Суть підприємництва, його розвиток. Малі підприємства і підприємництво.

Тема 10. Підприємство як товаровиробник. Валовий дохід і прибуток.

10.1. Суть підприємництва, його розвиток. Малі підприємства і підприємництво.

10.2. Основні фактори виробництва.

10.3. Валовий дохід його формування та розподіл.

10.4. Прибуток, відсоток, капітал.

Підприємство — первинна ланка народного господарства. Народне господарство країни є складною структурою галузей, що виробляють найрізноманітніші товари та надають послуги населенню, суспільству з відповідною системою виробничих відносин.

На основі суспільного поділу праці народне господарство ділиться на такі галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля та ін. Статистика налічує понад 400 галузей. Від розвитку кожної з них і всієї їх сукупності залежать у кінцевому підсумку величина валового національного продукту, рівень життя населення.

Кожна галузь, що є частиною народного господарства, у свою чергу складається із сукупності окремих підприємств: державних, кооперативних, акціонерних, приватних та ін., які випускають одну або споріднену продукцію, потрібну для задоволення певних потреб суспільства. Традиційно під підприємством розуміють фабрику, завод, колгосп, їдальню та подібні об'єкти.

Підприємство у політекономічному розумінні — це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка виступає як товаровиробник і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

На підприємстві відбувається безпосередньо поєднання робочої сили із засобами виробництва, значною мірою вирішується доля НТП, ефективності виробництва. Від діяльності окремих підприємств залежать величина створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб населення. Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію і з якого оплачуються рахунки інших підприємств за поставку сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата членам трудового колективу, здійснюються інші платежі.

Важливою проблемою суспільного виробництва є визначення оптимальних розмірів підприємств. Оптимальними вважаються такі розміри, за яких створюються найбільш сприятливі умови для використання досягнень науки, техніки, при мінімальних затратах досягається ефективне виробництво високоякісної продукції. Оптимальні розміри підприємства визначаються у кожному окремому випадку і залежать від досягнень рівня техніки, технології, паливно-енергетичних ресурсів, розвитку транспорту, професійного рівня робітників тощо. Відповідно до цих умов підприємство може бути великим, середнім або малим.

Розширення виробництва понад ці межі призводить до зменшення економічної ефективності роботи підприємства через збільшення термінів будівництва, транспортних витрат, ускладнення у системі управління підприємством тощо.

НТР не завжди пов'язується з укрупненням виробництва, збільшенням підприємства. На перший погляд здається, що автоматизація виробництва обов'язково вимагає створення великих підприємств. Проте досвід показує, що за умов технічного прогресу, які постійно змінюються, вигідніше мати не гігантські автоматичні лінії, а окремі високопродуктивні автомати, роботи, верстати з програмним управлінням, які легше піддаються переналадці і блокуванню відповідно до потреб ринку.

При визначенні оптимальних розмірів підприємств враховують не лише чисто технічну сторону виробництва, а й соціально-економічне становище — наявність трудових ресурсів, їх зайнятість, ступінь задоволення потреб населення у тому чи іншому товарі тощо.

Міжнародний досвід свідчить, що поряд з великими підприємствами, об'єднаннями доцільне функціонування середніх і малих. Невеликі, технічно добре оснащені підприємства у багатьох випадках мають переваги. Вони можуть швидше і гнучкіше враховувати технологічні нововведення, зміни попиту, більш оперативно задовольняти потреби у дрібносерійній і поштучній продукції, краще використовувати вільні трудові ресурси, особливо у малих містах.

Дрібні підприємства можуть бути субпостачальниками різних деталей для великих підприємств. Причому це вигідно обом сторонам. Досвід закордонних великих корпорацій США, інших капіталістичних країн, а також наших підприємств-гігантів показує, що виготовляти самостійно все, до дрібних деталей, невигідно і недоцільно, оскільки другорядним виробам завжди приділяється менше уваги, ніж основним, а це у свою чергу впливає на якість кінцевого виробу.

Для малого підприємства дрібні деталі є основними виробами, тому вони приділяють їм належну увагу. Малим підприємствам властива вузька спеціалізація виробництва, вони виготовляють одну-дві споріднені деталі і можуть при цьому домогтися високої організації виробництва та праці. Крім того, таке підприємство можна легко замінити у виробництві деталей іншим, що служить додатковим стимулом у боротьбі за якісні поставки продукції.

