МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Просвітництво. Раціональне трактування політики у працях французьких просвітниківУкраїнська політична думка першої половини ХХ ст. Українська політична думка ХІХ ст. Політична думка України у козацько-гетьманську добу Українська політична думка в період від Люблінської унії до козацько-гетьманської держави Пам’ятки політичної думки Київської держави Розвиток політичної думки в Україні Розвиток світової політичної думки у другій половині XX ст. – початку XXI ст. Основні віхи політичної думки в першій половині XX ст. Розвиток зарубіжної політології у XX ст. Політичні ідеї європейського соціалізму і теорії природного права та суспільного договору Епоха Відродження. Макіавеллі Зародження політичної думки у країнах Стародавнього Сходу Політична думка Стародавнього світу та Середньовіччя Політико-правові вчення в Німеччині у XVIII – XIX ст. Політичні вчення у США в період боротьби за незалежність Просвітництво. Раціональне трактування політики у працях французьких просвітників ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ План Політичні вчення кінця XVIII – XIX століття Завдання для самостійної роботи 5. Політичні вчення Стародавньої Греції (Сократ, Платон, Аристотель) 6. Політична думка і світоглядні ідеї Стародавнього Риму (Цицерон, Сенека) 7. Політична думка часів середньовіччя (Т. Аквінський, А. Августин, М. Падуанський) 13. Політична думка перехідного періоду (XIV – перша половина XVI ст.) Мета: розглянутиполітичні вчення кінця XVIII – XIX століття, з’ясувати особливості політичної думки стародавнього світу та середньовіччя, конкретизувати етапи розвитку зарубіжної політології у XX ст., охарактеризувати політичну думку в Україні Ключові слова:теорія божественного походження влади, ідеальна форма правління, теологічна теорія політичної влади, права і свободи людини, демократичний устрій суспільного життя, ліберальна політична ідеологія, правова держава, громадянське суспільство теорія демократії, теорія еліт, політична партія, політична система, політична модернізація, тоталітаризм. Рекомендована література: 1. Бабкіна О.В. Політологія: Посібник для студентів вузів / О.В. Бабкіна, В.П. Горбатенко – К.: ВЦ «Академія», 1998. – С. 16-72. 2. Кирилюк Ф.М. Основи політології: Навчальний посібник / Ф.М. Кирилюк, В.Г. Антоненко, Г.І. Безверха. – К.: Либідь, 1995. – С. 20-111. 3. Піча В.М. Політологія: Підручник / В.М. Піча, Н.М. Хома. – Львів: «Магнолія 2006», 2007. – С. 26-35. 4. Холод В.В. Лекції з політології: Навчальний посібник / В.В. Холод. – Суми: ВТД Університетська книга», 2003. – С. 46-86. 5. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник / М.Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2004. – С. 16-64.
Політичні вчення кінця XVIII – XIX століття
Настання Нового часу пов'язане з розвитком капіталізму і ранніми буржуазними революціями в країнах Західної Європи, насамперед у Голландії та Англії (XVII ст.). У цей час буржуазія вимагала 1) ліквідації станового ладу; 2) встановлення юридичної рівності; 3) забезпечення свободи й безпеки особи і приватної власності шляхом створення необхідних політичних і правових гарантій. У Франції найбільшого розмаху набуло Просвітництво - європейський загальнокультурний рух за поширення раціонального знання, подолання релігійного мракобісся й невігластва мас, упровадження в суспільне життя цінностей, що базуються на повазі людської гідності. Найвидатнішими діячами французького Просвітництва були Вольтер, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій. Найбільш завершені політичні вчення створили Ш. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо. Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) - відомий філософ, історик і письменник. Його філософські й політичні погляди викладено у праці "Про дух законів" (1748). Ш. Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму. Автор доводив, щовиникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають "дух законів". До таких чинників належать насамперед географічні: 1) клімат; 2) величина території; 3) рельєф місцевості; 4) грунт. Спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний - породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах - схильні до підкорення чужій волі тощо. До утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до яких належать: 1) рівність; 2) прагнення до миру; 3) добування їжі; 4) бажання жити спільно та ін. Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів, до яких належать 1) міжнародне право (визначає відносини між народами); 2) політичне право (визначає відносини між правителями і підданими); 3) цивільне право (регулює відносини між громадянами); 4) Потреба людей у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави. Позитивні закони мають відповідати 1) природі; 2) формі правління; 3) географічним чинникам; 4) способу життя населення; 5) чисельності; 6) звичаям. Вирішальний вплив на закони справляють природа і форма державного правління. Характер форми правління визначається в залежності від кількості тих, хто здійснює владу 1) республіку (верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія); 2) монархію (правління однієї особи, здійснюване на основі законів); 3) деспотію (все визначається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і правилами). Для характеристики кожної форми правління вводяться поняття "принцип правління" (те, що примушує державу діяти). У республіці таким принципом є доброчесність, у монархії - честь, в деспотії - страх. Суть політичної свободи полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони. Звідси його знаменитий вислів: "Свобода дає право робити все, що дозволено законами". Мислитель наголошував, що політична свобода можлива лише за поміркованих форм правління. Державою, в якій найповніше здійснюється політична свобода, є монархія. Політичним ідеалом Монтеск'є була англійська конституційна монархія. Монтеск'є наголошував, що й за поміркованого правління політична свобода може бути лише там, де виключена можливість зловживання владою; для цього в державі необхідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову. Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження її в одних руках і зловживання нею (різні влади повинні стримувати одна одну). Визначальною в системі поділу є законодавча влада. Ідея поділу державної влади є однією з головних не лише у вченні Ш. Монтеск'є, а й у політичній науці в цілому. Видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) захищав у боротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж. Руссо - це книга "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762). Поширені в той час ідеї природного права і суспільного договору Ж.-Ж. Руссо використав для обґрунтування глибоко демократичного вчення. Природний стан він називав "золотим віком", в якому не було приватної власності, всі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один вид нерівності - фізичний, зумовлений природними відмінностями людей. Але з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Введені в оману багатіями, люди поступилися своєю природною свободою, щоб набути свободу громадянську, і шляхом суспільного договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі. Утворення держави привело до поглиблення суспільної нерівності. Якщо спочатку виникли майнова нерівність і право приватної власності, то встановлення державної влади доповнило економічну нерівність політичною. Нарешті, виродження влади в деспотичну призводить до крайнього ступеня нерівності, коли всі рівні перед деспотом у своєму рабстві й безправ'ї. Політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу. Обґрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною у його вченні. Основою всякої законної влади є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір. Сутність цього договору полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівництво загальної волі й тим самим стає її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет належить народові. У громадянському стані люди стають більш вільними й рівними, бо якщо природна свобода обмежена силами кожної окремої людини, то громадянська свобода, яка виникла в результаті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена. Народний суверен - це влада, яка здійснюється загальною волею більшості і є неподільною. Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він не може бути обмежений ніякими законами. Цим самим Ж.-Ж. Руссо заперечував ідею поділу влади і представницьку форму її здійснення. Він висував ідею прямого народоправства. Суверенна законодавча влада, на його думку, має здійснюватися лише безпосередньо самим народом-сувереном. Виконавча влада створюється не на основі суспільного договору, а самим сувереном для виконання законів та підтримки політичної і громадянської свободи. Залежно від того, кому доручається виконавча влада - всім, декільком чи одному, Ж.-Ж. Руссо розрізняє три форми правління: демократію, аристократію і монархію. Відмінності між ними, на його думку, не мають суттєвого значення, оскільки в усіх формах правління суверенітет і законодавча влада належать народу. Наслідуючи Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо вважав, що форми правління залежать від величини території: демократія є найбільш придатною для малих держав, аристократія - для середніх, а монархія - для великих. Народ не лише має право на опір тиранам, а й може змінити форму правління, навіть розірвати сам суспільний договір і знову повернути собі природну свободу. Ця та інші демократичні ідеї мислителя відіграли надзвичайно велику роль у процесі підготовки і здійснення Французької буржуазної революції.
Читайте також:
|
||||||||
|