органи покликані здійснювати моніторинг і прогнозування ІП в країні і за рубежем, а також пошук ефективних технологій для широкого упровадження через свої представництва. Істотні заходи моральної підтримки у вигляді привласнення почесних звань і нагород, відвідин державними керівниками провідних інноваційних організацій.

Серед заходів непрямої дії застосовується пільгове оподаткування. У світовій практиці використовуються наступні види податкових пільг, стимулюючих інноваційну діяльність:

• надання дослідницького і інвестиційного податкового кредиту, тобто відстрочення податкових платежів в частині витрат з прибутку на інноваційні цілі;

• зменшення податку на приріст інноваційних витрат;

• пільгове оподаткування дивідендів юридичних і фізичних осіб, одержаних по акціях інноваційних підприємств;

• пільгове оподаткування прибутку, одержаного в результаті використовування патентів, ліцензій, ноу-хау і т. п., нематеріальних активів, що входять до складу інтелектуальної власності;

• зменшення прибутку оподаткування на суму вартості приладів і устаткування, передаваних вузам, науково-дослідним і іншим інноваційним організаціям;

• віднімання з прибутку оподаткування внесків до добродійних фондів, діяльність яких пов'язана з фінансуванням інновацій;

• зарахування частини прибутку від інновацій на спеціальні рахунки з подальшим пільговим оподаткуванням у разі використовування на інноваційні цілі.

У зв'язку із значними масштабами багатьох інноваційних проектів і відносно низькою швидкістю обороту засобів в період здійснення нововведень актуальними стають механізми пільгового кредитування. Держава може стимулювати інновації пільговими (по термінах погашення і процентних ставках) кредитами державних банків або наданням преференцій комерційним банкам, що кредитують інноваційну діяльність (пільгове оподаткування, пом'якшення резервних вимог і т. п.). Проте, комерційні банки часто не зацікавлені в кредитуванні довгострокових інноваційних проектів. Тому важливо стимулювати інноваційні вкладення фінансових структур, орієнтованих на тривале "заморожування" засобів, — страхових компаній, пенсійних фондів, ссудосберегательних асоціацій і т.п.

Додаткове джерело засобів на інноваційний розвиток підприємства одержують при проведенні державою політики прискореної амортизації основних фондів. У світовій практиці склалися дві основні моделі прискореної амортизації:

• зниження терміну перенесення вартості устаткування;

• встановлення підвищених норм амортизаційних відрахувань в перші роки експлуатації устаткування і знижених в подальші роки.

В умовах високої інфляції необхідна також систематична переоцінка вартості основних фондів, для того, щоб уникнути знецінення і втрати стимулюючих функцій амортизаційних відрахувань.

Доступу до передових інноваційних технологій сприяє державна підтримка фінансового лізингу, здійснюваного у вигляді посередницької операції. Така операція полягає в асигнуванні засобів для викупу машин і устаткування у виробника з подальшою їх передачею юридичним і фізичним особам в тимчасове користування за встановлену платню.

У ряді держав застосовуються також заходи по стимулюванню франчайзингу. Це один із способів розповсюдження нововведень, заснований на праві створення підприємства, якому надаються нововведення на певний період, що фіксується договором.

Сильним важелем інноваційної політики держави є підтримка малого і середнього інноваційного підприємництва, яке володіє гнучкістю в продукуванні і розповсюдженні нововведень і формує конкурентне середовище, сприятливе для інновацій. Для малого наукоємкого бізнесу особливе значення має пошук потенційних інвесторів і замовників, а також інформаційне забезпечення, бо засобів на самостійний інноваційний маркетинг у цих структур недостатньо.

До дієвих заходів відноситься державне страхування ризикового (венчурного) підприємництва. Широко застосовується субсидування державними структурами венчурних фірм в обмін на частину акцій, які можуть забезпечити прибуток держави у разі успіху проекту.

У ряді держав передбачаються також спеціальні дотації на наймання науково-технічного персоналу в інноваційні структури.

Багатоаспектність і динамічність сучасних ІП вимагають координації дій всіх учасників науково-інноваційного циклу: науково-технічних і підприємницьких структур, споживачів інноваційної продукції і суспільних організацій, державних органів і політичної опозиції. З цією метою в світовій практиці створюються консультатівниє ради, комісії, асоціації, круглі столи і т.д. В багатьох країнах поширена співпраця державних університетів і промислових компаній, а також сумісне фінансування неприбуткових спочатку інноваційних організацій. В цьому випадку приватний бізнес дістає швидкий і безпосередній доступ до передових технологій, а вузи від цього мають фінансування своєї матеріально-технічної бази для навчання студентів.

Ефективним засобом координації і регулювання дій різних суб'єктів інноваційного процесу є створення умовного механізму генерації і розповсюдження нововведень у вигляді державного стимулювання трансферу технологій в різних формах: упредметненої, інформаційної, за рахунок мобільності кадрів і т.д.

Для перехідного періоду економіки України велика роль державного сприяння формуванню ФПГ, які здатні об'єднати в один комплекс науково-технічні структури Національної академії наук України і вузи, фінансові і виробничі ресурси. Згідно Указу Президента "Про фінансово-промислові групи" статус ФПГ одержують об'єднання, створені в цілях технологічної або економічної інтеграції для реалізації інвестиційних проектів і програм, направлених на підвищення конкурентоспроможності і розширення ринків збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробництва, створення нових робочих місць.

