Дослідження Світового океану в різні епохи.

Водні простори, які для наших далеких предків були нездоланною перешкодою, названо Океаном за ім'ям грізного бога давньогрецької міфології, володаря водної стихії.

Розвиток географічних знань про океан тісно пов'язаний з вивченням суходолу, оскільки разом із узбережжям відкривались нові акваторії. В історії вивчення Світового океану вирізняють три періоди: нагромадження знань, зародження географії океану як науки та її становлення.

Океан відігравав велику роль у розвитку античних цивілізацій, адже всі міста розташовувались на узбережжях Середземного і Чорного морів. Моря служили шляхами, з морем були пов'язані торгівля та війни. Фінікійці, карфагеняни за три тисячоліття до нашої ери плавали вздовж берегів Західної та Східної Африки. Єгиптянам, грекам, китайцям та іншим давнім народам були відомі такі явища природи, як припливи, течії.

Давньогрецькі вчені Гекатей (VI ст. до н. є.), Геродот (V ст. до н. є.), Піфей (IV ст. до н. є.), Дікеарх (IV ст. до н. є.) у своїх працях наводили відомості про природу Середземного та Чорного морів. Арістотель у IV ст. до н. є. висловив думку про неподільність океану, який у середніх широтах являє собою неперервну смугу води. Отже, між берегами Індії та Іспанії знаходиться лише один океан. Цей висновок якраз і врахував X. Колумб, коли запропонував проект пошуків західного морського шляху з Європи в Індію. Історія дослідження океанів.

У І ст. н. є. давньогрецький географ та історик Страбон вважав, що поверхня Землі в минулому змінювалась, що на місці теперішніх материків колись були моря і, навпаки, що океан ніде не переривається. Римський учений Сенека створив учення про баланс вологи на планеті, завдяки якому випарування з поверхні океану компенсується опадами на неї та стоком води з суходолу. В такий спосіб створюється стабільна солоність вод Світового океану.

У V— XV ст. значних досягнень домоглися вчені Арабського Сходу у вивченні узбереж Середземного моря, Індійського та Атлантичного океанів. Нормани відкрили Гренландію, Лабрадор та береги Північно-Східної Америки. На перших картах-порту-ланах (XIV ст.) досить точно відображено обриси берегів.

Поступово на картах уточнювалися обриси берегів Індійського океану.

Розквіт океанографії характерний для кінця XV — початку XVI ст. У 1488 р. португальці обігнули Африку, а її південну точку назвали мисом Бур. Але король Португалії перейменував його на мис Доброї Надії, сподіваючись дістатися звідси до Індії.

У серпні 1492 р. на пошуки цієї країни вирушила експедиція X. Колумба. Вона відкрила Північну Пасатну течію, Саргасове море, вперше виявила магнітне схилення. Через три місяці було відкрито один із Багамських островів. Відвідавши Кубу, Гаїті та інші острови, Колумб повернув назад із повідомленням про відкриття «Західної Індії».

На початку 1497 р. з англійського міста Брістоля вирушила експедиція Дж. Кабота. Вона дійшла до берегів Ньюфаундленду і Лабрадору, виявила холодну Лабрадорську течію. Повертався мореплавець з упевненістю, що відкрив «царство великого хана», тобто Китай.

Перша навколосвітня подорож Ф. Магеллана у 1519— 1522 рр. остаточно довела кулястість Землі та єдність Світового океану, що сприяло також установленню співвідношення води й суходолу.

За 25 років від плавання Васко да Гами до подорожі Ф. Магеллана було відкрито більш як половину земної поверхні та встановлено, що вода переважає над суходолом. У праці Вареніуса «Генеральна географія» узагальнено результати досліджень.

Отже, на першому етапі стали відомими значні частини материків, узбереж Атлантичного, Індійського і Тихого океанів. Античні вчені розвивали вчення про Землю як планету, про її розміри, про розподіл води й суходолу та єдність Світового океану.

