Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Становлення центрального банку в Україні

Центральний банк України - Національний банк - було утворено у 1991 р. згідно з законом України "Про банки і банківську діяльність". Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого - банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.

Стрімкий розвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності центрального банку країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності центрального банку,за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999р. окремого Закону "Про Національний банк України". Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов'язань банку.

Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Кримській автономній республіці, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком - Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.

Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім - Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить:

* розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;

* розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;

* затвердження кошторису доходів і витрат банку;

* затвердження бухгалтерського балансу банку;

* право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;

* інші повноваження.

Правління НБУ - це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які випливають із функцій банку, передбачених у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.

Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п'ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособове несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.

Основні принципи функціонування Національного банку, передбачені законом:

* принцип незалежності банку;

* принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;

* принцип економічної самостійності банку;

* принцип централізації системи банку;

* принцип єдності системи банку;

* принцип вертикальної структури управління банком.

Першочерговою проблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку, рівня його залежності (чи незалежності) від органів державної влади. Згідно з законом "Про Національний банк України" органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці.

Істотне значення для посилення незалежного статусу НБУ має положення Закону, яке забороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування витрат державного бюджету. Здійснювати операції з державними цінними паперми НБУ дозволено лише на вторинному ринку, що також спрямовано на обмеження тиску на банк з боку уряду, який прагне вирішувати проблеми з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок емісійних коштів НБУ.

Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Голови Банку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Законом Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політики для інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.

Принцип централізації системи НБУ означає, що система організована таким чином, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють функції на визначеній території. Діяльність усіх структурних підрозділів та установ, що входять до системи НБУ, контролюється і напрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.

Принцип єдності системи НБУ передбачає,що всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.

Принцип вертикальної структури управління системою НБУ означає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі. Так, начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно із наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ. Структури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядковуються вищестоящим органам НБУ, не маючи ніяких горизонтальних зв'язків підпорядкування місцевим органам влади й управління.

Закон України "Про Національний банк України" визначає функції банку. НБУ як емісійний центр готівкового обігу започаткував емісію українського карбованця у 1992р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовували у грошовому обігу рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996 р. НБУ здійснює емісію національної валюти - гривні і копійок.

Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. НБУ прогнозує готівковий обіг, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

Тенденції розвитку готівкового грошового обігу відбивають економічні процеси, що мають місце в Україні (табл. 11.4).

У період зростання інфляційних процесів (1992-1993 pp.) готівкова маса зростала високими темпами. З початком стабілізаційних процесів і зниженням темпів інфляції намітилась позитивна тенденція, зокрема скорочення темпів зростання готівки, проте її частка у загальній грошовій масі все ще залишається високою. На початок 2000 р. вона становила 43%, що значно перевищує цей показник у країнах з розвинутою ринковою економікою (5-10%).

Запитання для самоконтролю

 

1. Який банк є головною ланкою дворівневої банківської системи?

2. Як виникли центральні банки?

3. Які завдання виконують центральні банки?

4. Назвіть функції центральних банків.

5. Які функції виконує НБУ?

6. Що таке грошово-кредитна політика?

7. Цілі грошово-кредитної політики.

8. Дайте характеристику інструментам грошово-кредитної політики.

9. Який із інструментів грошово-кредитної політики, на ваш погляд, є найбільш дієвим при переході до ринкової економіки?

10. Назвіть особливості грошово-кредитної політики України.

 

Тема12: Комерційні банки та правові основи їх організації

План

1. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків.

2. Основи організації комерційних банків.

3. Операції комерційних банків та їх характеристика.

4. Стабільність банків та механізм її забезпечення.

5. Нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків

 

1. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків.

 

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів.

Зосереджуючи тимчасово вільні кошти і грошові вклади, комерційні банки надають їх у строкове використання позичальникам у формі кредитів, виступають посередниками у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами і фізичними особами, беруть участь у регулюванні грошового обігу країни, в тому числі і у випуску в обіг нових грошей, здійснені операції із золотом, чужоземною валютою тощо. Посередництво у кредитах і платежах робить комерційні банки учасниками безготівкових розрахунків, які акумульовані кошти перетворюють у капітал і створюють додаткові платіжні засоби.

