Мета і завдання ефективного управління земельними ресурсами

Економічне регулювання раціонального використання землі полягає у:

· платності землекористування, що проявляється у вигляді справляння земельного податку або орендної плати за землю, виходячи з кадастрової оцінки земель і місцеположення земельної ділянки інших оцінок земельних ресурсів;

· економічне стимулювання раціонального землекористування передбачає виділення коштів власникам землі і землекористувачам з метою компенсації тих затрат, які вони спрямовують на підвищення родючості фунтів і запобігання негативним явищам у землекористуванні, виробництві екологічно чистої суспільно необхідної продукції тощо, а також стягнення відповідних штрафів, розміри яких повинні бути адекватні затратам на усунення негативних процесів у землекористуванні в результаті недотримання ґрунтозахисних технологій.

Пріоритетами управління земельними ресурсами є:

· недоторканність права власності та права користування землею полягає в тому, що втручання в діяльність власників землі і землекористувачів, пов’язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення ними чинного законодавства;

· пріоритет у наданні продуктивних земель для потреб сільського господарства базується на тому, що землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, повинні передаватися в першу чергу для цих цілей. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, здійснюється на підставі даних державного земельного кадастру та даних спеціальних досліджень;

· системний підхід у землекористуванні знаходить своє відображення у комплексному вивченні земельних ресурсів і тієї частини середовища, що визначає необхідні умови їх існування. Системному підходу у землекористуванні найбільш відповідає землевпорядкування території агро формування на основі об’єктивно існуючих ландшафтних систем. (Ґрунт – дзеркало ландшафту).;

· регіональний підхід передбачає використання земель з врахуванням конкретних місцевих умов, які властиві даному регіону;

· екологізація землекористування знаходить своє відображення у такому використанні землі, при якому забезпечується збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічна цінність природних і набутих якостей земель;

· законодавче, нормативне й методичне забезпечення раціонального землекористування реалізується через сукупність законодавчих, нормативних і методичних документів, спрямованих на створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відновлення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорону прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави.

Для реалізації даних пріоритетів необхідно вирішувати наступні завдання. При цьому потрібно:

· вдосконалювати організаційні структури управління земельними ресурсами;

· розвивати демократичні засади управління земельними ресурсами по всій ієрархічній вертикалі, забезпечити науково обґрунтоване розмежування прав, обов’язків і відповідальності суб’єктів управління, забезпечувати правопорядок та виконавську дисципліну;

· вдосконалити організацію управлінської праці та її матеріального стимулювання;

· розробляти і впроваджувати нові наукові методи обґрунтування, прийняття та реалізації управлінських рішень;

· узагальнювати і впроваджувати передовий національний та світовий досвід управління земельними ресурсами.

Крім того, досягнення мети ефективного управління земельними ресурсами вимагає розв’язання таких важливих завдань, як розмежування земель державної та комунальної форм власності, створення системи державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель, моніторингу земель, розвитку ринкового землевпорядкування, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у галузі управління земельними ресурсами та ін.

В умовах ринкової економіки потрібний цілком інший тип керівників, які б досконало володіли сучасними економічними, екологічними, соціальними та іншими знаннями. Адже більшість нинішніх керівників є інженерами з чисто технічною орієнтацією. У результаті реальне вирішення вказаних питань гальмується формалізмом, який дуже часто прикривається «дрібними» відомчими інструкціями. Врешті-решт це призводить до обмеження кругозору керівника вузьколокальними задачами, які вирішуються всупереч реальним інтересам людей, вимогам ефективного землекористування.

Тому нині все актуальнішою стає проблема створення мережі факультетів і кафедр управління земельними ресурсами, відкриття спеціальності з управління земельними ресурсами, перегляду навчальних планів у бік збільшення кількості годин для вивчення цієї дисципліни, поглибленого вивчення психології, конфліктології, ГІС-технологій тощо, відкриття нових спеціалізацій, які випливають з умов ринку тощо.

Вирішення перелічених проблем дозволить ефективно управляти земельними ресурсами в Україні в умовах відносин ринкового типу.