• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кримінальних справ

1. Поняття підтримання державного обвинувачення як виду діяльності прокурора.

2. Участь прокурора у судовому слідстві.

3. Участь прокурора у судових дебатах.

4. Відмова прокурора від обвинувачення та її правові наслідки.

5. Участь прокурора у стадіях щодо перевірки вироків, ухвал і постанов суду.

1. Поняття підтримання державного обвинувачення як виду діяльності прокурора. Обвинувачення - одне з найдавніших і найбільш значних процесуальних явищ. Питання обвинувачення взагалі і державного обвинувачення, зокрема, завжди перебувають у центрі уваги юристів-теоретиків і практиків. Поняття і суть обвинувачення в юридичній літературі висвітлено недостатньо, підходи науковців до його розуміння різні. Не зупиняючись на аналізі наявних у спеціальній літературі підходів щодо цього питання, узагальнивши їх, можна стверджувати, що більшість науковців і практиків під обвинуваченням розуміють:

1. Опис у процесуальних документах злочинної дії чи бездіяльності, інкримінованої конкретній особі.

2. Процесуальну діяльність уповноважених законом органів та осіб, спрямовану на викриття винного у вчиненні злочину і його засудження.

Саме ця діяльність, становлячи основу кримінального процесу, і реалізується прокурором на судових стадіях провадження у кримінальних справах.

За своїм процесуальним статусом прокурор, що бере участь у судовому розгляді кримінальної справи, виступає стороною. У відповідності із Законом України „Про прокуратуру”, беручи участь в судовому розгляді кримінальних справ, прокурор підтримує державне обвинувачення. Іншою стороною в процесі виступає захист. За рівності процесуальних прав сторін, прокурор, виступаючи представником держави, підтримуючи від імені держави обвинувачення, принципово відрізняється від сторони захисту не тільки щодо інтересів, котрі він представляє, що закономірно, але й за іншими параметрами:

1. Прокурор є самостійним у визначенні своєї позиції щодо всіх питань, які вирішуються в ході судового розгляду. Він не обмежений результатом обвинувального висновку. Для нього не дійсні жодні вказівки з цих питань з боку його керівництва - безпосереднього чи вищестоящого. Процесуальна самостійність (незалежність) прокурора у суді - один із найважливіших принципів, котрий підлягає обов'язковому дотриманню. Для прокурора основне значення має оцінка обставин справи, доказів, досліджених у судовому засіданні.

2. Прокурор зобов'язаний відмовитись від обвинувачення, коли під час розгляду справи він дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного.

3. Прокурор зобов'язаний реагувати на всі порушення закону, допущені у ході судового розгляду справи, хоч би від кого вони виходили.

4. Прокурор у своїх діях в суді відштовхується в першу чергу від інтересів законності, точного виконання вимог закону.

5. Прокурор зобов'язаний бути об'єктивним і неупередженим. Він повинен враховувати всі можливі судові версії. Для прокурора однаково є важливим як засудження обвинуваченого, в разі доведення його вини, так і виправдання невинної особи, коли відсутні підстави для обвинувального вироку.

6. Адвокат не може бути захисником двох і більше обвинувачених, якщо інтереси одного суперечать інтересам іншого. Для участі прокурора ця обставина не відіграє жодного значення.

Виступаючи самостійним суб'єктом кримінального процесу, обумовлюючи свою позицію в суді виключно на основі закону та внутрішнього переконання, прокурор, у той же час, зобов'язаний дотримуватись встановленого порядку судового засідання. Прокурор зобов'язаний з'явитись у суд у призначений час. Факти неявки без поважних причин доводяться до відома вищестоящого прокурора. Прокурор у ході судового засідання зобов'язаний точно слідувати всім законним розпорядженням і запитам суду.

Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою, крім випадків: 1) коли розглядаються справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 27 КПК; 2) коли він відмовиться від підтримання державного обвинувачення.

Повноваження державного обвинувача реалізуються у відповідних формах його участі у судовому розгляді. Назвемо основні із них.

