Політика російського царизму на ліквідацію Гетьманщини

Конституція Пилипа Орлика

У 1710 р. новообраний гетьман зі своїми виборцями та запорозькими козаками уклав договір, який дістав назву «Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або Бендерська конституція. В літературі документ більш відомий під назвою Конституція Пилипа Орлика. Це договір між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після визволення її від московського панування. Основні пункти Конституції:

- Проголошувалася незалежність України від Росії та Польщі;

- протектором України визнавався шведський король;

- територія України визначалася Зборівським договором 1649 р.;

- обмежувалося самовладдя гетьмана;

- створювався своєрідний козацький парламент – Генеральна Рада. До її складу мали входити вся старшина, полковники, делегати Запорозької Січі та представники від полків. Рада мала збиратися тричі на рік;

- посилювався вплив на внутрішню і зовнішню політику членів загальної Ради;

- підвищувалася роль військового генерального суду;

- чітко розмежовувався військовий скарб і особисті фінанси гетьмана;

- поверталися Запорозькій Січі традиційні права і вольності;

- підтверджувалися права та привілеї Києва та інших українських міст щодо власного самоврядування (Магдебурзьку право);

- обмежувалася соціальна експлуатація: відмінялися обтяжливі податки, оренди, відкупи тощо.

Конституція мала на меті консолідацію українського суспільства. Це була спроба сформувати надійне соціальне підґрунтя для реалізації державницьких планів. Конституція намітила шляхи побудови нового, дійсно демократичного устрою України.

Пилип Орлик спробував реалізувати свою програму на практиці. У 1711 р. він рушив походом на Правобережжя, однак зазнав поразки під Білою Церквою. Ця поразка зашкодила державотворчим планам П.Орлика і не дала змоги реалізувати його демократичну конституцію. Гетьман на вигнанні помер у 1742 р.

Особливістю перебування Лівобережжя та Слобожанщини у складі Росії у ХVІІІ ст. був тотальний, безперервний, хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намагання ліквідувати українську автономію. Офіційна російська політика в українському питанні пройшла кілька етапів.

І етап – форсований наступ на українську автономію (1708-1728)

Наступ царизму на автономні права України посилився ще під час Північної війни. Хвиля репресій була першою реакцією Петра І на перехід І.Мазепи до шведів. Російський цар вирішив остаточно «прибрати Україну до рук». У 1708 р. під тиском царя гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708-1722). Обмежувалася влада гетьмана, встановлювався контроль за нею, почались економічні утиски. У 1722 р. була утворена Малоросійська колегія, контролюючий орган.

Наступний гетьман, молодий та енергійний Павло Полуботок (1722-1728) намагався змінити ситуацію, провів судову реформу. Проте невдовзі був ув’язнений в Петропавлівській фортеці.

ІІ етап – повернення Україні частини її прав та вольностей (1728-1734)

Після смерті Петра І Малоросійська колегія була скасована. Відбулося пом’якшення російської позиції в українському питанні – було знову дозволено вибори гетьмана. Ним став Данило Апостол. Йому вдалося добитися деяких позитивних зрушень.

ІІІ етап – посилення імперського тиску (1734-1750)

Після смерті Д.Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду» (на чолі з князем Шаховським). До нього входило 6 осіб: троє росіян і троє українців. Характерні риси цього періоду: свавільне втручання російських чиновників в усі сфери суспільного життя, русифікація українського населення, терор «Таємної канцелярії».

ІV етап – тимчасове уповільнення російської експансії (1750-1764)

У 1750 р. останнім гетьманом став Кирило Розумовський. За Розумовського Гетьманщина пережила «золоту осінь». Гетьман провів судову реформу, почав скликати з’їзди старшини – Генеральні Збори, провів модернізацію війська. Однак прихід до влади Катерини ІІ (1762-1796 рр.) кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися для свого роду спадковості гетьманства закінчилася для К.Розумовського втратою гетьманської булави.

V етап – остаточна ліквідація української автономії (1764-1783 рр.)

Після ліквідації гетьманства у 1764 р. вся повнота влади зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом Петром Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію і русифікацію.

У 1775 р.було знищено Запорозьку Січ.

У 1781 р. – ліквідовано полкову систему на Гетьманщині, а

у 1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.

Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.

Таким чином, через несприятливі політичні умови та недостатню внутрішню консолідацію українському народу не вдалося зберегти свою державність. Але збереглася ідея незалежної соборної української держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політичний розвиток Гетьманщини. Іван Мазепа	\|	Українське національне відродження ХІХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.