Залежно від характеру соціально-економічного поєднання безпосередніх працівників із засобами виробництва, в Україні та багатьох інших країнах функціонують такі основні види підприємств: державні, колективні трудові, приватнокапіталістичні, колективні (або акціонерні) капіталістичні підприємства, індивідуальні (приватні), сімейні, спільні (або змішані).

Державні підприємства засновані на державній формі власності. Оскільки вона поділяється на загальнодержавну та комунальну, відповідно, розрізняють загальнодержавні та комунальні підприємства.

Колективні трудові підприємства засновані на власності трудового колективу. Їх поділяють на колективні трудові підприємства (народні підприємства), кооперативні, підприємства громадських організацій тощо.

Приватнокапіталістичні підприємства засновані на власності окремої особи (капіталіста), який наймає робочу силу.

Колективні (акціонерні) капіталістичні підприємства – засновані на власності декількох власників капіталу, які наймають робочу силу.

Індивідуальні (приватні) підприємства – засновані на приватній трудовій власності фізичної особи та її особистій праці.

Сімейні підприємства засновані на праці однієї сім'ї.

Спільні (або змішані) підприємства – засновані на поєднанні різних форм власності, в тому числі із залученням іноземного капіталу, майже 90% таких підприємств у розвинених країнах світу – підприємства із обмеженою відповідальністю.

Акціонерні капіталістичні підприємства. Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерного капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективному використанні засобів виробництва, сировини, електроенергії, збереженні техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність праці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.

Акціонерна власність може сприяти деякій демонополізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.

До негативних рис розвитку акціонерної власності й акціонерного підприємництва належать: по-перше, можливість за допомогою акцій нейтралізувати трудові заощадження і тим посилювати економічний контроль над значною кількістю населення. Друга негативна сторона у розвитку і функціонуванні акціонерного підприємництва полягає в тому, що мільйони дрібних акціонерів терплять банкрутство, тобто позбавляються своїх заощаджень під час економічних криз.

По-третє, шляхом закупівлі контрольного макету акцій ,а за сучасних умов для цього необхідно зосередити в одних руках менше 5 % їх загальної кількості) гігантські корпорації встановлюють контроль над дрібними компаніями, а через «систему участі», тобто багатоступінчасту систему залежності та контролю, контролюють капітал інших фірм, які у декілька разів перевищують їх власні активи.

По-четверте, акціонерні компанії здійснюють різні фінансові махінації на фондових біржах, одержуючи додаткову можливість надмірного збагачення. Так Дж. Гепі протягом короткого часу довів одержане від батька майно у 15 млн. дол. до понад 2 млрд. дол., скуповуючи акції за викидними цінами у роки депресії.

По-п'яте, за допомогою акцій активно ведеться підкуп вищих чиновників державного апарату, законодавців.

По-шосте, акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викупівлі окремих нерентабельних філій крупної монополії. Так у 1982 р. корпорація «Дженерал моторз» примусила 1,4 тис. найманих робітників на одному із своїх заводів повністю викупити підприємство. У тому ж році інша американська компанія «Нейшл стіл» з такою ж метою примусила 11 тис. чол. викупити один із своїх сталеплавильних заводів. У таких випадках нерентабельні, обтяжені боргами підприємства продаються, як правило, за ціну, яка перевищує їхню вартість. Так, щоб забезпечити належний технічний рівень сталеплавильного заводу «Нейшл стіл», необхідно витратити 650 млн. дол. Щоб вижити, найманим робітникам і службовцям змушені скорочувати рівень заробітної плати, пенсій, тривалість оплаченої відпустки, подовжувати робочий день тощо.

У такому діалектичне суперечливому поєднанні позитивних і негативних сторін акціонерної капіталістичної власності розкривається її соціально-економічна суть.

Головним атрибутом акціонерного товариства є акція.

Акція (від франц. асtіоn — «цінний папір») — цінний папір без встановленого строку обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у ньому і право на участь в управлінні ним, а також дає його учаснику право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду і участь у поділі майна при ліквідації акціонерного товариства. В Україні використання акцій як особливого виду цінних паперів регулюється законом «Про цінні папери і фондову біржу», введеним у дію з 1 січня 1992 р.

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явника, привілейовані та прості. Як правило, окремі громадяни стають власниками іменних акцій. У цьому випадку до книги реєстрації акцій мають бути внесені відомості про кожну іменну акцію (у тому числі про власника і час придбання акції), а також про Кількість таких акцій у кожного акціонера.

При реєстрації акції на пред'явника до книги заносяться лише відомості про їх загальну кількість.

