Основний поділ населення Римської держави на вільних і рабів

Розділ IV ОСОБИ

Давньоримська держава з часів виникнення (754—753 рр. до н. е.) І до загибелі (476 р. н. е.) була рабовласницькою: рабовласницький лад, рабовласницький спосіб виробництва, в основі виробничих відносин—власність на засоби виробництва та раба, основні класи—раби і рабовласники. Спочатку рабство було патріархальним— становище рабів не дуже відрізнялосявід вільних. З розвитком продуктивних сил станова диференціація поглиблюється, стає жорстокішою експлуатація рабів. Ряб вважався річчю. На думку Варрона (1 ст. до н. е.), знаряддя праці розрізняють: а) неживі; б) живі, що не вміють говорити; в) живі, що володіють людською мовою (раби). Таким чином, раб в Стародавньому Римі—знаряддя праці, що вміє говорити. Це положення було відображено в римському праві:”Вищий правовий поділ суб'єктів полягає в тому, що всі люди вільні, або раби»,—стверджував Гай. Ульпіан уточнює: «З точки зору цивільного права раби вважаються ніким». Деякі юристи відносять виникнення рабства на рахунок права народів:«Рабство є встановлення права народів, в силу якого одна особа підкоряється владі Іншої» Отже, римське право вважало рабство явищем нормальним : закріплення безправного стану рабів, зміцнення рабської залежності, пригнічення та експлуатація—наріжний камінь всієї його системи. З одного боку, воно проголошує і закріплює повне безправ'я рабів, проповідує покірність, беззаперечну послушність, з другого—безмежний і безконтрольний гніт, свавілля, насильство рабовласників. Володар мав право раба продати, обміняти, показувати як будь-яку річ, покарати його, навіть вбити за будь-яку провинність або без такої.

На початку І ст. приймається Сіціліанський сенатус-консульт, зіа яким всі раби, що знаходилися в будинку в момент вбивства володаря, підлягали страті. Ульпіан досить широко тлумачив цей закон. Таціт наводить приклад, коли за вбивство рабами префекта мііста Педанія Секунда було страчено 400 рабів.

Встановлюючи права власності на раба, рабовласницький Рим римські юристи, що відображали інтереси пануючого стану, прагнули забезпечити правовими засобами: а) свободу безмежної екс-плуатації; б) придушення будь-якого духу протесту, легальний ерор.

Основними джерелами рабства були: а) війни, під час яких брати до полону воїнів сусідніх народів (захоплення чужоземця навіть не внаслідок війни робило його рабом, якщо тільки Рим не мав договірних відносин з цією державою); б) народження від матері-рабині. Згідно з нормами цивільного права, дитина, наводжена поза шлюбом, приймала статус матері, який вона мала в момент народження. Отже. якщо в момент народження дитини йо-го мати була рабинею, дитина також визнавалася рабом, незважаючи на те, ким була мати в момент зачаття і хто був батьком дитини; в) продаж вільної людини в рабство—за Тібр. Вільний громадянин не міг стати рабом на своїй батьківщині—це було б надто небезпечно для пануючого стану. Проте в період Імперії допускались обернення в рабство на території Риму засуджених за нення в рабство на території Риму засуджених за тяжкі злочини до страти або до безстрокової каторги. принципату в рабство оберталась жінка, що вступила в рабом і не припинила цього на вимогу володаря.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Позовна давність	\|	Суб'єкт права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.