Вплив розвитку ринкової економіки на європейську економічну думку. Зародження класичної політичної економії

Класична школа політичної економії стала першою науковою школою, яка знаменувала виникнення самостійної науки, яка займалася не лише вирішенням практичних завдань, а здійснювала, насамперед, глибокі теоретичні дослідження. Меркантилізм не можна було вважати науковою школою. Скоріше це був напрямок розвитку економічної думки, який поєднував досить різних за становищем, родом діяльності, а часто й поглядами людей. Меркантилісти не змогли піднятися вище рівня буденних поглядів на економічну діяльність. Лише класична школа вперше заклала початок абстрактному теоретичному аналізу глибинних законів функціонування та розвитку економіки, сформулювала предмет та розробила метод дослідження економічної науки. Лише з виникненням класичної школи економіка отримала визнання в якості науки. Класична школа заклала фундамент економічної теорії, визначила основні напрямки її розвитку, сформувала ідеологію економічних досліджень. Тому її й назвали класичною. (В перекладі з латини, „класичний” означає зразковий ).

Існують певні проблеми й суперечності в періодизації класичної політичної економії. К.Маркс, який вперше застосував термін „класична політична економія”, пов’язував її виникнення з іменами В.Петті та П.Буагільбера (кінець XVII ст.), а завершення – з іменами Д.Рікардо та С. де Сісмонді (перша третина XIХ ст.). в західній літературі класичну школу зазвичай датують другою половиною XVIIІ – першою половиною ХІХ ст.: від А.Сміта до Дж. С. Мілля (іноді від фізіократів до К. Маркса).

Проблеми з періодизацією пов’язані з неоднорідністю самої класичної школи. Її розвиток припав на переломну епоху, коли відбувались радикальні зміни як в суспільному житті так і науці та світогляді. Тому класична школа вирішувала двояку задачу:з одного боку, це була задача наукового вивчення капіталістичного виробництва, з іншого – формування нової ідеології економічного мислення.

Розвиток класичної школи був закономірним і підготовленим усім ходом історичного розвитку. Історичними передумовамивиникнення класичної школи стали:

- Розвиток капіталізму й проникнення його в сферу виробництва. XVI – XVIII ст. – це мануфактурний період розвитку промисловості, який створив передумови для розвитку промислового капіталу. Це вимагало дослідження не лише сфери обміну, а, насамперед, сфери виробництва.

- Революція цін, яка пройшла в Європі в XVI – XVIII ст. як наслідок розвитку міжнародної торгівлі і ввезення великої кількості золота в Європу, призвела до його знецінення. Стає очевидним, що золото не може бути втіленням багатства націй, як вважали меркантилісти. А багатство націй примножується насамперед через розвиток виробництва.

- Завершується процес первісного накопичення капіталу, який привів до виникнення нових класів буржуазії та найманих робітників, нової системи капіталістичних відносин. Тому виникає потреба аналізу системи відносин між працею та капіталом.

- Завершується перша хвиля буржуазних революцій, яка зламала систему феодального абсолютизму та дала поштовх розвитку ліберального суспільства. Протекціоністська політика держави суперечила інтересам буржуазії та гальмувала економічний розвиток. Виникає потреба наукового обґрунтування економічної системи, заснованої на вільному підприємництві.

- Промисловий переворот, який розпочинається в Англії в останній третині XVIII ст. знаменує перехід до крупного машинного виробництва й формування національних ринків, в тому числі й ринків факторів виробництва. Це потребує дослідження законів функціонування ринку як форми організації суспільного виробництва.

Теоретичними передумовами виникнення класичної школи став розвиток суспільних та природничих наук. Значний вплив спричинила англійська філософія, яка обґрунтувала ідеї гуманізму та громадянського суспільства. Англійський філософ Дж. Локк (1632 – 1704) обґрунтував трудову теорію власності. Оскільки людина від природи має право володіти своїм тілом, то вона має природне право власності на результат праці свого тіла. Власність – це предмет влади. Уряд не має права розпоряджатись тим, що належить громадянам. Ідея природного права та природного порядку пізніше стала основою теоретичних концепцій класичної школи.

