• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 1. Поняття, структура та загальні риси адміністративного процесу.

1. Основні концепції адміністративного процесу.

2. Предмет адміністративно-процесуального права.

3. Методи адміністративно-процесуального права.

4. Принципи.

5. Система та джерела адміністративно-процесуального права.

1. Основні концепції адміністративного процесу.

Юрисдикційна концепція (вузьке розуміння адміністративного процесу). Адміністративний процес розглядається як юрисдикційна діяльність органів державного управління, що має своїм завданням лише вирішення спорів та застосування у випадку необхідності засобів адміністративного примусу. Це регламентована законом діяльність по вирішенню спорів що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, які не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, а також у застосуванні заходів адміністративного примусу.

Судова концепція. Визначає адміністративний процес як діяльність органів правосуддя з вирішення справ про адміністративні проступки, а також діяльність адміністративних судів щодо вирішення індивідуальних справ в основі яких лежить спір про суб'єктивне публічне право.

Управлінська концепція. Розглядає адміністративний процес як діяльність суб'єктів владних повноважень з приводу реалізації ними законодавчо встановленого порядку застосування матеріальних норм права. До адміністративного процесу відносять сукупність всіх дій які здійснюються органами виконавчої влади для реалізації своєї компетенції; як визначений порядок діяльності органом (посадової особи) щодо застосування і реалізації адміністративно-правових норм.

Характерні риси адміністративного процесу:

1) різновид юридичного процесу, який водночас має суттєві відмінності від кримінального та цивільного процесів;

2) різновид управлінської діяльності;

3) адміністративний процес має комплексний характер що проявляється у розгляді позитивних справ (неконфліктні провадження), та конфліктних питань, а також у застосування заходів адміністративного примусу;

4) чітка регламентація адміністративно-процесуальними нормами;

5) проміжні та кінцеві стадії адміністративного процесу закріплюються у спеціальних документах;

6) широке коло суб'єктів адміністративно-процесуального права;

Адміністративне процесуальне право - це врегульований правовими нормами порядок рогляду і розв'язання адміністративних справ, що реалізується в діяльності органів публічної адміністрації, судових органів та інших владних суб'єктів.

2. Предмет адміністративно-процесуального права.

Ознаки предмету адміністративно-процесуального право:

1) суспільні відносини які входять до предмету адміністративно-процесуального права завжди мають публічно-управлінський характер;

2) однією із сторін цих відносин обов'язково виступають уповноважені органи публічної влади;

3) відносини складаються з приводу реалізації встановленого порядку розгляду та вирішення адміністративних справ;

Предмет адміністративно-процесуального права - це публічно-управлінські сусільні відносин, які складаються з приводу реалізації уповноваженими органами публічної влади (посадовими особами цих органів), встановленого адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ.

3. Методи адміністративно-процесуального права.

Метод правового регулювання - це система зкріплених юридичними нормами прийомів правового регулювання, яка має на меті встановлення бажаного для держави стану суб'єктів суспільних відносин у стосунках між собою, та щодо результатів їх поведінки.

1) Дозвіл - це прийом правового регулювання, яким визначаються межі можливої поведінки суб'єктів правовідносин.

2) Заборона - це спосіб впливу на поведінку суб'єктів правовідносин шляхом категоричної вимоги утриматись від здійснення певних дій.

3) Припис - це закріплення необхідної поведінки суб'єктів, що є обов'язковою для виконання у разі настання обставин передбачених нормою права.

В адміністративно-процесуальному праві основними приомами є дозволи та приписи. Для того щоб відмежувати адміністративно-процесуальне право, цивільне процесуальне та кримінальний процес потрібно використовувати також імперативний метод з елементами диспозитивності. Його особливість полягає у привалюванні припису та дозволу над заборонами.

4. Принципи адміністративно-процесуального права.

Принципи адміністративно-процесуального права - це закріплені в нормах чинного законодавства або такі що випливають із його загального змісту основоположні ідеї, на яких базується правове регулювання діяльності органів державної влади або їх посадових осіб, з розгляду адміністративних справ.

Принципи в адміністративно-процесуальному праві можна розділити на три групи:

Загально-правові принципи права - це основоположні ідеї:

1) Демократизму - в Конституції закріплено представницьке і безпосереднє народовладдя, а органи державної влади при здійсненні адміністративно-процесуальної діяльності репрезентують народ України (ст.5 КУ).