Висновок прокурора - одна із основних форм участі прокурора у розгляді судом кримінальних справ. За формулою закону висновком є озвучена в судовому засіданні у випадках визначених законом позиція прокурора, щодо тих чи інших питань провадження у справі. Зокрема ця форма реалізується:

1) під час попереднього розгляду справи, коли прокурор у своїй доповіді робить висновок щодо можливості призначення справи до судового розгляду;

2) у підготовчій частині судового засідання, коли прокурор робить висновок щодо можливості початку судового розгляду за відсутності певних його учасників (потерпілого, цивільного позивача, відповідача та їх представників), а також свідків, експерта або спеціаліста;

3) коли прокурор озвучує свою позицію щодо заявлених як на підготовчій, так і на інших стадіях судового розгляду справи клопотань щодо: а) виклику нових свідків і експертів; б) витребування і приєднання до справи нових доказів; в) видалення із судової зали свідків до завершення судового слідства;

4) коли у судовому засіданні з'ясовуються питання до експерта для доручення йому проведення відповідної експертизи;

5) перед прийняттям судом (суддею) рішення щодо видалення із судової зали неповнолітнього підсудного;

6) коли виникає питання про повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства і ця неповнота та неправильність не можуть бути усунуті в судовому засіданні тощо.

Висновок прокурора - мотивована, із посиланням на відповідний закон, відповідь прокурора на поставлене судом запитання; це - єдино правильний, як на думку прокурора, варіант рішення. Проте, висновок прокурора не має обов'язкової сили.

Клопотання прокурора - прохання прокурора про доповнення доказової бази, на основі якої суду потрібно буде прийняти правильне рішення у справі. Прокурор має право заявити клопотання про: повернення справи на додаткове розслідування із стадії судового розгляду у випадках, коли під час порушення кримінальної справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, а також у разі, коли виникне потреба змінити обвинувачення в суді, а така зміна не допускається, оскільки цим будуть порушені правила про підсудність чи обов'язковість проведення досудового слідства (ч. 2 ст. 277 КПК); виклик нових свідків; витребування речових доказів; долучення до справи документів; виклик до суду експертів і спеціалістів, які раніше не фігурували у справі; доповнення судового слідства перед оголошенням головуючого про його завершення; вирішення питання щодо нового обвинувачення підсудному, коли дані судового слідства вказують, що він вчинив ще й інший злочин, за яким обвинувачення не було йому пред'явлено; вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи, коли судовим слідством встановлено, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності тощо.

Постанова прокурора - процесуальний акт у вигляді рішення, складений із додержанням вимог статті 130 КПК, яким прокурор:

1) під час судового розгляду до закінчення судового слідства має право змінити пред'явлене особі обвинувачення (ст. 277 КПК). У цій постанові прокурор формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Постанову оголошує прокурор і вручає її копії підсудному, його захиснику і законному представнику, потерпілому, позивачу, відповідачу і їх представникам. Постанова долучається до справи;

2) дійшовши, в результаті судового розгляду, до переконання, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення, відмовляється від нього із викладом мотивів свого рішення.

Пропозиція висловлюється прокурором щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження (ст. 299 КПК).

2. Участь прокурора у судовому слідстві. Найважливішою частиною розгляду кримінальних справ є судове слідство. Тут не тільки перевіряється обґрунтованість обвинувачення, пред'явленого підсудному, і ретельно досліджуються всі докази у справі, одночасно це нове, самостійне дослідження доказів, і тому суд як зі своєї ініціативи, так, головно, за клопотаннями учасників судового розгляду, має право витребувати нові докази, що підтверджують висновки досудового слідства, спростовують їх чи істотно доповнюють.

Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор, шляхом активної участі у перевірці і дослідженні доказів, повинен довести суду наявність усіх тих обставин, які відповідно до закону підлягають доказуванню, а також всі ті дані, що зазначені в обвинувальному висновку.

Допомагаючи суду встановити істину, прокурор повинен також проявляти ініціативу й наполегливість у виявленні та поданні нових доказів, які мають істотне значення для встановлення обставин справи, а також причин і умов, що сприяють вчиненню злочину. Він повинен принципово й рішуче реагувати на будь-яку спробу зацікавлених у результаті справи осіб ввести суд в оману чи відступити від вимог закону, який регламентує порядок дослідження доказів.

Судове слідство починається з читання обвинувального висновку, в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, - з оголошення скарги потерпілого. Якщо в справі заявлено цивільний позов, оголошується також позовна заява. Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін - тільки резолютивну частину обвинувального висновку, скарг потерпілий чи його представник, позовну заяву - цивільний позивач чи його представник. Після визначення, чи зрозуміле підсудному (підсудним) обвинувачення і чи визнає він себе винним, з'ясовується порядок доказів у справі.

