МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Розрив стравоходу.Ушкодження аорти і великих судин середостіння
Ушкодження перешийка аорти трапляються рідко і здебільшого не діагностуються, оскільки вони стають причиною швидкої загибелі травмованих. Kрім розриву перешийка аорти, значно частіше трапляються ушкодження її гілок, легеневих артерій та порожнистих вен. Травма перешийка аорти трапляється при раптовому гальмуванні, яке спричиняє розрив у передньо-задньому напрямі. Неповний розрив, при якому пошкоджуються стінка аорти за винятком адвентиції, може призвести до утворення несправжньої аневризми і гемомедіастинуму. Поява гемотораксу свідчить про розрив такої аневризми. Без хірургічного лікування неповний розрив аорти в будь-який момент може стати повним. Дані клінічного дослідження непостійні:
Інколи діагноз встановлюють при раптовій появі ускладнень: парапарезу, пара-плегії або тампонади. Основою діагностики ушкоджень аорти є візуалізаційні методи дослідження. Якщо відомо, що пацієнт постраждав при раптовому галь-муванні, а на рентгенограмі у фронтальній проекції виявлено збільшення середо-стіння, то слід застосувати спеціальні методи візуалізації — ультразвукове дослідження, комп’ютерну томографію, ангіографію. Розшарування або роз-рив судин середостіння є абсолютним показом до операції, вибір обсягу якої залежить від можливостей клініки.
Ушкодження трахеобронхіального дерева Такі ушкодження діагностуються рідко, оскільки переважно є невеликими за обсягом і бувають відтермінованими. Ушкодження трахеї та основних брон-хів, якщо вони трансмуральні, супроводжуються порушенням дихання та інтен-сивним просочуванням повітря, що створює значні труднощі для ургентної допо-моги. Ушкодження дистальних відділів трахеобронхіального дерева супровод-жується не такою важкою клінікою: рецидивуючим пневмотораксом, незважаю-чи на правильне дренування; персистуючим ателектазом з явним виключенням долі легені. Kлінічна картина часто мало виражена і обмежується підшкірною емфіземою.
При непроникаючих травмах розрив стравоходу настає винятково рідко. Діагностують його переважно пізно, на основі підшкірної емфіземи шиї, яка поєднується з септичним станом і часто супроводжується гострим порушенням дихання. При рентгенографії виявляють розширення верхніх відділів середо-стіння і при розвитку медіастиніту наявність рідини і повітря в грудній порож-нині.
Догоспітальний етап На цьому етапі завдання полягає в зменшенні розладів життєво важливих функцій та, по можливості, стабілізації стану без відкладання необхідного хірур- гічного лікування. Потерпілих транспортують у спеціалізований відділ із попере- дженням про це його персоналу для підготовки до прийому хворого. Обстеження включає оцінку ознак порушення дихання, розладів кровообігу та неврологічної симптоматики. Їх лікування обмежується першочерговими заходами, щоб змен-шити ризик ятрогенних ускладнень. Саме на догоспітальному етапі без надмір-них зусиль можна з’ясувати механізм травми. Це важливий момент, на який тре-ба звертати увагу, оскільки інформація про тип травми (прямий удар, гальмуван-ня або контузія при вибуху) допомагає в діагностичній орієнтації та виборі лікувальної тактики. Повне клінічне обстеження проводять після стабілізації стану хворого і контролю життєво важливих функцій. Метою такого досліджен-ня є уточнення типу і обсягу ушкоджень і їх наслідків. Виключають також супут-ні екстраторакальні ушкодження. Дослідження грудної клітки включає прості методи діагностики: · оцінку кінетики вентиляції, · пальпацію, · аускультацію · перкусію. Систематично оцінюють периферичний пульс та стан яремних вен. Розпочина-ють моніторинг за допомогою електрокардіоскопа, автоматичного тонометра, пульс-оксиметра. При дотриманні цих правил вже на етапі транспортування можна діагностувати набряк легенів, пов’язаний з їх обширним забоєм (набухан-ня яремних вен після корекції гіповолемії), чи напружений пневмоторакс, який може виникнути під час ШВЛ.
З якого боку пунктувати:
Точка пункції:
Необхідні інструменти:
Примітка:
Невідкладна допомога на догоспітальному етапі:
Інші важкі травми органів грудної клітки потребують проведення профілактичних заходів з метою попередження шоку на період транспортировки. Госпітальний етап: Тактика визначається головним чином наявністю розладів життєво важливих функцій та їх реакції на лікування. Дистрес (розлад функцій) може стосуватися головним чином дихання, кровообігу або нервової системи, і, крім торакальної травми, спричиняється супутніми ушкодженнями (напр., черепно-мозковою травмою). У випадках порушення життєво важливих функцій додаткові дослідження виконують у мінімальному обсязі. З метою ліквідації болю застосовують:
Знеболення абсолютно необхідне при важких пошкодженнях грудей, включаючи переломи ребер, під час дренування плевральної порожнини і в післяопераційному періоді, тобто тоді, коли необхідно забезпечити повноцінне самостійне дихання і очищення дихальних шляхів від мокроти. Анальгетики можуть призначатися всередину, внутрішньом'язовий або внутрішньовенно. Можна використовувати будь-які препарати. Біль, зумовлений ушкодженням стінки грудної клітки, відіграє важливу роль при закритих торакальних травмах, оскільки призводить до гіповентиляції та обструкції бронхів. За відсутності обширного забою легенів знеболення дає змогу уникнути інтубації трахеї і тривалої механічної вентиляції, яка може ускладнитися пролежнями та внутрішньогоспітальною інфекцією. Біль, спричинений травмою, спочатку дуже сильний, проте стихає за кілька днів.