2) Законності - проявляється в 2 аспектах:

- неухильне дотримання законів та підзаконних нормативно-правових актів усіма учасниками адміністративного процесу (ст.19 та 68 КУ)

- Конституція України та законодавчі акти ВРУ перебувають на вершині ієрархії джерел адміністративно-процесуального права

3) Верховенства (ст.3 КУ)

4) Юридичної рівності громадян перед законом (ст.24 КУ)

5) Справедливості - неупередженність, правильність, обгрунтованість та адекватність реагування держави на той або інший акт правової поведінки

6) Єдності прав і обов'язків (ст.40, 29, 49 КУ)

7) Поєднання переконання та примусу

8) Правосуддя - виражає гарантії захисту суб'єктивних прав у судовому порядку. КУ гарантує кожному право на оскарження в суді рішення дій або бездіяльності органів державної влади або місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Міжгалузеві принципи права - це ключові ідеї на яких базується функціонування кількох галузей, вони володіють певним рівнем універсальності, оскільки ними визначаються базові засади існування розвитку та взаємодії цілих галузей права.

1) Гласності - виражає ідею відкритості юридичного процесу для його учасників (гласність сторін) та суспільства (загальна гласність).

2) Використання національної мови громадянами - на Україні гарантується вільне спілкування мовами національних меншин (ст.268 КУпАП - обвинувачений має право використовувати недержавну мову, і при цьому просити в суду надати йому перекладача).

3) Оперативності юридичного процесу - полягає у найякшвидшому вирішенні юридичних справ при максимальному забезпеченні реалізації суб'єктивних прав і законних інтересів учасників процесу (забезпечується встановленням обов'язкових часових меж). "Розумний строк" (відповідно до ст.3 КАСУ) - це найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

4) Забезпечення правової допомоги громадян (ст.59 КУ) - кожна фізична особа має право на правову допомогу.

5) Обов'язкової відповідальності за порушення правил юридичного прцоесу - полягає у забезпеченні невідворотності настання несприятливих наслідків за будь-яке видне порушення процесуального законодавства. Це правило поширюється на усі без винятку категорії учасників юридичного процесу.

6) Об'єктивної істини - суб'єкт розгляду юридичної справи зобов'язаний з'ясувати усі фактичні обставини які можуть мати значення для її безпомилкового та неупередженого вирішення. Суб'єктивізм у веденні юридичного процесу недопустимий.

Галузеві принцип права:

1) Спрямованості на реалізацію неконфліктних матеріальних правовідносин.

2) Презумпції правоти громадянина у відносинах з представниками публічної влади. Цей принцип формується на основі:

- презумпції невинуватості обвинуваченого у вчиненні адміністративного проступку

- презумпції справедливості вимог або притензій висунутих громадянином до органів публічної влади

- презумпції обгрунтованості правової позиції особи у будь-яких інших її відносинах з органами публічної влади

5. Система та джерела адміністративно-процесуального права.

Дві групи норм адміністративно-процесуального права:

1) Норми загального характеру

2) Норми що регулюють суспільні відносини в окремих секторах

До загальної частини відносяться наступні структурні елементи:

- Норми що містять визначення основних категорій і понять адміністративно-процесуального права.

- Норми які закріплюють основоположні принципи адміністративного процесу.

- Норми які становлять загальну мету та завдання адміністративно-процесуальної діяльності органів державної влади.

- Норми що визначають основи процесуально-правового статусу суб'єктів адміністративно-процесуального права.

- Норми які окреслюють коло джерел адміністративно-процесуального права.

- Норми які встановлюють загальні правила організації і здіяснення процесуальної діяльності суб'єктів адміністартивної юрисдикції.

Особлива частина адміністративного процесу:

1) Неконфліктні провадження - нормотворче, контрольне, дозвільне, реєстраційне провадження, провадження із розгляду заяв та пропозицій громадян, провадження із застосуванням засобів заохочення.

2) Конфліктні провадження - провадження з розгляду скарг громадян, адміністративне позовне провадження, дисциплінерне провадження, виконавче провадження, провадження з розгляду справ про адміністративні проступки.

Джерело адміністративно-процесуального права - це офіційно діючий нормативний акт або окреме його положення, у якому закріплений зміст адміністративно-процесуальної норми. Особливості джерел адміністративно-процесуального права:

1) велика кількість

2) всі акти грунтуються на нормах Конституції та ЗУ

3) нормативні акти органів виконавчої влади вищого рівня слугують юридичною базою для джерел (нормативних актів) які приймаються нищестоящими органами виконавчої влади

4) нормативні акти вищих органів виконавчої владихарактеризуються більшим масштабом дії ніж аналогічні акти нищих органів

Джерела можна поділити на наступні блоки.

