Управління меліорованими землями

Меліоровані землі України завжди були її неоціненним багатством. Досягнення стійкого росту сільськогосподарського виробництва забезпечувалося завдяки регулюванню водно-повітряного режиму використовуваних у сільському господарстві земель. При цьому варто зазначити, що всі меліоровані землі України представлені зрошуваними та осушуваними землями, які мають свою виражену географію поширення. Так, у степовому гідромеліоративному комплексі України меліоровані землі представлені переважно зрошуваними землями, а в Поліському - осушуваними землями.

Меліорація, виступаючи як один з головних напрямів інтенсифікації аграрного виробництва, внесла вагомі зміни в економіку господарств, їх спеціалізацію, склад угідь, структуру посівних площ та ін. Підвищилася культура землеробства, зросла врожайність сільськогосподарських культур, створилися соціальні умови на селі та ін.

Проте, незважаючи на позитивні наслідки меліорації земель, у суспільстві існує думка про її згубність для навколишнього середовища. Ми не ставимо за мету давати глибокий аналіз негативних наслідків меліорації земель, оскільки вони відомі всім - від простого селянина до урядовця, але вважаємо за необхідне зазначити те, що найбільш турбує суспільство.

Задамося запитанням: чому в Україні є багато переосушених земель, продуктивність яких нижча, ніж була до осушення? Чому понизився рівень води в колодязях? Чому на осушених землях відбуваються дефляційні процеси, яких до осушення не було? І, нарешті, чому відбулося засолення ґрунтів на зрошуваних землях?

Причин тут декілька.

По-перше, допущені серйозні помилки при проектуванні і будівництві осушувальних систем.

По-друге, неправильна експлуатація меліорованих земель.

По-третє, незнання законів живої природи.

По-четверте, відсутність науково-методичного забезпечення системи управління меліорованими землями тощо.

Проста деталь. Загальновідомо, що виконання будь-яких дій з так званим «запасом» не завжди ставало для людини благом. Наприклад, засолення земель на півдні України здебільшого відбувалося через невпорядковане, вірніше, через надмірне зрошення.

З викладеного можна зробити попередній висновок: природу губить не меліорація як така, а неправильне проектування і будівництво меліоративних систем, відсутність науково обґрунтованої організації використання меліорованих земель.

Досвід господарської діяльності на цих землях свідчить, що на вершині піраміди раціонального використання і охорони меліорованих земель повинно стояти управління. Але управління цими землями слід починати здійснювати вже з кабінетів проектних організацій, які займаються розробкою проектно-кошторисної документації будівництва меліоративних систем, оскільки вже тут закладається «майбутня доля» меліорованих земель. Для цього залучаються незалежні експерти, які, маючи великий досвід роботи в цій галузі, дають об’єктивну оцінку проекту. При цьому повинен даватися прогнозний аналіз змін, які можуть відбутися в природному середовищі в результаті меліорації.

Ефективна система управління меліорованими землями повинна опиратися на знання особливостей цих земель, оскільки вони в економічний обіг залучені, можна сказати, штучно. Тут, на відміну від богарних земель, існують відмінності у гідрогеологічних і ґрунтових процесах (темпи мінералізації органічної речовини, фільтраційний режим, засвоюваність рослинами поживних речовин, процеси ґрунтоутворення тощо).

Наприклад, органогенні ґрунти (торфовища), які відрізняються високою потенційною родючістю, містять 80-90 відсотків органічної речовини, але маючи високий ступінь її розкладу через неправильне їх використання, можуть перетворитися у простір з незворотними, згубними для довкілля процесами. Якщо на ґрунтах з торфовим шаром 1,5 і більше метрів можна допустити вирощування зернових культур, багаторічних трав, то ґрунти до 0,7 м доцільно буде використовувати в системі кормових угідь. Однак структура посівних площ на органогенних ґрунтах буде залежати не стільки від шару торфу, скільки від його окультурення .

Так, на слабоокультурених торфовищах (ступінь розкладення торфу до 20%) питома вага зернових культур повинна складати 35-40%, просапних 30-35 і багаторічних трав - 30-35%.

На середньоокультурених торфовищах (ступінь розкладення торфу 20-35%) питома вага зернових культур повинна складати 25-35%, просапних - 15-20 і багаторічних трав - 45-55%.

