Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ ВИННИЧЕНКО (26.07.1880-6.03.1951pp.).

Він народився в м. Єлисаветграді Херсонської губернії. Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин - наймит, переїхав із села до Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженою Липник. Від першого шлюбу мати Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. Навчався в Єлисаветградській гімназії. 1901 р. він вступив на юридичний факультет Київського університету і того ж року створив таємну студентську революційну організацію, яка звалась "Студентською громадою". Перші твори він написав у 1901-1902 pp. Його порівнювали з молодим М. Горьким. В. Винниченко був не тільки прозаїком, а й талановитим драматургом, ставив п'єси на європейських сценах.

У 1901 р. вступив до Революційної української партії (РУП), яка з 1905 р. стала називатися Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). З утворенням УСДРП увійшов до складу її ЦК й редагував партійний орган - газету "Боротьба". За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 р. був заарештований, виключений з університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти. Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправці революційної літератури в Росію. Після чергового арешту й ув'язнення із загрозою довічної каторги Винниченку за допомогою товаришів вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував. Та на початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії і жив до 1917 р. під чужим ім'ям переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю.

Одразу після Лютневої революції Винниченко переїхав в Україну і взявся до активної політичної роботи. Став членом Центральної Ради. Згодом очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ. Він автор майже усіх декларацій і законодавчих актів У HP. Саме Володимир Винниченко проголосив І Універсал на 2-ому військовому з'їзді 23 червня 1917 р. та Декларацію Генерального секретаріату 27 червня 1917 р. на пленумі Центральної Ради. 22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила першу конституцію України. Згодом через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше через місяць він знову його очолив.

Наприкінці жовтня делегація УЦР відбула до Петрограду, де стала свідком повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовиками. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів ЦР 9 січня 1918 р. ухвалила IV Універсал, за яким "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем'єром змушений був евакуюватися до Житомира. Винниченко разом із дружиною Розалією Яківною поїхав на південь, до Бердянська. Під час гетьманщини жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю, написав п'єсу "Між двох сил". Тут був заарештований гетьманською вартою у надуманій підозрі підготовки до державної змови. Але завдяки своєму авторитету його швидко звільнили з-під варти. Після чого він знову перейшов до активної політичної діяльності. У серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР, створенні її найвищого органу - Директорії, головою якої став у листопаді 1918 р. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон. За два місяці до еміграції він записав у "Щоденнику": "Нехай український обиватель говорить і думає, шо йому хочеться, я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло - літературу... Тут у соціалістичній советській Росії я ховаю свою 18-літню соціалістичну політичну діяльність. Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти". В еміграції політична кар'єра Винниченка тривала. Жив в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії. Часто нелегально приїздив в Україну. Всебічно обдарована особистість, Винниченко став одним з найвидатніших українських письменників. У Відні він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю "Відродження нації" (Історія української революції. Березень 1917 р. - грудень 1919 р.) - твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Наприкінці 1919 року Винниченко вийшов із УСДРП і організував у Відні Закордонну групу українських комуністів, створив її друкований орган - газету "Нова доба", в якій опублікував свій лист-маніфест "До класово несвідомої української інтелігенції", сповістивши про перехід на позиції комунізму. На початку 1920 року він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на Батьківщину. Радянське керівництво, особисто Володимир Ленін, із прихильністю поставилося до прохання Винниченка. Наприкінці травня 1920 р. Винниченко разом із дружиною прибув до Москви, де дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР із портфелем наркома закордонних справ, із кооптацією у члени ЦК КП(б)У.

Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем країни, державними відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці з тактичних міркувань. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 р. виїхав з Харкова до Москви, а звідти знову закордон. Повернувшись до Відня, Винниченко виступає з критикою національної і соціальної політики РКП(б) та Радянського уряду. Він продовжує уважно стежити за подіями в СРСР, займається літературною творчістю, живописом.

Під час німецької окупації Франції Володимира Кириловича було кинуто до концтабору за відмову співробітництва з нацистами. По закінченні війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу. Впродовж останніх 25 років свого життя Винниченко прожив у французькому містечку Мужен. біля Канн, у власному невеликому будинку, де займався літературною творчістю і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка HAH України. Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 p., похований у французькому місті Мужен.

Таким чином, Український Національний Конгрес фактично сформував центральний уряд України. Проте на периферії склалося інше становище. Загальним явищем був брак свідомої української інтелігенції. Поруч з українськими Радами виступали "Советь робочих и солдатских депутатов", які ставали дедалі впливовішими організаціями.

16 травня 1917 р. Центральна Рада відрядила до Петрограда свою делегацію на чолі з В. Винниченком. Вона вручила Тимчасовому уряду рішення Конгресу про проголошення автономії України у складі федеративної Росії. Але центр, як і раніше, не бажав поступитися частиною влади.