Враховуючи те, що встановлення істини у справі багато в чому залежить від обраного судом порядку дослідження доказів, а послідовність проведення судового слідства законом не регламентовано, дуже важливо, щоб державний обвинувач, виходячи із особливостей конкретної справи, виступив із заздалегідь розробленими, добре продуманими й аргументованими пропозиціями щодо визначення судом обсягу та порядку дослідження доказів у судовому засіданні. У статті 229 КПК не зазначено, в якій послідовності заслуховуються думки учасників судового розгляду про черговість дослідження доказів. Однак практика вже давно і, як видається, правильно вирішила це питання, скориставшись аналогією зі статтями 296, 300 і 303 КПК - першим висловлює свою думку прокурор, за ним - потерпілий, цивільний позивач чи його представник, підсудний і його захисник.

Прокурор повинен вживати заходів, щоб належним чином були оглянуті всі наявні у справі докази і документи, звертати особливу увагу на ті з них, які мають істотне значення для вирішення справи.

3. Участь прокурора у судових дебатах. Підсумком усієї роботи прокурора у справі є промова в судових дебатах.

При підготовки промови в основному фіксуються: а) найбільш важливі тези, висновки, що ґрунтуються на аналізі досліджених судом доказів; б) робиться виклад характеристики доказів; в) формулюється суть пропозицій з тих чи інших питань, вирішення котрих прокурор зобов'язаний висвітлити у своїй промові тощо.

Якогось стереотипу у побудові обвинувальної промови не існує, і не може існувати. Прокурор безпосередньо, виходячи з конкретних матеріалів справи, обравши індивідуальний підхід до висвітлення обставин вчиненого злочину і доказів вини підсудного, визначає її структуру та зміст. Прокурорська практика показує, що промова прокурора - державного обвинувача - складається умовно із трьох частин:

- у першій (вступній) частині міститься характеристика справи та обставин вчиненого злочину; наводяться дані про те, ким, коли і що було вчинено;

- друга частина містить аналіз доказів, що викривають підсудного у вчиненні інкримінованого йому діяння, його правову оцінку (кваліфікацію діяння згідно КК). Так само наводиться характеристика особи підсудного, зазначаються обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, дається аналіз причин та умов, які сприяли вчиненню злочину і вносяться пропозиції щодо їх усунення тощо;

- у третій (заключній) частині прокурор висловлює свою думку щодо: а) міри покарання, яка повинно бути призначена підсудному; б) виду виправної установи із відповідним режимом утримання підсудному за умови, що прокурор просить обрати покарання, пов'язане із позбавленням волі; в) розміру відшкодування заподіяної шкоди; г) порядку і способу задоволення цивільного позову (коли такий було заявлено); д) долі речових доказів тощо.

Формула обвинувачення викладається чітко і зрозуміло, що дає змогу правильно визначити кваліфікацію злочину.

Усі доведені факти обов'язково логічно пов'язуються з юридичною оцінкою злочинних дій підсудного. Так чи інакше, під час викладу фактичної сторони справи у своїй промові прокурору доцільно:

1) зазначити головні і характерні риси фактичної сторони злочину, подати свою концепцію справи, а не повторювати повністю описову частину обвинувального висновку;

2) викласти завдання, які ставить перед собою державний обвинувач у розділі, присвяченому дослідженню доказів;

3) вводячи слухачів цією частиною промови у курс фактичних подій, готувати їх до аналізу результатів дослідження судом доказів.

Зрозуміло, що центром обвинувальної промови є аналіз та оцінка зібраних у справі і досліджених у суді доказів.