На відміну від простих, привілейовані акції дають їх власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у поділі майна акціонерного товариства н разі його ліквідації. Проте, як правило, власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством (за винятком випадків, коли така участь обумовлюється статутом). Привілейовані акції є вигідним вкладом доходів населення, оскільки вони застраховані від фінансових невдач у діяльності товариства і водночас дають право повною мірою користуватися його успіхами. Для того, щоб запобігти концентрації управління акціонерним товариством у руках вузької групи акціонерів, привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка б перевищувала 10 % статутного фонду акціонерного товариства.

Власники акцій мають право на одержання частини доходу від діяльності акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається дивідендом. Дивіденди виплачуються за підсумками року у порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет і процентів за банківський кредит.

Договірні товариства. Договірне (повне або змішане) товариство досить поширене як організаційно-правова форма у розвинутих країнах, а у нашу практику воно лише починає входити. Його не слід плутати із статутним товариством — акціонерним товариством відкритого або закритого типу, учасники якого утворюють юридичну особу.

Договірне товариство утворюють юридичні та фізичні особи, коли вони знаходять вигоду у спільних діях на ринку, але не бажають втрачати своєї самостійності — зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу з відокремленим від засновників майном.

Укладати договір про повне товариство, який передбачає спільну підприємницьку діяльність або досягнення якоїсь певної мети (наприклад, спільні оптові закупівлі сировини), можуть лише ті юридичні та фізичні особи, які вже мають право займатися підприємницькою діяльністю. При цьому учасники договірного товариства зберігають свою господарську та юридичну самостійність, мають самостійні баланси, право розпоряджатися виготовленою продукцією, вибирати постачальників і т. ін. Форми власності учасників не мають значення. Нові учасники лише передають на підставі договору про спільну діяльність спільне майно в управління одного з них. Учасники поділяються на дійсних членів і членів-вкладників.

Всі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання договору надана можливість вибору: кожний із них буде діяти від імені товариства, може доручати це одному або декільком дійсним членам, розділити між собою обов'язки та сферу компетенції, передбачити види і розміри справ, по яких необхідна, згода всіх або більшості. Члени-вкладники таких прав не мають. Кожний дійсний член має один вирішальний голос, а член-вкладник — лише дорадчий.

У повному товаристві відповідно до договору необмежену солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства несуть всім своїм майном всі учасники, а у змішаному — один або декілька дійсних членів, а члени-вкладники відповідають по зобов'язаннях товариства лише у межах своїх вкладів.

Прибуток або збитки розподіляються так, як визначили учасники товариства у договорі. Можливі різні принципи розподілу. Дійсні члени товариства не можуть брати участі в інших підприємствах, що здійснюють підприємницьку діяльність у цій же галузі, що й товариство, без згоди на це решти дійсних членів товариства.

Договірне товариство не має права випускати цінні папери. Виходячи з товариства, учасник може зажадати частку, що належить йому у майні товариства.

Товариства з обмеженою відповідальністю. Товариство з обмеженою відповідальністю, як правило, є замкнуте і створюється шляхом об'єднання пайових внесків. Тут акції не випускаються, дивіденди не нараховуються, а прибуток розподіляється пропорційно до внесків засновників.

Спільним для них є принцип обмеженої відповідальності: засновники відповідають по зобов'язаннях підприємства лише величиною вкладеного у пай капіталу, що робить цю форму підприємницької діяльності привабливою та зручною. Товариства з обмеженою відповідальністю можуть створюватися підприємствами, установами, організаціями, державними органами і громадянами. Для товариств з обмеженою відповідальністю досить об’єднати суму в 50 тис. крб.

Установчими документами для товариства з обмеженою відповідальністю є статут і установчий договір. До реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен засновник має внести не менше 30% свого внеску на банківський рахунок. Реєстрація товариства здійснюється у виконкомі Рад народних депутатів за місцем його розташування.

Спільні підприємства. Спільне підприємство — це організація, що має широкі права у галузі експортно-імпортних операцій, погодження цін, укладання контрактів, працює на принципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності. Діяльність спільного підприємства як юридичної особи регулюється законами України. Важливе значення для створення та розвитку спільних підприємств має закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

При створенні спільного підприємства паї участі у ньому визначаються самими партнерами. Оцінка внеску здійснюється, як правило, за договірними цінами з урахуванням цін світового ринку у карбованцях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Доходи та витрати домогосподарств.	\|	Основні фактори виробництва.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.