• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 6. УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

План

1. Реформи 60-х – 70-х рр. у Російській імперії. Скасування кріпацтва в Австро-Угорщині.

2. Суспільний рух.

3. Українські політичні партії.

4. Революція 1905-1907 рр.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

2. Історія України: нове бачення / під ред. В.А. Смолія. – К., 2000.

3. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупереджений погляд. – Х., 2007.

Після трьох поділів Польщі українські землі опинилися під владою Російської та Австро-Угорської імперії.

1. Матеріальне становище населення було незадовільним через майже безперервну участь Росії у великих й малих війнах. Протягом ХІХ ст. Росія воювала 70 років, прибутки бюджету витрачалися на армію і флот, на мирні потреби не залишалося коштів.

Після поразки царської армії у Кримській війні 1853-1856 рр. у зв’язку з бурхливим зростанням селянських виступів нагальною потребою стало скасування кріпацтва, яке було скасовано Маніфестом Олександра ІІ 19 лютого 1861 р.

З весни 1861 року 5,3 млн. українських селян дістали юридичну свободу, право займатися будь-яким ремеслом чи торгівлею. Але внаслідок реформ вони втратили 1 млн. десятин землі. Одержані наділи не могли забезпечити сім’ї навіть прожитковим мінімумом. Крім того, за землю треба було сплатити грабіжницькі викупні платежі. За одержану землю селянство України сплатило до 1906 р. 382 млн. карбованців при її ринковій ціні 128 млн.

Суттєвим наслідком реформи стало перетворення робочої сили на товар, що сприяло розвитку капіталістичних відносин.

У ХІХ ст. в Російській імперії проходить промисловий переворот – перехід від мануфактури до машинної індустрії, найхарактернішими ознаками якої є застосування у виробництві парових двигунів та системи машин і верстатів. Якщо у першій половині століття технологічні новації спостерігалися у винокурінні, цукровому, борошномельному, олійному виробництві, то у другій половині активно розвивалися такі галузі, як вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Наприклад, видобуток кам’яного вугілля до початку ХХ ст. збільшився у 116 разів і становив майже 70 % . Більшість металургійних заводів була побудована на кошти іноземців. Загалом ключові позиції в економіці регіону захопив бельгійський, французький, німецький та британський капітал. На початку ХХ ст. іноземним підприємцям належало понад 90 % акціонерного капіталу монополістичних об’єднань. Іноземці експлуатували дешеву працю місцевих робітників, а прибуток вивозили на батьківщину. Тільки Дж. Хьюз за 25 років своєї діяльності на Півдні України вивіз до Англії капітал у розмірі 25 млн. карбованців. Разом із синами він заснував робітниче поселення Юзівку, збудував 10 шахт та металургійний завод.

Умови життя та праці у робітників таких підприємств були жахливими. Система соціального захисту робітників знаходилася у зародковому стані.

Індустріалізація краю поклала початок екологічним проблемам: вирубувалися ліси, зникали представники флори та фауни, пересихали річки.

Інші реформи. Скасування кріпацтва вимагало перетворень в інших сферах суспільного життя й розпочало серію реформ. У 1864 р. була проведена земська реформа. Вона передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління – земств. Земства контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення.

Судова реформа 1864 р. ліквідувала становий характер судів, закритість судових засідань і залежність суддів від адміністрації. Суд став гласним, всестановим, змагальним (у судах з’явилися прокурор, який звинувачував, та адвокат, який захищав підсудного) Крім того, було засновано суд присяжних у карному судочинстві.

Реформа освіти 1864 р. запровадила єдину систему початкової, середньої та вищої освіти. Реформи у галузі освіти відкрили для нижчих верств більший доступ до неї на всіх рівнях, включаючи університетський. Вони також удосконалили програму навчання й надали університетам більшу автономію.

Військова реформа, що здійснювалася протягом 15 років, замінила рекрутчину загальною військовою повинністю, скорочувала термін служби з 25 до 6-7 років.

