Управління радіоактивно забрудненими землями

Не можна говорити про раціональне використання та охорону земель в Україні, залишаючи поза увагою проблему використання земель, забруднених радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Ця катастрофа, яка зачепила майже всі регіони України, а також сусідні держави, призвела до колосальних людських, економічних, соціальних, екологічних втрат. У результаті, показник захворюваності серед дорослих і підлітків в 1987 році на 10 тис. потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС становив 1372,9, а в 1994 році він зріс до 5014,4, або в 3,7 раза. З 1991 року Україна вийшла на перше місце в Європі за рівнем смертності. Тому цілком закономірно ставиться завдання перед вченими України пом’якшити цей вплив на суспільство.

Ми виходимо з того, що екологічне відродження України слід починати із землі. Тільки ефективне управління радіоактивно забрудненими землями зможе розкрити закономірності і спрогнозувати розв’язання комплексу найактуальніших завдань сьогодення. Серед комплексу заходів вирішення цієї проблеми важливе місце належить організаційно-господарським заходам, в тому числі землевпорядкуванню. Тільки землевпорядна документація як інформаційна база регламентує прийняття правильного управлінського рішення щодо використання цих земель. Хоча на тлі недостатнього рівня екологічної культури, деградації особистості та загальнолюдських цінностей часто ставиться питання: «А чи варто взагалі щось робити з цими землями?» Сучасний розвиток суспільства однозначно вказує на таку доцільність, тому що в умовах науково-технічної революції процес перетворення антропогенної біосфери в ноосферу, сферу розуму, є сутністю третього тисячоліття.

Якщо йти шляхом вилучення радіоактивно забруднених земель з традиційного природокористування, то це спричинює:

• по-перше, негативні соціально-психологічні наслідки (незайнятість населення, різку зміну традиційного способу життя);

• по-друге, вилучення з економічного обігу сільськогосподарських угідь та лісів призведе до погіршення санітарного стану територій, відтягне на довгі роки їхнє очищення від радіонуклідів та ін.

Отже, сільськогосподарська діяльність на забруднених радіонуклідами територіях повинна здійснюватися, але на принципово нових засадах.

Проекти землевпорядкування мають передбачати запровадження нетрадиційних сівозмін, які б сприяли швидкому «старінню» радіонуклідів, незворотному переходу їх у нерухому форму.

Інститутом клітинної біології і генетичної інженерії Національної академії наук України доведено, що в структурі сівозмін пріоритетними культурами повинні бути:

• по-перше, ефіроолійні та олійні культури для технічного використання продукції, зокрема, для отримання дизельного палива. Олія є тим продуктом, який не містить радіонуклідів, і її споживання не має будь-яких радіологічних обмежень;

• по-друге, культури для отримання біомаси з наступною її переробкою на біогаз;

• по-третє, багаторічні кормові злакові трави на насіння. Доведено, що при формуванні зернівок має місце різке зменшення радіонуклідів у будь-якій частині насінини;

• по-четверте, рослини для отримання фітомаси для паперово-целюлозного виробництва (безалкалоїдні коноплі, топінамбур тощо).

Досліджено, що в технологи переробки фітомаси радіонукліди на певній фазі відокремлюються, і кінцевий продукт є радіаційно чистим.

Певна річ, розміщення вказаних культур у системі сівозмін буде економічно виправданим на землях, де вміст радіонуклідів не перевищує певних рівнів.

При більших концентраціях радіонуклідів перевагу має інша стратегія рослинництва, яка ставить за мету очищення сильно забруднених ґрунтів від радіонуклідів шляхом застосування особливих технологій, які мають загальну назву фітодеконтамінації, або фіторемедіації, ґрунтів.

Для досягнення економічно та екологічно виправданої фітодеконтамінації ґрунтів необхідне максимально можливе збільшення коефіцієнтів переносу радіонуклідів у біомасу. Це досягається такими способами:

• використанням нетрадиційних для сільського господарства видів рослин (деякі види дикорослих злаків, амаранти, хрестоцвіти, представники галофітної флори);

• застосуванням спільних посівів рослин, одні з яких кореневими виділеннями сприяють збільшенню рухомості радіонуклідів, а інші забезпечують їх інтенсивне винесення;

• використанням специфічних добрив, які сприяють збільшенню значень чинників переносу (фізіологічно кислі добрива, зокрема, карбонат амонію при фітодеконтамінації ґрунтів від важких радіонуклідів);

• використанням позакореневого підживлення рослин речовинами, які сприяють збільшенню атрагуючої здатності органів, в яких нагромаджуються радіонукліди;

• створенням системи сумісних посівів і поживних культур. У реалізації цього підходу слід враховувати, що порівняно вищою фітодеконтамінаційною ефективністю характеризується спосіб поєднання видів рослин, які підвищують рухомість радіонуклідів у ґрунті, з видами, які мають високі значення фактора переносу;

• використанням спеціальних сівозмін, в яких щороку в одному й тому ж полі вирощуватиметься послідовно декілька культур.

