Види права власності

Довгийчас римляни визнавали найбільш давній, відомий щеза Законами XII таблиць вид права власності — квіритську власність. Межі і зміст цього права були встановлені цивільним правом і свої витоки ведуть з глибокої давнини. Квіритами спочатку називали тільки римських громадян, які відносилися до одноіменного старовинного роду, а квіритське право власності встановлювалося на особливо важливі з точки зору господарювання речі (рабів, землю, худобу, сервітути) і лише пізніше воно поширилося на інші речі. Характерним є й те, що спочатку його суб'єктами могли бути тільки римські громадяни, а потім—латини, оскільки вони одержали кримську правоздатність у сфері майнових відносин.

Іншою характерною рисою квіритського права власності були суворо встановлені форми набуття її: манципація і поступка права в ході процесу .

Квіритська власність була лише римською, національною, мала замкнутий характер, кастові риси. Поки існувала Римська держава-місто, вона повністю відповідала його внутрішнім потребам, проте з виходом Риму за межі своїх міських стін вона стала гальмом розвитку цивільного обороту.

Преторська, або бонітарна, власність — це власність, що одержала захист від претора, стає його майном. Консервативний характер права квіритської власності не тільки не сприяв цивільному обороту, а й стримував розвиток права власності. Як відомо, об'єкти права квіритської власності могли відчужуватися лише засобами, встановленими для цього правовими формами,— манципацією і поступкою права. Якщо ж річ набували без дотримання вимог зазначених форм, то право власності до набувача не переходило з усіма наслідками, що з цього випливали. Відчужувач речі залишався квіритським власником, а набувач ставав лише добросовісним володільцем без права на річ. Фетишизація .правового формалізму в цьому випадку підривала уста

леність цивільного обороту, породжувала невпевненість у приватних відносинах. Квіритський власник, що продав свою річ без дотримання формальних вимог манципації, не міг перенести на набувача речі своє квіритське право власника. За спливом певного часу відчужувач речі на підставі права квіритської власності, що формально зберігалося за ним, мав право вимагати повернення проданої ним речі, незважаючи на те, що вона фактично була передана продавцем покупцеві і продавець одержав за неї обумовлену ціну. Внаслідок формалізму римського права ця безпідставна і неправомірна вимога задовольнялася, що викликало справедливе обурення навіть серед пануючого стану.

Виявивши невідповідність цивільної правової норми фактичним відносинам, що складалися, претор вдається до практичних дій для усунення цього протиріччя. В одному із своїх едиктів він проголошує, що надалі буде надавати захист покупцеві речі, який її набув без дотримання встановлених формальностей. Преторське правило, як таке, що відповідало інтересам рабовласників, поступово стає правовою нормою. Введення цього правила претором призвело до втрати значення поділу речей на манципні і неманципні, оскільки манципацію як спосіб набуття права власності фактично було визнано недоцільною.

Отже, були усунені формальні обмеження квіритської власності. Паралельно виникла преторська власність. Для її захисту був встановлений спеціальний публіціанський позов.

Дослідження останніх років підтвердили, що, крім квіритської, римське приватне право ніякої іншої власності не знало. Аргументація цих тверджень недостатньо переконлива, а сама проблема потребує додаткових досліджень.

Власність перегрінів. Римляни змушені були вступати в цивільно-правові відносини з особами, які населяли територію навколо Риму і не мали статусу римського громадянина,— це так звані перегріни, тобто неримські громадяни. Врешті-решт їхнє тривале безправ'я виявилося невигідним передусім римським громадянам і спричинилося до надання перегрінам певної правоздатності. У цивільно-правовій сфері перегріни підпорядковувалися місцевим правовим системам.

На початку періоду республіки римляни змушені були допустити перегрінів до римської власності шляхом здійснення правочинів, насамперед з приводу рухомих речей і в інтересах самих римських громадян. Деяким общинам і окремим громадянам-перегрінам надавалося право брати участь в цивільному обороті римлян .

Внаслідок цього деякі перегріни набували власність у римських громадян і таким способом ставали власниками речей, які раніше були у власності тільки римських громадян. Однак дозвільної участі в цивільному обороті римлян перегрініввсе ж таки не допускали. Участь їх обмежувалася окремими правочинами: манципацією і літеральними договорами. Набуте право власності захищалося едиктами перегрінського претора шляхом «фіктивних позовів», тобто припускалося, що перегрін став римським громадянином і тому на нього поширюються правові засоби захисту квіритської власності. Отже, права перегрінів порівняно з римськими громадянами були значно менше захищені. У багатьох випадках перегріни з приводу своїх речових прав вдавалися до володільницьких інтердиктів, що не завжди забезпечувало надійний захист. Першоджерела не дають інформації про інші правові засоби захисту прав власності перегрінів.

Провінційна власність. Внаслідок розширення загарбницьких війн виникає провінційна власність на землю. Земля підкорених Римом народів є власністю римського народу, тобто державною. Одна частина загарбаних земель поповнювала державний фонд і була власністю держави, інша — також переходила у власність Римської держави, але залишалася при цьому у володінні і користуванні підкореного народу. Рим в будь-який час міг припинити це володіння і користування, оскільки був власником землі.

Земля з державного фонду передавалась у володіння і користування, але тільки римським громадянам. Володільцями величезних наділів провінційної землі були представники верхівки рабовласницького стану (оскільки тільки вони мали кошти і засоби для обробітку цих земель, що знаходилися далеко від Риму) одержували величезні прибутки від цієї провінційної власності за рахунок жорстокої експлуатації рабів і місцевого населення.

У II ст. за володільцями провінційних земель було визнано право, яке позначалося терміном, близьким до володіння, а фактично це було право власності. Вони могли не тільки володіти і користуватися наділами, а й розпоряджатися ними. Вважають, що захист провінційних земель засобами володільницьких інтердиктів існував раніше—близько І ст. до н. е. Висока родючість провінційних земель, жорстока і безконтрольна експлуатація рабів і місцевого населення, як наслідок високий прибуток у поєднанні з розвитком обороту широко залучала наймогутніші сили римського населення до цих земель, збільшуючи їх величезні багатства.

Провінційна власність на землю відрізнялася від квіритської на італійських землях головним чином тим, що власники провінційних земель зобов'язані були вносити до скарбниці певні платежі, які не стягувалися з квіритських власників. Окрім того, в цивільному обороті власники провінційних земель користувалися тільки засобами права народів. Дія норм цивільного права на них не поширювалася, що значною мірою вивільнювані цивільний оборот у провінціях.

Розвиток римського приватного права, особливо права приватної власності в класичний період, мало ряд важливих наслідків. Поступове зближення цивільного права і права народів, відмова від манципації, визнання простої традиції при відчуженні земель та іншого майна, а також усунення інших формальностей обороту зумовило розпад дуалізму між квіритською і бонітарною власністю. Відмінності між цими видами власності були усунені.

Зростання потреб Римської держави у коштах зумовило поширення спеціального податку і на італійські землі. Крім того, була встановлена єдина форма публічної реєстрації земельного правочину на всій території Риму. Все це призвело до усунення правових відмінностей між італійськими і провінційними землями.

Отже, відмінності в правовому режимі різних видів власності за часів Юстініана повністю зникли. Натомість було вироблено єдине поняття права приватної власності . Характерними ознаками цього права були належність власності приватним особам (фізичним і юридичним) і необмежені можливості отримання нетрудових доходів за рахунок експлуатації рабів та інших нижчих кіл вільного населення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розділ VIII ПРАВО ВЛАСНОСТІ	\|	Спільна власність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.