Одначе цей ряд реформ не був завершений створенням конституції та скликанням парламенту, тому спроби демократизувати суспільство мали половинчастий характер.

Охарактеризувати становище українців в Австрійській імперії можна одним словом: бідність. Горбистий рельєф та постійний гніт польських шляхтичів доводив селян до повного виснаження. Галичина мала сумну репутацію однієї з найбільш нужденних і відсталих частин імперії. Революція 1848 р. в Австрійській імперії призвела до скасування кріпацтва. В українських землях воно було скасовано навіть на 5 місяців раніше, ніж загалом в імперії.

2. Суспільні рухи.

Декабристський рух

У 1812 р. на Росію напала армія Наполеона. Ціною великих втрат та зусиль Росія змогла відбити загарбників й відкинути їх аж до Парижа. Багато царських офіцерів, які брали участь у наполеонівських війнах в Європі зазнали впливів політичних інститутів і цінностей Заходу й стали їх прибічниками. Ці офіцери сподівалися, що Олександр І запровадить такі порядки і в Росії, але натомість той ввів у імперії дуже реакційний режим. Глибоко розчарувавшись, група армійських офіцерів утворила таємні товариства, які ставили за мету повалення самодержавства і встановлення конституційного правління.

Перше таке товариство – „Союз порятунку було утворене у Петербурзі 1816 р. До складу організації входило 30 осіб, серед яких брати Муравйови, С. Трубецькой, П. Пестель та інші. Одначе єдності між членами „Союзу Порятунку” не було: постійно точилася полеміка між радикалами й поміркованими, що врешті-решт призвело до розпаду організації.

У 1818-1821 рр. діяла нова таємна організація – „Союз благоденства”. Центр організації знаходився спочатку у Москві, згодом у Петербурзі. Організація мала свої філії у провінції – у Кишиневі, Тульчині, Полтаві. Союз став діяти напівлегально, відкрито, намагався донести свої ідеї до інших. Це призвело до саморозпуску організації.

Частина офіцерів не була згодна з розпуском організації. Члени Тульчинської управи вирішили утворити нову таємну організацію – „Південне товариство”. Її лідером став П. Пестель. У 1822 р. у Петербурзі виникло „Північне товариство” на чолі з М. Муравйовим.

У цей час розпочинається процес активного осмислення шляхів виходу суспільства із кризи, створювалися моделі майбутнього суспільного устрою. Вони були викладені у програмним документах декабристів – „Конституції” М. Муравйова та „Руській правді” П. Пестеля. Обидві організації виступали за повалення самодержавства, скасування кріпацтва, демократизацію суспільного ладу. Досягалося це шляхом воєнного перевороту. Одначе „Конституція” була поміркованішою у своїх поглядах. М. Муравйов виступав за встановлення конституційної монархії та впровадження федеративного устрою. П. Пестель бачив Росію республікою із диктатурою Тимчасового уряду. Виборче право надавалося усім чоловікам з 20 років. Майбутня держава мала бути унітарною та неподільною, право українців на самовизначення не визнавалося.

У1823 р. було утворене „Товариство об’єднаних слов’ян” на чолі з братами Борисовими. Програмні документи організації – „Правила об’єднаних слов’ян” та „Клятва об’єднаних слов’ян”. Головні завдання – боротьба за скасування кріпацтва, повалення самодержавства, подолання деспотизму пануючого режиму. Висувалася ідея визволення всіх слов’янських народів та утворення федеративного союзу. У вересні 1825 р. це товариство об’єдналося з „Південним товариством”.

Тим часом „Південне” та „Північне” товариства узгодили час спільного виступу – літо 1826 р. (час перебування Олександра І на військових маневрах). У листопаді 1825 р. цар несподівано захворів і за загадкових обставин помер у Таганрозі. 14 грудня 1825 р. у день присяги військ та Сенату Миколі І члени Північного товариства організували повстання. План передбачав захоплення Зимового палацу та арешт царської сім’ї, оволодіння Петропавловською фортецею, встановлення контролю над Сенатом та сенаторами.

