• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правове реґулювання

Тези лекції № 12

неплатоспроможності (банкрутства) підприємства

План

1. Поняття неплатоспроможності (банкрутства) й сторони в справі про банкрутство.

2. Стадії в справі про банкрутство.

3. Судові процедури, які застосовуються до боржника в спра­ві про банкрутство.

4. Відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про банкрутство.

1. Поняття неплатоспроможності

(банкрутства) й сторони

в справі про банкрутство

Неплатоспроможність – це нездатність суб’єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх виплати, у тому числі з заробітної плати, податків і зборів, не інакше як через відновлення платоспроможності.

Ознаки неплатоспроможності:

1. Зменшення обсягів реалізації продукції.

2. Зменшення попиту на продукцію.

3. Зменшення прибутковості виробництва.

4. Втрата клієнтів і покупців.

5. Збільшення обсягу неліквідних оборотних активів.

6. Неритмічність виробництва.

7. Низький рівень використання виробничого потенціалу.

8. Збільшення витрат на виробництво й реалізацію продукції.

9. Скорочення рівня продуктивності праці.

10. Скорочення кількості робочих місць.

Види неплатоспроможності:

1. Абсолютна – неспроможність боржника виконати зобов’язання перед кредиторами без судових процедур.

2. Оборотна – можливість відновлення платоспроможності боржника через різноманітні санаційні механізми процедури банкрутства.

3. Необоротна – імовірне відновлення платоспроможності боржника виключно за допомогою ліквідаційної процедури.

4. Відносна – неспроможність виконання вимог кредиторів у зв’язку з тимчасовою фінансовою скрутою та наявністю майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість.

5. Банкрутство – визнана господарським судом неспро­можність боржника відновити свою платоспроможність і задо­вольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Причини банкрутства:

1. Зовнішні: соціально-економічні; політичні; науково-техніч­ні; зовнішньоекономічні.

2. Внутрішні: незадовільний план розвитку підприємства; низький рівень менеджменту; недосконалий механізм ціно­утворення; збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості; утримування зайвих робочих місць; нераціональна організаційна структура; дефіцит власних оборотних коштів; брак інвестицій; технологічна неузгодженість процесу виробництва.

Першим уреґулював процедуру банкрутства в Україні Закон "Про банкрутство" від 14.05.1992 р. Пізніше, у зв’язку з тим, що кількість звернень у справах про банкрутство зростала, а окремі норми та положення закону виявилися недосконалими, було прийнято нову редакцію закону під назвою "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка набула чинності з 1 січня 2000 року. З 1 січня 2004 року процедури запобігання банкрутству, відновлення платоспроможності боржника чи ліквідації банкрута реґулюються також гл. 23 ГК України.

Законодавство, що реґулює процедуру банкрутства в Україні:

1. Кодекси: Господарський кодекс, Цивільний кодекс, Господарський процесуальний кодекс.

2. Закони: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або про визнання його банкрутом" (далі – Закон України "Про банкрутство"), Закон України "Про банки і банківську діяльність" та ін.

3. Підзаконні акти: Наказ Міністерства промислової політики України № 446 від 10.09.2004 р. "Про затвердження Положення про порядок погодження Міністерством промислової політики України планів санації підприємств, що належать до сфери його управління", Наказ Міністерства промислової політики України № 37 від 11.04.2001 р. "Про затвердження Положення про порядок формування та ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство" та ін.

4. Інструктивні матеріали Вищого господарського суду Ук­раїни, Верховного Суду України.

Учасники провадження у справі про банкрутство:

1. Сторони – боржник і кредитор.

2. Арбітражний керуючий.

3. Власник майна (орган, уповноважений управляти майном).

4. Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника (особа, уповноважена загальними зборами, на яких присутні не менше як три чверті від штатної чисельності працівників боржника, або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника представляти їх інтереси при проведенні процедур банкрутства з правом дорадчого голосу).

Сторони у справі про банкрутство:

1. Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржник стає банкрутом після винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

2. Кредитор – юридична або фізична особа, яка має в установленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Види кредиторів:

конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство;

поточні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Положення Закону України "Про банкрутство" застосовуються до:

1) суб’єктів підприємницької діяльності (ч. 3 ст. 209 Господарського кодексу України);

2) юридичних осіб, які діють у формі споживчого товари­ства, благодійного чи іншого фонду;

3) юридичних осіб – підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, у частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об’єктів;

4) гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовугледобувні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких част­ка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, якщо від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій) минув один рік.

Положення Закону України "Про банкрутство" не застосовуються до:

1) юридичних осіб – казенних підприємств;

2) юридичних осіб – підприємств, що є об’єктами права комунальної власності, якщо щодо них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органу місцевого самоврядування прийнято рішення щодо цього;

3) гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) – фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.