На добре окультурених торфовищах (ступінь розкладення торфу 35-50%) питома вага зернових культур повинна складати 25-30%, просапних - 10-20 і багаторічних трав - 55-60%.

З наведених даних неважко зауважити, що в міру окультурення торфовищ у структурі посівних площ зменшується посів зернових і просапних культур, а збільшується посів багаторічних трав. Тому система управління цими землями повинна передбачати динамічність, тобто можливість зменшення чи збільшення посівних площ одних культур за рахунок інших без корінної ломки сівозмін.

При цьому треба зазначити, що протягом вегетаційного періоду різні сільськогосподарські культури, навіть сорти, вимагають індивідуальних ґрунтових властивостей, які відповідають тільки їх фізіологічним та екологічним вимогам. Але оптимальні умови для росту рослин у різні фази їх росту і розвитку створюються не тільки за рахунок осушення, але й здійснення цілого комплексу агротехнічних, агромеліоративних та інших заходів. Осушна меліорація є тільки основою для здійснення інших видів меліорацій (хімічної, культуртехнічної та ін.). Але нині серед спеціалістів аграрного виробництва існує думка про недоцільність диференційованого комплексу агротехнічних і агромеліоративних заходів на осушених і богарних землях через те, що після проведення осушення відмінності цих земель між собою усуваються. Проте така думка невірна.

Насамперед, потрібно виходити з того, чому ці землі були перезволоженими. Перезволоженими вони бувають в основному за рахунок великої щільності, малої пористості та аерації, низької водопроникності. Тому навіть після осушення гончарним дренажем на цих землях, як правило, не забезпечується оптимальний водно-повітряний режим для нормального розвитку сільськогосподарських культур. У результаті на осушених землях урожай сільськогосподарських культур у багатьох випадках буває значно нижче, ніж на богарних. Але в часи тоталітарно-командної економіки в звітних документах урожайність культур на осушених землях свідомо завищувалася у 1,5-2 рази. Така була вказівка «згори».

Тому потрібно визнати, що раціональне використання осушених земель повинно базуватися на всебічному врахуванні їх якості і відмінних властивостей від богарних земель, що дозволить повніше використати потенційні можливості землі як основного засобу виробництва в аграрному секторі.

Поруч з цим потрібно зазначити, що створення і функціонування засобів виробництва, нерозривно зв’язаних із землею, відрізняються своєю довговічністю. Наприклад, на роботи, пов’язані з обробітком ґрунту, посівом і доглядом за однорічними сільськогосподарськими культурами, матеріальні затрати концентруються на земельних площах протягом одного року або одного виробничого циклу і зразу переносять свою вартість на вироблену продукцію, а витрати на внесення добрив, хімічні меліорації, посів багаторічних трав фіксуються в землі протягом декількох років і переносять свою вартість не зразу, а частинами. Матеріальні витрати на здійснення осушувальної меліорації амортизуються протягом ще довшого періоду. При цьому амортизаційні відрахування переносяться на продукцію рослинництва, отриману на осушених землях. Це означає, що собівартість продукції на осушених землях буде значно вищою, ніж на богарних землях, що особливо важливо в умовах ринкової економіки.

Загальновідомо, що умови нормального росту і розвитку рослин забезпечуються певним запасом вологи в ґрунті. Одні рослини більш вимогливі до вологості ґрунту, інші менше. Тому з метою раціонального використання осушених земель повинен бути тісний зв’язок між розробкою проектів меліорації земель і проектів землевпорядкування, в яких би знайшли відображення такі питання, як спосіб і режим осушення, строки зволоження, узгоджене розміщення меж проектних ділянок з елементами осушувальної мережі.

Нині органи управління використанням і охороною земель повинні знати, що зміст питань використання та організації її території на меліорованих землях більш глибокий і має свої особливості на відміну від питань, які розглядаються на богарних землях. Кожна складова частина проекту землевпорядкування повинна передбачати, з одного боку, найбільш ефективне використання землі, а з іншого боку - враховувати кількість і якість виробленої продукції, затрати праці і засобів на її виробництво.

Так, з метою підвищення продуктивності меліорованих земель, скорочення строків окупності витрат на осушених орних землях доцільно, з урахуванням ґрунтового покриву, розміщати більш прибуткові і суспільно необхідні культури, які б за своїми біологічними властивостями забезпечували більшу прибавку врожаю культур порівняно з розміщенням їх на богарних землях. При цьому треба враховувати той факт, що меліоровані землі є частиною загального земельного фонду аграрного формування, тому склад угідь, типи, кількість і розміри сівозмін на меліорованих і богарних землях повинні бути взаємопов’язані.