Але сенатори присягнули імператорові рано-вранці і роз’їхалися по домівках. Загони Якубовича та Булатова не наважилися штурмувати Зимовий палац та Петропавловську фортецю. Повстання на Сенатській площі таким чином вже не мало значення. Серед повстанців не було єдності, й до вечора повстання було придушене.

29 грудня 1825 р. члени Васильківської управи С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського полку на Київщині. Через тиждень блукань по Київщині повстання було придушено царськими військами. Виступ декабристів зазнав катастрофічної поразки.

Національний рух.

Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи: фольклорно-етнографічний, літературний (культурницький), політичний.

На першому етапі невеличкі групи вчених збирають та вивчають історичні документи, етнографічні та фольклорні пам’ятки. На другому етапі відроджується мова народу, розпочинаються мовні дослідження, починається боротьба за розширення її вжитку, особливо в літературі та освіті. На третьому етапі національні сили починають гуртуватися, зміцнюються їх організації, усвідомлюються національні інтереси, розпочинається боротьба за національне визволення.

Народницький рух.

Цей рух був поширений у Російській імперії у 60-80-ті роки ХІХ ст. Його основу становила дворянська та різночинська молодь. Ці люди ототожнювали себе з селянами, з народом. Вони порівнювали своє привілейоване становище з тяжкою долею селянства. Комплекс вини перед народом призвів до ідеалізації селянства. Інтелігенція вважала, що тяжка й чесна праця виховує в селянина моральну чистоту. Особливо ідеалізувалася община, яка свідчила про відсутність в селянина егоїзму та про його природну схильність до соціалізму.

Першу групу народників у 1871 р. організував Михайло Чайковський у Петербурзі. У 1873 р. таку групу в Одесі заснував Федір Волховський. Вважаючи капіталістичний шлях розвитку для Росії безперспективним, народники обстоювали необхідність переходу до „народного виробництва” – некапіталістичної індустріалізації, артільно-общинного методу організації господарства, встановлення соціалістичного устрою на базі селянської общини. Досягти цього можна революційним шляхом.

У народництві було три напрями, керівники яких бачили різні методи революційної боротьби. Петро Лавров обстоював поступовий підхід у підготовці народу до революції за допомогою освіти й пропаганди. Анархіст Михайло Бакунін вважав, що селянство вже готове до бунту, до нової пугачовщини. Тому він виступав за якнайшвидший початок народного повстання проти трьох ворогів: приватної власності, держави та церкви. Ідеолог „змовницького” напряму в народництві П. Ткачов був переконаний, що в Російській імперії ні пропаганда, ні заклик до народного бунту ефекту не дадуть. На його думку, єдиний шлях до змін – революційна змова.

У 1874 р. розпочалося масове „ходіння в народ” демократичної інтелігенції. Народницький рух охопив 37 губерній європейської Росії. Одначе народ не відгукнувся на революційні заклики народників. Нерідко селяни здавали селян поліції.

Наприкінці 1870-х років народницький рух розколовся на поміркований і радикальний. Помірковану течію представляв „Чорний переділ”, який займався пропагандистською діяльністю. Радикальний напрям представляла „Народна воля”, яка робила ставку на терор. Народовольці підготували серію замахів на Олександра ІІ і врешті вбили його у 1881 р. У Києві та інших містах України було вбито декілька важливих чиновників.

Наприкінці ХІХ ст. деякі народники розчаровуються в селянстві й захоплюються марксизмом. На його основі сформувалася соціал-демократична течія. Марксизм головну роль відводив пролетаріату – творцю нового комуністичного суспільства. Першими пропагандистами нового вчення в Україні ще у 70-х роках стали М. Зібер та С. Подолинський.

