Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Тудовий потенціал України

Категорія “трудовий потенціал” почала утверджуватися в демографії порівняно недавно. Її виникнення і відносну популярність пояснюють об’єктивними обставинами, що склалися у зв’язку з гострою потребою переведення економіки на шлях інтенсивного розвитку та якісними змінами в системі використання живої праці. Тому поряд із поняттям “трудові ресурси”, що містило в собі кількісне визначення, почало вживатися поняття “трудовий потенціал”. Причому різні автори вкладали у нього неоднаковий зміст, але всі виходили з визначення сутності трудових ресурсів.

Демографічний підхід до оцінки трудового потенціалу представлений у дослідженнях київських науковців. Вперше цей погляд виклав І. Лукінов у публікації про зв'язок між відображенням і використанням трудового потенціалу, де акцентувались роль і місце окремих поколінь у функціонуванні трудового потенціалу. В Україні кілька десятиліть економічна думка перебувала в полоні ідеологізованих догм, а тому тут гору брали кількісні показники розрахунків населення і трудових ресурсів, які були прирівняні до матеріально-сировинних факторів виробництва. Під впливом якісних змін в економіці, впроваджень наукових досягнень у виробництво. подальшого розвитку науково-технічної революції виникла потреба в подоланні суто кількісного (валового) підходу до трудових ресурсів. В результаті почали з'являтися численні публікації, присвячені людському факторові та трудовому потенціалу. Перехідні процеси в економіці найсильніше позначаються на особливостях відтворення, зайнятості та соціального захисту трудового потенціалу, що є певною мірою індикатором об'єктивних економічних процесів в Україні. Щодо людських ресурсів трудовий потенціал– це інтегральна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. На рівні суспільства трудовий потенціал характеризується такими узагальненими показниками, як рівень здоров'я, освіти, організованість, творчий потенціал та активність, моральність тощо.