При цьому комерційні банки не можуть самостійно здійснювати емісію готівкових коштів, що є монополією Національного банку. Законодавством України комерційним банкам забороняється брата участь у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями.

Водночас, вони на договірних засадах здатні здійснювати кредитне, розрахунково-касове й банківське обслуговування своїх клієнтів, розміщувати грошові вклади, вести рахунки банків – кореспондентів.

Комерційні банки класифікуються:

1) за формою власності на;
- унітарні та колективні

Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

2) за організаційною формою;

ü акціонерні товариства відкритого типу(59%);

ü АТ закритого типу(25%);

ü ТзОВ(16%).

3) за розміром капіталу на:

ü малі;

ü середні(активи понад 10 млн. грн.);

ü великі (активи понад 1 млрд. грн..) - Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, "Аваль", Ощадбанк.

4) за філійною мережею:

ü багатофілійні - Укрсоцбанк, "Аваль"

ü малофілійні;

ü безфілійні.

5) за діапазоном операцій, що ними виконуються та сектором
ринку, де вони функціонують:

ü універсальні - виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

ü банки з клієнтською спеціалізацією - належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами є кооперативи;

ü банки з галузевою спеціалізацією - обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства, ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами.

ü банки з функціональною спеціалізацією — комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією - Укрінбанк він виконує. Департаменти, управління, відділи формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп іа функціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних банків можуть бути неоднаковими.

 

2. Основи організації комерційних банків.

 

Банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України. Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи, які мають на це право згідно чинною законодавства.

Статутний фонд новостворюваного комерційного банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошовій формі, що виключає можливість використовувати розподільний механізм для залучення бюджетних і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги НБУ. Згідно з діючим положенням, прийнятим 31 січня 1998 р., мінімальний рівень статутного фонду комерційного банку, створеного з участю національного капіталу, повинен відповідати сумі, еквівалентній 1 млн. євро.

Процес створення комерційного банку є досить складною процедурою, пов'язаною з оформленням численних документів, підбором кадрів, обладнанням приміщень та ін. Дозвіл на створення комерційного банку (ліцензію) дає центральний банк шляхом реєстрації на підставі таких документів:

• Заява про реєстрацію;

• Установчі документи;

• Економічне обґрунтування;

• Висновки аудиторської фірми про фінансовий стан засновників;

• Відомості про професійну придатність керівників.

Ефективна робота створеного комерційного банку, його прибутковість, досягнення основних цілей, які ставлять перед собою засновники, значною мірою залежить від рівня управління та організаційної структури. Організаційну структуру банку можна визначити як логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних і і розділів, вона побудована в такій формі, яка дозволяє найефективніше позувати цілі банку.

Вищим органом управління банку є загальні збори акціонерів, які вирішують стратегічні завдання в його діяльності. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового - дирекція. Роботою правління керує голова, а дирекції - генеральний директор. Контроль за діяльністю правління банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів. За рішенням зборів акціонерів створюється спостережна рада.

Організаційна структура комерційного банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які

3. Операції комерційних банків та їх характеристика.

 

Банківські операції - це операції, спрямовані на вирішення завдань банків, тобто ті, що відображають банківську діяльність і, як правило, пов'язані з рухом особливого товару - грошей.

Комерційні банки проводять пасивні, активні та комісійно-посередницькі операції.

За здійснення пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні кошти для формування своїх ресурсів. До пасивних операцій відносять:

• Внески (до запитання, термінові, заощаджувані)

• Депозити (до запитання, термінові)

• Придбані ресурси (міжбанківські послуги, емісія цінних паперів)

Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. До активних операцій відносять:

• Операції з цінними паперами;

• Кредитні операції.

