Перспективи розвитку ландшафтознавства

Серед найближчих перспективних завдань ландшафтознавства співробітники Інституту географії НАН України визначили наступні три: 1)подальша розробка теорії і методики еколого-ландшафтознавчих досліджень; 2)створення середньомасштабної ландшафтної карти України як основи визначення просторової диференціації екологічних ситуацій в Україні; 3)оцінка біогенної акумуляції радіонуклідів і ролі ландшафтно-біохімічних бар'єрів в їх міграції і формуванні радіоекологічної ситуації.

Застосування ландшафтознавчої методології для просторового аналізу екологічних ситуацій, тобто для вирішення першого із означених завдань, вважають одним із перспективних напрямків розвитку ландшафтознавства. Саме ландшафтні дослідження вважають базовими для просторового аналізу і оцінки екологічного стану території.

В ландшафтознавстві вже накопичений значний досвід характеристики просторової структури ландшафтів. Проте потреби сьогодення вимагають нових підходів як формального, так і змістовного характеру. Саме таким вважає ряд дослідників теорію фракталів.

Міждисциплінарний фрактальний підхід ґрунтується на вивченні просторової дискретності утворень, яким притаманні властивості геометричної подібності або самоподібності. Фрактальне вивчення зводиться до розділення цілого на окремі частини (фракції або фрактали) та визначення показників розмірності просторових утворень та їхні частин за допомогою математичного апарату фрактальної геометрії. Фрактальний підхід дає змогу вичленувати окремі структурні підрозділи ландшафтів, їхні просторові частини й часові стани певної тривалості, повторюваності, подібності. Близькі аналітичні результати дає звичайний просторово-часовий аналіз, що використовується у ландшафтознавстві. Але ландшафтознавчий підхід дає лише якісний опис ритмічних і самоподібних виділів. Тоді як фрактальний підхід відкриває можливість чіткої параметризації самоподібних просторових і часових фракталів, тобто їх кількісного опису.

Перспективними напрямками ландшафтних досліджень О.М.Маринич вважає також розробку детальної систематики ландшафтів, прикладом для якої може слугувати систематика рослинності або генетична класифікація ландшафтів, і створення кадастру ландшафтів.

Такої ж думки притримуються і науковці Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка під керівництвом професора П.Г.Шищенко, які стверджують, що сучасні ландшафти виступають об'єктами всіх природно-ресурсних державних кадастрів. Так, наприклад, земля - це не просто ділянка з певним видом природокористування, але й об'ємно-просторове утворення, тіло, геосистема. Власне ландшафт, а не просто земля, є тим простором, територією, де здійснюються земельні відносини. Тому розроблення геоінформаційних кадастрових систем повинне проводитися на основі ландшафтознавчого підходу.

Формулюючи проблеми і перспективні напрями розвитку сучасного ландшафтознавства, відомий московський ландшафтознавець В.С.Преображенський звертав увагу на необхідність подолання ландшафтознавством характерної для наук індустріальної епохи опори на так звані "точні науки" і оволодіння багатством сучасних гуманітарних і біологічних наук, вивчення впливу філософії і культури на стиль мислення і понятійно-термінологічний апарат ландшафтознавства. Провідниками цієї ідеї в українському ландшафтознавстві стали професор Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка М.Д.Гродзинський, професор Харківського національного університету О.П.Ковальов, провідний науковий співробітник Інституту географії НАН України В.М.Пащенко, професор Одеського національного університету Г.І.Швебс.

М.Д.Гродзинський вважає - ландшафтознавство - це не тільки географічна наука про ландшафт чи про географічний ландшафт, оскільки це поняття не лише географічне, а належить значно ширшому полю культури. Звичайно, ведеться, насамперед, про використання загальнонаукових підходів. У якості таких В.М.Пащенко пропонує синергетичний, ноосферологічний і пасіонарний.

Загальнонаукові підходи ландшафтознавства:

1. Синергетичний підхід реалізує загальнонауковий методологічний принцип синергізму (з грецької - діючий разом), який орієнтує дослідника ландшафтів на поєднане врахування недетермінованостей, тобто всього того, що не зумовлене видимими причинами, і випадковостей.Досліджуючи нелінійні процеси в складних нерівноважних системах, вивчають альтернативні шляхи та біфуркації розвитку ландшафтних об'єктів, самокерованість розвитку, враховують хаос як можливий механізм еволюції, несподівано велику ефективність малих зусиль у нестійких системах, резонансні результати малих впливів на ландшафтні системи.