Трудовий потенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складною соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичні параметри відтворення населення природної основи трудового потенціалу. Йдеться про демографічний вимір трудового потенціалу, яким останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових ресурсів це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового потенціалу, який на кожному історичному етапі є втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів. Особливо складним був процес розвитку населення і його трудового потенціалу в Україні протягом XX століття. За період 1980-1990 рр. приріст населення зменшився в Україні з 3,5 до 0,6 чоловік на 1000 чоловік. У 1990 р. був в Україні приріст найнижчий у Східній Європі (у Білорусії він склав 3,2, у Російській Федерації-2,2,уЛитві-4,6, Молдові - 8,0, Латвії-1,4, Естонії-1,8). З 1991-2009 рр. природний приріст населення в Україні був від'ємним. В середньому від’ємність приросту в Україні за ці роки становила 0,5%(в розрахунку на 1000 осіб населення). Це свідчить, що в якісних параметрах населення, а отже і в демографічному компоненті його трудового потенціалу, на початку третього тисячоліття в Україні і в інших постсоціалістичних країнах відбуваються суттєві зміни, які позначаться насамперед на темпах приросту і на загальній кількості населення. За останні 20 років чисельність населення України зменшилася більш як на 6 млн. осіб. За даними статистики 1970 р. населення України становило 47126 тис. осіб, на 1 січня 1993 р. відповідно 52244 тис. чоловік. Згідно з найбільш поширеними прогнозними розрахунками населення України в на кінець 2010 р. – 45210 тис. осіб. Однак є і досить оптимістичні прогнози0 згідно яких на початку 2016р. населення становитиме 50 млн. осіб. Зниження демозростання є результатом попередніх несприятливих умов розвитку українського народу. Для визначення трудового потенціалу дуже важливо знати закономірності його розвитку, тенденції та питому вагу працездатного населення у всьому населенні. Згідно з методикою, що досі застосовується в Україні, до трудових ресурсів належать насамперед працездатні віком 16-59 років. Їх питома вага в населенні у 1970-2010 рр. становила близько 60%. Проте у цей період різко знижувалася питома вага молоді віком до 14 років і зростала категорія людей пенсійного віку. Населення працездатного віку складало до 1990 років 60%, пенсійного віку відповідно 23,5% і 16,5%. Співвідношення між різними віковими категоріями населення мало регіональні відмінності. В окремих регіонах питома вага людей пенсійного віку сягає 23,5%. Погіршуються й інші показники населення. Наприклад, частка жінок у фертильному віці протягом 1989 - 2010 рр. знизилася з 53,3 до 44,6%. Якщо враховувати те, що жіноцтво основа здорового покоління, то цілком зрозумілим є те, яке негативне значення має зниження дітонародження для відтворення трудового потенціалу. Надто негативно позначається на трудовому потенціалі населення зменшення питомої ваги молодіжних груп населення. Так, за переписом населення 2001 р., відношення групи населення 10-14 років до групи 50-54 років склало в Україні 95%, тоді як у Російській Федерації 106%. Постаріння населення в Україні відбувається до деякої міри за рахунок імміграції. У 1991-2005 рр. кількість прибулих в Україну була на рівні 2,4-2,5 млн.осіб. Висока питома вага серед іммігрантів припадає на тих, які працювали за межами України, а тепер, повернувшись на Батьківщину, ускладнюють соціальні проблеми молодої держави. Оцінка трудового потенціалу на сучасному етапі повинна враховувати його адаптивність до науково-технічної революції. Звичайно, в цьому контексті, особливого значення набуває статевовікова структура, від якої залежить сприйняття науково-технічних нововведень. Стосовно жіночого і чоловічого населення, то протягом останнього десятиріччя між цими категоріями встановилася певна стабільність. Так, чоловіче населення складає 46%, а жіноче відповідно 54%. Таким чином, склалося співвідношеня на користь жіночого населення, яке в силу багатьох причин слабше адаптується до науково-технічного прогресу, ніж чоловіче. Дослідження показують, що основна частина населення і його трудового потенціалу зосереджена в містах. За 1991 – 2009 рр. питома вага міського населення України збільшилася з 67 до 73%. Отже, процес урбанізації, хоч і повільно, проте все ж продовжується. Однак міст з великою концентрацією населення в Україні небагато. Згідно з переписами Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса і Харків, Львів мають більше мільйона мешканців, а Київ більше 2,6 млн. Урбанізація позитивно позначається на якісних параметрах трудового потенціалу, зокрема на його освіті, професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення, проведеного у 2001 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 21 р. і старше 889 чоловік мали середню (повну і неповну) та вищу освіту і, у сільського населення цей показник становив 680 чоловіки. Це досить високий освітній потенціал трудового потенціалу, який потрібно зараховувати до його позитивних ознак.

З викладеного можна зробити висновок, що трудовий потенціал визначає максимально можливу потенційну здатність до праці індивіда, колективу (організації) та суспільства у цілому.

Основними факторами, що зумовлюють зміни трудового потенціалу, є природний приріст населення, зміцнення фізичного стану і здоров’я, підвищення ІКР населення (рис. 7.1). Перелічені фактори, які впливають на стан трудового потенціалу, можуть бути об’єктивними та суб’єктивними. До об’єктивних факторів належать: демографічна ситуація, яка впливає і на кіль­кісні, і на якісні характеристики ресурсів праці (демографічна підсистема) та природні умови (посухи, повені, несприятливі погодні умови тощо), котрі викликають непродуктивну працю і незадовільно позначаються на використанні трудових ресурсів.

Рис. 7.1. Фактори, які впливають на трудовий потенціал

До суб’єктивних факторів належать соціально-економічний розвиток суспільства (професійно-кваліфікаційна і соціально-культурна підсистеми) та непрофесійне в ряді випадків управління трудовим потенціалом. Так, недоліки, допущені в ході системної перебудови усього суспільства та його народного господарства в період переходу від планової централізованої до ринкової економіки, призвели до безпрецедентного падіння виробництва, втрати багатьох соціальних гарантій, значних втрат наукового потенціалу, зниження культурного рівня. Це найболісніше відбилося на трудовому потенціалі суспільства і на кожному з його компонентів.