Навіть при оптимальному використанні зазначених способів фітодеконтамінації ґрунтів досягнення бажаного ступеня очищення ґрунту вимагає тривалого часу. Тому доцільно поєднувати фітодеконтамінацію з використанням біомаси в технологіях типу отримання біогазу.

Найбільш кардинальним способом фітодеконтамінації є вирощування рослин, які переводять радіонукліди в рухому форму з наступним промиванням орного шару і відведенням промивних вод у спеціально обладнані дрібні ставки, з яких за допомогою водних рослин вилучатимуться радіонукліди, важкі метали та деякі інші хімічні забруднювачі ґрунту. Водні рослини характеризуються дуже високою здатністю вилучати радіонукліди з води - на 2-3 порядки вищі, ніж у рослин польової культури.

Проекти землевпорядкування повинні передбачати таку структуру посівів, яка б забезпечувала тільки позитивний баланс гумусу. Більш високий вміст гумусу в ґрунті знижує інтенсивність нагромадження радіонуклідів рослинами. Дослідження, проведені Б.С. Прістером, свідчать, що щільність радіоактивного забруднення ще не є основним критерієм безпеки радіаційної ситуації. Інтенсивність нагромадження радіонуклідів рослинами прямо залежить від рН ґрунту. Чим вище цифрове значення рН, тим менше радіонуклідів засвоюється рослинами. Залежно від екологічних умов і способу утримання худоби концентрація радіоцезію, в молоці і м’ясі може змінюватися в багато разів при однаковому забрудненні ґрунту.

Результати досліджень свідчать, що з наближенням ґрунту за критерієм рН до лужного вміст Cs¹³⁷ має виражену тенденцію до зниження.

У цьому зв’язку вапнування ґрунту є одним із заходів послаблення радіоактивного забруднення території.

В умовах радіоактивного забруднення вапнування є необхідним, оскільки воно сприяє поглинанню катіонів ГВК і зменшує рухомість і доступність радіонуклідів для засвоєння рослинами. Рекомендується здійснювати вапнування в півтори норми, яка розраховується за даними про гідролітичну кислотність ґрунтів, раз у 3-4 роки.

На легких за гранулометричним складом і бідних ґрунтах Полісся рекомендується внесення високих доз органічних добрив - гною, торфу і сапропелю. При радіоактивному забрудненні угідь необхідно відмовитися в першу чергу від аміачної селітри, через те, що підкислення ґрунтового розчину в результаті більш швидкого засвоєння кореневою системою катіону амонію сприяє витісненню радіонуклідів у ґрунтовий розчин і засвоєння їх кореневою системою. Необхідно також змінити традиційне співвідношення внесення в ґрунт мінеральних елементів поживних речовин у бік підвищення частки фосфору та калію: фосфорні добрива особливо ефективні для зв’язування в ґрунті стронцію, калійні - для зменшення співвідношення цезій/калій в ґрунтовому розчині. У загальному вигляді співвідношення N:P:K повинно складати 1:1,5:2.

Одним із важливих заходів, які б забезпечили зменшення засвоєння рослинами радіонуклідів, є оптимізація землекористування. Зміст цього заходу полягає в тому, що концентрація радіонуклідів у рослинах визначається просторовим розподілом, принаймні, двох параметрів - щільності забруднення ґрунту і його екологічних характеристик, які визначають рухомість у системі «ґрунт» - «рослина».

Гіршим варіантом є комбінація, при якій високі рівні забруднення накладаються на ґрунти з низьким рівнем родючості, високою кислотністю, зволоженням та ін. Відповідно ліпшим - коли високі забруднення накладаються на родючі ґрунти. Це означає, що навіть у межах одного агроформування можна здійснити маневри розподілу культур на полях, які будуть забезпечувати виробництво відносно чистої продукції.

Наприклад, цукрові буряки можуть бути вирощені на двох земельних ділянках і відрізнятися різним рівнем забруднення. У такому випадку «чиста» частина врожаю може бути використана на корм худобі, а «брудна» відправлена на цукровий завод.

Більш забруднене сіно можна, практично без обмеження рівня забруднення, згодовувати молодняку молочної чи м’ясної худоби, але найменш забруднене сіно повинно забезпечити потреби молочного поголів’я худоби.

Проект землевпорядкування повинен передбачати певний комплекс агротехнічних заходів. Так, глибока оранка дозволить перемістити забруднений шар на глибину 40-70 см, що зменшить концентрацію нуклідів у кореневому шарі, а відтак концентрацію радіоактивного цезію в урожаї в 1,5-7,8 раз.

Отже, наведена інформація накладає відповідні вимоги на організацію територій з метою послаблення радіоактивного забруднення. Проект землевпорядкування при цьому виконує свого роду роль «диригента» у загальному «оркестрі» всіх наук, які залучаються до подолання наслідків аварії на ЧАЕС.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Управління меліорованими землями	\|	Управління земельними ресурсами в населених пунктах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.