Розвиток ідей громадянського суспільства, реформація церкви призвели до зміни суспільної моралі. Устремління до багатства, накопичення, яке завжди засуджувалось церквою, тепер перестало викликати суспільний осуд. А підприємці, люди, які раціонально вели своє господарство, які досягли матеріального успіху, отримали суспільне визнання і повагу. Заняття економікою стало почесним й престижним.

Виникнення класичної школи пов’язане й з вирішенням етичної проблеми, яка тривалий час тяжіла над суспільством: проблеми особистої вигоди та суспільного блага. Століттями вважалось, що люди схильні до пороку. В своєму бажанні досягти вигоди вони будуть чинити шкоду іншим людям. Тому держава повинна регулювати діяльність людей, підпорядковувати її меті суспільного блага. Проте на початку ХVIII ст. Бертран Мандевіль (1670- 1773) запропонував новий підхід до цієї проблеми, який увійшов в науку під назвою „парадоксу Мандевіля”. Суть його водилась до того, що дії спрямовані на особисту користь можуть бути корисними й для суспільства. Саме ця теза й була взята пізніше Адамом Смітом при обґрунтуванні ідеї „невидимої руки ринку”. Саме це дозволило розвивати ідею невтручання держави в економіку, ідею вільного ринку.

Суттєвий вплив на формування класичної політичної економії здійснив розвиток природничих наук і насамперед фізики. Ньютонова механіка, з якою добре був знайомим А.Сміт, наштовхнула його на думку, що економіка підпорядкована таким же об’єктивним законам, як і природа. Наслідуючи представникам природничих наук, класики політичної економії намагаються застосовувати науковий інструментарій дослідження економіки, розглядають її комплексно як систему.

Класична політекономія розвивається на базі, створеній меркантилістами. В великій мірі вона сформувалась як критика меркантилізму. Проте це була не сліпа критика. Класична школа продовжила всі позитивні традиції, започатковані меркантилістами. Насамперед вона продовжує розвиватись як наука про багатство. Для неї характерний макроекономічний підхід, дослідження функціонування економіки країни в цілому. Здійснюючи критику меркантилізму за перебільшення ними значення торгівлі, представники класичної школи довели, що багатство народів створюється у сфері виробництва. Критикуючи політику протекціонізму, вони теоретично обґрунтували ідею вільного ринку. Таким чином, класична школа поєднала у собі два напрямки аналізу: теорію обміну (ринку) та теорію виробництва, які пізніше розділились на лінію Сея та лінію Рікардо й дали поштовх розвитку маржиналізму та марксизму.

Основоположником класичної школи, людиною, яка вперше виказала претензію на створення наукової теорії економіки став англієць В.Петті (1623 – 1687). Теоретичні погляди Петті формуються в процесі критики меркантилізму. Він один з перших усвідомив, що джерело багатства варто шукати не в торгівлі, а в самому виробництві. Саме йому належить знаменитий вираз: „Праця – батько і активний принцип багатства, Земля – його мати”. Саме навколо такого пояснення багатства стала будуватись уся класична політична економія.

Основними працями, в яких викладено погляди Петті, стали „Трактат про податки і збори” (1662), „Політична анатомія Ірландії” (1672), „Політична арифметика” (1676), „Різне про гроші” (1682).

Петті виступив як захисник інтересів і ідеолог буржуазії, яка відігравала в той період прогресивну роль. Петті проголосив буржуазну власність „священною” та „недоторканою”. Він виступав проти обкладення податками капіталів, оскільки це обмежує можливості розширення виробництва.

Петті вперше застосував „новий” абстрактний метод дослідження, який полягав не в поверхневому розгляді, а у вивченні суті економічних явищ, встановленні причинно-наслідкових зв’язків між ними. Він почав також застосовувати статистичний метод. Саме з книги „Політична арифметика” відраховують свій розвиток статистика та економетрія.

