Економіка України в 20-ті – 30-ті роки ХХ ст.

Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці.

Мінілексикон

Глобалізація — всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків та взаємозалежностей.

Трансакційні витрати – це всі додаткові витрати, які несуть суб’єкти при здійснені угод (витрати на пошук інформації, реалізацію прав власності, ведення переговорів, оформлення угоди й т.п.).

Зовнішні ефекти (екстерналії) – втрати або вигоди, що отримує внаслідок укладання угоди третя сторона, яка не приймає бере участі в укладанні угоди і не може впливати на її умови.

6. Економіка України в 20-ті – 30-ті роки ХХ ст.

7. Економіка України в роки Другої світової війни та післявоєнна відбудова народного господарства.

8. Україна в умовах кризи радянської тоталітарної системи і спроб її модернізації.

9. Становлення довоєнної радянської економічної думки.

10. Післявоєнна радянської економічна думка.

Політика "воєнного комунізму". Вирішивши збройним шляхом питання про владу в Україні на свою користь, більшовики почали докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин. Перш за все було взято під партійний контроль фінанси. Нова влада заборонила діяльність банків, провела конфіскацію на користь рад золота та інших цінностей.

Проте найголовнішим питанням для більшовиків в Україні було питання про хліб. Продовольча політика радянської влади була антинародною за своєю суттю. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР прийняв закон про хлібну розверстку, що мала забезпечити робітничі центри Росії та України, армію, сотні тисяч радянських службовців продовольством. Були створені спеціальні продовольчі загони. З метою їхнього зміцнення до продзагонів було мобілізовано майже 15 тис. робітників, в т. ч. понад 2 тис. членів більшовицької партії.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками. Воно вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які охопили Росію та Україну. Наполегливі спроби більшовиків у 1918—1921 рр. побудувати, відповідно до своєї програми, безтоварну централізовану економіку завершилися крахом.

Нова економічна політика. У 1921 р. більшовики та їхній вождь В. Ленін були змушені визнати повний провал політики "воєнного комунізму" і перейти до нової економічної політики (непу). Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів населення.

Підсумки і значення непу досить суперечливі та неоднозначні. Завдяки йому було відновлене господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга.

У кінці 20-х років неп було відкинуто. Приводом до цього стала чергова хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр. На початку 1928 р. партійно-державне керівництво почало застосовувати "воєнно-комуністичні" адміністративні заходи щодо селян, які не виявляли бажання продавати державі зерно за заниженими цінами. Неп замінили командно-адміністративною системою керівництва.

Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п'ятирічки. Перша п'ятирічка 1928—1933 рр., зі слів Й. Сталіна, була виконана за 4 роки і 3 місяці. Насправді навіть мінімальний п'ятирічний план розвитку господарства був недовиконаний. Замість мінімальних 18% зростання темпів виробництва за рік, реальні темпи росту становили біля 16%.

Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в'язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та інші.

Одним із джерел індустріалізації стала колективізація сільського господарства. Разом з тим, вона забезпечувала контроль з боку ВКП(б) над селянством, стала важливою складовою частиною формування тоталітарної системи. У ході колективізації, яка у наступні роки дещо меншими темпами продовжувалася, сталінізм скоїв ще один злочин. Розпочався активний наступ проти заможних селян, т. зв. куркулів.

У 1931 р. репресії продовжувались. Всього в Україні за роки колективізації було експропрійовано майже 200 тис. селянських господарств, разом з членами сімей це становило майже 1,5 млн. осіб. Біля 800 тис. з них заслали на Північ і Сибір, де українці масово вмирали або жили і працювали у нелюдських умовах. На їхніх кістках виникли Кузбас, Караганда, Печора, Колима.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нова інституціональна теорія. Неоінституціоналізм	\|	Економіка України в роки Другої світової війни та післявоєнна відбудова народного господарства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.