У 80-х-90-х роках у Катеринославі, Києві, Одесі та Харкові виникають нелегальні марксистські гуртки.

3. Українські політичні партії:

У 1900 р. у Харкові була створена перша українська політична партія – РУП.

У 1902 р. від РУП відкололася Українська національна партія.

У 1903 р.- – новий розкол: Українська соціалістична партія на чолі з Ярошевським.

1904 р. – частина рупівців з М. Меленевським-Баском та О. Скоропис-Йолтуховським утворила Українську соціал-демократичну спілку у складі РСДРП.

1905 р-– РУП трансформувалася в УСДРП.

4. Революція 1905-1907 рр.

Революція почалася 9 січня 1905 року в Петербурзі. Поштовхом до революційних дій став розстріл мирної робітничої демонстрації, яка йшла до Зимового палацу з петицією до царя про свої нужди. Солдати за злочинним наказом відкрили вогонь по демонстрантам. 1200 чоловік загинуло, 5 тис. осіб було поранено. Звістка про це швидко облетіла всю Російську імперію. У січні страйкувало майже 440 тис. осіб.

У своєму розвиткові перша російська революція пройшла три фази:

1) Піднесення (січень – жовтень 1905 року)

2) Кульмінація (жовтень – грудень 1905 р.)

3) Спад (січень 1905 – червень 1907)

У квітні – серпні 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць в імперії. Повстання на броненосці „Потемкін” (червень 1905) та виступи у Севастополі (листопад 1905) під керівництвом лейтенанта П. Шмідта, у Києві під керівництвом Б. Жаданівського свідчили про поширення революційних настроїв в армії та на флоті.

Царизм був змушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола ІІ був змушений видати Маніфест, в якому народу обіцялися громадянські свободи та запровадження російського парламенту – Державної думи.

У цей час активізуються політичні партії, у тому числі й українські, виникає нова альтернативна форма організації влади – Ради робітничих депутатів. Масово організуються профспілки. У І та ІІ державних думах діяла на правах парламентської фракції Українська думська громада.

3 червня 1907 року були опубліковані царський Маніфест про розпуск ІІ Державної думи та Закон про вибори до ІІІ Думи, відповідно до якого 80 % населення Російської імперії позбавлялося виборчих справ. Фактично було здійснено державний переворот, розпочався період реакції. Перша російська революція зазнала поразки.

Питання для самоперевірки

1. Проаналізуйте умови селянської реформи 1861 р. Якими були її наслідки?

2. Що таке промисловий переворот?

3. Назвіть характерні особливості розвитку капіталізму в Росії.

4. Які демократичні реформи проходили в Росії у другій половині ХІХ ст.?

5. Дайте характеристику суспільних рухів у Російській імперії.

6. Коли було скасовано кріпацтво в Галичині?

7. Як йшов процес утворення українських політичних партій?

8. Охарактеризуйте етапи революції 1905 – 1907 рр.

Читайте також:

1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
2. Взаємовідносини муніципальних органів з державною владою.
3. Вигідне господарсько-географічне розташування Харкова перетворило його у XVIIІ ст. на один з найпотужніших економічних центрів Російської імперії.
4. Визначте, коли і чому Україна опинилася під гнітом литовських і польських феодалів.
5. Визначте, коли і чому Україна опинилася під гнітом литовських і польських феодалів.
6. Виконавче провадження Російської Федерації
7. Виконавче провадження Російської Федерації
8. Виконавчою владою охоплюється найширша сфера відносин у державі.
9. Від часу виникнення перших держав до падіння Римської імперії (476 р.).
10. Відносини органів місцевого самоврядування з центральною владою
11. Відображення господарського розвитку українських земель під владою Польщі та Литви в документальних джерелах середньовіччя
12. Внаслідок реалізації адміністративно-територіальної реформи Україна із централізованої держави стане децентралізованою європейською країною самоврядних громад.

Переглядів: 833