Системні засади управління

Земельними ресурсами

Науково-організаційні принципи управління

Поняття «система» відноситься до найбільш фундаментальних і найбільш загальних понять у сучасній науці. Значний внесок у розробку теорії систем, системного аналізу, кібернетики, теорії управління та інших споріднених галузей знання зробили Р. Акоф, Р. Беллман, А.І. Берг, Л. Берталанфі, С. Бір, В.В. Боярскі, Б.Я. Брусиловський, Н.П. Бусленко, Н. Вінер В.М. Глушков, У.Р. Ешбі, Р. Колман, В.В. Калашников, Л.В. Канторович, І.Н. Коваленко, Л.Т. Кузін, Р. Куліковскі, О. Ланге, Л.С. Понтрягін, У. Портер, В.Н. Садовський, К. Шеннон та ін.

Незважаючи на велику кількість досліджень, до цього часу немає загальноприйнятого розуміння системи, а класичне визначення Берталанфі, за яким системою слід вважати «...сукупність елементів, що знаходяться у певних відношеннях між собою і оточенням», є занадто широким.

З формальної точки зору будь-яка, навіть випадково вибрана сукупність об’єктів разом з взаємозв’язками між ними може бути названий системним об’єктом (системою), але зазвичай система визначається з певною метою, з точки зору визначених структур або функцій. Досить обґрунтованим є твердження А. Холла і Д. Фейджина про те, що система взагалі є множиною об’єктів разом з відношеннями (зв’язками) між цими об’єктами і їх атрибутів (властивостей об’єктів).

Безумовно, земельні ресурси є системою оскільки для них діють закони та аксіомам загальної теорії систем, а саме: закон збереження, закон причинно-наслідкових обмежень, закон ієрархії цілей, закон ієрархії систем, а також аксіоми генеральної мети, зовнішньої постановки мети та виконання дій.

Складові, що не входять до складу системи, які впливають на неї, або знаходяться під її впливом, формують оточення системи. У межах системи виділяють елементи (компоненти) і підсистеми.. У загальній теорії систем елементами системи є деякі реальні (чи абстрактні) об’єкти, які не підлягають (при даному способі виділення системи) подальшому поділу. Будова і внутрішнє функціонування елемента не враховується. Згідно з той самий системний об’єкт можна поділити на об’єкти, підсистеми та модулі по-різному в залежності від завдань дослідження, причому підсистемою даної системи у загальному випадку є інша система, що входить до даної системи як її складова частина, а модулем системи є її моноцентрична підсистема.

За складом елементів усю сукупність систем умовно можна поділити на три великі групи: 1) природні системи, всі елементи яких є об’єктами природної реальності (наприклад: рослина, ґрунт, басейн річки, фітоценоз тощо), 2) техногенні та соціальні системи, елементами яких є об’єкти штучного (антропогенного) походження (наприклад: автомобіль, шлюз, канал, сім’я тощо), 3) природно-технічні та природно-техногенні системи, елементами яких є елементи як природного, так і антропогенного походження. Слід зауважити, що нині, в епоху бурхливого розвитку промисловості, науки і техніки, практично не існує природних елементів, які не зазнали б у тій чи іншій мірі техногенного впливу. Тому більшість систем, які знаходяться у полі зацікавлень людської спільноти має відноситись до природно-техногенних. Особливе місце серед природно-техногенних систем займають системи, у яких природна основу цілеспрямовано змінена людиною з метою її пристосування для виконання певних соціальних функцій. До таких систем відноситься об’єкт наших досліджень – земельні ресурси.

Системний аналіз і загальна теорія систем у аспекті управління земельними ресурсами тісно пов’язані з завданнями сучасної кібернетики як науки про принципи і методи управління системами на основі розробки кібернетичних моделей цих систем. Вирішення завдань кібернетики зазвичай лежить у площині таких галузей знання як теорія автоматизованих систем управління (АСУ), дослідження операцій, теорія оптимальних процесів, теорія інформації, евристичні методи, теорія прийняття рішень, теорія ігор та деяких інших споріднених напрямків. Всі згадані наукові напрямки виходять з того, що процес управління є процесом збору, переробки інформації і видачі продукту такої переробки у вигляді нової інформації, тобто рішень, вказівок тощо і займаються вдосконаленням технології (а точніше методів та методології) даного процесу.

Згідно з положеннями науки про управління, існує три основні види управління: жорстке управління (розімкнена система без зворотних зв’язків), регулювання поведінки керованого об’єкта (або управління зі зворотним зв’язком) і автоматичне регулювання (саморегулювання, або самоорганізація системи). З точки зору проблеми раціонального управління земельними ресурсами можна стверджувати, що розробка нових наукових методів має бути скерована на поступовий перехід від жорсткого управління до регулювання з виходом на перспективи розробки методів автоматичного регулювання стану земельних ресурсів на базі АСУ. Таким чином, базовим завданням на даному етапі є розробка і застосування таких методів регулювання земельних ресурсів, які б поєднували два види регулювання: за відхиленнями (коли з допомогою зворотного зв’язку фіксується відхилення системи від заданих норм), за критичними параметрами (коли фіксується критичний рівень будь-якого параметра (змінної) керованої системи). З іншого боку, застосовуючи підходи теорії оптимальних процесів, на основі відомого принципу максимуму Л. Понтрягіна, згідно з яким для керованої системи може бути побудований такий процес регулювання, при якому стан системи у кожний момент часу підказує найкращий спосіб дій,можемо висунути робочу гіпотезу про те, що для земельних ресурсів може бути синтезований алгоритм раціонального управління на основі математичних моделей, який дозволяє визначати управління (сукупність параметрів управління та області управління) та раціональну фазову траєкторію керованої системи.

Важливою системною властивістю земельних ресурсів є їхня регульованість, тобто можливість впливу на певний процес з метою зменшення відхилень у його перебігу від перебігу оптимального, та невизначеність, тобто відсутність повної інформації про їхні властивості і поведінку. У межах земель (ландшафтів, геосистем, ПТК) існують різні способи і рівні саморегуляції, які випливають з певних властивостей та процесів, що у них відбуваються. Частина процесів може бути детермінованими, а частина імовірнісними. Регульована система (земельні ресурси, або деяка підсистема даної системи) є системою «з пам’яттю» (динамічною, причинною, тобто величина вихідного сигналу залежить не тільки від вхідних сигналів, а й від попередніх внутрішніх станів системи, що суттєво ускладнює процес управління.

Принциповою схемою, яка відображає як процеси саморегуляції, так і процеси зовнішнього управління осушуваними землями в умовах невизначеності і за наявності зовнішніх збурень, є схема регулювання зі зворотним зв’язком (рис. 2.1).

Як видно з рис, блоки (Р і В) відіграють провідну роль у процесах управління станом земельних ресурсів, а основним компонентом блоку Р має бути управлінська математична модель (моделі) продуктивності, яка дозволяла б шляхом зміни регулюючого сигналу максимізувати та оптимізувати величину виходу (продуктивності чи урожайності, екологічної стійкості земель, інших корисних економічних, соціальних та екологічних ефектів).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перша множина містить також звичайні команди керування такіяк умовні та без умовні переходи.	\|	Поняття управління земельними ресурсами

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.