Економічна система Адама Сміта

А.Сміт (1723 – 1790) посідає важливе місце в історії економічної науки. Деякі дослідники називають його найвидатнішим економістом, батьком економічної науки. Це обумовлено тим, що в результаті його досліджень політична економія стала наукою, системою економічних знань.Сміт зумів зв’язати політичну економію в одне ціле, побудувати власну економічну систему. Цього не вдавалося здійснити економістам до нього. Цього (побудувати власну економічну систему) намагались, проте так і не змогли (за винятком хіба що Маркса) досягти економісти і після нього. Ця обставина надає Сміту зовсім особливого положення серед класиків економічної науки.

На формування економічних поглядів А.Сміта вплинули обставини його творчої біографії. Шотландець за національністю, навчався в університеті Глазго, а потім Оксфордському університеті. В 1748 р. Сміт почав читати публічні лекції з риторики та літератури в Единбурзі. В 1751 році очолив кафедру логіки в університеті Глазго, а в 1759 зайняв кафедру моральної філософії. В Глазго Сміт приймає активну участь в клубі політичної економії, який був як вважать першим у світі. В 1764 р Сміт відмовляється від професорської діяльності й стає вихователем англійського герцога Берклі, подорожує з ним по Європі. Саме під час подорожі він починає роботу над створенням своєї економічної теорії, яка завершилась виходом в 1776 р. Книги „Дослідження про природу і причини багатств народів”.

Заняття моральною філософією обумовило інтерес Сміта до суспільного аспекту функціонування економіки та проблеми узгодження індивідуальної поведінки людини з суспільним благом. Як наслідок, Сміт пропонує концепцію економічної людини.Він вважає, що в самій природі людини закладено устремління до власної вигоди та схильність до обміну. Свою вигоду людина може збільшити включаючись в поділ праці та вдаючись до обміну. Сміт пропонує власне вирішення етичної проблеми парадоксу Мандевіля. На його думку, щоб реалізувати свої егоїстичні цілі людина повинна задовольнити потреби інших людей, а отже егоїстична поведінка окремих індивідів у цілому може навіть більше сприяти суспільному благу, ніж свідомі дії, спрямовані на його досягнення. На основі цього твердження Сміт робить висновок про наявність механізму саморегулювання, „невидимої руки” ринку, яка спрямовує людину до мети, яка зовсім не входила в її наміри. Людське суспільство Сміт розглядає як міновий союз, а ринок вважає „природним порядком”, який максимально відповідає економічній природі людини. Оскільки ніхто краще людини не знає, що для неї є добрим – то держава не повинна втручатись в економічну діяльність.Найбільшого суспільного блага можна досягти лиш коли забезпечиться повна свобода економічної діяльності. Для держави Сміт залишає лише функції захисту від зовнішніх ворогів, підтримання внутрішнього правопорядку та здійснення правосуддя, витрати на суспільні роботи (утримання державного апарату, суспільних споруд, тощо).

Так же як і В.Петті та фізіократи А.Сміт вважав, що багатство примножується не торгівлею, а виробництвом.Джерелом багатства є праця. Сміт продовжує ідею про поділ праці на продуктивну та непродуктивну. Продуктивною працею він вважає ту, яка створює новий матеріальний продукт, непродуктивною – яка обслуговує споживання виготовленого продукту. В цьому розумінні праця державних діячів, чиновників військових не є продуктивною, а самі вони утримуються на частину річного продукту всього іншого населення. Саме такий підхід до поділу праці на продуктивну та непродуктивну був пізніше сприйнятий Марксом, а потім покладений в основу статистичних обрахунків суспільного продуту в Радянській економіці, де продуктивною вважалась лише праця зайнятих в матеріальному виробництві.

Багатство народу, на думку Сміта, визначається не грошима, а всіма „необхідними для існування і зручностей продуктами”, які дає щорічна праця народу. Хоча така думка була не новою, Сміт розвиває її, показуючи фактори, які впливають на величину багатства народу. Такими факторами він вважає: продуктивність праціта співвідношення між людьми, зайнятими продуктивною та непродуктивною працею.Продуктивність праці Сміт пов’язує, насамперед, з розвитком поділу праці. На його думку, поділ праці сприяє: підвищенню спритності та вмінь працівника; сприяє економії часу та стимулює впровадження машин.

