• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ФІНАНСИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ

ТЕМА

Платіжні баланси країн, що розвиваються

У напрямку обмеження доступу країн, що розвиваються, до світового ринку позикових капіталів діє координація діяльності приватних банків та міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, що перебувають під контролем провідних промислових країн. Активне використання іноземних кредитів для балансування платіжних балансів призвело до шаленого зростання зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, (більше 2 трлн дол в 90-х роках), виплата якої підсилює нестабільність їх валютного положення.

Остаточним методом покриття дефіциту платіжного балансу служить використання офіційних золото-валютних резервів. На частку країн, що розвиваються, припадає 41% валютних і 17,9% золотих сукупних резервів світу (1997 р.). Причому більша їх частина зосереджена в країнах-членах ОПЕК і деяких нових індустріальних державах. Оскільки інвалютні резерви країн, що розвиваються, зберігаються в банках переважно західних держав, то існує небезпека їх втрати в результаті валютних обмежень та валютної блокади, що періодично вводяться США, Великою Британією та іншими країнами відносно ряду молодих держав.

З 70-х років ХХ століття для покриття дефіциту платіжного балансу використовуються СПЗ шляхом придбання конвертованою валюти. Країни обмінюють СПЗ через Фонд на необхідні іноземні валюти в межах квоти, погашаючи ними свою зовнішню заборгованість. Однак на частку країн, що розвиваються, припадає лише 1/4 сукупної емісії СПЗ. Ці кошти розподіляються між країнами автоматично в залежності від величини квоти, а не від стану платіжного балансу. Вимоги країн, що розвиваються, про збільшення емісії СПЗ та зміни порядку їх розподілу як форми допомоги тим, хто відчуває гостру нестачу валютних ресурсів, зустрічають опір з боку ряду розвинених держав.

Джерелом погашення пасивного сальдо платіжного балансу служить також іноземна допомога у формі субсидій, дарів, пільгових кредитів. Використовуючи залежність більшості країн, що розвиваються, від міжнародних кредитів, західні країни пов’язують приплив зовнішньої допомоги з політичними та економічними вимогами з боку міжнародних організацій, у першу чергу МВФ.

1. Принципи організації та зміст фінансів міжнародних корпорацій

В переважній більшості країн з ринковою економікою існує три основні форми організації бізнесу: індивідуальна власність; партнерство; корпорація. Індивідуальна власність як форма бізнесу охоплює найбільшу кількість підприємств, але корпоративна форма переважає за розмірами продажів, майна, прибутків і внеску до національного доходу держав. Проте, основною формою організації капіталу й виробництва в сучасній ринковій економіці є корпорація.

Корпорація – це підприємство, створене законом; воно володіє майном і бере на себе зобов’язання. Важливою рисою даної форми організації і ведення бізнесу є те, що корпорація існує незалежно від її власників (акціонерів). Відповідальність власників обмежена лише їх капіталовкладеннями.

Представники західної економічної науки підкреслюють, що фінанси корпорацій є основою розвитку системи підприємництва. Кваліфіковане управління фінансами на корпоративному рівні є життєвою необхідністю для економічного благополуччя не тільки окремої фірми, але й нації та світу в цілому. При цьому, з одного боку, фінанси постійно стимулюють і спонукають фірму до розвитку, а з іншого – ускладнюють її діяльність.

Стрімке зростання міжнародних корпорацій та їх закордонних підприємств, створення ними інтегрованих систем міжнародного виробництва, концентрація величезних фінансових ресурсів – перетворює корпорації на одних з ключових суб’єктів міжнародних фінансів. Оскільки, міжнародні корпорації, на відміну від національних компаній, стикаються з різноманітними умовами ведення бізнесу в різних країнах.

Для міжнародних корпорацій характерним є те, що фінансові і інвестиційні рішення формуються під впливом багатьох факторів, у тому числі й глобального характеру. Міжнародний характер транснаціональних фірм визначає додаткові ризики їх операцій. Разом з тим він зумовлює переваги таких фірм над національними компаніями у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів.