І. 1) Акти вищої юридичної сили - Конституція України. Специфіка КУ полягає в тому що вона визначає основні права і свободи людини і громадянина та розмежовує повноваження між центральними і місцевими органами державної влади. Ст.18 КУ - гаранутє право громадянам звертатись до судових органів за захистом своїх інтересів. Ст.55 КУ - гарантує право на оскарження в суді дій будь-який посадових і службових осіб без обмежень.

2) Міжнародно-правові акти - чинні міжнародно-правові угоди які ратифіковані ВРУ є частиною національного законодавства. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1948 р. - ратифікована Україною 1997 р. Умови застосування міжнародних договорів:

- заборонено застосовувати в право України міжнародні договори які суперечать КУ

- норми міжнародних договорів ратифіковані ВРУ набувають статусу норм національного права

- у разі колізії норм ратифікованих міжнародних договорів та норм національного права підлягають пріоритетному застосуванню підлягають норми міжнародних договорів

Договір про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 року який був ратифікований Україною 12 липня 2012 року. Висновок КСУ від 11 липня 2001 року про "Римський статут" визнаний таким що частково не відповідає КУ та не підлягає застосуванню в Україні.

Дерективи Євросоюзу та Європарламенту. "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і пров ільне переміщення таких даних" було прийнято ЗУ "Про захист персональних даних".

3) Законодавчі акти України - Закони України - це форма опосередкованого волевиявлення волі України та регулюють найважливіші аспекти організації та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження центральних та місцевих органів державної влади, визначають правовий статус особи в сфері державного управління, в сфері державної служби, визначають режим адміністративної відповідальності за проступки, а також регламентують порядок реалізації повноважень суб'єктами управління: ЗУ "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року, ЗУ "Про місцеві державні адміністрації", ЗУ "Про державну службу" від 5 грудня 2012 року.

4) Кодифіковані акти.

ІІ. Підзаконні нормативно-правові акти - постанови ВРУ які містять норми організаційно-правового характеру, Укази ПУ ("Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 9 грудня 2010 року), акти Кабміну (приймають колегіально) конкретизують положення актів ВРУ та указів ПУ з питань що є предметом адміністративно-правового регулювання (постанова КМУ "Про затвердження порядку взаємодії закладів охорони здоров'я, що входять до системи екстреної медичної допомоги".

ІІІ. Рішення судових органів.

1) Рішення КСУ як джерело адміністративно-процесуального права має специфічний характер оскільки може змінювати та скасовувати норми права. Можуть застосовуватись при вирішенні необмеженої кількості спорів які виникають при застосуванні актів органів державної влади що містять неконституційні положення. Відповідно до ст.74 ЗУ "Про КСУ" КСУ може вказати на преюденціальність свого рішення при розгляді судами позовів, у зв'язку з правовідносинами що виникли внаслідок неконституційного акту. Рішення КСУ за поданням ВАСУ щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст.143 КУ; п.а, б, в, г) ст.12 ЗКУ; п.1 ч.1 ст.17 КАСУ.

2) Постанови ВСУ містять вказівки які є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи та для вищого адміністративного суду України під час розгляду матеріалів касаційної скарги чи касаційного подання. Приймаючи постанови ВСУ усуває неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права та реалізує функції створення єдиної судової практики. ПВСУ від 11 червня 2012 року "Про визнання протиправними і скасування рішення управління пенсійного фонду України".

3) Рішення ВАСУ. В межах своєї компетенції ВАСУ видає ухвали та постанови. Постанова ВАСУ від 27 лютого 2013 року "про визнання частково не чинною ПКМУ від 26 серпня 2009 року №918". Ухвала ВАСУ від 1 листопада 2012 року "Про визнання протиправною і скасування ПКМУ від 11 лютого 2010 року".

4) Рішення Європейського суду з прав людини. Ці рішення впливають на становлення та нормування сучасних правових систем. 17 липня 1997 року було прийнято ЗУ "Про ратифікацію конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та протоколи до цієї конвенції". Ст.1 ЗУ визначає обов'язковість юрисдикції Європейського суду з прав людини в усіх питаннях що стосуються тлумачення і застосування конвенції. 23 лютого 2006 року ВРУ прийняла ЗУ "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини". Згідно з цим законом при розгляді справ з прав людини ці акти повинні використовуватись як джерела права. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Васильчук проти України" Страсбург 10 грудня 2010 року.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
3. II. Поняття соціального процесу.
4. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
5. IV. План навчального процесу.
6. VІ. План та організаційна структура заняття
7. Адміністративний арешт як вид адміністративного стягнення
8. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
9. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
10. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
11. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
12. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.

Переглядів: 1709