Прокурор має право підтримувати обвинувачення тільки за умови, якщо в результаті судового розгляду переконається, що докази зібрано у передбаченому законом порядку, і вони підтверджують пред'явлене підсудному обвинувачення (інакше він повинен відмовитись від обвинувачення, як цього вимагає ст. 36 Закону і ст. 264 КПК). Ось чому перед промовою прокурор має чітко і конкретно уявляти, що він доводитиме у справі, і бути глибоко переконаним в істинності того, що збирається доводити. Але внутрішня переконаність прокурора лише одна з важливих передумов кваліфікованої підтримки державного обвинувачення. Перед ним постає також завдання довести суду й аудиторії правильність своїх висновків. Тому доказування у промові прокурора зводиться головно до переконання суду в істинності його висновків. У цій частині промови прокурор повинен:

1) оцінити докази, зібрані у справі, як окремо, так і в сукупності, визначити, які докази і чому заслуговують довіри, а які ні;

2) дійти певного висновку про те, що саме встановлено у справі, вказавши, якими доказами підтверджуються встановлені обставини і, що слід вилучити з обвинувачення як недоведене. Зробивши аналіз доказів, прокурор у своїй промові переходить до юридичної оцінки вчиненого (кваліфікації злочину). Коли має місце спірна кваліфікація, іноді доцільно навести теоретичні виклади висновків прокурора, а також дані судової практики.

У промові прокурор повинен чітко назвати кожну обтяжуючу покарання обставину, передбачену ст. 67 КК, для того, щоб її було враховано під час призначення покарання. До речі, ці обставини повинні бути попередньо зафіксовані і в обвинувальному висновку, оскільки вони, як і кваліфікуючі обставини, є елементом обвинувачення, проти якого обвинувачений має право захищатись. Стаття 66 КК перелічує обставини, які пом'якшують покарання винного за вчинення злочину. Щоб зберегти об'єктивність, правильно з урахуванням принципу індивідуалізації запропонувати те покарання, на яке підсудний заслуговує, прокурор повинен вказати і такі обставини.

Згідно зі статтями 35 і 36 Закону України „Про прокуратуру” прокурор є учасником судового розгляду і користується рівними з іншими учасниками правами; висловлюючи міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному, керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів. У пропозиції прокурора про вид та міру покарання від імені держави виявляється оцінка дій підсудного. Прокурор повинен точно висловити своє бачення про вид і конкретну міру основного і додаткового покарання за вчинений злочин і за їх сукупністю, а за наявністю сукупності вироків - і за такою сукупністю.

Якщо є підстави для звільнення підсудного від покарання, прокурор зобов'язаний заявити про це та обґрунтувати свою позицію, яка ґрунтується на логіці та вимогах закону (ст. 264 КПК).

Виявлення і усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину - прямий обов'язок органів дізнання, слідства, прокурора та суду, який випливає з вимог ст. 23 КПК. Висновок прокурора про такі причини та умови мають ґрунтуватися на глибокому і всебічному аналізі виявлених у судовому засіданні обставин. Щоб одержати дані про ці обставини, прокурор використовує всі передбачені законом джерела доказів.

По складним справам бажано закінчувати промову прокурора висновком. Висновок - це факультативний елемент обвинувальної промови. Висновок прокурора має містити підсумки судового процесу, в ньому може йтися про складність дослідження істини у справі, впевненість, що справедливий вирок сприятиме зміцненню правопорядку.

Факультативною формою участі прокурора у судових дебатах виступає репліка прокурора.

Репліка прокурора - це повторний, передбачений ч. 5 ст. 318 КПК, виступ прокурора у судових дебатах, щодо певних обставин із дебатних промов інших учасників цієї стадії розгляду справи (захисника, підсудного, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників). Прокурор повинен повною мірою усвідомлювати своє особливе становище. На репліки його можуть спонукати тільки екстраординарні обставини, котрі він був не в змозі, і за усіма критеріями не повинен був передбачити.

4. Відмова прокурора від обвинувачення та її правові наслідки.Складною проблемою інституту підтримання державного обвинувачення у суді є питання відмови прокурора від обвинувачення.

Варто зазначити, що прокурор повинен виголосити обвинувальну промову лише в тому разі, якщо в результаті судового розгляду справи він повністю переконається у винності підсудного. Інакше, згідно ст. 264 КПК і ст. 36 Закону він повинен відмовитися від обвинувачення, пояснивши суду в своїй постанові, чому він вважає пред'явлене підсудному обвинувачення необґрунтованим (тобто таким, що не підтвердилось судовим слідством). Відмова від державного обвинувачення, за наявності для цього достатніх і законних підстав, не тільки право, а й обов'язок прокурора.