Комісійно-гюсередницькі операції проводяться банком з доручення і на користь клієнта за певну плату. У цьому разі матиме місце не формування й розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта з його розпорядження або здійснення інших операцій, які не пов'язані безпосередньо з рухом грошей, - так званих збалансованих послуг. До таких Операцій належать: розрахункові, касові, валютні, консультаційні, факторингові, трастові, гарантійні та деякі інші. Провідне місце серед зазначених операцій займає розрахунково-касове обслуговування клієнтів, що зумовлене базовою функцією банків - посередництвом у платежах.

Розрахункові операції пов'язані зі здійсненням з доручення клієнтів внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків, переказуванням коштів на рахунках у банках. У банківській практиці розвинутих країн цей вид операцій залежно від способу організації розрахунків поділяється на три основних групи; інкасові, акредитивні та перекази.

Виходячи зі специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові. Базові операції пов'язані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних та розрахунково-касових операцій. Окремі з них можуть здійснюватись іншими фінансовими установами (наприклад, приймання вкладів і видача кредитів — спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, деякі види рахунків - поштовими відділеннями). Однак здебільшого такі операції проводять лише банки, і саме вони визначають місце і роль банків у кредитній системі, а тому називаються базовими. Усі інші операції, що здійснюються банком відповідно до потреб клієнтів, можна вважати додатковими (хоч у деяких спеціалізованих банках вони можуть становити значну і навіть переважну частку операцій). Такими є, наприклад, валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізингові, консультаційні операції тощо.

Залежно від статусу клієнтів банківські операції поділяють на два види: операції для юридичних осіб та операції для фізичних осіб. За конкретним змістом ці операції можуть бути майже однаковими. Різниця, як правило, полягає тільки в масштабах операцій.

 

4. Стабільність банків та механізм її забезпечення.

 

Забезпечення стабільності банківської системи залежить від аналізу фінансового стану банків. Основними джерелами інформації для проведення аналізу фінансового стану комерційного банку є: баланс; звіт про фінансові результати його діяльності.

Аналіз балансу дає комплексну характеристику діяльності банків на будь-яку дату, у ньому наведена інформація про наявність власних коштів, зміни в структурі залучених коштів, складові активів та ін. На підставі балансу можна зробити висновки про стан ліквідності, дохідності, можливих перспектив розвитку банку.

Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи і видатки банку (відображення фінансових потоків за певний період часу).

Основні показники прибутковості:

ü прибуток на одиницю активів;

ü прибуток на акціонерний капітал;

ü маржа прибутку (оцінює, наскільки ефективно банк виконує функцію посередника між вкладниками і позичальниками й наскільки гостра конкуренція на ринку).

Забезпечення належного рівня ліквідності - одне з найважливіших завдань управління банком.

Ліквідність - здатність банку в будь-який момент часу виконувати зобов'язання перед вкладниками у грошовій формі на першу вимогу й на повну суму.

 

5. Нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків.

 

Контроль за банківською діяльністю - це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення регулярного спостереження і періодичних перевірок фінансово-господарської діяльності, організації роботи банку та його підрозділів.

Головними цілями банківського контролю є:

• захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від некомпетентного

управління та зловживань;

• підтримка стабільності на фінансовому ринку попередженням

"системного ризику"

Система контролю за діяльністю комерційних банків містить:

1) зовнішній контроль;

2) державний контроль (НБУ, ДПА, правоохоронні органи);

3) зовнішній аудит (незалежні аудиторські фірми);

4) внутрішній контроль;

5) внутрішній банківський аудит (ревізійні відділи банку); ревізійні комісії.

Запитання для самоконтролю

1. Загальна характеристика комерційних банків.

2. Як класифікуються комерційні банки?

3. Операції комерційних банків та їхня характеристика.

4. Небанківські фінансово-кредитні установи, їхнє призначення та види. Пробле- ми небанківських фінансово-кредитних установ.

5. Стійкість банківської системи як вирішальна передумова її успішного функці- онування. Механізм забезпечення стабільності банківської системи.


Читайте також:

  1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
  2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
  3. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  4. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
  5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  8. Адміністративне судочинство в Україні
  9. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
  10. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
  11. Алгоритм формування статутного фонду банку
  12. Аналіз активів банку




Переглядів: 1024

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Походження та розвиток центральних банків | Валерий Павлович Кохановский

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.