Позовна давність

Сплив великого строку після правопорушення породжує певні негативні наслідки і в судочинстві. За давністю важко встановити дійсні обставини справи—втрачені документи, померли чи виїхали свідки, забуті окремі факти тощо. Зовсім інша справа, коли позивач звертається за захистом свого порушеного права відразу чи протягом нетривалого строку після правопорушення. Крім того, тривале незвернення позивача за захистом свого права породжує певну невизначеність у правових відносинах, в цивільному обороті. Наприклад, до покупця звернулася третя особа, стверджуючи, що куплена ним річ належить йому на праві власності. Проте активних дій ця третя особа не проявляє (позову не закладає). Покупець Між тим купив річ для подарунка, а тепер не знає, як бути. Невизначеність породжувала нестабільність цивільного обороту, чого не можна допускати. Тому з давніх часів строки в майнових спорах — необхідний елемент судочинства.

Строки в праві мають різне значення і в інших правовідносинах. В одних випадках час може породжувати правовий захист, в інших—погашати. Сплив певного часу перетворює факт в право (набувна давність), проте він і гасить право (позовна давність). Час надає право одному, водночас позбавляючи права іншого.

Поміж часово-правових категорій в судочинстві найбільшого значення набула позовна давність — встановлений законом строк для захисту порушеного права в суді. Як правова категорія в римському праві вона виникла досить пізно, класичне римське право Цього поняття не знало. За тих часів були законні строки для деяких позовів, з яких поступово розвинулась й позовна давність. Законні строки погашали саме матеріальне право.Вони були не довгочасними.

Основна відмінність законних строків від позовної давності полягала в тому, що:

1. Законні строки менш тривалі строки : один рік для спорів про рухоме і два роки в спорах про нерухоме майно. Позовна давність — ЗО років.

2. Сплив законного строку погашав не тільки право на захист, а й саме матеріальне право. Наприклад, в спорі про право власності зі спливом законного строку власник втрачав як право на захист, так і право власності на спірну річ. Із спливом позовної давності власник втрачав право на судовий захист свого права власності, проте він не втрачав самого права власності.

3. Законні строки не переривались і не зупинялись. Позовна давність могла зупинитися й перерватися.

Спочатку цивільні позови ніякою давністю не обмежувалися — доки, поки існувало саме право, існувало й право на позов, тобто на судовий захист. Однак вже претори внаслідок викладених вище причин обмежують право на захист строком в один рік (строк повноважень самого претора). Потім були встановлені строкові обмеження для деяких цивільних позовів. І тільки в 424 р. Імператор Феодосій II вводить спеціальні строки для погашення права на позов тривалістю ЗО років. Згодом для позовів (церкви, державні скарбниці та ін.) встановлюються строки 40 років, для інших — коротші, але основний строк позовної давності — ЗО років.

Встановлення жорстких строків позовної давності потребувало точного визначення початку їх перебігу, що залежало від характеру правовідношення. В строкових договорах початком перебігу позовної давності вважався наступний день після спливу договірного строку. Наприклад, договір позики грошей був укладений на 5 років—з 01.01.80 р. до 01.01.85 р. н. е. Позовна давність починає свій перебіг з 02.01.1985 р., проте якщо в договорі строк виконання не зазначений, то через 7 днів після заяви вимоги кредитора. В спорах про речове право перебіг позовної давності починається з того часу, коли в суб'єкта речового права (власника) виникає право на позов, тобто коли йому стає відомо, де знаходиться його річ.

Нормальний перебіг позовної давності може перериватися й зупинятися. Перерва настає з двох підстав: підтвердження боргу і закладання позову в установленому порядку. Так, боржник, якому кредитор нагадав про необхідність виконати зобов'язання, своїм Проханням про відстрочку виконання не тільки не заперечує наявності боргу, а й підтверджує його і тільки просить про відстрочку. Інший випадок перерви позовної давності — закладання позову, який не був розглянутий судом внаслідок досягнення мирної угоди про ту саму відстрочку. В зазначених випадках позовна давність переривалась і починала свій перебіг спочатку. Час, що сплив до перерви, до уваги не приймається.

Зупинення тільки на певний строк перебігу позовної давності може бути викликане певними обставинами, однак після усунення

Їх позовна давність триває. Строк, що минув після зупинення позовноЇ давності, компенсується часом після її поновлення. У сумі 8Ін не повинен перевищувати строку позовної давності. Зупинення позовної давності могло мати місце у випадках: військових дій, епідемії, неповнолітності правомочної особи на закладання позову та інших обставинах, що були перепоною для закладання позову.

Сплив строку позовної давності призводив до погашення права на позов, однак не припиняв права вимоги чи права на річ. Спірне право продовжувало існувати, проте воно вже позбавлене захисту з боку держави. Отже, виконання зобов'язання після спливу строку позовної давності (наприклад, повернення боргу) вважається виконанням належного, оскільки саме право існує, хоча й позбавлене захисту позовом. Наприклад, якщо йдеться про спірне зобов'язання, то воно зберігає силу і після спливу строку позовної давності, проте позбавляється позовного захисту. Такі зобов'язання дістали назву натуральних.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливі засоби преторського захисту.	\|	Основний поділ населення Римської держави на вільних і рабів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.