• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні етапи розвитку римського спадкового права

У багатовіковій історії римського спадкового права можна по мітити чотири етапи:

а) спадкування за давнім цивільним правом;

б) спадкування за преторським едиктом

в) спадкування за імператорськими законами;

г) спадкування в праві Юстініана.

Спадкування за давнім цивільним правомрегла­ментувалося Законами XII таблиць, які передбачали спадку­вання за заповітом і спадкування за законом. Однак внаслідок сімейного характеру власності давнього періоду основним видом спадкування було все ж спадкування за законом. Вважалося аб­солютно нормальним після смерті глави сім'ї залишати його май­но тій самій сім'ї, оскільки воно створювалося працею всіх її чле­нів. Проте Закони XII таблиць спадкування за заповітом визна­ють уже в основному переважною формою спадкування. Принцип свободи заповіту майже утвердився, а кровне споріднення ще не стало пануючим, і тому спадкування за законом не обмежувало свободи заповіту яка тільки усталювалася.

У цей же період почав діяти принцип єдиної підстави спадку­вання, що зберігся в усі часи,— не можна одночасно спадкувати за за­повітом і за законом одну і ту саму спадщину. Цей принцип бере початок також із Законів XII таблиць. Відповідно до них спадкоє­мець, призначений наступником тільки в частині спадщини, одер­жує всю спадщину. Наприклад, заповідач призначив своїм спад­коємцем сина на четвертину спадщини, решта залишилася незаповіданою. В такому разі призначений на четвертину спадкоємець одержував усю спадщину, оскільки спадкоємці за законом не за­кликалися.

Спадкування за преторським едиктом. Істотні зміни в спадкове право внесли преторські едикти і практика застосування їх, Пре­торські реформи спадкового права почалися ще в ранньореспубліканський період і активно застосовувалися в період принципату.

Послаблення сімейного характеру приватної власності, розклад агнатського споріднення, обмеження батьківської влади як наслі­док зміни виробничих відносин і розвитку товарообороту зумовили потребу істотної зміни спадкового права. Преторською владою бу­ло послаблено значний формалізм при складанні заповіту. В од­ному із преторських едиктів проголошено, що він (претор) буде визнавати заповіти, складені з відхиленням від жорстких фор­мальних вимог давнього часу. Так була спрощена форма запо­віту.

За давнім цивільним правом еманциповані діти не могли бути спадкоємцями після смерті свого батька. Так, єдина дочка, що вступила до шлюбу і перейшла на постійне проживання в родину чоловіка, переставала бути агнаткою свого батька і права на спад­щину після його смерті не мала. Проте це не влаштовувало і самих рабовласників. Тому претори знову виявили неабияке мисте­цтво. Оскільки відповідно до норм цивільного права не можна бу­ло визнати спадкоємицею еманциповану дочку, претор тільки вво­дить її у фактичне володіння спадщиною.

Якщо інших претендентів на спадщину не з'явиться, вона залиша­лась за нею. Пізніше претор визнає право на спадщину за такими спадкоємцями і в разі, коли спадщина оспорюється іншими особа­ми, які, на думку претора, не мали достатніх підстав на це. Так поступово, подібно тому як існувала квіритська і бонітарна влас­ність, паралельно з цивільним спадкуванням виникає і розвива­ється преторське спадкування.

Преторська система спадкування розширила коло спадкоємдів за законом, все більше утверджуючи його одночасно з підста­вою — когнатським спорідненням. У той період спостерігається об­меження свободи заповіту на користь кровних родичів. Важливим нововведенням преторів була практика визнання спадкового на­ступництва за особами, які за цивільним правом до спадкування не закликалися. Претор закликає до спадкування наступних ро­дичів, визнаючи в такий спосіб наступництво черг. Справа в тому, що за цивільним правом до спадкування закликалися тільки най­ближчі родичі померлого на момент його смерті. Якщо їх не було або вони відмовилися від спадщини, то наступні за ними родичі до спадкування не закликалися, а спадщина вважалася вимороч­ною.

У період принципату дві системи спадкування за старим ци­вільним правом і за преторським едиктом існували паралельно, взаємозбагачуючись і проникаючи одна в одну. Проте в цьому про­цесі взаємного злиття утверджувалися прогресивніші ідеї претор­ського спадкового права, що більше відповідали новим соціаль­но-економічним умовам, характеру виробничих відносин. Крім преторів, великий вплив на вдосконалення римського спадкового права мала практика центумвіральних суддів, яким підлягали спо­ри про спадкування. Вона визначила правила про необхідне спад­кування, встановила коло осіб, що мали право на обов'язкову частку. При цьому були вироблені чіткі визначення понять обо­в'язкової і законної частки, розмір і способи визначення обов'яз­кової частки. Практика центумвірального суду сформувала підста­ви позбавлення обов'язкової частки та інші правила необхідного спадкування.

Спадкування за імператорськими законами. В період принципа­ту і абсолютної монархії було прийнято чимало сенатус-консультів й імператорських конституцій, спрямованих на подальше удоско­налення римського спадкового права. Під впливом передусім ви­робничих відносин, що змінювалися, товарообороту, який розви­вався, посилення індивідуальної приватної власності римське спад­кове право далеко відійшло від давнього цивільного спадкування. Проте все ще не було чіткої, закінченої системи. На час Юстініа­на римське спадкове право, особливо спадкування за законом, за­лишалось досить складним, обтяженим численними уточненнями і додатками, заплутаним інститутом. В такому вигляді воно і на­ведено в кодифікації Юстініана.

Спадкування в праві Юстініана. У 542 р. новела 115 кодифі­кації Юстініана приводить в чітку систему спадкування за запо­вітом і, зокрема, необхідне спадкування. В 543 р. новелою 118, а в 548 р. новелою 127 реформується спадкування за законом. От­же, реформа Юстініана завершила становлення римського спад­кування, створивши чіткий правовий інститут, в якому враховані нові соціально-економічні умови римської імперії, закінчено утвер­дження когнатського споріднення, що знайшло відбиток у зміц­ненні спадкування за законом.

Юстініан розподілив усіх родичів померлого на п'ять класів (черг) залежно від ступеня споріднення. При цьому до спадку­вання могли закликатися всі родичі без обмеження ступеня спо­ріднення. Важливим нововведенням Юстініана було встановлення черговості закликання спадкоємців по класах. Раніше при відсут­ності у спадкодавця близьких родичів спадщина визнавалася ви­морочною і переходила до держави. В праві Юстініана при відсут­ності спадкоємців першої черги до спадкування закликалися спад­коємці другої черги і т. д.

Римське спадкове право, реформоване Юстініаном, увібрало в себе багатовіковий досвід народних традицій і звичаїв, законодав­чої діяльності, що стосувалася спадкування, і особливо плідної преторської практики. В результаті був створений чіткий порядок спадкового наступництва, який покладено в основу сучасного спад­кового права.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. III. Етапи розробки програмного забезпечення
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
9. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
10. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
11. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
12. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.

Переглядів: 3654