• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виникнення, поняття і види прав на чужі речі

ПРАВА НА ЧУЖІ РЕЧІ.

Одним із істотних обмежень права приватної власності є пра­ва на чужі речі, сукупність яких становить ще одну групу речових прав. Сутність прав на чужі речі полягає в тому, що суб'єкт цього права має змогу користуватися чужою річчю або навіть розпо­ряджатися нею. Римське приватне право знало три види прав на чужі речі:

а) сервітути;

б) емфітевзис і суперфіцій;

в) заставне право.

Найдавнішим правом на чужі речі е сервітути. Емфітевзис і суперфіцій, а також заставне право—це вже поро­дження пізніших часів.

Сервітути виникли в ті далекі часи, коли була общинна влас­ність на землю. Земельні наділи, що передавалися у володіння окремій сім'ї, природно, не могли бути рівноцінними. Один наділ, наприклад, мав водоймище або пасовище, а інший — був позбав­лений їх, що істотно знижувало його цінність, якість. Недоліки та­кого наділу компенсувалися за рахунок сусіднього: земля була спільною і володілець сусідньої ділянки зобов'язаний був надава­ти воду чи пасовисько володільцю земельної ділянки, позбавлено­го зазначених зручностей, переваг. Проте з встановленням при­ватної власності на землю задовольняти потреби однієї ділянки за рахунок сусідньої стало значно важче, а інколи просто неможливо. Можна було домовитися з сусідом про надання можливості корис­туватися водою чи пасовиськом або будь-якими іншими вигода­ми, але договір у такому випадку не був надійним правовим засо­бом для задоволення потреб однієї ділянки за рахунок іншої, оскільки мав суворо особистий характер і міг зобов'язати лише осіб, які його уклали. При зміні власника сусідньої ділянки цей договір втрачав силу. Крім того, контрагент у договорі мав право в будь-який час односторонньо відмовитися від зобов'язання, від укладення договору на наступний строк.

Слід було знайти більш усталений засіб речового характеру. З цією метою римляни використовують давній досвід компенсації недоліків однієї земельної ділянки за рахунок сусідньої при об­щинній власності на землю. Вони встановлюють право власника земельної ділянки, позбавленої певних переваг, користуватися ни­ми на сусідньому наділі незалежно від волі його власника. Таке право користування чужою землею в одному якомусь відношенні почали називати сервітутом, від лат.— служити. Пізніше такі права істотно поширились як засіб задоволення потреб.

Преторська практика створила нові форми права на чужі ре­чі—емфітевзис і суперфіцій .Крім того, в цей період широкий розвиток дістало заставне право (право застави) —один з різновидів прав на чужі речі. Проте воно не є правом користу­вання чужою річчю. Більш того, розвинуті форми застави взага­лі не допускали права користування її предметом. Заставодержцю надавалося лише право певним чином розпорядитися предметом застави. Отже, право на чужу річ полягає не тільки в праві корис­тування, айв праві розпорядження чужою річчю.

Права на чужі речі знаходяться в певній колізії з правом влас­ності, яке вони обмежують в міру свого обсягу. Якщо суб'єкт сер­вітутного права має право взяти 20 відер води в сусіда або випа­сати 20 голів худоби на його пасовиську, то право власності сусі­да обмежується в такому ж самому обсязі. При цьому сервітути користуються пріоритетом. Конкуруючи з правом власності, вони виявляються сильнішими. Власник зобов'язаний уступити вимо­гам, що випливають з сервітуту або іншого права на чужі речі. З припиненням права на чужу річ право власності поновлюється в повному обсязі. Разом з тим право на чужу річ за обсягом не може зрівнятися з правом власності, навпаки, воно досить обме­жене. Проте це речове право, саме право на річ, а не право вима­гати певної поведінки від власника цієї речі. Воно не залежало від волі власника предмета сервітута, який не міг його припинити або відмінити.

Режим права на чужі речі був неоднаковим. Ці права за об­сягом і змістом істотно різнилися, хоча й мали багато спільного. Так, земельні сервітути мали багато спільного з емфітевзисом і суперфіцієм, але й істотно відрізнялися один від одного. Особисті сервітути практично були невідчужуваними, а інші речові права можна було відчужувати і передавати в спадщину. Помітні були відмінності і в обсязі прав. Суб'єкт сервітуту мав право користу­ватися чужою землею в одному або кількох відносинах, а емфітекарій користувався земельним наділом в повному обсязі.

Права на чужі речі також надовго пережили своїх творців. По­ряд з іншими інститутами вони рецепіюються пізнішими правови­ми системами і дістають подальший розвиток.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
8. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
9. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
10. Базове поняття земле оціночної діяльності.
11. Базові поняття
12. Базові поняття про класифікацію медичної техніки

Переглядів: 1003