• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття управління земельними ресурсами

У найбільш загальних рисах поняття «управління» використовується для характеристики будь-яких систем - біологічних, соціальних і технологічних.

Відповідно до цього визначаються й різні сфери управління:

· управління діяльністю в живій природі;

· управління процесами, пов’язаними з діяльністю суспільства;

· управління процесами функціонування і взаємодії технологічних систем.

Серед них найбільш складними є управління в живій природі і соціальне управління. При цьому потрібно зазначити, що під управлінням в живій природі розглядатимемо не управління несвідомими живими організмами, а земельними ресурсами як біокосним тілом (живим організмом).

Досліджуючи проблеми управління земельними ресурсами, виходимо з того, що управління в широкому розумінні слова означає цілеспрямований вплив керуючої системи на керовану з метою збереження її стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно до поставленої мети. З іншого боку, процес управління - це впорядкування соціальної системи, через яку буде впорядкована система «земельні ресурси».

Зазначимо, що системи, в яких відбуваються постійні зміни і перехід з одного стану в інший, прийнято називати динамічними. Динамічні системи, здатні здійснювати цілеспрямовані дії, тобто управляти своєю поведінкою,
відносяться до самокерованих, для яких властива наявність двох підсистем: підсистеми управління (органа управління) і керованої підсистеми (об’єкта управління).

При цьому керована підсистема, в свою чергу, ділиться на соціальну, природно-технічну, організаційну та економічну підсистеми. Соціальна підсистема охоплює виконавський персонал - інженерів, техніків (які не виконують управлінські функції), дослідників, робітників - і сукупність соціальних відносин між ними, умови їх праці і життя. Соціальна підсистема виконує двояку роль: вона є і об’єктом, і суб’єктом управління (рис. 2.2).

Природно-технічна підсистема охоплює, власне, земельні ресурси, які діляться на такі категорії за цільовим призначенням:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі житлової і громадської забудови;

• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

• землі оздоровчого призначення;

• землі рекреаційного призначення;

• землі історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У свою чергу землі кожної із категорій діляться на сільськогосподарські (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища і перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські двори, ліси тощо).

Організаційнапідсистема представляє сукупність форм і методів організації використання земельних ресурсів, тобто характеризує організаційно-технічний бік управління земельними ресурсами.

Економічна підсистема - це комплекс господарських процесів, необхідних для функціонування і розвитку соціальної, технічної та організаційної підсистем. Ця підсистема охоплює процес управління основними та оборотними фондами за допомогою таких методів, як фінансування і кредитування, форми і системи заробітної плати, матеріальне стимулювання тощо.

Підсистема управління (як суб’єкт управління) реалізує сам процес управління земельними ресурсами. Ця підсистема має ієрархічну структуру, починаючи від Кабінету Міністрів і закінчуючи органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними радами).

Для того, щоб процес управління самокерованими системами міг здійснюватись, потрібно, щоб забезпечувались такі основні умови:

1. Наявність причинно-наслідкових залежностей між елементами і принципу зворотного зв’язку.

2. Наявність у системі параметрів, вплив на які дозволить змінювати їх стан.

3. Цілісність і сталість самокерованої системи.

4. Здатність системи «земельні ресурси» реагувати на суб’єкти управління.

У процесі управління особливе місце належить причинно-наслідковій залежності, здатній переходити з одного стану в інший, оскільки впорядкування систем може здійснюватись тільки там, де існує мережа причинно-наслідкових залежностей. Цей процес є прямою протилежністю процесу дезорганізації і, власне, уможливлює стабілізацію системи, забезпечує її розвиток і досягнення поставленої мети. Розглядаючи проблеми управління (назвемо їх самокерованими системами), зазначимо, що процес управління можна забезпечити тільки за умови зворотного зв’язку за формулою «суб’єкт управління - об’єкт управління». Іншими словами, суб’єкт управління повинен отримати інформацію про досягнення (чи недосягнення) ефекту від об’єкта управління, належно оцінити її і скоригувати своє рішення із тим, щоб система функціонувала в заданому режимі.

Потрібно зазначити, що зворотні зв’язки і є суттю причинно-наслідкової залежності, яка характеризується тим, що результат попередньої дії впливає на прийняття наступного управлінського рішення.

Наприклад, на земельній ділянці з подвійним регулюванням водно-повітряного режиму суб’єкт управління, не маючи інформації про норму осушення на ній, вирішив закрити шлюз, щоб створити більш «сприятливі» умови для росту культур. Але в результаті цього рослини, щоб краще рости, перейшли в стан «пригнічення» через надмірну зволоженість ґрунту. Як бачимо, інформаційне забезпечення управлінського процесу є основою основ забезпечення науково обґрунтованого режиму використання та охорони земель. Тому дуже важливо, щоб ця інформація була достовірною, тобто з достатньою точністю відображала дійсний стан розглядуваної системи.

