Класична кількісна теорія грошей

Гроші досліджували ще античні філософи Платон і Аристотель. Погляди Аристотеля на сутність грошей, їхні функції та роль у товарообміні в результаті тривалого еволюційного розвитку мали методологічне підґрунтя "найдавнішої теорії" грошових відносин — кількісної, що сформувалася у XVI-XVII століттях. Це найпопулярніша із монетарних теорій, яка у видозміненому варіанті домінує і в сучасних теоріях грошей. Рання кількісна теорія грошей намагається дати відповідь на питання про відносну вартість товарів, купівельну спроможність грошей та причини її зміни. Окремі положення цієї теорії сформульовані Дж. Локком (1632—1704) та Ш. Монтескьє (1689—1755). Але найлогічніше ця теорія була доведена англійським вченим Д. Юмом (1711 — 1776) у трактаті "Про гроші", що був опублікований у 1752 році. На відміну від меркантилістів, переконаних, що приріст грошей у державі стимулює розвиток торгівлі та промисловості, Д. Юм довів, що збільшення кількості грошей в обігу ще не означає збагачення держави, але сприяє зростанню цін на товари. Тому він був переконаний, що вартість грошей визначається їхньою кількістю, яка перебуває в обігу.

Д. Юм вивів досить просту залежність — так званий "постулат однорідності" – подвоєння кількості грошей призводить до відповідного подвоєння абсолютного рівня цін, вираженого у цих грошах, але не впливає на відносні мінові співвідношення між окремими товарами. Причому, вартість грошей — величина суто умовна, вона визначається кількістю грошей в обігу і співвідноситься з товарами, що обертаються. Тобто, гроші залучаються до обігу без вартості і отримують її лише в процесі обміну. Вартість грошей за Д. Юмом — це величина фіктивна і визначається так: сума цін товарів / число обертів грошової одиниці.

Для ранньої кількісної теорії були характерні такі постулати:

1) причинність, тобто, ціни залежать від маси грошей;

2) пропорційність, тобто ціни змінюються пропорційно кількості грошей;

3) універсальність, тобто зміна кількості грошей впливає однаково на ціни усіх товарів.

Теоретичні ідеї класичної кількісної теорії стали методичною основою для теорії грошей класичного та неокласичного напрямків.

На початку XX століття кількісна теорія грошей стала панувати на Заході і увійшла до складу неокласичної теорії відтворення, як її важлива частина. У складі неокласичної кількісної теорії сформувалося два напрямки: трансакційний варіант І. Фішера та кембриджський варіант А. Маршалла і А. Пігу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль грошей у ринковій економіці	\|	Трансакційний варіант кількісної теорії грошей

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.