Після невдачі переговорів з Тимчасовим урядом Центральна Рада звернула пильну увагу на збройні сили України, розуміючи, що з нею будуть рахуватися лише тоді, коли вона впливатиме на армію. У травні в Києві проходив І Всеукраїнський військовий з'їзд. Делегати прийняли рішучу резолюцію про вимогу до Тимчасового уряду і Петроградської Ради солдатських і робітничих депутатів "негайного проголошення принципу національно-територіальної автономії України". З'їзд обрав Український Генеральний Військовий Комітет на чолі з С. Петлюрою.

Народився С. Петлюра у Полтаві в 1879 р. в сім'ї візника, колишнього селянина. Здобув духовну освіту. Був членом РУП, УСДРП, редагував часопис "Украинская жизнь" у Москві. У 1914 р. мобілізований до армії, але на фронті не був, служив у тилу. Цій людині судилося очолити створення українського війська.

У червні відбувся II Всеукраїнський військовий з'їзд, який запропонував Центральній Раді більше не звертатися до Центру й оголосити автономію України. Було підтверджено постанову І з'їзду про українізацію армії і затверджено статут Генерального військового комітету. 10 червня 1917 р. на II Всеукраїнському військовому з'їзді було оголошено документ з урочистою назвою "Універсал Української Центральної Ради до українського народу на Україні й поза Україною сущого". Цим документом Центральна Рада проголосила себе органом, здатним приймати акти конституційного характеру -універсали. І Універсал проголошував автономію України, передбачав скликання Всенародних Українських Зборів. Водночас підкреслювалося, що Україна буде вільною, "не одхиляючись від усієї Росії". В Універсалі висловлювалася надія, що неукраїнські народи, котрі живуть в Україні, разом з українцями будуватимуть автономний устрій, який покінчить з безладдям.

Незабаром було сформовано уряд України - Генеральний секретаріат. Перший український уряд очолив В. Винниченко. Він же взяв на себе обов'язки генерального секретаря внутрішніх справ. Пост генерального писаря зайняв П. Христюк, секретаря військових справ - С. Петлюра, міжнаціональних справ - С. Єфремов, фінансів - X. Барановський, земельних справ - Б. Мартос. До складу уряду ввійшли найкваліфікованіші й найдосвідченіші фахівці.

Оголошення І Універсалу занепокоїло Тимчасовий уряд. До Києва прибула урядова делегація у складі міністрів О. Керенського, М. Терещенката І. Церетелі. Після дводенних переговорів окреслились основні засади компромісу.

З липня Центральна Рада видала її Універсал такого змісту: Центральна Рада виступає за те, щоб не відривати Україну від Росії; Рада визнала себе органом Тимчасового уряду; Рада буде поповнена представниками інших національностей, що живуть в Україні; буде створено новий Генеральний секретаріат, який має бути затверджений Тимчасовим урядом; Рада запропонує проекти законів про автономний лад України на затвердження Установчим Зборам; будь-які спроби здійснення автономії України до Всеросійських Установчих Зборів рішуче відкидаються.

Як бачимо. II Універсал був значною поступкою Тимчасовому урядові, кроком назад порівняно з І Універсалом. Не зважаючи на це, він спричинив нову урядову кризу в Росії. Урядова криза поклала початок загальній політичній кризі в Росії, викликаній поразками на фронтах, погіршанням продовольчого становища, загостренням між партійної боротьби.

А становище в Україні ускладнювалося. Влада Центральної Ради фактично не виходила за межі Києва. Провінція її знала недостатньо.

25 жовтня (7 листопада) у столиці Росії Петрограді під керівництвом більшовицької партії відбулося збройне повстання. Владу Тимчасового уряду було повалено. II Всеросійський з'їзд Рад проголосив Росію Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів та ухвалив Декрети про мир і землю. Було сформовано новий уряд - Раду Народних Комісарів (РНК) на чолі з Леніним.

Незабаром майже по всій Росії більшовики здобули всю повноту влади. Проте в Україні ситуація була дуже складною. У Києві продовжували діяти три сили: Центральна Рада, Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів, де переважали більшовики, і штаб Київського військового округу, який був представником вже не існуючого Тимчасового уряду. Після триденних боїв влада в Києві перейшла до рук Центральної Ради.


Читайте також:

  1. В.Винниченко – голова і генеральний секретар з внутрішніх
  2. Володимир Антонович
  3. Володимир Великий, Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі
  4. Володимир Вернадський.
  5. Володимир Кубійович
  6. Володимир Мономах
  7. Володимирове хрещення в легенді та реаліях
  8. Київська Русь за Володимира Великого.
  9. КР в період своєї могутності і слави. Володимир Великий і Ярослав Мудрий: порівняльна характеристика їх діяльності.
  10. Леонід Брежнєв та Володимир Щербицький. 70-ті роки
  11. Лідерами партії були В. Винниченко, І. Мазепа, С. Петлюра, М. Порш.




Переглядів: 598

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Розгортання національно-визвольної боротьби на українських землях після повалення царизму в Російській імперії | Утворення центральної ради та її соціально-економічна та політична діяльність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.