Скільки багатство створюється працею, то його обсяг залежить від кількості застосованої праці. В свою чергу, кількість праці визначається обсягом річного продукту, який іде на утримання робітників, тобто величиною капіталу зарезервованого на ці цілі. Таким чином, бережливість або ж нагромадженнякапіталу у Сміта є чинником збільшення багатства. Іншим чинником є чисельність населення. З цих причин, Сміт не закликає як Петті та фізіократи до зменшення зарплати до фізичного прожиткового мінімуму. На його думку, рівень добробуту робітників визначає в майбутньому приріст населення та кількість праці вкладеної у виробництво.

Центральною ланкою системи Сміта є теорія вартості. Визначаючи, що кожен товар має споживну та мінову вартість, Сміт зосереджує увагу на вивченні саме останньої. На його думку, багатством продукт стає на завдяки своїм фізичним властивостям, а завдяки здатності бути придатним до обміну. Сміт ставить задачу виявити об’єктивну основу ціни товару - вартість. Єдиною загальною і точною мірою вартості Сміт вважає працю.Усі товари обмінюються відповідно до їх вартості.Сміт стоїть як і всі представники класичної політекономії на позиції еквівалентності обміну товарів. Проте теорія вартості Сміта містить протиріччя. Він не зміг пояснити тієї обставини, що вартість товару визначається витратами праці, а робітник отримує заробітну плату, яка менша вартості товару. В такому випадку, при купівлі праці відбувається нееквівалентний обмін, що суперечить загальній концепції еквівалентності обміну в умовах ринку. Тому Сміт робить припущення, що працею вартість визначається лише в малорозвинених суспільствах, які існували до нагромадження капіталу і перетворення землі в приватну власність. В капіталістичному ж суспільстві у створенні вартості приймають участь, наряду з працею, ще й земля та капітал.

З теорією вартості пов’язана теорія доходів А.Сміта. Сміт здійснив перехід до принципу поділа суспільства на класи відповідно до їх відношення до засобів виробництва, який намітився ще у Тюрго. Кожен клас отримує відповідно вій вид доходів: власники капіталу отримують прибуток, власники землі – ренту, а наймані робітники - заробітну плату. Двоїстість теорії вартості Сміта виклала й двоїстість теорії доходів. З одного боку, якщо вартість визначається працею, то прибуток і рента є частиною неоплаченої праці робітників. Сміт визнає наявність експлуатації. З іншого боку, якщо у створенні вартості приймають участь капітал та земля, то й доходи їх власників є частиною вартості, створеної цими факторами.

Таким чином, виникає третє тлумачення вартості товару, як суми трьох доходів: заробітної плати, прибутку і ренти, яке пізніше було чітко сформульоване й розвинене Сеєм в теорію трьох факторів виробництва. Сміт виходить з того, що ціна товару (Q) дорівнює витратам на засоби виробництва (C), оплату праці (W), прибутку (P) і ренті (R).

Q = C + W + P + R

Однак вартість засобів виробництва в свою чергу розпадається на C + W + P + R і так далі. Тобто, вартість витрат на засоби виробництва буде постійно наближатись до нуля, а отже нею можна знехтувати і представити вартість товару як суму доходів усіх учасників виробництва. Випадання вартості основного капіталу з вартості товару назвали „догмою Сміта”.

А.Сміт ввів поняття основного і оборотного капіталуу такому розумінні, як його трактують і зараз.

Гроші Сміт розглядає як технічний засіб для обміну і торгівлі, а їх суть функції зводив до засобу обігу. Інші функції він вважав окремими проявами цієї функції. Він виправдовував заміну металевих грошей паперовими, випуск яких повинен бути строго обмеженим. Сміт виділяв кредитні гроші і вважав, що їх емісія може сприяти економічному розвитку.

Ренту Сміт трактує неоднозначно, він дає кілька трактувань: рента як частина неоплаченої праці сільськогосподарського робітника, яку присвоює землевласник; рента як результат дії природних факторів; рента як результат монополії на землю.

Сміту належить першість в формуванні принципів оподаткування.

А.Сміт розвинув методологію політичної економії, намагаючись проникати в суть економічних явищ, відкривати закономірні зв’язки між ними. Фактично економічна система Сміта дала поштовх абстрактно теоретичному напрямку в економічній теорії, з яким пізніше полемізував конкретно-емпіричний. Сміту належить поділ економічної теорії на позитивну та нормативну.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вплив розвитку ринкової економіки на європейську економічну думку. Зародження класичної політичної економії	\|	Промисловий переворот, його суть та особливості здійснення в країнах Європейської цивілізації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.