XVI—XVIІ ст. численні експедиції охопили різні куточки Світового океану. Голландський мореплавець А. Тасман вперше обігнув Австралію з півдня і відкрив береги Нової Зеландії та водні простори між Австралією та Новою Зеландією. Після відкриття X. Колумба до островів та узбережжя Центральної Америки ринули численні експедиції.Великобританія та Голландія, зацікавлені у вигідній заморській торгівлі, шукали шляхи до Індії й Китаю вздовж північних берегів Європи, Азії та Північної Америки. Зусиллями декількох англійських мореплавців було з'ясовано загальні риси острівної частини Північної Америки.

Російські землепрохідці дійшли до берегів Північного Льодовитого і Тихого океанів. У 1648 р. козак С. Дежньов уперше досяг східних берегів Америки і довів наявність протоки між нею та Азією. Проте ці відкриття було забуто. Згодом протоку заново відкрив В. Беринг, і її назвали його іменем.

Отже, до середини XVII ст. було завершено відкриття акваторії Атлантичного океану і тривало відкриття Індійського й Тихого океанів.

Період XVII—XIX ст.— це не лише завершення територіальних відкриттів, а й час перших великих узагальнень та організації спеціальних наукових експедицій, становлення нових методів досліджень.

У 1768—1779 рр. Дж. Кук у трьох експедиціях дослідив Тихий океан від берегів Антарктиди до Чукотського моря. Крім того, ще понад 60 морських експедицій, з них 25 навколосвітніх, борознили морські простори і здобували нові відомості про землі, про фізичні властивості вод океанів, про їхній рух. Серед навколосвітніх експедицій цього періоду, що їх здійснили російські моряки, найважливішими були І. Крузенштерна і Ю. Лисянського (1803—1805 рр.), Ф. Беллінсгаузена і М. Лаза-рева (1819—1821 рр.), О. Коцебу (1823—1826 рр.). З кораблів проводилися глибоководні океанологічні спостереження, визначалися течії, температура води й коливання її рівнів, фізико-хімічні властивості антарктичних вод і криги.

Першою науковою працею, присвяченою безпосередньо океанові, була «Фізична історія моря» італійського вченого Марсільї, видана 1725 р. В ній ішлося про будову осадків дна океану, його рельєф, густину та інші властивості морської води, склад її солей.

Значний внесок у розвиток океанографії зробив М. Ломоносов. За його кресленнями було сконструйовано прилад для вимірювання напрямку і швидкості течій. У 1761 р. Ломоносов склав класифікацію морської криги, а ще через два роки описав Північний Льодовитий океан. Він науково обґрунтував можливість плавання в Індію та Китай Північним морським шляхом. Ідеї Ломоносова розвивав мореплавець, один із засновників Російського географічного товариства Ф. Літке. Він описав Баренцове та Біле моря, західне узбережжя Нової Землі.

Велике значення в розвитку океанографії мали праці І. Ньютона, П. Лапласа, Ж. Лагранжа та інших учених. Ньютон, зокрема, першим теоретично вмотивував явище припливів і відпливів та хвилювання взагалі. Пізніше воно було поглиблене й розширене в працях Й. Бернулі, П. Лапласа і Дж. Ері.

Лейтенант американського флоту М. Морі зібрав і узагальнив результати океанічних спостережень у праці «Фізична географія морів». У ній вміщено карту вітрів і океанічних течій та рельєфу дна Північної Атлантики. Велика заслуга Морі також у тому, що він заклав підвалини морської метеорології, визначив напрямки спільного вивчення океану й атмосфери.

Відтак поступово систематизувалися та узагальнювалися матеріали експедицій, складалися перші карти океанічних течій, рельєфу морського дна, робилися перші спроби комплексних досліджень акваторій.

