• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічно активне та економічно неактивне населення

Кількісна і якісна характеристика економічно активного населення. Сучасній демографічній стан трудових ресурсів України

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистиків праці все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, відповідно з якою населення поділяється на економічно активне та економічно неактивне.
Економічно активне населення– це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати.
Зайняті економічною діяльністю– це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого дня, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному підприємстві), безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які пропрацювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.
Безробітні у визначенні МОП – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.
Економічно неактивне населенняза методикою МОП — це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, тобто – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:
- учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;
- особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;
- особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;
- особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;
- особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;
- інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.
За останні п’ять років чисельність економічно активного населення скоротилася на 3 % (2000 рік –2830,8 тис. осіб; 2004 р. – 22202,4 тис. осіб), економічно неактивного населення зросла на 2,3 % (2000 рік – 13318,4 тис. осіб, 2004 р. – 13622,9 тис. осіб); чисельність зайнятих зросла на 1% (2000 рік – 20175,0 тис. осіб, 2004 р. – 20295,7 тис. осіб); безробітних скоротилася на 28 % (2000 рік – 2655,8 тис. осіб, 2004 р. – 1906,7 тис. осіб).
У 2004 році чисельність економічно активного населення працездатного віку становила 93%, старше працездатного віку – 7%; економічно неактивного населення в працездатному віці – 61 %, старше працездатного віку – 39 % (таблиця 3.3.).

Таблиця 3.3. Розподіл населення за економічною активністю, статтю та місцем проживання у 2004 році [9]

* розраховано за даними Статистичного щорічника України за 2004 рік

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих із безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, Яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

• особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

• особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;

• особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

• особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

• інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення робочої сили поділяється на окремі фази. Це фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

Фаза формування характеризується:

• природним відтворенням, тобто народженням людей та досягненням ними згодом працездатного віку;

• відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв'язок, тощо);

• одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу й перерозподілу робочої сили характеризується розподілом її за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.

Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Усі фази органічно пов'язані між собою.

Працездатне населення — це сукупність осіб, переважно працездатного віку, які здатні за своїми психологічними та фізичними здібностями брати участь у трудовій діяльності. Працездатне населення під впливом конкретних соціально-економічних умов поділяється на дві групи: економічно активне та неактивне населення.Виокремлення груп галузей, а відповідно й економічно активного населения, зайнятого в них за сферами діяльності, є важливою передумовою правильного розподілу населення за ознакою участі у створенні внутрішнього продукту.

Міжнародна статистика, статистика ООН групує населення за сферами діяльності так: виробниче, напіввиробниче, невиробниче. Цей поділ зумовлений трактуванням праці як продуктивної та непродуктивної.

Продуктивна праця в загальному розумінні — це праця, що створює речову форму виробу, впливає на його споживну вартість, виробляє річ, що може бути реалізована як товар, тобто така, що створює або збільшує вартість виробу.

Непродуктивна праця (це не означає, що вона некорисна) не реалізується у речовій формі, не створює товарів, а отже, і їх вартості (праця вчителя, лікаря, юриста, керівника тощо).

Невиробничі працівники, зайняті в таких галузях, як освіта, наука, охорона здоров'я, планова., фінансова і статистична служби, державне управління, органи охорона и правопорядку, армія тощо.

Зазначимо, що у сфері соціального обслуговування людей у наглих умовах може бути сговорено багато нових робочих місць, адже саме ці галузі в Україні найвідсталіші, а також саме з них неможливо витіснити ручну працю в тій мірі, як у промисловості, сільському господарстві тощо.

Перелік професій і нове групування галузей, застосоване у перепису 2001 p., є одним із свідчень розвитку України в напрямі до постіндустріального суспільства і підвищення якості населення.

Для міжнародних порівнянь і визначення рівня розвитку країни а6o регіону в соціально-економічному і культурному відношенні застосовують дані розподілу економічно активного населення за найбільшими галузями (табл. 7.1).

Структурна перебудова, що ґрунтується на зростанні продуктивності праці та вдосконаленні організації суспільного виробництва, наближає наше суспільство до найбільш розвинених країн. За цим розподілом населення оцінюють рівень розвитку країни.