В.Петті стоїть на позиції трудової теорії вартості. Він вважає, що вартість товару створюється працею. Петті робить спробу побудувати цілісну систему поглядів на основі трудової теорії вартості, хоча в цілому йому це не вдається. Він розмежовує поняття „політичної ціни”, під якою він розумів ринкову вартість товару та „природної ціни”, під якою він розумів вартість товару. Проте в теорії вартості Петті не вільний від впливу меркантилізму, оскільки вважає, що вартість створює лише праця по видобутку дорогоцінних металів. А інші товари набувають вартості лише завдяки обміну на золото та срібло. Таким чином вартість товару він ототожнював з його міновою вартістю.

Петті вважав, що в створенні багатства приймає участь праця та земля. А щоб оцінити їх вклад, пропонував порівняти продукт, який можна отримати з необробленої та обробленої землі. Перший він вважав „чистим продуктом землі”, а приріст продукту в другому випадку – „чистим продуктом праці”. З огляду на це, Петті надає великої уваги питанням землі та праці.

Петті вважав, що прибуток є результатом праці найманих робітників. Тому, щоб збільшити ефективність виробництва, пропонував зводити до мінімуму заробітну плату, яку він вважав „природною ціною” праці. Для цього необхідно визначити величину заробітної плати. Її Петті визначав мінімумом засобів існування робітника.

Петті розробив вчення про ренту і ціну землі. Рента – це вартість продукту землеробства за вирахуванням витрат виробництва. При цьому рента відрізняється на ділянках з різним місцем розташування. Ціну землі Петті трактував як суму накопичених земельних рент. Проте для визначення її величини, він пропонував множити річну земельну ренту на 21 (період протягом якого разом можуть прожити три покоління: дід 50 років, батько 28 років і внук 7 років). Це було абсолютно довільне вирішення питання визначення ціни землі.

Позичковий процент Петті розглядав як грошову ренту, а його величину вважав похідною від ренти. Оскільки, на його думку, власник грошей міг би купити земельну ділянку. Тому надаючи гроші у позику, він повинен отримати дохід не менший ніж земельна рента. Хоча зв’язок між рентою й позичковим процентом існує, насправді ціна землі залежить від позичкового проценту, а не навпаки. Прибуток як самостійну категорію В.Петті не розглядав.

Другим автором, якого вважають основоположником класичної політекономії, є француз П’єр Л. де Буагільбер (1646 – 1714). Його ідеї здійснили суттєвий вплив на розвиток усієї подальшої економічної думки Франції. Поштовхом до розвитку класичної школи у Франції стали негативні наслідки політики меркантилізму, яку проводив міністр фінансів Людовіка XIV Кольбер. Стимулювання експорту та обмеження імпорту позбавляли сировинної бази французьку промисловість, гальмувала ввезення у Францію машин, а встановлення на низькому рівні цін на хліб та заборона його експорту, розорювала сільськогосподарських виробників. Ці обставини наклали відбиток на усю французьку економічну думку, в якій особливої ваги набрали аграрні питання. П.Буагільбер виступив захисником інтересів французького селянства, підкреслюючи його важке становище. Він став одним з перших у Франції критиків меркантилізму.

П.Буагільбер був також засновником трудової теорії вартості. Його теорія була більш прогресивною ніж у Петті, оскільки він визнавав, що вартість створюється будь якою працею, а не лише працею по видобутку дорогоцінних металів. Буагільбер протиставляв ринкову ціну і „дійсну вартість” товару, яка визначалась затраченою працею на його виготовлення. Під „дійсною вартістю” товару він розумів правильну пропорцію, в якій праця розподіляється між галузями виробництва.

П.Буагільбер вперше в економічній науці підняв тему пропорційності. Він говорив, що цінам ринкової рівноваги відповідають цілком визначені пропорції виробництва. На його думку виробник купує товари інших виробників за умови, що його товар також буде куплений іншими виробниками. Таким чином, ринковий обмін уявлявся як система замкнутих ланцюжків товарообміну.

За умов правильних пропорцій встановлюються „пропорційні ціни”, які покривають для виробника його витрати та дають прибуток. При „пропорційних цінах” пропорції виробництва максимально відповідають суспільним потребам й економіка досягає „стану достатку”. Досягти стану пропорційності можна лише за умови вільної конкуренції.

