• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Політика коренізаціі в Україні

Політика коренізаціі була спрямована на те, щоб надати народам, об’єднаним в СРСР, певної «культурно-національної автономії», можливості розвивати свої національні культури і мови. Основні положення політики були сформульовані на ХІІ з’їзді РКП(б) у квітні 1923 р.:

- підготовка та висування кадрів корінної національності,

- врахування національних чинників при формуванні партійного і державного апарату,

- організація мережі навчальних закладів, закладів культури, книговидавничої справи мовами корінних національностей,

- глибоке вивчення національної історії, відродження і розвиток національних традицій, культури.

Суть політики коренізаціі полягала у спробі більшовицького керівництва очолити і взяти під контроль процес національного відродження на окраїнах. Нарком освіти України О. Шумський вважав, що зростання української культури і української інтелігенції йде швидким темпом, тому «коли ми не візьмемо в руки цього руху, він може піти мимо нас».

Політика коренізаціі була зумовлена зовнішніми і внутрішніми причинами:

1) політика коренізаціі, що стимулювала національне відродження, мала на меті створити у світового співтовариства враження гармонійного і вільного розвитку радянських республік, враження державного піклування держави про національні меншини,

2) політика коренізаціі у задумі була засобом пошуку спільної мови з селянством, залучення на свій бік національну інтелігенцію шляхом поширення ідей непу (плюралізм, вільний розвиток, децентралізація) на сферу національних відносин,

3) зняти наростаюче протиріччя між масами і партійним, радянським, господарським апаратом,

4) очолити і поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах,

5) зміцнити Радянський Союз наданням прав «культурно-національної автономії», компенсувати республікам втрату політичного суверенітету.

В Україні політика коренізаціі отримала назву українізації. У липні-серпні 1923 р. декретами ВУЦВК проголошувалася рівність мов і необхідність надання допомоги розвитку української мови. Була утворена комісія з українізації (В.Затонський, М.Скрипник, Л.Каганович, М.Попов, О.Шумський).

Енергійне втілення в життя політики українізації дало значні результати. Значна частина шкіл, технікумів, дитячих будинків стали україномовними. У 1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%. Тираж україномовних газет зріс у 5 разів (до 90%), зросла кількість книжкової продукції. Більше половини книжок та журналів видавалися українською мовою. Зросла вага українців в партії та комсомолі. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%. На українську мову було переведено 75% діловодства державних установ. Значних успіхів досягли література і мистецтво завдяки діяльності М.Хвильового, Г.Косинки, М.Рильського, В.Сосюри, Л.Курбаса, О.Довженка, Г.Верьовки та ін.

Забезпечувалися економічні, правові, культурні та інші інтереси неукраїнського населення республіки – росіян, євреїв, поляків, німців, болгар (національних меншин). У жовтні 1924 р. у складі Української РСР було утворено Молдавську республіку.

Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців. З’явилася ідеологія українського національного комунізму. Письменник Микола Хвильовий закликав українських письменників виявити національну свідомість і не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема, російського. Нарком освіти 1924-1927 рр. Олександр Шумський доводив необхідність прискорення темпів українізації. Наступний нарком освіти (1927-1933 рр.) Микола Скрипник успішно провадив українізацію системи освіти та чинив опір денаціоналізації культури і формуванню сталінського тоталітарного режиму. Економіст Михайло Волобуєв переконував, що економіка України має становити єдиний цілісний народногосподарський комплекс, не погоджувався з панівною роллю російської економіки.

Наприкінці 1920 – на початку 1930-х рр. політика коренізації почала здавати позиції під тиском міцніючої адміністративно-командної системи. Почалася боротьба з «крайнощами» під гаслом боротьби з «буржуазним націоналізмом». «Хвильовим», «шумськізм», «скрипниківщина», «волобуєвщина» були оголошені небезпечним «націоналістичним ухилом». Посилилися репресії проти активних учасників українізації. На початку 30-х рр. українізацію почали згортати. Остаточно згорнули у 1938 р.

Таким чином, у 1930-х рр., коли національне відродження почало виходити за межі адміністративно-командної системи, політику українізації було згорнуто.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. Автоматизація банківської діяльності в Україні
3. Аграрна політика
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
9. Адміністративне судочинство в Україні
10. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
11. АКТИВІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
12. Активна і пасивна державна політика.

Переглядів: 521