Демодослідники вдало маніпулюють статево-віковими шкалами, не маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання і смертність, зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити, що визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період це ще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що позбавляють людей працездатності. Сучасний стан в Україні, коли говорити про населення і його трудовий потенціал, невтішний. Аналіз цього стану треба проводити, керуючись багатьма науковими принципами, обґрунтовуючи дійові заходи, спрямовані на подолання негативних тенденцій у відтворенні трудового потенціалу України.

Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів

Вироблення державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для розвитку економіки, і людьми, споживачами матеріальних благ і послуг. Проте залежно від соціальних, психологічних якостей людей, статі, віку, освіти, здоров’я, сімейного стану їхні матеріальні і моральні потреби неоднакові.

Поняття «трудові ресурси» є ринковою категорією, має широку інформативність і дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Вихідною базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів слугує чисельність населення.

Щоб зрозуміти сутність поняття «трудові ресурси», треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:

¾ осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

¾ осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років включно);

¾ осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55, чоло-
віки — з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди 1-ї і 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

¨ населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);

¨ працюючі особи пенсійного віку;

¨ працюючі особи віком до 16 років.

Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

Зауважимо, що в Україні за останні роки склалася несприятлива тенденція, яка визначається скороченням частки населення молодшого від працездатного і працездатного віку і збільшенням частки населення старшого працездатного віку.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

До економічно активного населення належать особи у віці 15—70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

· учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

· особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

· особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;

· особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

· особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

· інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази, а саме: фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

Фаза формування характеризується:

— природним відтворенням, тобто народженням людей, та досягненням ними працездатного віку;

— відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв’язок тощо);

— одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу й перерозподілу трудових ресурсів характеризується розподілом їх за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. Розподіл трудових ресурсів здійснюється також відповідно до статі, віку, рівня освіти і здоров’я. Великого значення в умовах ринку набуває структура трудових ресурсів за віком, оскільки успіх економічних перетворень вирішальною мірою залежить від молодого покоління.

Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Велике значення має формування і використання трудових ресурсів по території країни з урахуванням регіональних особливостей, що пов’язані з впливом демографічних і соціально-економічних факторів.

Демографічними факторами формування трудових ресурсів регіону є інтенсивність відтворення населення, що залежить від рівня народжуваності, оскільки чим вищий цей рівень, тим швидше зростають трудові ресурси, а також від міграційних процесів, тобто залежно від співвідношення кількості приїжджаючих і від’їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси. Вплив демографічних факторів на використання трудових ресурсів виявляється насамперед через вікову структуру населення, яка в різних регіонах неоднакова і в зв’язку з цим різний розподіл осіб працездатного віку на працюючу і непрацюючу частини.

На формування і використання трудових ресурсів у регіонах впливають такі важливі соціально-економічні фактори, як особливості структури виробництва, а також економічної кон’юнк­тури (зростання, стабілізація або спад виробництва). Від цих факторів залежить чисельність працюючих, підлітків і пенсіонерів, чисельність безробітних, розподіл працівників за галузями, професіями, професійною підготовкою робочої сили.

Усі фази органічно пов’язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене — перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтворення — відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівняє числу смертей на 1000 осіб населення; звужене відтворення — не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення — депопуляція), що пов’язано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а також від величини дитячої смертності.

Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини.

Становлення ринкових відносин характеризується природним переміщенням зайнятості з виробничої сфери у сферу обслуговування, але при цьому необхідно, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки й населення за рахунок зростання ефективності виробництва на основі досягнень науково-технічного прогре­су, удосконалення організації виробництва та праці.

 


Читайте також:

  1. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  2. А/. Верховна Рада України.
  3. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  4. Аграрні закони України
  5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  7. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
  8. Адміністрація Президента України
  9. Адреси бібліотек України
  10. Акти Верховної Ради України
  11. Акти Кабінету Міністрів України
  12. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сутність трудових ресурсів | Економічно активне та економічно неактивне населення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.