Соціально-економічний розвиток України

Головним змістом економічного розвитку України після здобуття політичної незалежності став перехід від командної до ринкової економіки. Перші кроки на шляху соціально-економічних перетворень були дуже складними, оскільки їх стартовим моментом була глибока економічна криза, успадкована від радянських часів. До того ж становище ускладнювали особливості впровадження нової системи господарювання: відсутність чіткої стратегії реформ, низка допущених помилок, неефективне управління. Незнання основ ринкової економіки у поєднанні з суб’єктивними факторами призвели до загострення серйозних проблем: зросли ціни, розпочалася інфляція, яка згодом переросла у гіперінфляцію (за 1992 р. гроші знецінились у 21 раз, за 1993 р. – в 103 рази), зросла зовнішня заборгованість України (у 1994 р. складала 7 млрд. доларів), збільшилися масштаби тіньової економіки, посилилася корупція, катастрофічно падав життєвий рівень населення.

Економічна криза початку 1990-х рр. негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру українського суспільства. Відбувалося розшарування населення. З’явився незначний прошарок населення, чиї доходи і життєвий рівень помітно зросли. Водночас за рахунок середнього класу зросла верства бідних – близько 64 % населення опинилося за межею бідності. Гострою проблемою в умовах формування ринкових відносин стало зростання безробіття. Отже, соціальна ситуація характеризувалася появою нових негативних явищ в українському суспільстві – безробіття, бідності та соціальної нерівності.

У жовтні 1994 р. були проголошені та стали впроваджуватися радикальні економічні реформи, які передбачали фінансову стабілізацію, становлення відкритої ринкової економіки: реформування відносин власності (денаціоналізацію та приватизацію об’єктів), земельну реформу, утвердження ринкового механізму ціноутворення, лібералізацію торгівлі. Восени 1996 р. була проведена грошова реформа – в обіг було запроваджено гривню.

Головним змістом перетворень у сільському господарстві стали відмова від колгоспно-радгоспного ладу, перехід землі в приватну власність. Земля була оголошена об’єктом реформ. 20 грудня 1991 р. було прийнято Закон «Про селянське господарство», 30 січня 1992 р. – Закон «Про форми власності на землю». Поряд з державною, відтепер могли існувати колективна і приватна власність на землю, всі вони визначались рівноправними. Земельною реформою 1994 р. було надано поштовх приватизації, роздержавленню землі. Відбувається формування реального власника землі, передача землі безпосередньо тим, хто її обробляє. Власниками землі стали близько 11 млн. громадян.

Розвивається недержавний сектор економіки. За 1991-1999 рр. понад 70 тисяч підприємств змінили форму власності. У 2000 р. понад 70% обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах.

Наприкінці 1990-х рр. країна стала виходити з кризи. У 1999 р. уперше за десятиліття стали виявлятися ознаки економічної стабілізації. Так, уперше було отримано приріст ВВП (на 2,8% порівняно з 1998 р.). Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3%. Зросли випуск товарів народного споживання, житлове будівництво. Покращилися соціальні показники: зросли доходи населення, знизився рівень бідності, розмір реальної заробітної плати з 1999 р. по 2003 р. зріс на 61%. Знизився рівень безробіття з 11,7 до 9,1% економічно активного населення. Отже, Україна зробила значний крок виходу з кризи.

На початку ХХІ ст. відбувається підвищення темпів економічного зростання, стабілізується соціально-економічна ситуація. Ринкові перетворення стали «працювати» на ефективність, давати віддачу. Сталий економічний розвиток створює необхідні передумови для поліпшення добробуту населення, вирішення соціальних проблем.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проголошення незалежності України. Державотворчий процес.	\|	Макроекономіка, як теоретична основа економічної політики держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.