Відмова прокурора від державного обвинувачення - це заява прокурора, звернена у вигляді постанови до суду, в якій він повністю або частково заперечує обґрунтованість обвинувачення і мотивує неможливість його підтримання щодо підсудного, фактично припиняючи, в цілому чи в якійсь частині, продовження обвинувальної діяльності проти даної особи. Залежно від обсягу діяльності, що становить зміст відмови від державного обвинувачення та від осіб, щодо яких прокурор здійснює функцію обвинувачення можна виділити два різновиди такої відмови повну і часткову.

При повній відмові прокурор повністю відмовляється від обвинувачення. Часткова відмова від обвинувачення - це пропозиція закрити справу або виправдати особу за однією чи кількома статтями КК, залишивши обвинувачення в інших злочинах.

Відмова прокурора від обвинувачення можлива і необхідна за умови зникнення у нього твердої переконаності та впевненості в тому, що підсудний винен. Сумніви ж можуть бути мотивом для відмови від обвинувачення лише за умови, якщо прокурор використав усі передбачені законом засоби, щоб їх усунути: потрібен ретельний аналіз кожного доказу окремо і всіх доказів у сукупності; з особливою увагою мають бути вивчені нові докази; встановлені причини, чому нові докази не потрапили в поле зору слідчого; перед тим, як заявити постанову про відмову від обвинувачення, прокурор повинен чітко уявити собі, яких конкретно змін зазнало обвинувачення в суді, тобто стосуються ці зміни тільки формулювання і юридичної кваліфікації інкримінованого підсудному діяння, чи вони підривають самі фактичні підстави і правову суть обвинувачення, роблять його безпідставним.

Виходячи з предмета судової промови в таких справах, мабуть, варто запропонувати таку структуру промови:

1) викладення фактичних обставин справи, як вони були встановлені досудовим слідством;

2) заява про непідтвердження обвинувачення в суді - про відмову від обвинувачення;

3) аналіз та оцінка доказів досудового і судового слідства;

4) юридичні і фактичні підстави відмови від державного обвинувачення;

5) причини та умови необґрунтованого притягнення особи як обвинуваченого, пропозиції щодо їх усунення;

6) пропозиції, що стосуються поновлення порушених прав підсудного;

7) пропозиції про подальшу долю справи.

5. Участь прокурора у стадіях щодо перевірки вироків, ухвал і постанов суду.Правова система кожної держави передбачає інститути, судові інстанції, які гарантують виправлення помилок, що були допущені судом внаслідок: неправильного застосування чи тлумачення закону; використання недоброякісних або недостатніх доказів; неповного чи однобічного з'ясування всіх обставин справи; необ'єктивної оцінки доказів тощо; істотного порушення кримінально-процесуального закону тощо. Такою гарантією є оскарження судових рішень та їх новий розгляд чи перегляд вищестоящими судовими інстанціями. З цією метою в Україні діють:

1. Апеляційний розгляд справ.

2. Касаційний розгляд справ.

3. Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 КПК прокурор зобов'язаний на всіх стадіях кримінального судочинства вживати передбачених законом заходів для усунення порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. Це стосується як стадій порушення справи, дізнання, розслідування і судового розгляду, так і апеляційного, касаційного провадження та перегляду судових рішень в порядку виключного провадження. У ст. 348 КПК та ст. 37 Закону передбачено право прокурора подати апеляцію на рішення суду, яке не набрало законної сили (ст. 347 КПК), а саме:

1) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;

2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами;

3) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;

4) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;

5) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КПК.

Право на апеляцію мають прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, - у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції. Окрім цього, ст. 40 Закону передбачає право, згідно з яким апеляційне подання на вирок, ухвалу і постанову суду може бути доповнене або замінене прокурором, який його вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.

У разі незгоди прокурора з рішенням прийнятим апеляційним судом він має право на касаційне їх оскарження, шляхом внесення відповідного подання в порядку, визначеному главою 31 КПК.