Крім того, варто зазначити, що не вся інформація, яка надходить до суб’єкта управління, має практичну цінність. Тому вона за своїм змістом, крім такої ознаки, як достовірність, повинна бути ще й цілеспрямованою, своєчасною, ціннісною і надійною.

Цілеспрямованість полягає в тому, що інформація має бути такою, що суто відповідає вирішуваній проблемі.

Своєчасність тісно пов’язана зі строками подачі інформації суб’єкту управління. Чим оперативніша така інформація, тим вищою буде ефективність управлінського рішення.

Цінність виражається в досягнутому ефекті управлінського рішення від поданої інформації. Причому цінність інформації зростає з підвищенням її достовірності і своєчасності.

Надійність полягає у подачі гарантованої достовірної інформації суб’єкту управління. Вона насамперед характеризує спосіб отримання і подачі такої інформації споживачу. Наприклад, визначення розміру земельної ділянки за допомогою геодезичних інструментів буде точнішим, ніж визначення за допомогою мірної стрічки або сажня тощо.

Процес управління є циклічним і водночас безперервним. Безперервність його забезпечується послідовним виконанням численних циклів. До речі, цикл управління починається з поставленої мети і закінчується її досягненням.

Розглядаючи суть управління, французький інженер А. Файоль відзначав: «Управляти - це передбачати, організовувати, розпоряджатись, координувати і контролювати». Це означає, що суть управління земельними ресурсами полягає в забезпеченні цілеспрямованого, планомірного впливу суб’єкта управління на об’єкт управління (земельні ресурси) з метою підтримання їх стійкого стану або переведення в новий бажаний стан.

Економічний зміст процесу управління земельними ресурсами тісно зв’язаний з системою земельних відносин, які виникають між людьми, колективами людей, державою та іншими структурами в процесі використання землі. З врахуванням сказаного відносини між суб’єктами управління земельними ресурсами можна розділити на міжособистісні, міжсистемні і змішані.

У процесі дослідження проблеми управління земельними ресурсами виявилось очевидним, що суб’єкт управління (людина, колектив) одночасно є й об’єктом управління. Такий висновок є цікавим сам по собі, оскільки потрібно:

1. Визначити місце кожної людини, наділити її певними правами та обов’язками.

2. Навчити її виконувати доручену роботу.

3. Створити відповідні умови для виконання поставленого завдання.

4. Здійснювати контроль за виконанням роботи, координуючи її з роботою цілої системи (колективу).

Отже, крім управління земельними ресурсами, необхідне адміністративне управління, тобто управління (керівництво) людьми. Нині у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі за цим терміном закріпились слова «менеджмент» і «менеджер». Зазначимо, що менеджер чи група менеджерів представляють орган, який, керуючись економічними міркуваннями, виробляє і приймає відповідні рішення. Тобто менеджмент - це управлінська діяльність людьми для досягнення мети, поставленої менеджером.

Концептуально процес прийняття управлінського рішення менеджером чи колективом має циклічний характер і виглядає наступним чином (рис. 2.3)

Відомий усім менеджер Б. Карлоф зазначає, що будь-який менеджер, у процесі управління персоналом в першу чергу, повинен:

1. Видати директиву, що робити.

2. Налагодити контакти між людьми.

3. Підтримувати дух людей для виконання роботи.

Економічна політика менеджера повинна забезпечити умови раціонального використання та охорони земель.

Менеджмент і управління земельними ресурсами не одне й те ж. Менеджмент є складовою управління земельними ресурсами.

За характером управління в Україні сформувалось загальне і галузеве державне управління земельними ресурсами. При цьому загальне державне управління має територіальний характер, тобто охоплює відповідні території в межах адміністративно-територіальних утворень (країна, область, район тощо). Галузеве управління поширюється на землі окремих галузей (групи галузей) економіки країни (землі сільськогосподарського призначення, землі житлової і громадської забудови, землі оздоровчого призначення тощо). Хоч загальне і галузеве управління пов’язані між собою спільністю завдань - забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів, все ж вони різні за обсягом компетенції відповідних органів, їх підпорядкованістю та охопленням території.

Крім державного управління у підсистемі управління функціонує система місцевого самоуправління, тобто управління з боку територіальних громад і конкретних колективів процесами використання та охорони землі. З позиції цілісності самоуправління є невід’ємною складовою загальної системи державного управління земельними ресурсами країни.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Поняття соціального процесу.
4. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
5. Oracle Управління преміальними
6. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
7. А. Видання прав актів управління
8. А/. Поняття про судовий процес.
9. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
11. Адаптивні організаційні структури управління.
12. Адміністративне право і державне управління.

Переглядів: 2762