Однією з визначальних характеристик міжнародних корпорацій є їх здатність, на відміну від національних, пересувати гроші та прибутки між своїми філіалами з допомогою трансферних механізмів. Ці механізми охоплюють трансферні ціни на товари і послуги, що експортуються або імпортуються, внутріфрмові кредити, платежів дивідендів, прискорення або гальмування внутрікорпораційних платежів, плату за технології та гонорари. Все це суттєво впливає на формування структури прибутків та фондів усіх підрозділів міжнародної корпорації.

Сукупність усіх механізмів, за допомогою яких здійснюється внуріфірмовий рух фінансових потоків, називається фінансовою системою міжнародних корпорацій.

У широкому розумінні фінанси міжнародних корпорацій охоплюють не тільки внутріфірмові трансакції, а й усі зовнішні фінансові зв’язки та інструменти взаємодії із світовим фінансовим середовищем.

Основні функціональні завдання фінансової системи міжнародної корпорації полягають в наступному:

Ø максимізація консолідованого доходу, що залишається після сплати податків;

Ø мінімізація глобальних податкових платежів компанії;

Ø правильне позиціювання доходів фірми, потоків її готівки та наявних фінансових ресурсів.

Такі функціональні завдання деколи можуть не узгоджуватись між собою і суперечити один одному. В цьому разі стратегія міжнародної компанії має передбачати пріоритет певних фінансових орієнтирів. Зрозуміло, що основною метою функціонування фінансової системи в будь-якому випадку є максимізація консолідованого доходу, що залишається після сплати податків. Консолідований дохід компанії представляє собою прибутки всіх підрозділів її глобальної мережі, що виражені у валюті країни, де зареєстрована материнська компаніями міжнародної корпорації.

Принципи організації фінансів корпорацій тісно пов’язані з метою і задачами їх діяльності. Тому основними принципами організації фінансів корпорацій є:

Ø саморегулювання діяльності міжнародної корпорації;

Ø самоокупність і самофінансування;

Ø розподіл джерел формування обігових коштів на власні та запозичені;

Ø наявність фінансових ресурсів.

Принцип саморегулювання полягає в наданні корпораціям повної самостійності в прийнятті і реалізації рішень по виробничому і науковотехнічному розвитку виходячи з існуючих матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Корпорація безпосередньо планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку виходячи з попиту на продукцію та послуги, що випускаються. Основу оперативних і поточних планів складають договори, заключні з покупцями продукції та постачальниками матеріалів і сировини. Фінансові плани покликані забезпечувати грошовими ресурсами міроприємства, передбачені у виробничих планах, а також гарантувати інтереси бюджетної системи держави. Поповнення обігових коштів корпораціями здійснюється за рахунок власних фінансових ресурсів (чистого прибутку), а в разі необхідності – за рахунок кредитних і залучених ресурсів.

Принцип самоокупності передбачає, що засоби, вкладені в розвиток корпорації, будуть покриті за рахунок чистого прибутку і амортизації. Ці засоби покликані забезпечувати мінімум нормативної економічної ефективності власного капіталу корпорації. При самоокупності корпорації фінансують за рахунок власних джерел просте виробництво, сплачують податки. Реалізація даного принципу вимагає рентабельної роботи всіх корпоративних структур і ліквідацію збитків.

На відміну від самоокупності самофінансування передбачає не тільки рентабельну роботу, але формування на комерційній основі фінансових ресурсів, які забезпечують не тільки просте, але й розширене виробництво. Принцип самофінансування передбачає посилення матеріальної відповідальності корпорації за виконанням договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни.

Для реалізації принципу самофінансування необхідне збереження ряду умов:

Ø накопичення власного капіталу в обсягах, достатніх для покриття не тільки поточної, але й інвестиційної діяльності;

Ø вибір раціональних напрямів для вкладення капіталу;

Ø постійне оновлення основного капіталу;

Ø глибоке реагування на потреби товарного і фінансового ринків.

Реалізація даних принципів на практиці повинна здійснюватись при розробці фінансової політики і організації системи управління фінансами корпорацій. При цьому, слід враховувати:

Ø сферу діяльності корпорації і її структур;

Ø види діяльності;

Ø галузеву приналежність.

Дотримання вказаних принципів на практиці дозволить забезпечити фінансову стійкість, платоспроможність, дохідність і ділову активність кожної корпоративної структури, а також корпорації в цілому.