За номінальною ранжованою шкалою оцінки розрізняють аграрні, аграрно-індустріальні, індустріально-аграрні, індустріальні, постіндустріальні країни.

Перед війною 1941—1945 pp. Україна була типовою аграрною країною. У сільському господарстві було зайнято 52,4% населення, у промисловості, будівництві, транспорті, зв'язку — 28%. Решта працювала у галузях обслуговування населення: у торгівлі — лише 4,6, у сфері освіти, науки, охорони здоров'я, мистецтві — 5,7%. Після війни, за даними 1959 p., відчутних змін не відбулося. У сільському господарстві працювало вже 47,4%, проте нерозвиненість галузей обслуговування населення збереглася і до сьогодні. Україна стала індустріальною країною.

Таблиця 7.1

Розподіл населення за галузями, %

За даними табл. 7.1. наведено найтиповіші приклади, Україну можна порівняти з розвиненими країнами, такими як США, Німеччина, Швеція, Японія. Хоча частка населення України, що працює у сільському господарстві, поступово зменшується, проте вона в 4—5 разів більша, ніж у постіндустріальних країнах. Відставання в розвитку галузей другої і третьої сфер, про що свідчать дані останніх трьох граф табл. переборюється, що дає підстави сподіватися на поліпшення структури населення, а отже, і на підвищення добробуту та комфорту життя.

Для характеристики розподілу населення за галузями крім частки зайнятих у певних галузях використовують також показники співвідношення зайнятих у різних галузях, наприклад: «скільки зайнятих у промисловості припадає на одного зайнятого у сільському господарстві».

Важливим завданням статистики є облік розгалуження великих галузей, а отже, і розподілу зайнятих у них. Так, багатогалузевим є сільське господарство, де виокремлюють порівняно великі галузі — тваринництво і рослинництво.

Найскладнішим комплексом галузей є промисловість, яку за різними ознаками поділяють на багато систем. Наприклад, згідно з економічним призначенням продукції у промисловості виділяють виробництво засобів виробництва (група «А») і виробництво предметів споживання (група Б). З огляду на призначення продукту як споживної вартості розрізняють галузі, як машинобудування, взуттєва, харчова, медична промисловість тощо. За ознакою подібності технології виокремлюють, наприклад, хімічну промисловість, металургію. За характером сировини і методом прикладання праці промисловість поділяють на добувну і обробну галузі. Як бачимо, завдання класифікації галузей промисловості дуже складне, порівняно нове. Воно виникло з розвитком світового господарств, а також з потребою зіставлення і координації роботи промисловості різних країн і регіонів. Завдання це вирішували саме міжнародні організації, перед Другою світовою війною — Ліга Націй, а нині — ООН.

Демографічна статистика не займається безпосередньо питанні класифікації галузей. Вона користується розробками економічної, її промислової статистики для оцінки рівня економічного, індустріальну культурного розвитку країни, визначення основних напрямів її господарства через розподіл економічно активного населення за цими галузями.

Поступальний прогрес людства відбувається завдяки підвищенню якості населення. Закон піднесення якості населення є загальним законом розвитку суспільства. Дія цього закону виявляється в тому, що колені ступне покоління має властивості вищої якості, ніж попереднє. Це не означає, що нові покоління більш розумніші й кращі за якостями душі та характеру. Це означає, що нові покоління більше знають і вміють. Рядовий школяр знає сьогодні більше, ніж великий Архімед. Вища якість населення означає і вищу якість продуктивних сил, один бік яких — знаряддя праці, другий — люди, які володіють умінням і навичками до праці, можуть застосовувати нові складні знаряддя.

Для кількісної оцінки якості населення, її динаміки демографічна, статистика використовує три групи ознак людини: 1) за виконуваною роботою; 2) за професійною належністю; 3) за освітою.

Далі за підручником Стеценка (Демографічна статистика. – С. 89-90).

Читайте також:

1. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
2. АГД як галузь економічної науки
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
5. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
6. Активне вентилювання зернових мас
7. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
8. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
9. Алгоритм розробки техніко-економічного обґрунтування будівництва нового та реконструкції діючих підприємств харчування.
10. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
11. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
12. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору

Переглядів: 6441