У 1872 р. розпочалася навколосвітня подорож-експедиція військового вітрильно-парового корвета «Челінджер» на чолі з англійським зоологом В. Томсоном. її наукові підсумки було опрацьовано під керівництвом Дж. Меррея та викладено в 50 томах, які й досі не втратили своєї цінності.

Наприкінці XIX ст. вивчалися полярні райони. Особливого значення набуло плавання Ф. Нансена на судні «Фрам», під час якого досліджено природні умови басейну Північного Льодовитого океану. Багато відомостей зібрано про води Антарктики.

Отже, наприкінці XIX ст. Світовий океан, його обриси були відомі науці.Значний внесок у розвиток океанографії належить мореплавцеві та вченому С. Макарову. У протоці Босфор він провів понад 4000 спостережень за температурою та густиною води, близько 1000 вимірів течій. Це дозволило дійти важливого висновку про зустрічні течії. З його ініціативи було збудовано криголам «Ермак» для вивчення морів Арктики.С. Макаров докладно описав північну частину Тихого океану в праці «"Витязь" і Тихий океан». Командував корветом «Витязь» сам автор праці.

Велика роль у розвитку океанографії належить Міжнародній раді (м. Копенгаген) з вивчення морів, що її створено 1889 р. на IV Міжнародному географічному конгресі в Берліні. За 10 років існування рада організувала маршрути постійних досліджень в океані, під час яких 4 рази на рік велися спостереження за характеристиками води і погоди. Вони засвідчили значну мінливість якості води від сезону до сезону і з року в рік. Рада сприяла розробленню методів досліджень, створенню приладів тощо.

На межі XIX—XX ст. проведення понад 15 тис. глибинних промірів уможливило створення генеральної батиметричної карти океанів на 24 аркушах у масштабі 1:10 000 000, яку було видано під орудою засновника Океанографічного інституту в Парижі та Океанографічного музею в Монако принца Альберта Монакського.

Нові дані про дно Світового океану надходили від океанографічних суден багатьох держав. У 1912 р. в Берліні під керівництвом спеціаліста- океанографа М. Гролла було складено нову батиметричну карту Світового океану в масштабі 1 : 40 000 000, а 1927 р. вдруге видано генеральну батиметричну карту на підставі ЗО тис. промірів.

У 1919 р. в Петрограді створено Комітет із гідрометеорології та геології; через чотири роки його перейменовано в Центральне гідрометеорологічне бюро. Одним із його завдань було вивчення узбережних зон і керівництво гідрометеорологічною мережею. В 1921 р. засновано Плавучий морський науковий інститут (Плавморнін). Його завдання полягало в систематичному гідрографічному обстеженні арктичних морів та комплексному вивченні їх разом із прилеглими до них частинами суходолу.

В інституті функціонували відділи з вивчення водних течій, кліматичних умов, життя мешканців океанських вод і мінеральних багатств під керівництвом одного з основоположників сучасної океанології професора І. Мєсяцева. Його перше експедиційне судно «Персей» починаючи з 1923 р. здійснило майже сотню рейсів у просторах Баренцового, Білого, Карського, Гренландського та Норвезького морів. (Атомоходи «Сибирь», «Арктика» слідом за кораблем «Персей» проклали маршрути вздовж берегів Нової Землі, Землі Франца-Йосифа, Гренландії.)Вищу плавучу школу океанографічних досліджень пройшов в праці «"Витязь" і Тихий океан». Командував корветом «Витязь» сам автор праці.

У 1932 р. вперше в історії мореплавства за один навігаційний сезон Північний морський шлях подолав пароплав «Сибиря-ков». Експедицією керував талановитий учений, автор відомої гіпотези про утворення Сонячної системи О. Шмідт.

За II Міжнародний полярний рік (1932—1933 рр.) на Північ було відряджено понад 20 експедицій, які дослідили простір від Кольського півострова до ріки Об: Біле, Баренцове і Карське моря, Большеземельську тундру, Нову Землю, острів Вайгач та ін.