Згідно Закону (ст. 383 КПК) у касаційному порядку можуть бути перевірені: вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку;

3) вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов. Касаційне подання на судові рішення, зазначені у пунктах 1, 2 (ч. 1 ст. 383 КПК), має право зробити прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

Касаційне подання на судові рішення, зазначені у пункті 3 (ч. 2 ст. 383 КПК), має право внести прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень, незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

Закон не встановлює якихось вимог до форми та змісту касаційного подання, однак воно має бути складене за прийнятою у прокурорській практиці формою, обґрунтоване доказами, містити чіткі формулювання порушень закону, допущених провадженням у справі та засобів їх усунення. Зокрема: у вступній частині прокурор має зазначити правильне найменування касаційної інстанції, якій адресовано подання, місце роботи та свою посаду, а якщо подання вносить помічник прокурора, прокурор відділу чи управління, то й ту обставину, що він брав участь у розгляді справи як обвинувач. У вступній частині прокурор коротко викладає дані про те, ким, коли, хто, за що, за яким кримінальним законом і до якого покарання засуджений чи виправданий; в описовій частині коротко дається аналіз вироку та наводяться касаційні доводи із зазначенням конкретних підстав для зміни чи скасування вироку; у заключній частині викладається прохання про скасування вироку, постанови чи ухвали і закриття справи; скасування вироку, постанови чи ухвали і направлення справи на нове розслідування або новий судовий чи апеляційний розгляд; про зміну вироку, постанови чи ухвали.

За чинним КПК касаційні подання на судові рішення, зазначені пунктами 1, 2 (ч.1 ст.383 КПК), можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються.

Касаційні подання на судові рішення, зазначені у пункті 3 (ч. 2 ст. 383 КПК), можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

Прокурор має право ознайомитися у суді з матеріалами справи та скаргами, поданими у справі.

У разі пропуску строку на внесення касаційного подання з поважних причин прокурор у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 386 та ст. 353 КПК може клопотати перед судом, який ухвалив вирок, про відновлення пропущеного строку і може взяти участь у судовому засіданні, в якому має вирішуватися питання про відновлення строку.

На ухвалу суду чи постанову судді про відмову у відновленні пропущеного строку прокурор може внести подання до суду апеляційної інстанції.

Згідно ст. 390 КПК та ст. 40 Закону касаційне подання на вирок, ухвалу і постанову суду може бути доповнено або змінено прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.

До подання можуть бути додані нові матеріали (довідки, характеристики, документи про нагороди, інвалідність, платіжні документи тощо), яких не було у справі, якщо ці матеріали можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку.

У ході розгляду справи в касаційній інстанції прокурор, як і в суді першої та другої інстанції, повинен сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи і ухваленню законного й обґрунтованого рішення.

Прокурор, який бере участь у справі, спочатку обґрунтовує подання, якщо справа розглядається за касаційним поданням, а після пояснень інших учасників процесу висловлює думку щодо законності і обґрунтованості вироку.

Якщо ж справа переглядається за касаційними скаргами, прокурор висловлює лише свою думку з приводу вироку суду. Прокурор має обґрунтувати свої міркування доказами та посиланнями на відповідні законодавчі акти.

За чинним законодавством, помилка, допущена судом першої інстанції під час вирішення справи і не виправлена апеляційною та касаційною інстанціями, або ж ними допущена, має бути виправлена переглядом судових рішень в порядку виключного провадження.

Згідно ст. 400-4 підставами для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження є: нововиявлені обставини; неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Нововиявленими обставинами визнаються: фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок; зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під час провадження у справі; всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні судового рішення і які самі собою або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного.

Фальсифікація доказів, завідомо неправильний переклад, заві-домо неправдиві показання свідка, потерпілого, завідомо неправильний висновок і пояснення судового експерта, зловживання прокурорів, дізнавачів, слідчих і суддів є підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження лише в тому разі, коли вони встановлені вироком, що набрав законної сили, а при неможливості постановлення вироку - матеріалами розслідування.

Згідно ст. 400-7 КПК подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають право приносити Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області).

Подання з підстав, зазначених пунктом 2 ст. 400-7 КПК прокурори приносити не вправі, оскільки це в компетенції тільки суддів касаційного суду в кількості не менше п'яти осіб. Разом з тим, у відповідності з ч.2 ст. 400-9 КПК клопотання до суддів касаційного суду про перегляд судового рішення з підстав, зазначених пунктом 2 ст. 400-7 КПК, має право подавати прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах своїх повноважень - незалежно від їх участі в розгляді справи судом.