Для регіональної економіки важливими чинниками інноваційного розвитку є специфіка науково-технічного і виробничого потенціалу регіону, кадрове забезпечення, соціальні і екологічні проблеми інновацій, формування інноваційної інфраструктури, характер малого інноваційного підприємництва.

Провідне місце в державній підтримці структур, що забезпечують самовідтворювання інноваційних механізмів, займають спеціальні формування, так звані інноваційні социогеми. До таких формувань відносяться інкубатори інноваційного бізнесу (бізнес-інкубатори), наукогради, технопарки, технополіси. Вони створюються із залученням засобів організацій різних форм власності і забезпечують проходження нововведень через всі стадії — від ідеї до упровадження. У Україні для формування технопарків найбільш перспективні промислові об'єкти оборонних комплексів колишнього СРСР в такій крупній агломерації, як Харків, Київ, Дніпропетровськ, де є розвинені структури научноїсследовательськіх інститутів і учбових закладів.

Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфері (політичний аспект міжнародного трансферу технології)

Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфері базується на загальних принципах: взаємної вигоди, недопущення дискримінації, еквівалентної технологічної залежності сторін. Як і при дії на внутрішні ІП, тут використовуються прямі і непрямі методи. До прямих методів відносяться безпосередня державна ініціація і фінансування з бюджету двух- і багатобічних міжнародних інноваційних програм і проектів, спільних підприємств, діяльність міжнародних дослідницьких організацій і технологічних центрів, створення спеціалізованих фондів і т.д. З цією метою державні установи створюють юридичну базу міжнародної кооперації, як для законодавчого опрацьовування інноваційних питань, так і для укладення міжнародних договорів і угод з метою участі в роботі сумісних органів. До непрямих методів відносять податкові і кредитні пільги учасникам співпраці, митне регулювання, експортні і імпортні квоти, міжнародні патентно-ліцензійні угоди і механізми їх реалізації.

Перерахуємо інструменти державного регулювання міжнародних зв'язків:

• вибір пріоритетних напрямів співпраці і його реалізації;

• фінансування обміну кадрами;

• підключення до світових систем науково-технічної інформації;

• включення в світовий технологічний простір шляхом введення в країні міжнародних стандартів і норм;

• надання юридичних, посередницьких, консультантських і інших послуг учасникам співпраці;

• підтримка міжнародних контактів малого і середнього інноваційного бізнесу;

• державне стимулювання зарубіжних інвестицій в інноваційну сферу і аналогічних вкладень вітчизняних інвесторів за межею;

• зарубіжне патентування за державний рахунок;

• залучення зарубіжних експертів до оцінки масштабних програм і проектів;

• закупівля зарубіжної науково-технічної літератури.

Прикладом державного регулювання науково-технічної інтеграції в країнах Західної Європи, здійснюваного як на національному, так і на наднаціональному рівнях у області наукових досліджень і технологічного розвитку, можуть бути великомасштабні цільові проекти "ESPRIT", "COST", "COPERNICUS", а також програми "Еврика" і "TACIS", які в значній мірі орієнтовані на підвищення інноваційної активності приватного бізнесу і надання допомоги ученим і інноваторам країн СНД і Східної Європи.

У систему державного регулювання входить також експортний контроль, направлений на запобігання витоку з країни інноваційних розробок. Це торкається, перш за все, експорту технологій подвійного призначення в країни, де їх використовування може завдати збитку безпеки експортера і світової спільноти. Для України актуальна участь в багатобічних системах експортного контролю типа Васенаарськіх угод.

Державна стратегія і тактика у області міжнародної науково-технічної кооперації повинні диференціюватися по країнах і регіонах миру. Державна диверсифікація форм співпраці ефективна для міжнародних зв'язків. Разом з розвитком і зміцненням контактів з провідними країнами Заходу Україна активізує взаємодію з новими індустріальними державами, відновлює зв'язки з країнами Східної Європи і СНД. Доступ до світових інноваційних ресурсів і ринків інноваційної продукції полегшується при активній участі країни в роботі міжнародних організацій інноваційного профілю, таких як ЮНЕСКО, ОЕСР, ЮНКТАД, ЮНІДО, МАГАТЕ і ін.

Державне регулювання зв'язків в міжнародних ІП припускає забезпечити протекціонізм по відношенню до вітчизняних виробників інноваційної продукції і підвищити ступінь лібералізації цих зв'язків у області наукоємких і високих технологій. При цьому слід враховувати найважливіші чинники і аспекти міжнародного трансферу технологій, до яких можна віднести наступні:

• раціональне поєднання національних інтересів із зовнішньоекономічною стратегією на міжнародній арені;

• прагнення до стійкого розвитку цивілізації на базі нового світового економічного порядку;

• міграцію інтелектуального потенціалу;

• захист інтересів при здійсненні міжнародних операцій;

• національну безпеку і придбання нових держав союзників.

Таким чином, головною метою міжнародної науково-інноваційної політики держави є підвищення глобальної національної конкурентоспроможності або підтримка високого рівня життя нації за рахунок застосування ефективних технологій, використовування переваг міжнародного розподілу праці і забезпечення лідируючих позицій на світових ринках за рахунок постійного підвищення кваліфікації кадрів і вдосконалення інноваційних механізмів.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 480