Порушення „пропорційних цін” Буагільбер пов’язував з грошовим обігом, тому виступав за збереження товарообміну та відміну грошей. Він не розумів, що гроші є неодмінною умовою розвитку товарообміну.

Продовжувачем ідей Буагільбера у Франції став видатний мислитель, ірландець за походженням Ричард Кантільон (1680 [?] – 1734). Він першим зробив спробу систематичного викладення економічної теорії в книзі „Нарис про природу торгівлі” (1755). Кантільон розмежував натуральне, обмінне та грошове господарство, здійснив структуризацію суспільства на класи: земельних власників, найманих працівників та підприємців, вперше ввів в науковий оборот категорію підприємництво. Кантільон розробив теорію „трьох рент”, у відповідності з якою, трьом класам відповідає три види доходів. Пізніше ця ідея знайшла розвиток в теорії трьох факторів виробництва Ж.Б.Сея. Внутрішню цінність товарів Кантільон як і Петті пов’язував з витратами праці та землі, однак перевагу надавав землі, пропонуючи її як єдине мірило багатства.

Незважаючи на розвиток промисловості, Франція у XVIII ст. продовжує залишатись аграрною країною. Посилювалась феодальна експлуатація селянства, почались селянські заворушення. Назріла глибока криза феодальної системи, яка прийшла в суперечність з розвитком капіталістичних відносин. Ці обставини згуртували ідеологів буржуазії у Франції в нову течію „фізіократів”. Центральною ідеєю фізіократизма стала теза Кантільона про землю як головний фактор багатства. Сама назва фізіократія в перекладі з грецької означає влада природи.

Фізіократи виступили з різкою критикою меркантилістів за те, що ті концентрували увагу на сфері обігу. Великою заслугою фізіократів стало те, що вони здійснили поворот до аналізу сфери виробництва.Однак вони обмежували сферу виробництва лише сільським господарством. На їх думку, лише в сільському господарстві створюється і примножується суспільне багатство, оскільки там створюється додатковий продукт, який є даром землі. Нерозуміння ролі та вкладу промислового виробництва в створення суспільного багатства показало обмеженість поглядів фізіократів.

Фізіократи стали першою, в строгому розумінні слова, науковою школою економічної теорії: групою людей, об’єднаною спільними ідеями і керованою лідером-учителем, який очолював цю школу. Фізіократи вперше почали називати себе економістами. Так з’явилась нова професія – економіст. Основоположником і главою школи фізіократів став Франсуа Кене (1694 -1774).

Ф.Кененалежав до інтелектуальної еліти Франції. Він був придворним лікарем Людовіка XV, опублікував ряд робіт по медицині та біології. В 60 років почав займатись економікою, опублікував ряд економічних статей в „Енциклопедії”, яку видавали Дідро та Д’Аламбер, а в 1758 році вийшла головна та найвидатніша праця Кене „Економічна таблиця”.

Кене сприйняв і творчо переосмислив ідею Кантільона про класову структуру суспільства, а його лікарський досвід наштовхнув на думку розглядати економіку по аналогії з людським організмом як систему, в основі якої лежать взаємопов’язані процеси. Усі господарські процеси подібні до кров’яного обігу в організмі. На думку Кене основу економічного життя складає постійне повторення круговороту суспільного продукту та грошових доходів. В своїй „Економічній таблиці” Кене зобразив обмін та розподіл продукту між трьома класами: земельними власниками, сільськими виробниками (фермерами) та міськими виробниками. Тут знайшла розвиток ідея пропорціональності, яку започаткував Буагільбер. Це був перший досвід моделювання економіки та перша систематична концепція капіталізму.

Кене обґрунтував вчення про еквівалентність обміну. На його думку в сфері обміну, за умови вільної конкуренції, відбувається обмін рівновеликих вартостей. Таким чином, доводилось, що джерело багатства не можна бути в торгівлі, як вважали меркантилісти, а шукати його варто в сфері виробництва.