Однією з найбільш важливих проблем, які вирішуються на меліорованих землях, є встановлення складу і співвідношення угідь.

При розробці проектів організації території на меліорованих землях спеціалісти проектних організацій завжди намагалися осушені землі трансформувати в ріллю. Але не завжди природні кормові угіддя, які трансформувалися в ріллю, в силу ґрунтових, гідрологічних, рельєфних та інших умов забезпечували збільшення виходу продукції, а навпаки, цінні меліоровані землі було перетворено в низькопродуктивні орні землі. Тому здійсненню такої трансформації повинно передувати детальне вивчення кожної ділянки землі. Без цього трансформація втрачає будь-який зміст.

Управління меліорованими землями повинно передбачати докорінне вдосконалення осушних систем. Уже сьогодні недостатньо лише відводити надлишок води з полів, створивши при цьому хаотичну мережу відкритих каналів. Створення технічно досконаліших систем з двостороннім регулюванням рівня ґрунтових вод дозволяє створювати в ґрунті більш сприятливий водно-повітряний і тепловий режими. Особливо великими перевагами виділяється закритий гончарний дренаж, який застосовується в основному на мінеральних ґрунтах. Це до зволяє збільшити площі окремо оброблюваних ділянок, скоротити на 15-20% площу, зайняту каналами і смугами відводу, суттєво продовжити вегетаційний період, тому що на дренованих полях обробіток і посів культур вдається здійснювати на 10-15 днів раніше, ніж на полях з відкритою мережею каналів, зменшити експлуатаційні витрати та ін.

1. Ще більш вищі до управління меліорованими землями ставляться в умовах ринкової економіки, коли відбувається процес формування аграрних підприємств ринкового типу. При цьому розподіл осушених земель необхідно здійснювати з врахуванням осушної мережі. Забезпечити гарантоване утримання осушної мережі в робочому стані і єдину схему управління водним режимом можна за умови, коли вона у своїй цілісності буде знаходитися в межах одного агроформування. Крім того, при цьому буде обмежено зону впливу на суміжні агроформування.

Поля на меліорованих землях слід розміщати в повній узгодженості з меліоративною мережею, параметрами дощувальних машин, установок та іншими елементами інженерної інфраструктури.

Окремої уваги заслуговує проблема встановлення складу угідь на меліорованих землях. При цьому одну з основних ролей відіграє норма осушення конкретної ділянки землі. Цей чинник важливий тому, що в міру інтенсифікації аграрного виробництва приватного агроформування може виникнути необхідність трансформації частини кормових угідь у ріллю.

Так, в умовах Лісостепової і Передкарпатської зон мілкі і середньопотужні торфовища слід використовувати як кормові угіддя для забезпечення худоби зеленими і грубими кормами.

Що стосується Поліської зони, то тут бал урожайності зернових культур залежно від земельно-оціночного району на торфовищах у середньому в 1,5-2 рази вищий порівняно з прилеглими мінеральними ґрунтами. Тому певну частину торфовищ можна використовувати як орні землі. Але при цьому треба мати на увазі, що можливість трансформації торфовищ у ріллю обмежена. Це пояснюється, головним чином, властивістю мінералізації органічної речовини торфу і прискореного його «спрацювання», що суперечить принципу раціонального використання та охорони земель.

Треба сказати, що найбільші втрати (4,5-8,3 т/га) органічної речовини торфу щорічно спостерігаються під просапними культурами, найменші (1,8-2,4 т/га) - під багаторічними травами і пасовищами і проміжне місце (2,0-2,7 т/га) займають зернові культури. Одним з кращих варіантів використання мілких і середньопотужних торфовищ буде той, який забезпечує рівновагу між мінералізацією органічної речовини торфу і поповненням певної його частини за рахунок кореневих решток. Що стосується потужних торфовищ, то їх можна використовувати як орні землі за умови забезпечення балансу органічної речовини.

Як бачимо, навіть короткий огляд проблем використання меліорованих земель повинен націлювати органи управління земельними ресурсами на прийняття таких управлінських рішень, при яких система використання цих земель буде узгоджена з параметрами, зумовленими проведенням меліорації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Управління землями резервного фонду	\|	Управління радіоактивно забрудненими землями

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.