Арбітражний керуючий має право (ст. 3 Закону України "Про банкрутство"):

- скликати збори й комітет кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;

- звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом України "Про банкрутство";

- отримувати винагороду в розмірі та порядку, передба­чених Законом України "Про банкрутство";

- залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб і спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено Законом України "Про банкрутство" чи угодою з кредиторами;

- запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;

- отримувати з державного реєстру застав інформацію про майно боржника, яке є предметом застави;

- подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов’язків;

- виконувати інші дії відповідно до Закону України "Про банкрутство".

Арбітражний керуючий зобов’язаний:

- здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;

- аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках;

- у порядку, установленому законодавством, надавати державному органу з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- виконувати інші повноваження, передбачені Законом України "Про банкрутство".

Умови порушення справи про банкрутство:

1) матеріально-правові: стійка (більше трьох місяців) і значна неплатоспроможність (на суму не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати);

2) процесуально-правова: подання боржником, кредитором, податковими органами, КРУ до господарського суду заяви щодо порушення справи про банкрутство.

2. Стадії в справі

про банкрутство

Стадії в справі про банкрутство:

1. Порушення справи про банкрутство, яке здійснюється протягом п‘яти днів від дня надходження заяви й документів. Суддя господарського суду виносить рішення про порушення справи, що направляється заінтересованим особам.

Наслідки порушення справи про банкрутство:

- уводиться процедура розпорядження майном боржника;

- призначається розпорядник майна;

- упроваджуються заходи щодо забезпечення вимог кредиторів;

- призначається дата проведення підготовчого засідання суду (не пізніше 30-го дня від дня прийняття заяви);

- боржник зобов’язується подати відкликання на заяву про порушення справи про банкрутство.

2. Підготовче засідання господарського суду. Проводиться за участі сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог кредиторів і заперечень боржника.

За результатами засідання визначають:

- розмір вимог кредиторів;

- дату складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (не пізніше 2 місяців і 10 днів після дати проведення підготовчого засідання);

- дату попереднього засідання суду (не пізніше 3 місяців після дати проведення підготовчого засідання суду);

- дату скликання перших загальних зборів кредиторів (не пізніше 3 місяців і 10 днів після дати проведення попереднього засідання суду);

- дату засідання суду.

3. Визначення кредиторів і осіб, які мають намір узяти участь у санації боржника (протягом одного місяця після опублікування оголошення в ЗМІ).

4. Попереднє засідання. Розглядається реєстр вимог кредиторів і вимоги, не включені до цього реєстру; визначається розмір вимог кредиторів.

5. Визнання боржника банкрутом, якщо доведено його неплатоспроможність. У результаті такого рішення з моменту дати прийняття постанови:

- завершується підприємницька діяльність банкрута;

- вважається, що настав строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута;

- припиняється нарахування неустойки, відсотків за всіма видами заборгованості;

- припиняються повноваження органів керування й власника майна банкрута;

- дається оголошення в ЗМІ;

- призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія.

6. Проведення ліквідаційної процедури.

3. Судові процедури,

які застосовуються до боржника

в справі про банкрутство

До боржника в справі про банкрутство застосовуються такі судові процедури: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація; ліквідація.

1. Розпорядження майном боржника – система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища;

Ці заходи здійснює розпорядник майна боржника, що призначається суддею. Розпорядник повинен одержати ліцензію арбітражного керуючого та не бути заінтересованою особою стосовно боржника й кредиторів.

Функції розпорядника майном боржника:

- захист майна боржника;

- аналіз фінансового стану боржника й розроблення заходів щодо фінансового оздоровлення;

- розгляд разом із посадовими особами боржника заяв кредиторів і повідомлення їм про результати вивчення;

- ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за заявами;

- скликання зборів кредиторів і участь у них із правом дорадчого голосу.

Розпорядник майна призначається на строк до шести місяців, що може бути збільшений або зменшений за клопотання кредиторів або власника майна боржника.

У ході проведення цієї процедури боржник може задовольнити всі вимоги кредиторів за реєстром повністю, що свідчить про відновлення його платоспроможності.

У всіх інших випадках застосовуються такі судові процедури.

2. Мирова угода – домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов’язання за згодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство (ст. 35 Закону України "Про банкрутство").

Набуває чинності при затвердженні в господарському суді, про що виноситься постанова.

Дуже важливо, щоб органи податкової служби й інших державних органів погодилися на списання податкового боргу за останні три роки.

Укладення мирової угоди:

· обов’язкові положення: розмір, порядок і строки виконання зобов’язань; відстрочка або розстрочка, списання боргів або їх частин;

· факультативні положення: виконання зобов’язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права.

Мирову угоду може бути розірвано господарським судом у випадку невиконання боржником його умов не менш як на третину вимог кредиторів.

Мирову угоду може бути визнано господарським судом недійсною за заявою будь-якого кредитора, якщо існують підстави.

3. Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової форми й виробничої структури боржника;

Господарський суд за згодою комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або інша особа, що має ліцензію господарського керуючого.

Функції керуючого санацією:

- забезпечувати виконання плану санації;

- розробляти умови участі інвесторів у задоволенні вимог кредиторів, визначає строки та послідовність виплати боргів.

Права керуючого санацією:

- розпоряджатися майном боржника;

- укладати угоди від імені боржника;

- подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.

Обов’язки керуючого санацією:

- приймати в господарське відання майно боржника;

- організовувати проведення інвентаризації;

- відкривати спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків із кредиторами;

- розробляти план санації;

-організовувати ведення бухгалтерського й статистичного обліку та фінансової звітності;

- організовувати повернення дебіторської заборгованості;

- звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації;

- повідомляти державні органи з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, виконання плану санації, звільнення від обов’язків.

Схвалений кредиторами план санації подається до господарського суду протягом шести місяців, інакше боржника буде визнано банкрутом.

У випадку закінчення санації (за 15 днів) або за наявності підстав для дострокового її припинення керівник санації подає до господарського суду звіт, підписаний кредиторами. Суд виносить постанову про припинення справи про банкрутство.

Умовами санації можуть бути:

- випуск нових акцій або облігацій для одержання грошового капіталу;

- збільшення банківських кредитів і одержання урядових субсидій;

- зменшення відсотків за облігаціями, випущеними підприємством, або їх погашення;

- перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову;

- ліквідація нерентабельного підприємства й утворення на його основі нового підприємства;

- зміна форми власності підприємства;

- зміна ринків збуту;

- зміна сировинної бази.

4. Ліквідація – припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу майна, строк дії – 12 місяців.

Ліквідатор – фізична особа, що організує ліквідаційну процедуру й забезпечує задоволення вимог кредиторів. Права й обов’язки має такі ж само, як і керуючий санацією.

Ліквідаційна комісія призначається господарським судом за клопотанням ліквідатора, узгоджується з комітетом кредиторів.

До складу ліквідаційної комісії можуть входити представники кредиторів, банків, фінансових органів, Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна, представники державного органу з питань банкрутства, за необхідності – органу місцевого самоврядування, а також представники державного органу в справах нагляду за страховою діяльністю.

Функції ліквідатора:

- здійснювати функції органу керування банкрутом;

- приймати у своє відання майно банкрута, управляє й розпоряджається їм;

- здійснювати інвентаризацію й оцінку майна;

- повертати дебіторську заборгованість;

- очолювати ліквідаційну комісію й формує ліквідаційну масу (все майно);

- звільняти працівників;

- уживати заходів до пошуку й повернення майна боржника;

- реалізовувати майно.

Наявні й отримані від продажу майна кошти направляються на задоволення вимог кредиторів у такій послідовності:

1) вимоги, забезпечені заставою;

2) виплата вихідної допомоги працівникам;

3) витрати, пов’язані з веденням справи про банкрутство й роботи ліквідаційної комісії;

4) виплата заборгованості з заробітної плати;

5) виплата податків і зборів;

6) виплата за частками вкладників;

7) задоволення вимог кредиторів відповідно до реєстру кредиторів;

8) повернення внесків членів трудового колективу в ста­тутний фонд.

Вимоги, не задоволені через недостатність майна, уважаються погашеними. Після завершення розрахунків із кредиторами ліквідатор складає звіт і ліквідаційний баланс, що затверджується судом.

Якщо після ліквідації в підприємця не залишилося майна для діяльності, то суд виносить постанову про ліквідацію юри­дичної особи-боржника. Якщо для підприємницької діяльності залишилося майно, то боржник може продовжувати свою ді­яльність.

Припинення провадження у справі про банкрутство:

1. Підстави припинення провадження у справі про банкрутство:

- боржника не включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

- подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

- у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж самого боржника;

- затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом України "Про банкрутство";

- затверджено мирову угоду;

- затверджено звіт ліквідатора;

- боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами;

- кредитори не поставили вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

2. Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути оскаржена в установленому порядку.

3. Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 5, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, – лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому пунктом 6, – лише після виз­нання боржника банкрутом.

Читайте також:

1. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
2. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
3. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ
4. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ СПОРТУ
5. ГРОМАДЯНСЬКЕ і правове ВИХОВАННЯ
6. Еколого-правове регулювання екологічних правовідносин.
7. Завдання, джерела та нормативно-правове регламентування аудиту дебіторської та кредиторської заборгованості
8. Загальна характеристика фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання
9. Законність - комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.
10. Законодавче і нормативно-правове забезпечення функціонування єдиної державної системі попередження і реагування на надзвичайні ситуації.
11. Значення та правове регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва
12. Значення та правове регулювання міжнародного науково-технічного співробітництва

Переглядів: 594