Розвиток міжнародних корпорацій напряму залежить від правильно організованої фінансової діяльності і в її межах кредитної та інвестиційної діяльності. Тому, важливим в даному напрямку є вироблення принципів фінансової, інвестиційної і кредитної стратегії, метою якої є:

Ø консолідація структурних підрозділів по відношенню до сплати податків;

Ø створення додаткових виробничих потужностей в результаті злиття підприємств;

Ø реалізація єдиної політики і здійснення контролю за дотриманням загальних інтересів корпорації;

Ø прискорення процесу диверсифікації;

Ø організація внутріфірмових інвестиційних потоків;

Ø централізація участі в капіталі інших підприємств.

Кредитна стратегія корпорації повинна бути спрямована на оптимізацію мобілізованих ресурсів за рахунок залучення капіталу шляхом випуску цінних паперів і роботи з ними, використання офшорних та вільно економічних зон, акумулювання коштів робітників в недержавних пенсійних фондах, страхових компаніях, а також в капіталі підприємств учасників.

Успішна фінансова діяльність міжнародної корпорації обумовлена як сучасними і правильними рішеннями керівництва материнської фірми в поточній роботі, так і в питаннях стратегії, яка повинна розроблятися на основі внутрішніх умов корпорації, але з врахуванням впливу світової фінансової системи.

Важливим в діяльності кожної міжнародної корпорації виступає процес оподаткування отриманого прибутку і відповідно доходів, які виплачуються учасникам корпорації. Податки за своєю сутністю є витратами, які корпорації зобов’язані нести. Проте, на практиці кожен суб’єкт господарювання намагається мінімізувати податкове навантаження, в даному випадку все залежить від правильного вибору юрисдикцій розміщення фірм консолідованої міжнародної групи.

Слід відмітити, що кожна держава намагається залучити іноземні інвестиції в свою економіку, оскільки, рух капіталу є важливим фактором, який визначає стан економіки. Якщо ввезення капіталу перевищує його вивезення (в тому числі надходження кредитних ресурсів), то такий фактор сприяє зростанню капітальних вкладень в національну економіку, оновленню і підвищенню обсягів виробництва, росту зайнятості, диверсифікації ризиків за рахунок їх часткового перекладання на іноземного інвестора. Для забезпечення ввезення іноземних інвестицій потрібно створювати сприятливі умови за рахунок лібералізації податкового законодавства і відповідного інституційного середовища.

В світовій економіці вже склалась стійка спеціалізація країн, які можуть бути рекомендовані в якості країн з найбільш ліберальним податковим законодавством як для ведення ЗЕД так і здійснення іноземних інвестицій. В таких країнах створюються спеціальні податкові юрисдикції зі сприятливим податковим режимом. Проте, не слід забувати, що не кожна така податкова юрисдикція може бути універсальним місцем розміщення абсолютно всіх компаній транснаціональної групи, і при створенні внутріфірмової структури відповідні фірми приходиться створювати в різних державах.

З позиції організації ефективності управління фінансами міжнародних корпорацій важливим фактором виступає ефективне розміщення як материнської компанії так і головних холдингових компаній транснаціональної групи з податкової точки зору. Тому в процесі управління як фінансовими потоками слід ефективно будувати міжнародне податкове планування материнській компанії, що в подальшому дозволить мінімізувати втрати від надлишкового оподаткування прибутків корпорацій.

Читайте також:

1. Види і напрямки організаційних перетворень міжнародних корпорацій
2. ВИТРАТИ КОРПОРАЦІЙ НА ПРОСУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ
3. Державні фінанси
4. Державні фінанси та їх розвиток
5. Дивідендна політика корпорацій
6. Для транснаціональних корпорацій прямі іноземні інвестиції є найкращим способом управління і контролю за своєю діяльністю за кордоном.
7. ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНИХ КОРПОРАЦІЙ
8. Екологічна звітність міжнародних корпорацій
9. Економічне середовище міжнародних корпорацій
10. Економічний розвиток України на рубежі ХIХ-ХХ століть: промисловий переворот, індустріалізація, аграрні реформи, торгівля, фінанси і кредит
11. Економічний розвиток України на рубежі ХIХ-ХХ століть: промисловий переворот, індустріалізація, аграрні реформи, торгівля, фінанси і кредит
12. Експортні операції міжнародних корпорацій

Переглядів: 728