Центральне місце теорії Кене займає вчення про „чистий продукт”. Під „чистим продуктом” він розумів різницю між сукупним суспільним продуктом та витратами виробництва. На думку Кене „чистий продукт” створюється лише в сільському господарстві. В промисловості ж, на його думку, праця лише видозмінює форму створеної в сільському господарстві речовини, не збільшуючи її кількості, а тому „чистий продукт” не створюється, а багатство не збільшується. Продуктивною визнавалась лише праця, яка створює „чистий продукт”. Тому працю міщан: ремісників, найманих робітників, промисловців, торговців фізіократи вважали непродуктивною, а весь клас міщан – безплідним.

Величина „чистого продукту” у Кене залежить від розміру витрат виробництва, до яких належать витрати на сировину та заробітна плата. Зводячи зарплату до мінімуму можна збільшити „чистий продукт”. Це означає, що „чистий продукт” в певній мірі є частиною неоплаченого продукту праці робітника. Таким чином, розуміння додаткової вартості у фізіократів носило двоїстий, суперечливий характер: з одного боку додатковий продукт є чистим даром природи, а з іншого продуктом неоплаченої праці робітника.

Заслугою фізіократів є розробка вчення про капітал.На відміну від меркантилістів, Кене вважав, що самі по собі гроші не є капіталом, а капіталом стають лише куплені на них засоби виробництва. Однак капітал він розглядав лише як речові елементи виробництва, не розглядаючи його суспільної суті. Кене вперше здійснив поділ капіталу на частини в залежності від характеру обороту. Одну частину капіталу Кене назвав початковими авансами, до яких відносив витрати на сільськогосподарський інвентар, будівлі, худобу й т. п. Ця частина капіталу здійснювала оборот за кілька виробничих циклів. Іншу частину він назвав щорічними авансами, до яких відніс витрати на посівний матеріал, робочу силу, сільськогосподарські роботи. Ця частина повністю обертається за один виробничий цикл. Фактично було покладено початок поділу капіталу на основний і оборотний.

Аналогічно В.Петті Ф.Кене поширює в економічній науці метод характерний для природничих наук: намагається відшукати об’єктивні закони функціонування економіки. Кене належить ідея „природного порядку” при якому суспільне життя підпорядковане дії об’єктивних законів. Такому порядку відповідає капіталістичний лад, який розвивається на основі дії стихійних ринкових сил в умовах вільної конкуренції без державного втручання. Фізіократи виступили за обмеження втручання держави в економіку. Їм належить знаменитий лозунг лібералізму „laissez faire, laissez passer” -вимога свободи дій для підприємців та вільного переміщення товарів.

Іншою видатною фігурою і продовжувачем ідей Кене був Анн Робер Жак Тюрго(1727 – 1781), який став навіть міністром фінансів Франції за часів правління Людовіка XVI й намагався втілювати ідеї фізіократів в життя. У Тюрго фізіократична система набула найбільш розвиненого вигляду. Тюрго проголосив, що праця землероба є єдиним джерелом багатства, оскільки вона створює продукт, який перевищує оплату праці. Тюрго, слідом за Петті та Кене, стояв на позиції обмеження заробітної плати мінімумом засобів існування. Проте на відміну від них, він пояснив механізм такого обмеження. На його думку, заробітна плата зменшується до мінімуму через конкуренцію між робітниками внаслідок перевищення пропозиції праці над попитом на неї.

Тюрго розвинув вчення Кене про поділ суспільства на класи запропонувавши п’ятикласову структуру суспільства. Він запропонував клас промисловців та сільськогосподарських виробників в свою чергу ділити на підприємців, капіталістів, які вкладають капітал та найманих виробників, які отримують заробітну плату. Це був перший крок до поділу суспільства на класи за їх відношенням до засобів виробництва. Причину виникнення класу найманих робітників Тюрго вбачав у позбавленні селян землі. Тюрго визнавав прибуток як вид доходу, однак вважав його похідним від проценту, а процент, в свою чергу – похідним від ренти. Процент він розглядав як термометр який свідчить про нестачу або надлишок капіталу на ринку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Становлення ринкової економіки та капіталістичної системи в країнах Європейської цивілізації	\|	Економічна система Адама Сміта

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.348 сек.