Перегляд виправдального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи за нововиявленими обставинами допускається лише протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і не пізніше одного року з дня виявлення нових обставин. Днем виявлення нових обставин є день набрання законної сили вироком суду щодо свідка, потерпілого, судового експерта, перекладача у зв'язку з дачею ними завідомо неправдивих показань, завідомо неправильного висновку, пояснень чи перекладу, щодо прокурора, дізнавача, слідчого, судді у зв'язку з допущеними ними зловживаннями, а також щодо інших осіб у зв'язку з фальсифікацією ними доказів, а при неможливості постановлення вироку - день складення прокурором, за матеріалами розслідування, висновку про наявність нововиявлених обставин. Днем виявлення нових обставин у вигляді дій певних осіб, які не підпадають під ознаки злочинів, а також інших обставин є день складання прокурором висновку про підтвердження таких обставин матеріалами розслідування.

За наявності доказів, які підтверджують, що особа вчинила більш тяжкий злочин, ніж той, за який вона була засуджена, справа може бути відновлена у зв'язку з нововиявленими обставинами тільки протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин.

За наявності доказів, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого злочину, відновлення справи за нововиявленими обставинами строком не обмежено. Перегляд судових рішень з підстав, передбачених у пункті 2 частини першої статті 400-4 КПК, строком не обмежується. Відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.

Закон (ст. 400-8 КПК) регламентує дії прокурора щодо відновлення справи у зв'язку з нововиявленими обставинами:

1) заяви про перегляд справи зацікавлені особи, підприємства, установи, організації і посадові особи подають прокуророві. З метою перевірки заяви прокурор вправі витребувати справу із суду;

2) прокурор у всіх випадках, коли йому стануть відомі нові обставини в справі, зобов'язаний особисто або через органи дізнання чи слідчих провести необхідне розслідування цих обставин;

3) про призначення розслідування нововиявлених обставин виноситься постанова, і розслідування провадиться за загальними правилами досудового розслідування;

4) закінчивши розслідування нововиявлених обставин районний, міський прокурор за наявності підстав для відновлення справи скеровує її, разом з матеріалами розслідування або вироком, що набрав законної сили, яким винні у зловживанні або фальсифікації доказів у справі уже засуджені, і своїм висновком відповідно прокуророві Автономної Республіки Крим, прокуророві області, прокуророві міст Києва чи Севастополя, військовому прокурору (на правах області), який і вирішує питання про принесення подання до апеляційного суду;

5) справи, в яких вирок винесено апеляційним судом, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурори області та до них прирівняні направляють Генеральному прокурору України, який вирішує питання про принесення подання до касаційного суду;

6) коли прокурор не вбачає підстав для перегляду справи у зв'язку з нововиявленими обставинами, він відмовляє в цьому своєю вмотивованою постановою, про що повідомляє осіб та підприємства, установи, організації, які подали заяви. Ця постанова прокурора може бути оскаржена вищестоячому прокуророві.

Подання прокурора про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами розглядається апеляційним чи касаційним судом за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку.

Попередній розгляд справи в апеляційному чи касаційному порядку не перешкоджає її розгляду в тій же судовій інстанції в порядку відновлення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Подання суддів про судовий розгляд клопотання прокурора щодо перегляду судового рішення з підстав у пункті 2 ст. 400-4 КПК, розглядається на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених законом на розгляд кримінальних справ за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку. Спільне засідання судових палат є правомочним при наявності не менше двох третин складу кожної з палат. Головує на засіданні голова судової колегії в кримінальних справах чи інший суддя. Ухвала спільного засідання приймається більшістю голосів відкритим голосуванням.

Читайте також:

1. А.А.Налчаджан виділяє: образ тіла (тілесне Я), наявне Я (справжнє-Я), динамічне-Я, фактичне-Я, ймовірне-Я, ідеалізоване-Я, уявне-Я та інші.
2. Адміністративні справи, пов'язані із реалізацією вибор­чих прав (ст.ст. 172, 173, 174, 175, 176).
3. Аналіз фактичних обставин справи.
4. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
5. Апеляційний розгляд справи у судовому засіданні
6. АРХІВНА СПРАВА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ, НА БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ У 1920-1930-Х РР.
7. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни
8. АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
9. База справляння збору
10. В ході своєї роботи бухгалтер має справу з різними документами.
11. Василь Земляк (1923-1977) - Справжнє ім’я – Вацлав Вацик
12. Взаємодія органів публічної влади з органами внутрішніх справ

Переглядів: 1026