Місцево-регіонарне знеболення дає змогу за відсутності суттєвих супутніх ушкоджень (травми голови і живота) або важких ушкоджень органів грудної клітки (обширний забій легень) запобігти розвитку гострої дихальної недостатності. Вибір методу грунтується на локалізації ушкоджень, особливо на їх однобічності (достатньо міжреберної або інтраплевральної анальгезії) або двобічності (об’єм, який вимагає перидуральної анестезії). Ці методи особливо корисні, якщо легені скомпрометовані, наприклад, при дихальній недостатності в осіб похилого віку. Перидуральна анальгезія. Цю методику застосовують найчастіше: за допомогою спеціальної голки в перидуральний простір вводять катетер, а по ньому вводять препарати морфінової групи або місцеві анестетики. Перидуральна торакальна анальгезія ефективно зменшує спонтанний біль, поліпшує вентиляцію і зменшує частоту легеневих інфекцій. Побічні наслідки введення похідних морфіну — висипання, гостра затримка сечі і транзиторний седативний ефект з гіповентиляцією. Торакальна перидуральна анестезія за допомогою таких препаратів як бупівакаїн дає змогу досягнути ефективнішої анальгезії, ніж шляхом застосування похідних морфіну. Проте така анестезія загрожує важчими ускладненнями: гострою гіпотензією із зупинкою серця за наявності гіповолемії. Іноді трапляються місцеві ускладення, пов’язані з пункцією (гематоми, інфекційний менінгіт). Можливі також ускладнення, безпосередньо пов’язані з введенням анестетика. Торакальна анестезія, захоплюючи дистальніші сегменти, може маскувати ушкодження паренхіматозних органів живота (печінки, селезінки) з їх вторинним розривом. Дихальні вправи, які викликають рухи каркасу грудної клітки, можуть призвести до ушкоджень плеври та легенів відламками ребер. Це зумовлює важливість спостереження за такими пацієнтами і необхідність їх перебування у відділах інтенсивної терапії. Міжреберна блокада проводиться після торакотомії, при множинних переломах ребер, при болі в місці установки дренажу. Звичайно проводять блокаду декількох міжреберій вище і нижче за рану лідокаїном (або лідокаїном в поєднанні з адреналіном). Під нижній край ребра у латерального краю m. erector spinae (тобто на 2,5см латеральнєє місця виходу міжреберного нерва з міжхребетного отвору) вводять 5 мл 0,5 1% лідокаїна. Використовують голку для спинномозкової пункції. Не можна допускати пошкодження плеври і попадання препарату в кровоносну судину. За один раз можна виконати блокаду 4 - 5 межреберій. Якщо на тій стороні грудної клітки, де проводять анестезію, не встановлений дренаж, після закінчення процедури показана рентгенографія грудної клітки. При цьому досягають однобічної сегментарної анальгезії. Цей метод простий у застосуванні, проте для його ефективності потрібно провести кілька ін’єкцій в сусідніх міжреберних проміжках, які б охоплювали всю травмовану зону. Необхідність повторення кожних 4—6 год. таких кількох ін’єкцій загрожує ризиком передозування анестетика. Інтраплевральна анальгезія. Вона полягає у встановленні між листками плеври катетера та введенні через нього розведеного розчину місцевого анестетика. Встановити катетер нескладно, якщо в плевральній порожнині є рідина (кров) або повітря. Унаслідок цього досягають однобічної анальгезії різної інтенсивності. Ефективність такої анальгезії менша, ніж перидуральної, проте вона не супроводжується названими ускладненнями. Єдиний ризик — передозування анестетика, оскільки введений препарат швидко всмоктується плеврою. Часто доцільною є паравертебральна блокада: на рівні остистого відростка латеральніше від серединної лінії на на 4—5 см голку вводять у напрямі дещо досередини до упора в тіло хребця. Після того її підтягують на 1—2 мм і вводять анестетик. Епідуральную анестезію проводять одноразово або встановлюють катетер для тривалої інфузії анестетіка. Для інфузії можна використовувати також суміш місцевого анестетіка з наркотичним анальгетиком (наприклад: 20 мл 0,5% бупівакаїна + 200 мкг фентаніла + 26 мл 0,9% NaCl; вводять із швидкістю 5 - 8 мл/ч). Цей вид знеболення особливо ефективний при болі в грудях. Необхідна консультація анестезіолога і подальше спостереження кваліфікованої медсестри.
Обсяг допомоги при різних пошкодженнях органів грудної клітки:
Хворі після операції знаходяться в палаті інтенсивної терапії, де по показанням проводиться ШВЛ, корекція обмінних порушень, детоксикація організму, антибактеріальна терапія.
Принципи лікування
Показання до дренування плевральної порожнини:
Рішення про установку дренажу в цих випадках ухвалюють індивідуально.
Показання до операції:
Консервативне лікування подібних травм вимагає:
Запальні захворювання молочної залози Читайте також:
|
||||||||
|