Отже, перша половина XX ст. стала періодом організації науково- дослідних установ, мережі стаціонарних спостережень та вдосконалення методів океанографічних досліджень.Від початку 50-х рр. основні зусилля океанографів були спрямовані на подальше вивчення Атлантичного океану та його морів. Особливо активні дослідження провадили Ламонтська геологічна обсерваторія при Колумбійському університеті та Океанографічний інститут у Вудсхолі (США). На суднах «Атлантіс», «Віма», «Кроуфорд», «Альбатрос», «Керін» досліджувалися рельєф і відклади дна океану, течії, фізичні й хімічні властивості вод, життя в різних частинах Атлантики.

Під час Міжнародного геофізичного року (МГР, 1957— 1959 рр.), що значно прискорив систематичне вивчення Світового океану, почала дослідження немагнітна шхуна «Заря». Тоді в різних частинах Світового океану провадились експедиції на науково-дослідних суднах «Витязь», «Михаил Ломоносов» та пристосованому для антарктичних експедицій дизель-електрохо-ді «Обь». Під час МГР спостереження вели з 3 тис. наукових станцій. Спеціальні міжвідомчі координаційні експедиції керували роботою 70 суден різних країн світу.

З часом у науковому флоті колишнього Радянського Союзу виокремилися дві групи. До першої належали судна для комплексних океанографічних досліджень, до другої—для проведення спеціальних тематичних робіт, а також передбачення погоди, організації видобування корисних копалин, виявлення нових рибопромислових районів тощо.

У 1964—1965 рр. радянсько-кубинська експедиція провадила комплексні дослідження Карибського моря і Мексиканської затоки. У 1970 р. вони тривали вже за Міжнародною програмою СІКАР. Основними учасниками в ній були США і СРСР. На науково-дослідних суднах «Академик Вернадский», «Михаил Ломоносов», «Академик А. Ковалевский» працювали і українські вчені.Упродовж подальших років здійснювалися великі міжнародні програми дослідження Світового океану.Так, у 1977—1978 рр. проведено радянсько-американський експеримент ПОЛІМОДЕ для вивчення океанських вихорів.ТРОПЕКС, ДЖАСИН, ПІГАП — це основні програми, за якими досліджувалися взаємодія океану й атмосфери, турбулентна дифузія домішок у морі, динаміка берегів, застосування дистанційного вивчення океану аерокосмічними засобами тощо.В усіх названих програмах брали участь вчені НАН України, вищих навчальних закладів і галузевих інститутів.Океан вивчався в численних лабораторіях науково-дослідних суден «Академик Курчатов», «Академик Вернадский», «Профес-сор Визе», «Профессор Штокман», «Михаил Ломоносов», «Профессор Богоров», «ПетрЛебедев», «Сергей Вавилов», «Виктор Бугаев» та багатьох інших. Серед них є комплексного призначення і спеціалізовані: судна служби погоди, геофізичні, геологічні, космічних досліджень. Найбільші й найкраще оснащені — «Космонавт Юрий Гагарин», «Академик Сергей Королев», «Космонавт Владимир Комаров». На початку 1996 р. у Світовий океан вийшло нове українське науково-дослідне судно «Київ». Фактично вони — плавучі науково-дослідні інститути.Прилади сучасних кораблів точно фіксують різноманітні процеси не лише в океані, а й у земній корі, атмосфері та в космічному просторі.З освоєнням космосу виникли методи, що дозволяють постійно отримувати інформацію з орбіт супутників, космічних кораблів і станцій про життя в океанах (зокрема про розподіл планктону і міграцію косяків риби), характер, напрямок і швидкість течій, зміну температури поверхневих вод, забруднення вод нафтою і нафтопродуктами

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СПІЛЬНЕ ДЛЯ АКУЛ	\|	Зародження вчення про Світовий океан у СРСР

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.