2. Ноосферологічний підхід виходить із припущення В.І.Вернадського щодо людства як сили, що здатна перетворити біосферу - одну із сфер Землі, склад, структура і енергетика якої обумовлені діяльністю живих організмів, на ноосферу - вищу стадію розвитку біосфери, визначальним фактором функціонування і розвитку якої є цілеспрямована, розумна і науково-обгрунтована діяльність суспільства. Саме цей підхід був покладений в основу вчення про культурний ландшафт.

3.Пасіонарний підхід пов'язаний з теорією етногенезу, запропонованою істориком і географом Л.М.Гумільовим. Ця теорія пояснює процеси виникнення, розвитку і розпаду етнічних систем проявом енергії живої речовини біосфери - людської активності. Людська активність - рушійна сила процесів етногенезу - названа Л.М.Гумільовим пасіонарністю. Головним завданням підходу, є пошуки зв'язку етносу з ландшафтами, причому на енергетичному рівні, на якому проявляється і явище пасіонарності.

Є перші спроби розробки цього підходу. За гіпотезою Т.Панасенко, кожен етнос формується в межах певного природного середовища, тобто в межах певного ландшафту (або комбінації ландшафтів) з властивими йому особливостями рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинності та тваринного світу. В зв'язку з цим в етносі виробляються специфічні механізми обміну з середовищем, які забезпечують найефективнішу життєдіяльність та збереження етносу. Етнос ніби пристосований до певного географічного ландшафту.

Г.І.Швебс відкрив новий шлях - це нове етіологічне уявлення Буття і матерії, в основі якого лежить поняття про геоактивні структури Землі як з позитивним (геомантійним), так і з негативним (геопатогенним) впливом на живі організми та людину. Причому одні і ті ж структури можуть бути для одних форм життя геомантійними, а для інших - гепатогенними. "Пасіонарні поля Гумильова, соціально-екологічні обставини в зонах великих розломів земної кори, технологічні катастрофи і аварії, мегалітичні об'єкти минулого, осередки революційних громадських перетворень, а також війн досить добре корелюють як з геоактивними структурами Землі, так і космофізичними процесами та ритмами", - відмічає Г.І.Швебс. Доведено, пише в іншій роботі Г.І.Швебс, що інформаційно-польові структури визначають життя усіх компонентів ландшафту.

О.П.Ковальов, розглядаючи ландшафт у різних смислах простору, виділяє в ньому окремі зрізи: 1) субстанціональний - такий, що безпосередньо викликає сенсорну картину, що змінюється під впливом дії фізичних факторів і який при бажанні може бути за картографованим і виміряним; 2) художньо-пейзажний, мірою якого є краса, естетичність та інші подібні риси; 3) сакральний або тотемічний, в якому "вага" різних місць визначається наповненням їх смислами, символічними значеннями. Останній пов'язується з проявом теплих позитивних почуттів навіть до тих ландшафтів, які спотворені сучасною виробничою діяльністю і не є зовнішньо привабливими, оскільки вони є місцем, де людина народилася і виросла і яке часто асоціюється з матір'ю. Використання тотемічного погляду на ландшафт є дуже корисним, вважає О.П.Ковальов, для його дослідження і пізнання, оскільки символічний образ робить неосяжне доступним і зрозумілим. Теж саме можна сказати і про пейзажне мислення. "Пейзажне мислення робить можливим сприймати духовні поняття у ландшафтних формах, користуючись традиційними уявленнями".

Таким чином, перспективними напрямами ландшафтознавчих досліджень являються: 1) подальша розробка теорії і методики еколого-ландшафтознавчих досліджень; 2) створення середньомасштабної ландшафтної карти України як основи для дослідження ландшафтного різноманіття і екологічного стану території; 3) розробка детальної систематики ландшафтів за аналогією з систематикою рослинності і створення кадастру ландшафтів; 4) використання загальнонаукових підходів для розвитку теорії і методології ландшафтознавства.

Контрольні запитання:

1. Як перекладається слово "ландшафт"? В чому відмінність між поняттями "пейзаж" і географічним терміном "ландшафт"?

2. Хто і коли першим використав слово "ландшафт" як науковий термін?

3. Хто і коли вперше запропонував термін "ландшафтознавство"?

4. Кого вважають засновниками вчення про ландшафт?

5. Який час називають першим етапом в історії розвитку ландшафтознавства?

6. Який час називають другим етапом в історії розвитку ландшафтознавства?

7. Який час можна вважати третім етапом в історії розвитку ландшафтознавства?

8. Назвіть головні ознаки сучасного етапу розвитку ландшафтознавства.

9. Назвіть перспективні напрями ландшафтознавчих досліджень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасний стан ландшафтознавства	\|	ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО ЯК НАУКА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.